Булацель Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">...Кухня представляла картину повної руйнації. На великому столі безладно були навалені:

кавовий млин, окраєць хліба, розбита чашка від умивальника, остов швейної машини,

пригвинчена до краю столу м’ясорубка, рожевий шовковий корсет, декілька стаканів і чашок і

зв’язка книг.

Меблювання кухні було дивним. Широкий м’який диван стояв біля стіни. На ньому лежали

подушки і згорнута ковдра, в головах – нічний столик. На ньому – великий алюмінієвий годинник, рогові шпильки і шкіряні бігуді. У кутку – круглий столик з в’язаною скатертиною, на ньому –

лампа із строкатим абажуром, і поряд два крісла.

Пані Твердоносова сиділа на дивані. Це була особа років сорока п’яти, з великим загорілим

зморшкуватим лицем. На лоб спускалися не дуже охайні пасма свого і чужого волосся. Одягнена

вона була в кофту, поверх неї була накинута стерта до білизни шведська шкіряна куртка на

червоній підкладці. Вона розмахувала чорними від роботи і бруду руками і наполегливо доводила

Катерині Петрівні:

– Погляньте, – говорила вона, хрипко усміхаючись і указуючи на Федора Михайловича, який саме

входив, – ще один лізе. Та що ж це, готель у мене, чи що?

– Ви ж самі, мила моя, сказали, – покірливо відповідала Катерина Петрівна, – що ви не по праву

вселилися в цей будинок і що ви зовсім не знали панів Булацель.

– Не заперечую... Не заперечую, – кричала пані Твердоносова. – Але дозвольте зазначити, що

власності тепер більше немає. І чому це буде Булацелів, а не моє? Раз немає власності, то я так

розумію: хто прийшов раніше, той і узяв.

– Що ж, ви будинки, як гриби в лісі, збирати будете? – сказав, знизуючи плечима, Деканов. –

Казка про білого бичка, – обернувся він до Федора Михайловича.

– Я навіть не знаю, із-за чого розмова йде, – сказала Катерина Петрівна. – Ця добра жінка відвела

нам три кімнати – це більше, ніж нам потрібно, дала ліжка, постільну білизну, допомогла

поставити самовар, і про що ще йде розмова, я не докумекаю.