Кульжинский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

столицях – Санкт-Петербурзі та Москві – домінувала одна думка: українська мова – це наріччя, яке має збагачувати російську мову.

М. Надєждін у журналі «Телескоп» висловив офіційну позицію влади і російської літературної

еліти: «Віднедавна з’явилися у нас вдалі спроби літературного опрацювання малоросійського

наріччя. Декому ці спроби видаються порожньою, непотрібною забавкою. Але я думаю навпаки.

Малоросійське наріччя може також прислужитись і збагаченню нашої мови. Нехай українці

знайомлять нас із ним у своїх поетичних думках, у своїх добродушних «казках». Ми повинні бути

їм щиро вдячні».

Що вже говорити про росіян, коли славетний М. Максимович, хоча й обстоював незалежний

статус української мови, проте також поділяв думку щодо її функції нарощення лексичного

потенціалу російської мови і вважав придатною лише для народної поезії, а уродженець Харкова

М. Каченовський, редактор впливового журналу «Вісник Європи», на сторінках якого

публікувалися українські твори П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, статті того ж М. Максимовича, дивився на українську мову як на своєрідний лінгвістичний

феномен і переконував, що вона «в теперішньому своєму стані спроможна тільки на «жартівливі

твори», як от перелицьована «Енеїда», і піднесення її до рівня літературного пов’язане з

нездоланними труднощами».

…Голосів на захист української мови як літературної, придатної для формування національної

літератури, було майже не чути.