Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [Джером Клапка Джером] (fb2) читать постранично

Джером К. Джером Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Передмова

Головна перевага цієї книжки полягає не в її літературному стилі чи в корисності інформації, яку вона подає, а в простій правдивості. Її сторінки — це відвертий запис подій, які сталися насправді. Усе, що я зробив, — це додав кольорів, але нічого не вигадав. Джордж, Гарріс і Монморансі — не поетичні ідеали, а істоти з плоті й крові — особливо Джордж, який важить близько дванадцяти стоунів^[1]. Інші твори можуть досягти успіху глибиною думки чи знанням людської природи: інші книжки можуть змагатися в оригінальності і розмірі; але, безнадійний і невиліковно правдивий, мій твір не може перевершити будь-якого іншого. Більше, ніж всі інші принади, моя оповідь є дорогоцінною в очах ревного читача; і ця правдивість додає ваги уроку, якому вона вчить.

Лондон, серпень 1889

Розділ I

Троє інвалідів. — Страждання Джорджа і Гарріса. — Жертва ста семи смертельних недуг. — Корисні рецепти. — Ліки від хвороб печінки. — Ми згодні, що ми перевтомилися і що нам потрібен відпочинок. — Тиждень на морі? — Джордж говорить про річку. — Монморансі заперечує. — Початкову пропозицію прийнято більшістю трьох проти одного.

Нас було четверо: Джордж, Вільям Семюель Гарріс, я і Монморансі. Ми сиділи в моїй кімнаті, курили і розмовляли про те, які погані ми всі — звичайно, я маю на увазі, погані з медичної точки зору.

Ми всі почувалися дуже хворими і нервували з цього приводу. Гарріс нарікав на сильні запаморочення: він казав, що заледве усвідомлює, що робить; потім Джордж додав, що у нього теж напади запаморочення і він теж навряд чи знає, що робить. Я вважав, що моя печінка зовсім виведена з ладу. Я знав, що це була саме печінка, і що вона саме не в порядку, бо нещодавно прочитав анотацію до пігулок від хвороб печінки — вони продаються без рецепта, — де були детально описані різні симптоми, за якими людина може визначити, що її печінка не в порядку. У мене були всі симптоми.

Дивно, але щоразу, коли я читаю рекламу якихось нових ліків, вона спонукає мене до висновку, що я страждаю саме від тієї недуги, якої вона стосується, причому в найтяжчій формі. Діагноз, описаний у рекламі, здається, кожного разу точнісінько збігається зі всіма моїми відчуттями.

Я пам’ятаю, якось пішов до Британського музею, щоб почитати, як лікувати якусь дрібну хворість, яка до мене причепилася. Здається, то була сінна лихоманка. Я взяв книжку і прочитав про все, про що мав намір прочитати; а потім якось мимохіть перегорнув сторінку і почав ліниво й без особливої цікавості проглядати відомості про хвороби, взагалі. Я забув уже, що за неміч була першою, в яку я занурився — знаю тільки, що це було щось жахливе і виснажливе, — але, не дійшовши й до половини переліку симптомів, я переконався, що, поза всяким сумнівом, ця хвороба в мене є.

Я сидів певний час, зціпенівши від жаху; і потім в апатії та відчаї знову почав гортати сторінки. Я дійшов до черевного тифу — став читати симптоми і виявив, що черевний тиф у мене, мабуть, вже протягом кількох місяців, про що я й не здогадувався. Я вирішив дізнатися, на що ще я хворий, і догортав до сторінок про танок святого Вітта — як я й очікував, це теж був мій діагноз. Я зацікавився своїм випадком і вирішив ретельно переглянути все до кінця. Тому почав в алфавітному порядку. Прочитав про малярію і дізнався, що я маю і цю хворобу, а загострення настане десь у найближчі два тижні. Я з полегшенням виявив, що хвороба Брайта в мене лише в легкій формі, і, коли вірити тому, що про неї написано, я зможу прожити ще багато років. Холера в мене була із серйозними ускладненнями, а дифтерію я мав, як мені здалося, від народження. Я вперто пройшов усі двадцять шість літер і дійшов висновку, що єдине, чого в мене не було, то це води в коліні.

Мені було досить боляче про це дізнатися. Чому в мене немає води в коліні? Звідки взялась така несправедливість? Однак через певний час менш пожадливі почуття переважили. Я подумав, що зате в мене є всі інші відомі медицині хвороби. Будь-яка жадоба зникла, і я вирішив обійтися без води в коліні. Я й гадки не мав, що страждав на подагру в її найбільш злоякісній формі, а інфекційними хворобами я, вочевидь, хворів ще з підліткового віку. Після інфекційних хвороб у переліку не залишилось нічого, тому я дійшов висновку, що більш нічого до мене не причепиться.

Я сидів і роздумував. Гадав, яким цікавим може бути мій випадок для медицини, якою цінною особою я є для неї! Студенти не мали б жодної потреби ходити до шпиталів, якби у них був я. Сам як суцільний шпиталь… Усе, що їм треба — ходити навколо мене, і після цього отримають новенький диплом.

Потім я став цікавитись, як довго мені ще жити. Я спробував обстежити себе, намацав пульс. Спочатку взагалі не міг відчути ніякого пульсу. Але раптом він, здається, запрацював. Я дістав свого