Воронов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

все

місто дробиться на безліч квадратних кварталів. Головна вулиця називається Червоною, хоча,

власне кажучи, на ній немає нічого червоного; таку назву вона одержала, ймовірно, від

розташованих на ній червоних рядів.

Міські споруди не йдуть далі невеликих одноповерхових будинків; кращі з них схожі на ті

затишно-охайні будиночки, які зустрічаються у великих містах, і які, закриваючись величезними

будівлями з боків, своїми прозорими стеклами і горщиками герані або жасмину на вікнах,

дивляться з привітністю тихого сімейного життя або щасливою усмішкою справжньої ідилії.

Проте подібних будиночків тут зовсім небагато. Відсутність лісу робить необхідною будувати їх з

турлука, крити очеретом або соломою. Тому, в цілому, споруди Катеринодару нагадують незначні

російські повітові міста і людні, але не фабричні села. Неможливість здобувати камінь де-небудь

поблизу біля міста служить причиною, що в Катеринодарі не вимощена жодна вулиця. Для

міських мешканців це складає дійсне лихо. Часто восени, зимою і в ранню весну шляхи

сполучення зникають навіть між найближчими будинками. Нечувана багнюка заливає вулиці й

провулки, а на просторій південній площі утворюються озера, на які прилітають дикі птахи. Аби

перейти через вулицю, потрібно спершу обійти цілий квартал, причому не завжди можна й тут

триматися прямого шляху; двори і сади на цей час стають загальним надбанням; проламується

частокіл, і пішохід, котрий наперед добре вивчить місцевість, мандруючи з двору в сад, з саду в

двір, з двору на вулицю, і так далі –нарешті, вже знемагаючи, досягає своєї мети. Їзда в екіпажах в

багатьох місцях рішуче неможлива; будь-які калоші виявляються неспроможними допомогти

своєму власникові...

Зрозуміло, як діє подібна багнюка на гуртове життя, яке тут і без того в жалюгідному стані;

зрозуміло, як вона утрудняє доставку продовольства і часто залишає жителів без повсякденного

господарського знаряддя.

Але уявить хлопця, який, після світлих студентських років, з гарячими прагненнями поспішає на

службу в Чорномор’я. Про Катерннодар він знає лише за картою, де поставлений, як навмисне,

принадний значний кружок; місто, яким воно є насправді, йому абсолютно невідоме, і в нього він

в’їжджає саме в час бездоріжжя. Візник абияк втягнув поштовий віз в одну з тонких вулиць; рідка

багнюка вкриває спиці коліс; сіре небо капає найдрібнішим дощем; змучені коні нарешті стали.

Холоднокровний візник оголошує пасажирові, що їхати далі неможливо, що потрібно деінде

скласти валізи і дорожню поклажу, що стояти йому на вулиці не має рації, бо станційний доглядач

стягне за прострочення і т.д. Бідний хлопець розгублюється: у його блискучі наміри не входило

тутешнє блискуче багно.

...Оточуюче тебе дрантя кричить голосно про те, що дрантя також і ті люди, які ворушаться серед

нього, що непотріб зноситься до непотребу, що посеред нього і новий, свіжий шматок скоро

вражається гниллю. З такими сумними думками часто доводиться тинятися вулицями

Катеринодару…

НАЩАДКИ САМОТУЖКИ ОБЛАШТУВАЛИ МУЗЕЙ, з статті М. Бондарєва «До

Глухорського перевалу»

Діяльність Воронова на Кавказі вражає невпинною просвітницькою спрямованістю. Він завідував

Кавказьким відділом Російського географічного товариства, видавав і редагував газету «Кавказ»,

підготував 12-томний «Збірник відомостей про кавказьких горців», сприяв створенню першого

абхазького алфавіту. Переслідуваний властями, тяжко хворий, він з 1880 р. і до кінця своїх днів

прожив у маєтку «Ясочка» в Цебельді.

Чудова історія «Ясочки» і роль поколінь Воронових на цій землі. У 1883-1884 рр. на базі свого

маєтку вони створили трудову комуну у дусі ідей М. Г. Чернишевського…

Сьогодні в «Ясочці» – народний музей, екскурсоводами, в якому представники третього і

четвертого поколінь Воронових. Відвідуючи його, будьте ввічливі, уважні й дисципліновані.

«Ясочка» ще не стала офіційним музеєм, це й житловий будинок сім’ї Воронових, де вони живуть,

працюють і відпочивають.

У «ЯСОЧЦІ» ПЕРЕХОВУВАЛИСЯ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ, з путівника «Військово-Сухумська

дорога»

У 1874 році тут обґрунтувався Микола Ілліч Воронов, сподвижник О. Герцена, М. Огарьова, М.

Бакуніна і М. Чернишевського, колишній в’язень Олексіївського равеліну Петропавловської

фортеці, великий вчений і журналіст, голова Кавказького відділення Російського географічного