Воронов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">товариства, редактор-видавець газети «Кавказ» кінця 60-70-х рр. XIX століття.

У 1903-1918 роках маєток М. Воронова, відомий під назвою «Ясочка», з ініціативи його вдови А.

Воронової і дочки Л. Воронової, члена партії більшовиків з 1903 року, стало «поштовою

скринькою» революції, важливим конспіративним каналом зв’язку між Петербургом і

Закавказзям, першим підпільним «будинком відпочинку» в історії російського визвольного руху.

У той час садиба складалася з одноповерхового чотирикімнатного дерев’яного будинку з двома

балконами будівництва 1886 року, двокімнатного кам’яного флігеля з верандою і підвалом

будівництва 1881 року. Що окремо стояв будинок, у якому знаходилися кухня, їдальня, комора і

досить численні служби, оточений величезним садом з абхазькими яблунями і волоськими

горіхами, алеями з тополь і платанів, численними рідкісними рослинами, квітами, насіння яких

надходило з Європи.

Нині від садиби залишився лише будинок будівництва 1886 року в тіні величезного ясеня,

посадженого «на пам’ять» революціонерами, які тут переховувалися в 1907 році. В будинку

збережені меблі, книги тих часів.

До садиби можна потрапити путівцем з боку села Ольгинське, яке розташоване на сімнадцятому

кілометрі Воєнно-Сухумської дороги.

ГЕТЬ РОСІЙСЬКИХ СОБАК, з «Листа представників абхазької інтелігенції президії XIX

Всесоюзної конференції КПРС (1988)»

У 1866 році в Абхазії спалахнуло антифеодальне і антиколоніальне повстання, яке було жорстоко

придушене. У 60-70-х роках XIX століття десятки тисяч абхазів піддалися насильницькому

переселенню в межі Османської імперії. Землі, залишені абхазами, царський уряд щедро роздавав

вищим військовим і цивільним чиновникам, які використовували їх для колонізації, яка прийняла

в 80-90-і роки минулого (XIX – авт.) сторіччя вельми широкий характер.

Тоді ж, як не дивно, Грузія, сама залишаючись колоніальною країною, стала виношувати плани

відносно Абхазії. За процесами колонізації краю уважно спостерігали грузинські князі і дворяни,

круги клерикалізму і грузинська буржуазія, яка тільки народжувалася.

…Ця обставина не пройшла повз увагу освічених росіян, котрі мешкали у той час в Закавказзі. Ось

що писав про дії грузинського духівництва М. Воронов: «Спочатку націоналістична преса

«скромно» заносить абхазькі й російські міста і містечка в списки грузинських населених міст,

потім церковна і цивільна влада посилено шлють туди священиків, вчителів, чиновників-грузин, і

там справа раптом вступає в останню стадію, і з «мирно завойованих» місць мчать несамовиті

крики: «Геть російських собак з нещасної Грузії» і грізні, звернені до абхазів вимоги: «Шикуйсь!

Ви грузини і повинні бути цим щасливі».