Полетика Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">недавнього самостійного життя.

Одержавши диплом лікаря в Лейдені, І. Полетика повернувся до Кіля, де на нього чекала висока

честь: нільська Медична Академія запросила його в число своїх професорів. Це був перший

випадок, коли український учений дістав за кордоном таке високе наукове признання. Вибір

Академії був затверджений герцогом Шлезвіг-Гольштайну, пізнішим російським імператором

Петром III. Професорську катедру в Кілі І. Полетика займав упродовж 2-х років...

...Перед І. Полетикою стелилася висока кар’єра. Але його натура запальної, впертої і

свободолюбної людини і на цей раз перекреслила всі пляни на майбутнє. Він не допускав до

вмішування в лікарські справи військового начальства і на цьому грунті дуже скоро посварився з

війсковим інспектором шпиталя, генерал – ляйтнантом бароном фон Вертерном. Наслідком цього

інциденту було те, що в справи шпиталя втрутилася Медична Канцелярія і, хоч І. Полетика мав

абсолютну рацію, він вплутався з при воду цього в дуже великі неприємности.

До того всього, він посварився із своїм ближчим помічником, старшим лікарем шпиталя Степаном

Винечанським...

...У жовтні 1764 р. президент Медичної Колегії барон Черкасов дістав із Києва «партикулярне

письмо», яке починалося словами: «Чи всі душі такі зіпсуті і лакомство в них так застаріло і

вкоренилось, що їх не можна викоренити?» Автор того письма доносив, що «господин Полетика

бере від кожного приїжджого з возом по 3 копійки на свою користь». Слідство виявило

неправдивість цього доносу і Полетика виправдався, але це коштувало йому багато нервів, бо

справа тяглася досить довго.

НЕЗАЛЕЖНИЙ, ЧЕСНИЙ, НЕПІДКУПНИЙ, з кореспонденції В. Кислої «Переможець

епідемії, або Карантинна застава Івана Полетики»

Понад 250 років тому у Василькові було створено карантинну заставу. Її призначенням було –

долати спалахи чуми, які охопили країну після війни з Туреччиною. Історія становлення застави та

методи подолання хвороби ХХ століття тісно пов’язані з ім’ям першого українського доктора

медицини Іваном Полетикою.

Ще в 1761 році за завданням медичної канцелярії Іван Полетика приїздить до Києва, щоб набрати

до російських медичних закладів знавців латини. В Росії ж її майже ніхто не знав. Тому Синод

видав указ про виклик до Москви й Петербурга студентів семінарій з «малоросійських людей».

У Київській академії Полетика відібрав 55 найкращих студентів, які добровільно погодилися

поїхати на навчання у медичні школи Москви, Петербурга, Кронштадта. Мабуть, саме під час цієї

поїздки Полетика ознайомився із станом карантинів у тогочасній Малоросії і з умовами медичної

служби в них, бо, коли 1763 року з’явилася вакансія карантинного лікаря у Василькові, відразу ж

попросився на це місце.

Так, в березні 1764 року він приступив до виконання обов’язків головного прикордонного лікаря і

упродовж двадцяти років очолював дуже важливу і потрібну на той час карантинну службу.

Роботи цій структурі не бракувало. Після війни з Туреччиною (1735-1739) у Росії почали з

неймовірною швидкістю спалахувати вогнища епідемії чуми, що викликало необхідність

створення карантинних застав на турецькому і польському кордонах. На території ж України

налічувалось шість карантинів, перший і основний з них було побудовано у 1740 році у

Василькові. Всі інші застави підпорядковувалися центральному Васильківському карантину, на

чолі якого стояв прикордонний карантинний лікар.

У Києві Полетика організував протичумний шпиталь. Розуміючи масштаби цієї хвороби, він

завжди наполягав на ізоляції хворих. Навколо нього, щоб сприяти локалізації чумних осередків,

гуртувалися відомі медики столиці і не тільки.

Утримувала карантин Київська губернська канцелярія, а карантинний будинок було віддано на

відкуп приватним особам. Цікаво, що за постій в карантині за кожного вола чи коня бралася плата,

копійку за добу платили і люди. При заставі знаходилася військова і митна варта.

Приступивши до своїх обов’язків, Іван Полетика в першу чергу об’їхав усі прикордонні

карантинні служби і познайомився на місцях з медперсоналом, оглянув обладнання.

Він суворо вимагав від чиновників таможень та відкупників карантинних будинків чіткого

дотримання карантинної інструкції. У цей період за його наполегливими вимогами значно

розширюється карантинна мережа, збільшується чисельність персоналу. Його характеризували як

людину