Макаренко Антон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

докучливою уважністю:

– Теж чистильник! А документ у тебе є? Ну?

У цей сумний момент на підставці знову з’являється нога. На ній – старезний черевик світло-

брудного кольору, який давно не бачив гуталіну. Внаслідок досить нечемного поштовху молодик

відхитнувся вбік, але поштовх супроводжується дуже ввічливими словами:

– Синьйор, поміркуйте, ніякий документ не може замінити жовтої мазі.

Молодик, не помічаючи ні поштовху, ні ввічливого звертання, жбурляє цигарку на бруківку і

щириться до Вані:

– Нехай документ покаже!

Власник світло-брудного черевика гнівно обертається до нього і кричить на всю площу:

– Мілорд! Не дратуйте мене! Може бути, ви не знаєте, що я – Ігор Чорногорський?

Напевно, молодик справді не знав про це. Він швидко задкує вбік, з деяким острахом дивиться на

Ігоря Чорногорського. Той йому чарівно посміхається:

– До побачення... До побачення, я вам кажу! Чому ви мовчите?

Питання поставлено ребром. Тому молодик охоче шепоче «до побачення» і швидко крокує геть.

Біля палісадника він затримується, щось буркоче, проте Ігоря Чорногорського у цей момент

цікавить лише чищення власних черевиків. Ваня весело щулить одне око:

– Чорної?

– Будьте ласкаві. Не заперечую. Чорна навіть приємніше.

Ваня однією з щіток починає набирати мазь. Героїчне зіткнення Ігоря Чорногорського з

молодиком подобається Вані, але він про всяк випадок запитує:

– Тільки... Десять копійок. У вас є десять копійок?

Ігор Чорногорський розтягує свої єхидні губи:

– Товаришу, ви усім ставите таке дурне запитання?

– А є десять копійок?

Ігор Чорногорський відповідає спокійно:

– Десяти копійок немає.

Ваня призупиняє роботу:

– А... скільки в тебе є?

– Грошей у мене немає... Розумієш, немає?

– Без грошей не можна.

Рот в Ігоря подовжується до вух, і в очах виникає допитливе запитання:

– Чому не можна? Можна.

– Без грошей?

– Ну, звичайно, без грошей. Ти спробуй. Дуже добре вийде.

Ваня радісно верещить, потім прикушує нижню губу. в його очах сяє задерикувате натхнення.

– Почистити без грошей?

– Так. Ти спробуй. Цікаво, як вийде без грошей.

– А що ж? Візьму і спробую...

– Я по очах бачу, що ти людина.

– Зараз спробую. Добре вийде.

…Работа скінчена. Ваня піднімає очі з гордістю і гумором:

– Добре вийшло?

Ігор тіпає Ваню по русявій скуйовдженій голові:

– А ти пацан веселий. Спасибі. Людину, розумієш, відразу видно.

РЕФОРМАТОРІВ У НАС ЩЕ НЕМА, з «Педагогічної поеми» А. Макаренка

У вересні 1920 року завідувач губнаросвіти викликав мене до себе і сказав:

– Ось що, брат, я чув, ти там лаєшся сильно...

– Так як же не лаятися? Тут не тільки лаятимешся – завиєш: яка там трудова школа? Напалено, брудно! Хіба це схоже на школу?

– Так... у тебе штани не навипуск... Інтелігенти шолудиві!.. Босяків цих самих розвелося, хлопчиськ – вулицею не пройдеш, і квартирами шастають. Мені говорять: ця ваша справа, наросвіти... Ну?

– А що «ну»?

– Т ось це саме: ніхто не хоче, кому не говорю – руками і ногами. Заріжуть, говорять. Вам би

кабінетики, книжечки... Окуляри ось начепив...

Я розсміявся:

– Дивись, вже й окуляри зашкодили!

– Я ж і кажу, вам би все читати… Інтелігенти!

Завгубнаросвіти сердито штрикає мене маленькими чорними очима і вивергає огуду на всю нашу

педагогічну братію. Проте він помиляється, цей завгубнаросвіти.

– Ось вислухайте мене...

– Ну, що «вислухайте»? Ну, що ти можеш такого сказати? Скажеш: от якби це саме... як в

Америці! Я недавно з цієї нагоди книжечку прочитав, – підсунули. Реформатори... чи як там! Ага!

Реформаторіуми. Ну, так цього в нас ще немає. Реформаторіуми – установи для перевиховання

неповнолітніх правопорушників у деяких капіталістичних країнах; дитячі в’язниці.

– Ні, ви послухайте мене.

– Ну, слухаю.

– Адже до революції з цими босяками справлялися. Були колонії малолітніх злочинців...

– Це не те, знаєш... До революції це не те.

– Правильно. …А ніхто не знає – як.

– І ти не знаєш?

– І я не знаю.

– А ось у мене це саме... є такі в губнаросвіті, які знають...

– А за справу братися не хочуть.

– Не хоче, сволота, це ти вірно.

– А якщо я візьмуся, так вони мене зі світу зживуть. Що б я не зробив, скажуть: не так.

– Скажуть стерви, це ти вірно.

– А ви їм повірите, а не мені.