Костенецкий Яков [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КОСТЕНЕЦЬКИЙ Яків Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, журналіст.
З дворянської родини. Дядько, Костенецький В., – офіцер, який сформував одну з перших в
Російській імперії роту кінної артилерії
Народився в 1811 р. в Вирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії
(нині – Конотопський район Сумської області України).
Помер 1 (13) червня 1885 р. на х. Скибинцях поблизу с. Сім’янівки Конотопського повіту
Чернігівської губернії Російської імперії (нині – Конотопський район Сумської області України).
Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Конотопське училище, навчався в Полтавській гімназії, закінчив Новгород-Сіверську
гімназію (1823-1828), навчався на етико-політичному відділенні Московського університету
(1828-1831).
Служив в Куринському єгерському полку (1833-1841), був гласним, почесним мировим суддею,
справником, членом училищної ради, піклувальником шкіл Конотопського повіту.
Друкувався в журналах «Сучасник», «Історичний вісник», «Російська старовина», «Журнал
міністерства юстиції», «Російський архів».
Його перу також належать статті «Про запис равлика» (1859), «Генерал В. Г. К.» (1875), «Ів.
Скобелєв і генерал Тешен» (1882), «Розповіді про імп. Миколу I» (1883), нариси про зустрічі з М.
Лермонтовим, О. Бестужевим, генералом В. Костенецьким.
Наш земляк – автор книг «Нотатки про Аварьску експедицію на Кавказі 1837 р.» (1851).
Після смерті надруковані «Спогади. З мого студентського життя» (1887).
Студентом входив в т. зв. Сунгуровський гурток, який мав за мету «продовжити справу
декабристів» (1831). Як результат, арешт, слідство, позбавлення майнових прав і заслання рядовим
на Кавказ.
К., служачи в штабі військ Кавказької лінії в Ставрополі, оформляв документи Лермонтова на
відпустку (1840).
Випадково декілька разів зустрічався з поетом в П’ятигорську (1841).
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Калугін, Ф. Левдик, М. Тимківський, О. Герцен, П.
Рогович, М. Альбіні, О. Бестужев, М. Павлов, М. Огарьов, П. Антонович, М. Станкевич, Я. Косач,
П. Каменський, Я. Невєров, М. Максимович, В. Пассек, Я. Почека, Ю. Кольрейф та ін.
***
НІ – СВАВОЛІ
, з політичного кредо Я. Костенецького
Ні самодержавному деспотизму, ні цареві ні жандармам.
МАЛОРУСЬКА КОЛОНІЯ, зі спогадів Я. Костенецького
Вступили до Московського університету. Все, окрім мене, Тимківського, Полоника й Іванівського,
були дітьми дуже бідних дворян; Курилков же був міщанин, а Полоник – купецький син. Всі вони
насилу, то з товаришами, то з обозами, змогли дістатися Москви, де тільки за допомогою
товаришів і кондицій ледве могли абияк існувати. Тут відзначу мимохідь, що між тодішніми, не
тільки середнього стану, а навіть і багатими поміщиками нашої губернії, мало ще було прагнення
до університетів: вся молодь, якщо вона й закінчувала гімназію, йшла або на військову службу,
або ж, послуживши до першого чину в цивільній службі, залишалася удома господарювати.
…Для мене, як жителя південного повіту, Конотопського, який набагато ближче до Харкова, ніж
до Москви, і з якого вже декілька поміщицьких синків виховувалося в Харківському університеті
(і навіть один мій близький родич), важко було потрапити до Московського університету, і
потрібні були особливі зусилля, аби схилити до того мого батька.
Здається в серпні 1828 року виїхав я з дому до Москви. Розлука з батьками була найсумніша;
батько й мати гірко плакали, цілували мене, благословляли... Бідні! Вони неначе передчували, що
нам судилося не скоро побачитися! Так, хоча я відправлявся до Москви і не надовго, всього на рік, до майбутніх канікул, проте зустрівся з батьками через тринадцять років після повернення мого з
Кавказу!
…Почав я відшукувати своїх гімназичних товаришів, в першу чергу тих, що вступили до
університету. Відшукав Тимківського й Іванівського, які дуже мені зраділи, наставили мене що і
як робити, і хотіли прийняти мене до себе на квартиру; проте у них було тісно.
Незабаром я відшукав собі квартиру на Бронній вулиці, в будинку генерала Самаріна, і поселився
в одній кімнаті з товаришем своїм Полоником (фатальною для мене людиною надалі) і
Животкевичем, теж колишнім учнем Новгород-Сіверської гімназії, який вже років зо два прожив у
Москві, все готувався вступити до університету. Іноді
Последние комментарии
11 часов 30 минут назад
18 часов 39 минут назад
19 часов 46 минут назад
20 часов 51 минут назад
21 часов 14 минут назад
21 часов 19 минут назад