Казки Сельви [Орасіо Кіроґа] (fb2) читать постранично

Орасіо Кіроґа КАЗКИ СЕЛЬВИ

Казки Сельви

Гігантська черепаха

Мешкав колись у Буенос-Айресі чоловік, котрий тішився життям, бо був він людиною працьовитою і мав міцне здоров’я. Та якось той чоловік занедужав, і лікарі запевнили його, що вилікуватися він зможе лише на природі. Але чоловік мусив годувати менших братів, тож не хотів виїздити з міста й з кожним днем почувався дедалі гірше. Аж ось його приятель, котрий працював директором зоопарку, сказав йому:

— Ви мій приятель, і до того ж людина гарна та працьовита. Тому я хочу, щоб ви оселилися в сельві й, вправляючись на свіжому повітрі, врешті-решт одужали. А що ви цілкий стрілець, то полюйте диких звірів і привезіть мені їхні шкури, а я заплачу вам наперед, щоб ваші менші брати мали що їсти.

Хворий погодився й подався далеко-далеко, туди, де закінчується провінція Місьйонес^[1]. Там було дуже спекотно, і це йшло йому на користь.

Він жив один-однісінький у сельві і сам куховарив. Харчувався птахами та звіриною, яких вдавалося вполювати в хащах, а ще плодами дерев, що росли в тій місцині. Спав чоловік зазвичай просто під якимось деревом, а в негоду за п’ять хвилин облаштовував собі накриття з пальмового гілля й сидів під ним, наче й не було нічого, посеред лісу, який стрясали пориви вітру та злива.

Шкури звірів чоловік скрутив у сувій, який носив за плечима. А ще він упіймав чимало отруйних змій і тримав їх у порожнистому гарбузі; треба сказати, що гарбузи там незрідка траплялися завбільшки з бочку для гасу.

Чоловік знову вбрався в силу, до нього повернулися здоровий колір обличчя та добрий апетит. Якось, коли його мучив голод, бо перед тим упродовж двох днів він не міг нікого вполювати, чоловік угледів на березі великого затону ягуара; той саме намірявся з’їсти черепаху, яку поставив сторчма, щоб просунути під панцир пазурі й видобути м’ясо. Завваживши чоловіка, ягуар загрозливо рикнув і стрибнув на нього. Однак вправний мисливець поцілив звіра межи очі й розчерепив йому голову. А потім злупив з нього шкуру таку велику, що нею можна було встелити цілу кімнату.

— А тепер я з’їм черепаху, адже в неї таке смачне м’ясо, — мовив чоловік.

Та коли наблизився до черепахи, побачив, що та поранена: її голова була майже відірвана від шиї й трималася на двох чи трьох жилах.

Чоловік попри голод зглянувся над бідолашною твариною й, перетягнувши паском, приволік до свого сховку, а там перев’язав черепасі голову, розірвавши на клапті свою єдину сорочку, бо більше не було чим. Він волочив її, оскільки черепаха виявилася надто великою, заввишки зі стілець, і важила, як доросла людина.

Багато днів перев’язана черепаха нерухомо лежала в кутку.

Чоловік щодня лікував її, а тоді поплескував по панциру.

Нарешті тварина оклигала. Однак невдовзі захворів чоловік. Його лихоманило, в нього боліло все тіло.

Невдовзі він уже не міг підвестися. Температура підвищувалася, горло горіло через спрагу. І тоді чоловік збагнув, що справи його кепські, й мовив уголос, хоча лежав один-однісінький, потерпаючи від пропасниці.

— Я маю померти. Я тут сам і вже не годен підвестися, мені ніхто навіть води не подасть. Я помру через голод і спрагу.

А що температура в нього й далі підвищувалася, чоловік знепритомнів.

Однак черепаха чула й зрозуміла слова мисливця.

— Чоловік не з’їв мене тоді, хоча був страшенно голодний, а натомість вилікував, — міркувала вона. — Тепер я вилікую його.

І вона поповзла до затону, знайшла якусь мушлю й, добре почистивши її піском та золою, зачерпнула води та напоїла чоловіка, котрий лежав на своїй накидці й помирав од спраги. А тоді негайно вирушила на пошуки їстівного коріння та соковитої трави та дала їх чоловікові. Той їв, не усвідомлюючи, хто його годує, бо через гарячку нікого не впізнавав.

Щоранку черепаха шукала по всьому лісу для чоловіка їстівне коріння й шкодувала, що не може видертися на дерево, щоб принести йому плодів.

Так чоловік харчувався багато днів, не здогадуючись, хто його годує, аж нарешті прийшов до тями. А коли роззирнувся, то упевнився, що лежить один-однісінький, бо поруч не було нікого, крім черепахи. І тоді він знову мовив уголос:

— Я в сельві сам, лихоманка знову знеможе мене, і я помру тут, бо лише в Буенос-Айресі є ліки, здатні мені зарадити. Але я нізащо не дістануся туди й помру тут.

І сталося так, як він сказав: надвечір його почало лихоманити ще дужче, ніж доти, й чоловік знову знепритомнів.

Однак черепаха й цього разу почула його слова.

— Якщо він залишиться в сельві, то помре, бо тут немає ліків, — проказала вона. — Я мушу доправити його до Буенос-Айреса.

І черепаха нарвала гнучких та міцних лозин, обережно поклала