Замирайло Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

НЕРЕАЛЬНОСТІ, з книги Є. Шварца «Білий вовк»

Я побачив у редакції людину невисоку, з обличчям апатичним, блідим, трохи одутлим. Це і був

він, таємничий Замирайло. У редакції він тримався, як усі, відповідав на запитання цілком

поштиво. А коли пішов, то молоді художники відгукнулися про нього нешанобливо, зауваживши,

що він – епігон Дорі.

...Прямую до Лернера, пушкініста і літературознавця. Я повинен довідатися в нього, хто така –

відома своїм багатством, благочестям і впливом у колах вищого духівництва особа, яку згадували

у Панаєвої.

До Лернера потрапляю через кухню. Усі парадні двері в Петрограді ще забиті. Можливо, саме тут

я побачив кішку на кухонному цебрі, а до Замирайла стукався знадвору. В одному не сумніваюся: голодне і холодне місто відчував і там, і тут; і на підступах до талановитого художника, і на кухні

в літературознавця; і в квартирі Чуковського, куди потрапляли теж через кухню з давним-давно, роки назад, остиглою плитою.

…Приголомшений і затуманений усім різноманіттям пережитих пригод, повертаюся я в

Манежний провулок, до свого володаря.

Високі стелі, високі вікна без фіранок, світло б’є в обличчя. Корній Іванович дивиться на мене

своїми незрозумілими очима, і дивне почуття нереальності всього, що відбувається, охоплює мене.

Навіщо я ходив до Лернера, у Публічну бібліотеку, стукався до Замирайла? Чи потрібні

Чуковському всі ці праці, що лежать на письмовому столі, і навіщо йому секретар? Та й сам

Корній Іванович – чи існує він?!

РОБОТУ НЕ ВПІЗНАЛИ, з рецензії І. Ободова «Третій аукціон М. В. Добужинського»

Особливу прикрість викликають коряві елементи недостатньої компетентності укладачів нового, апріорі, звичайно ж, необхідного багатьом, – на безриб’я! – каталогу.

…Олівцевий малюнок 1920 року рішуче названий «На набережних Неви». Проте, хоча персонаж

на першому плані і зображений «по-кайботськи», однак у ньому за округлим силуетом і

характерній стрижці з довгими пасмами прекрасно впізнається Віктор Замирайлом...

Понад те, внизу малюнка рукою автора чітко написано: «В. Д. Замирайло» – тільки для цього

треба ретельно вдивитися в оригінал чи у його репродукцію в інтернет-версії.

ВОЛОХАТЕ СЕРЦЕ, бувальщина

Якось К. Чуковський попрохав Є. Шварца сходити до В. Замирайла і довідатися, коли будуть

готові малюнки до певної дитячої книги.

Посланець пізніше розповідав, що він потрапив у нетрі – сирі і темні. Завзято і неспинно Є. Шварц

довго стукав в оббиті клейонкою двері. За два кроки від нього на підлозі лежала перевернена

догори дном ванна, невідомо навіщо витягнена з належного вмістища. На помийному цебрі

прилаштувалася кішка, котра з відразою, обтрушуючись так, що бризки летять в усі боки, їла...

солоний огірок.

Гість втомився грюкати руками і почав робити це ногою. Аж доки з дверей навпроти не визирнула

пані в хустці. І повідомили, що художник вдома, але, уже зрозуміло, не відчинить.

– Він взагалі нікому не відчиняє, – додала сусідка.

– Волохате серце! – подумав Є. Шварц з гіркотою. – Адже це я стукаю, я. Як можна ховатися від

мене? Хіба я тебе скривджу?

Волохате серце – так називав себе Замирайло, виправдуючись перед товаришем, якого дарма

скривдив.

А обурений Є. Шварц так і пішов геть, не достукавшись.