Шишацкий Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ШИШАЦЬКИЙ Григорій
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Служитель культу. В чернецтві – Варлаам (1776).
З родини осадника.
Народився в 1750 р. в м. Шишаках Чернігівського полку Російської імперії (нині – районний центр
Полтавської області України).
Помер 23 липня 1820 (1823?) р. в стінах Новгород-Сіверського Преображенського монастиря (нині
– Чернігівська область України). Похований на його території.
Закінчив Переяславську духовну семінарію, Київську духовну академію.
Був учителем, префектом Переяславської духовної семінарії (1776-1780), ігуменом
Мошногірського монастиря (1780-1782), ректором Переяславської (1785), Новгород-Сіверської
духовної семінарій (1785-1787), старшим Віленських монастирів (1787-1789), архімандритом
Новгородського В’яжецького монастиря (1791-1794), настоятелем Дятловицького Спасо-
Преображенського монастиря (1794-1795), єпископом Житомирським, вікарієм Мінської єпархії
(1795-1799), єпископом Волинським і Житомирським (1799-1805), єпископом (1805-1808), архієпископом (1808-1812) Могилевським.
Кавалер ордена Св. Анни I-го степеня.
Завдяки зусиллям Ш. була відкрита Волинська духовна семінарія.
Під час російсько-французької війни 1812 р. після того, як війська Наполеона I зайняли м.
Могилів, наш земляк присягнув на вірність завойовнику й закликав все духовенство єпархії
наслідувати його приклад (так вчинило 2/3 пастирів божих і більшість міського світського
керівництва). Відступаючи, вороги Могилів не спалили.
У той же час Ш. позбавили сану, священства й ордена Св. Анни I-го степеню, а також судили за
зраду. Покарання «без права листування» розжалуваний до простого монаха відбував в Новгород-
Сіверському Преображенському монастирі (1813-1820).
Переживання вилилися в постійний плач, внаслідок чого наш земляк втратив зір. Проте, доки він
ще був зрячим, писав поетичні твори.
Серед друзів та близьких знайомих Ш. – В. Садковський, М. Значко-Яворський, Г. Долинський, А.
Худорба, А. Гудович, Г. Полетика, Т. Калинський, А. Пригара, А. Рачинський, А. Лобисевич, Ф.
Туманський, М. Миклашевський та ін.
***
БЛАГОПОЛУЧЧЯ РОСІЇ НЕ ВИНЕСУ,
з життєвого кредо А. Шишацького
Якщо Росія буде благополучною, сам я тоді буду нещасливим.
ПРИСЯГНУВ НАПОЛЕОНОВІ, з доповідної записки обер-прокурора, князя О. Голіцина
Могилівський цивільний губернатор повідомив мені про кроки з боку архієпископа могилівського
Варлаама, який звелів, щоб духівництво, йому довірене, вчинило присягу на вірність Імператору
Наполеонові і щоб при богослужіннях і вдячних молебнях, замість нашого Всенайяснішого
монарха і царюючого в Росії прізвища, називали французького імператора і італійського короля
Наполеона, а також про те, що циркуляр цей було розіслано по церквах і монастирях Могилівської
єпархії.
У Могилівському кафедральному соборі архієпископ Варлаам відслужив Божественну літургію, а…після вдячного молебню розіслав по єпархії розпорядження і присяжні аркуші, які під
власноручний підпис повинні бути отримати й світські чиновники.
МАЮ БУТИ ВІРНИМ, з тексту присяги, даної Г. Шишацьким Наполеонові I
Я, нижчепойменований, клянуся Всемогутнім Богом в тому, що встановленому урядові Його
Імператорської Високості і Французького Імператора і Італійського Короля Наполеона маю бути
вірним і усі веління виконувати і щоб вони були виконані – дбати буду.
