Дощило птахами [Жослін Сосьє] (fb2) читать постранично, страница - 5

позі, зануривши носа у м'яке чорне хутро пса, закинувши одну руку на його тепле тіло, а другу поклавши на живіт тварини. Я спала з його Любком.

Ми з Любком швиденько вистрибнули з ліжка і підійшли до Чарлі, який вирішив не коментувати ситуацію. Лише повідомив чудовий прогноз на день, ніби натякав, що, мовляв, добра погода повернулась і, вочевидь, мені немає чого зволікати в цій глушині.

Проте він таки запросив мене до сніданку. Знову картопля, цього разу підсмажена зі шкварками, а ще — дуже солодкий чай.

Розмова не в'язалася, ми почувались ніяково; на мої запитання Чарлі відповідав нерозбірливим бурмотінням. Мене не так легко перемогти, однак цього разу я мусила йти, так нічого і не дізнавшись, — навіть нової історії про полювання. А втім, сталося диво.

Прочинилися двері, й увійшов Том.

— Перепрошую, я й не знав, що в тебе наречена.

Було очевидно те, звідки прийшов цей старий, — слова тут були зайві. Захриплий від трунку і цигарок голос виказував життя на самому дні. Високий, маслакуватий, зі скуйовдженим клоччям на лисому черепі, з очима, кожне з яких жило власним життя — одне непорушне, а друге норовливе, немов лошак, — Том здавався повною протилежністю Чарлі.

Коли здорове око оглянуло кімнату і знайшло те, що шукало, — а саме металеве цебро, з якого Том зробив собі сідало, — я зрозуміла, що всілася на його місце.

— Агов, красуне, що привело тебе до нашого краю?

Я не з тих жінок, яких можна спонтанно звабити. Звичайно моя дебела статура викликає повагу, а один лише погляд здатен будь-кого обернути на соляну статую, однак я зраділа отій «красуні» — грайлива ґречність старого, яка підкреслювала його любов до жінок, ніби натякала (якби я дозволила сипати компліментами й далі), що я поквапилася з пошуками, з Великими Пожогами, з Бойчуком — вірогідно, мертвим і похованим, хоч він міг і сидіти, цілком здоровий та неушкоджений, в одній із хатинок.

Том нічого не чув ні про Великі Пожоги, ні про Бойчука, який кілька днів блукав серед димучих руйновищ. «Я ж не Мафусаїл який, — заявив він, націливши на мене єдине здорове око, — я замолодий для історій, що трапилися ще до Ноя; еге ж, я тут наймолодший!» Проте, незважаючи на хлоп'яцтво, він оповідав уже відомі мені давні історії: про жінку, що народила в озері, в якому рятувалися жителі міста, про іншу, що кинулась у вогонь, а дитя її рушило за матір'ю, і про ту, від якої залишилася тільки каблучка у попелі. Він змішував усе це з власними побрехеньками, але не намагався переконати, ніби казав: якщо не віриш, то лише тому, що нічого не пережила.

З почутого я дізналася, що він перевозив золото, — ризикована справа, близька до оборудок нинішньої молоді, яка перетинає кордони з кокаїном, захованим у валізах та шлунках. Том регулярно їздив поїздом до Торонто та Нью-Йорку з самородками золота, приклеєними до дна гітари, адже він був і музикою — я так і не дізналася, справжнім чи вдаваним, зрештою, як не зрозуміла й багато іншого, про що йшлося того ранку за сніданком у Чарлі. Лунали й оповіді про кохання. Якась жінка на вокзалі викрикувала його ім'я, потяг рушив, а жінка — російська княгиня, яка танцювала фламенко в готелі, де він виступав, — кричала й тримала на руках немовля, тоді як потяг відвозив Тома. А потім він зненацька обернувся на каліку. Тома сильно побили, коли він надумав обійти свого боса-крутелика. Він зачекав на рудокопів у сторожці і запропонував їм кілька зливків за своєю ціною, аж раптом увірвалися поплічники боса.

— Що, не віриш? А як я, по-твоєму, втратив око?

І поки життя тривало — адже каліцтво його не спинило, — Том ламав ноги та ребра, мало не вибив собі друге око, проте серце лишалося неушкодженим; любовні пригоди продовжувались, інші приключки — також, і поки Том переповідав мені своє неймовірне життя, я запитувала себе, хто ж цей чоловік насправді. Бо він не з тих, хто чіпляється за самоту хижки у лісових нетрях.

Чарлі спостерігав за мною з іронічною посмішкою. Він давно чув усі Томові історії — справжні й вигадані — і, певно, тішився з моєї розгубленості у цьому хаосі.

Дивна з них була пара. Чарлі — грузький ведмідь-буркотун, який незграбно приховував втіху від теревенів, — і сухорлявий високий Том, що намагався привернути мою увагу всіма можливими засобами.

Що робити такому шаленцю в пущі? Звичайно чоловіки, які все життя скніли в брудних готельчиках, там і старіють. Мені траплялись облізлі старигани, що ледь знаходили сили підняти склянку, які жили, подібно до тіней, серед затятих пиворізів і почувалися непогано. У таких суб'єктів завжди є свій столик у кутку, часом вони примушують запросити себе — пиякам чомусь до вподоби компанія дідів. Їх просять щось розповісти, кепкують з них, приязно торсають, а невдовзі — геть забувають про них. Під час сієсти вони усамітнюються у своїх кімнатах — переважно в підвалі — темних, вологих кімнатах, часто без жодного вікна, де висить сопух брудних шкарпеток і тютюну. Вони здивувалися б, якби запитати, чи