Кибрик Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

добродушності, був геть позбавлений сентиментальності і за натурою залишався

досить суворою людиною. Таким сформувало його нелегке життя.

ГОГОЛЬ БУВ ПРОДУХОВИНОЮ, зі спогадів сина художника

Батько працював в основному в техніці літографії, часто монохромної, яка потребує від

художника скрупульозності, точності і чудового володіння малюнком. Він прагнув до створення

психологічно переконливих портретів, йшов фактично тим же шляхом, що й автор тексту: вивчав

історію описуваної епохи, побут, костюми…

У нього був скрупульозний підхід до роботи, класичний, і в ілюстраціях він прагнув до

психологічного реалізму. На жаль, у масовій свідомості реалізм часто виступає як синонім

натуралізму…

Закінчивши одну роботу, він завжди дуже довго вибирав наступну книгу. Думаю, «Портрет»

Гоголя, де зачіпається, в першу чергу, тема свободи художника, його залежності від свого талану і

спокуси визнанням й земними благами, не могла не захопити.

Гоголь з його містицизмом і переведенням конфлікту в «площину душі» був, думаю, для батька

продуховиною.

ДОПОМАГАВ ЗНАЙТИ СЕБЕ, зі спогадів О. Чацького

З раннього дитинства, ще не вміючи читати, ми радіємо книгам: їх обкладинкам і барвистим

малюнкам. На жаль, навіть виростаючи, ми, як правило, не цікавимося іменами тих, хто дарує нам

цю радість. Отож, одним з видатних ілюстраторів століття, що пішло, був Євген Адольфович

Кібрик.

Літо 1922 року. На Преображенській, будинок 12, у Художньому інституті йдуть вступні іспити.

16-літній Женя Кібрик приїжджає з Вознесенська до Одеси, пише натюрморт, малює натурщика, і

– прийнятий!

Здавалося б, відкіля в хлопчика з маленького містечка на півдні України уміння володіти пензлем?

Але не такою вже провінцією був цей Вознесенськ, народився Євген Кібрик. І хоча вознесенське

населення на той час складало 16 тисяч чоловік, з яких 6 тисяч були євреями, та друкарня, книжкова крамниця, дві гімназії (чоловіча і жіноча), бібліотеки – для допитливого хлопчика це

чимало. Сам Кібрик згадував: «Роки дитинства й хлоп’яцтва я жив як уві сні, малював і читав – це

був мій світ».

…У 1923 році знайома піаністка майже силоміць заводить його до Оперного театру, де старий

балетмейстер, італієць Роберт Йосипович Белланотті, шукає молодого художника для свого

бенефісу. Він зачарований Мейєрхольдом, і йому потрібні ескізи декорацій. Кібрик робить на

чорному тлі жовтогарячі «звивини», через весь задник пускає жовтогарячу блискавку, ставить як

потрапило драбини і театральні «верстати». Белланотті щасливий – жовтогаряча на чорному

мішанина ефектна і безглузда, як йому й хотілося.

…Північна столиця зустріла холодом і безробіттям. 1925 і 1926 роки художник живе тим, що

робить написи на аптечних банках, виготовляє рекламні плакати, якісь макети, діаграми. А зима

1925 року стала для художника особливо важкої. У центрі невеликої кімнати стояв чавунний

казанок для опалення вугіллям, але грошей на вугілля не було. Якось Женя, зірвавши картонне

плетіння з «Історії філософії», засунув його в казанок, підпалив – і скип’ятив воду в чайнику. …До

кінця зими він спалив усе, що горіло.

…Художник Кібрик був не тільки художником, але й вчителем. Педагогіка багато років займала

рівне місце з його особистою творчістю. Він вмів і любив викладати. Учні його були дуже

різними, і він допомагав кожному знайти себе.

ЗВАБИВ ЧУЖУ ДРУЖИНУ, з книги Г. Лака «У полоні власної долі»

…Не можу не розповісти про Євгенія Адольфовича Кібрика. Зовнішність його була своєрідною: невисокий, щільний, плечі широкі, на короткій шиї посаджена велика лиса голова. Додайте до

цього соромливу, добру посмішку. У ході знайомства з’ясувалося, що він давно уже вдівець, живе

роботою і подорожами.

Перша зустріч з Є. Кібриком, як, утім, і всі наступні, запам’яталася назавжди. Приїхавши додому, ми відразу ж заглянули в «Велику Радянську Енциклопедію», де побачили фотографію Є. А.

Кібрика, прочитали присвячену йому статтю: тепер ми знали, де і коли народився наш новий

знайомий, який його творчий і життєвий шлях. Будучи озброєною настільки великими знаннями, Надя при наступній зустрічі з Є. А. Кібриком необачно заявила:

– А я про вас тепер усе знаю!

– І відкіля ж? – поцікавився Євген Адольфович.

– «З «Великої Радянської Енциклопедії», – гордо відповіла Надя.

– Ой, багато ж ви про мене знаєте, – зіронізував Євген Адольфович.

Проте відразу витяг з об’ємного