ХРАМІВ ВОРОЖА РУКА НЕ ТОРКНУЛАСЯ, з пояснення Г. Шишацького Св. Синодові
Акти канцелярії Св. Синоду можуть засвідчити, що я у разі подібних халеп відрізнявся
непохитною вірністю Всеросійському престолові, коли в 1789 р. був у Польщі настоятелем Свято-
Духівського Віленського монастиря, й принести польському королеві і Речі Посполитій присягу
урочисто відмовився і з небезпекою для життя втік до Росії.
Проте нинішній стан мій не такий. Помста роздратованого ворога, звичайно, вилилася б на мене і
на моїх парафіян, і я б мимоволі став причиною нещасть для тих, за кого повинен душу свою
покласти, а через те й зважився я зобов’язання вірнопідданого зовнішньо лише порушити, щоб
насправді краще їх виконати, зберігаючи в спокої і тиші вручену мені від монарха мого церкву; що
я в думці своїй не обдурився, те доводять: Божі храми, до яких ворожа рука не доторкнулася, і
весь православний народ з його духівництвом, яким за віру ніхто ні від кого ображений не був.
ПОЗБАВИТИ АРХІПАСТИРСТВА, з рішення екстреного засідання Св. Синоду від 17 лютого
1813 р.
Розглянувши в подробицях усі обставини справи могилівського архієпископа Варлаама, Синод
визнає його винним в тому, що, знаючи про наближення ворога до Могилева, він не апелював до
цивільного начальства щодо способів свого виїзду разом з підлеглим йому духівництвом за межі
єпархії, незважаючи на те, що духівництво про це просило його неодноразово. Він наказував
залишатися з ним в Могилеві.
Хоча в поясненні своєму архієпископ Варлаам і прагне виправдати себе, посилаючись на те, що
почуття страху не залишало його ні на хвилину, що помста ворога могла б впасти і на всю
могилівську парафію, і що присяга була принесена ним лише зовнішньо, і цим збереглися тиша і
спокій увіреної йому церкви, разом з духівництвом і прихожанами, проте із справи не видно, щоб
до присяги було яке-небудь примушення з боку французького уряду, або вжито насильство. Та
якби це й було, то належало йому, архіпастиреві, вчинити з обов’язку свого сану і даної ним
присяги Всеросійському Імператорові. Не зробивши цього, він не показав пастві прикладу
непохитної вірності своєму законному государеві і цим залучив багато підлеглих в той же злочин; хоча багато хто з них і не бажав впасти в це, однак доведені були до нього багатьма його
розпорядженнями.
…Синод, приймаючи до уваги правила Св. Апостолів і державні законоположення, вважає: 1) Його, як відвертого клятвопорушника…, позбавити архіпастирства і священства, відібрати знак
ордена Св. Ганни I-го ступеня, залишити тільки в чернечому чині і відправити до першокласного
Новгород-Сіверського монастиря на утримання...
2) Священиків і церковнослужителів, приймаючи до уваги, що вони прийняли присягу за
прикладом свого архіпастиря, залишити на колишніх посадах, але для очищення їх совісті вчинити
відповідне розпорядження.
ГІРКО ПЛАКАВ, з розвідки О. Сергєєва «Присяга Наполеонові і моління за нього в
Могилівській єпархії в 1812 р.»
Виконуючи Високу волю, Синод наказав чернігівському архієпископові Михайлу виконати ухвалу
про зняття з архієпископа Варлаама сану, а обер-прокурор Синоду в той же час повідомив
могилівського губернатора про доставляння архієпископа Варлаама до Чернігова під
спостереженням приставлених до нього чиновників. Разом з тим обер-прокурор вказав, щоб в
розпорядження Варлаама був наданий, на випадок потреби, духівник, проте не з осіб, котрі
заприсягнулися Наполеонові. Опісля духівникові було наказано повернутися до Могилева.
