Публичные люди (том 1) [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

МИКОЛА СУХОМОЗСЬКИЙ
НАДІЯ АВРАМЧУК

Публічні люди
Короткий біо-бібліографічний довідник (XVII – перша половина XX ст.)
Том 1 (А – Г)

КИЇВ

АБАЗА Костянтин Костянтинович
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, популяризатор історії, педагог.
З дворянської родини.
Народився 18 (30) травня 1841 р. у с. Докторівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської
губернії Російської імперії (нині – Дніпропетровська область України).
Помер 5 (18) серпня 1905 р. у м. Ізмаїл Бессарабської губернії Російської імперії (нині – Одеська
область України).
Закінчив Полтавський кадетський корпус (1859) зі спеціальності «офіцер артилерії».
Викладав військові дисципліни у Чугуївській центральній школі для нижніх чинів, Петербурзькому юнкерському піхотному училищі.
З 1892 р. – полковник у відставці. Жив у м. Ізмаїл. В 1902 р. обраний мировим суддею.
З 1880 р. активно співпрацював газетами «Громадянин», «Голос», «Російський інвалід», «СанктПетербурзькі відомості», журналами «Родина», «Читальня народної школи», «Дозвілля і діло»,
рядом інших популярних видань того часу.
А. – автор «Книги для початкового читання у військах» (1871), «Керівництва з навчання в початкових військових школах» (1873), «Книги для читання у військових школах та казармах, в школах
недільних й вечірніх класах для дорослих (1880), «Абетки для вживання в початкових військових
школах і для навчання грамоті дорослих взагалі» (1883), «Арифметики для солдат» (1884),
«Настанови, як навчати грамоті солдат», «Загальнодоступної військово-історичної хрестоматії»
(обидві – 1887), «Нарисів з прадавнього козацького побуду в загальнодоступному викладі (1890),
«Завоювання Туркестану» (1901).
Публікував наш земляк також твори для молоді та юнацтва. Це, в першу чергу, «Героїчні оповідання. Народи Сходу і Заходу», «Вітчизняні героїчні оповідання», «Бесіди про японця».
У статті «Чому тільки спартанці?» її автор О. Сидоров пише: «Битва біля Фермопіл стала одним з
найвідоміших і «улюбленіших» практично в будь-якому дослідженні з військовій історії. Цю
битву обов’язково згадували як в підручниках і хрестоматіях, так і в багатьох інших виданнях,
присвячених військовій історії Стародавнього світу. Розповідь про неї можна знайти в книзі
«Герої і битви: загальнодоступна військово-історична хрестоматія». Цій книзі понад сто років,
вона була видана в 1887 році в Санкт-Петербурзі. Написав її відомий у минулому літератор і
військовий історик Костянтин Абаз».
Писав А. і на природознавчі теми.
Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Сіланов, М. Стовпянський та ін.

АВЕРЧЕНКО Аркадій Тимофійович
Національний статус, що склався у світі: російський.
Видавець, драматург, театральний критик.
З купецької родини.
Народився 15 (27) березня 1881 р.* в м. Севастополь Таврійської губернії Російської імперії (нині
– Автономна Республіка Крим України).
Помер 12 березня 1925 р. в м. Прага (Чехія). Похований на Ольшанському цвинтарі.
Маючи поганий зір, освіту отримав вдома. Здогадувано закінчив два класи Севастопольської гімназії.
Працював молодшим писцем у севастопольській транспортній конторі (1896-1897), чиновником
акціонерного товариства «Брянські кам‘яновугільні копальні» (1897-1900), редактором
сатиричних журналів «Багнет» (1906) , «Меч» (1906-1907), кореспондентом, редактором журналу
«Бабка», якого було перейменованого в «Сатирикон» і «Новий Сатирикон» (1907), завідуючим
літературною частиною «Будинку актора» (1918-1919), керівником театру «Гніздо перелітних птахів» (1920).
Друкувався в газетах «Приазовський край», «Південь», «Південний край», «Харківські губернські
відомості», «Вільні думки», журналах «Бабка», «Сатирикон», «Багнет», «Меч», «Новий Сатирикон».
Як літератор дебютував в газеті «Південний край» та «Журналі для всіх» оповіданнями «Як мені
прийшлося застрахувати життя» й «Праведник» (1903).

Потім настала черга «Оповідань», «Зайчиків на стіні», «Веселих устриць» (1910), «Оповідань для
них, хто видужує», «Кіл на воді» (обидві – 1912), «Про маленьких для великих» (1916), «Подходцева та двох інших» (1917), п’єси «Гра зі смертю» (1920), «Відпочинку на крапиві» (1924),
«Оповідань циніка» 1925).
Перу нашого земляка належить гумористичний роман «Жарт мецената» (1925).
А. – автор блискучих рецензій, які вийшли окремим виданням під назвою «Нотатки театрального
пацюка» (1926).
Ще за царського режиму влада принаймні двічі забороняла вихід заснованих нашим земляком
сатиричних журналів (1906). Неодноразово зазнавав він і судових переслідувань (1908). То ж вітав
Лютневу революцію. А от Жовтнева до вподоби не припала. Настільки, що її вождь В. Ленін за памфлет «Дюжина ножів у спину революції» публічно назвав А. «розлютованим майже до нестями
білогвардійцем».
Письменнику не залишилося нічого, як швидше переїхати з «червоної» півночі (Петербург) до «білого» півдня (1918).
Однак душевного спокою не знаходить і там й емігрує до Константинополя (1920).
У 1922 р. переїздить