За інструкцією, даною чернігівському владиці, він винен був, вступивши в контакт з чернігівським
губернатором, призначити день для сумної церемонії – зняття архієрейського сану і у вибраний
день зібрати в кафедральному соборі настоятелів монастирів і міське духівництво, потім ввести в
храм архієпископа Варлаама в повному одязі і поставити його посеред церкви. Секретар
консисторії мав прочитати Варламу Високу доповідь Синоду, після чого соборний ключар і
протодиякон повинні були зняти з нього архієрейські строї і орден св. Ганни I-го ступеня й надати
просте чернече вбрання.
Після цієї церемонії з Варлаама треба було взяти обіцянку, що він не називатиме себе не тільки
архієреєм, але й навіть ієромонахом, ніколи і нікого не буде благословляти рукою, а інакше
«підданий буде строгому покаранню».
Варлаама за розпорядженням Синоду наказано було помістити, як і всіх інших ченців, просто і без
всяких надмірностей, строго за ним спостерігати, аби він не заподіяв собі якоїсь шкоди і із
сторонніми людьми не мав би ніяких стосунків, а особливо листування.
Що стосується священиків і церковнослужителів, які приймали присягу імператорові
Наполеонові, то вони, як вже сказано, були залишені на колишніх посадах, проте повинні були
очистити свою совість за допомогою їх духовних батьків: тих, хто не брав участі з ними в
протизаконній присязі. Потім вони мали впродовж шести недільних днів при народі зараз же після
закінчення літургії покласти перед місцевими ченцями по 50 земних поклонів.
Зняття сану з архієпископа Варлаама відбувалося в Чернігівському кафедральному соборі
29.06.1813 р. за церемоніалом, викладеним в інструкції Синоду чернігівському архієпископові
Михайлу.
Варлаама ввели до кафедрального собору в архієрейському вбранні «з славою» під переспів
дзвонів, і поставили на піднесенні посеред храму, де звичайно одягаються архієреї. Секретар
консисторії виголосив Високу конфірмовану доповідь Синоду, і після цього соборні священики
зняли з Варлаама знаки його архієрейського сану: панагію, митру, сакос й інші частини того, що
одягається, а також знаки ордена св. Ганни I-го ступеня і одягли його в простий чернечий одяг.
Після цього… відвели в келію, котра знаходилася в головному корпусі монастиря.
Під час церемонії зняття сану Варлаам, за переказами, гірко плакав.
Що ж примусило могилівського архіпастиря присягнути Наполеонові і, як видно із справи, навіть
не спробувати ухилитися від неї?
Є одне тільки припущення, близьке до правди. Всі були упевнені в непереможності Наполеона, а
серед них, ймовірно, і архієпископ Варлаам. Він розраховував, що, перемігши Росію, Наполеон
збільшить свої володіння придбанням її західних губерній, в яких, окрім католицького і
уніатського населення, було значне число православних.
Для них, міг припускати Варлаам, французький уряд створить особливу митрополію, і його, як
православного архіпастиря, що вже прийняв присягу на вірність підданства Наполеонові
призначить західно-російським митрополитом.
ЛЕСТОЩІВ ТВОЇХ, СВІТЕ, вірш, написаний Г. Шишацьким в ув’язненні
Лестей твоих, свете,
Я прежде не знал,
И за верна друга
Я тебя считал.
. . . . . . . . . . . .
Нравом добротливым
Многим услужил,
Чаял себе верных,
Тем врагов нажил.
. . . . . . . . . . . . .
Кругом врагов лестных
Смотрит на мя глаз,
Как-то я приметил
И уже не раз.
В глазах: брат, здоров!
За глазами съесть готов;
Аспидские речи
Летят, как картечи,
Ах, за мною вслед.
. . . . . . . . . . . . . .
Движет ревность сердца,
Что совсем я прав;
Только уличает
Свет мя преслужав.
. . . . . . . . . . . . . .
Но Бог милосерд,
Сотрет камень тверд
На мелкие части,
Все мои напасти
На них обратит.
Последние комментарии
3 часов 19 минут назад
3 часов 27 минут назад
3 часов 37 минут назад
3 часов 42 минут назад
5 часов 11 минут назад
5 часов 14 минут назад