Лель №05 [Сергій Чирков] (pdf) читать постранично

Індекс 74283
Засновники: фірма «Довіра» і
С. М. Чирков
(свідоцтво про реєстрацію:
серія КП № 579).
Журнал видається з червня
1992 року.
Видавець: фірма «Довіра».

ОСКАР

УАЙЛЬД

Головий редактор С . М . ЧИРКОВ.
Редакційна колегія:
В. П . Г р а б о в с ь к и й
(редактор відділу),
І. В. Л у ч у к ,
Р . О . МАРКОВЕЦЬ.
(відповідальний секретар),
В . І. МИТРОФАНОВ,
М . РЕВАКОВИЧ (США),
В. 1. СТАХ (редактор відділу),
М. М. С у д и м а ,

В. В. Ч и с т я к о в
(редактор відділу).
Літературний редактор

В. Я.

Я вже перекинув ноги через парапет,
сповнений рішучості знайти забуття в
цьому каламутному Стіксі, коли раптом
чиїсь руки обхопили мене і не дали мені
провалитись у небуття.
— Камілле, душе моя, хлопче мій ко­
ханий, чи ви збожеволіли? — пролунав
здушений, засапаний голос.
Чи я марю? Невже це Телені? Мій а н гел-охоронець чи мій д ем он-сп окусник? А може, й справді я збожеволів?
Ні. Я не збожеволів і не став жертвою
галюцинації. То був Телені власною пер­
соною. Я відчував, що обіймають мене
його руки. Я повертався до життя після
моторошного кошмару.
Він тримав мене в обіймах так міцно,
що мої перенапружені нерви, повне зне­
силення, яке прийшло на зміну розпачу,
навіяли мені враження, що наші тіла
злилися в одне тіло.
Я переживав дивне відчуття. Мої руки
ковзали по його голові, шиї, плечах, пе­
редпліччях, а мені видавалося, що я до­
торкаюсь не до його тіла, а до свого
власного. Наші розпашілі чола притис­
нулись одне до одного, і кров, що пуль­
сувала в його тріпотливих судинах, сту­
гоніла, як мені здавалося, в моїх жилах.
Внаслідок неусвідомленого взаємно­
го потягу наші уста невідчутно для нас
обох злилися. Ми не цілувалися, але на­
ше дихання сповнювало нас обох жагу­
чим бажанням жити.

wiki

Довгий час я перебував у напівпри­
томному стані. Я відчував, як покидають
мене сили, і лише іскра свідомості жев­
ріла десь у глибинах мого єства, даючи
мені знати, що я ще живий.
Аж ось нервовий удар потряс мене з
голови до ніг; кров відринула від серця
до мозку; мої нерви забриніли, у вухах
загуло, і мов тисяча голок устромилися
в моє тіло. Наші уста, які на мить роз'єд­
налися, знову злилися в жагучому по­
риві любострастя. Губи прикипіли до
губів, тручись із таким палом, що з них
бризнула кров, і ця солона роса зміша­
лася, як ото під час святкування по­
дружніх церемоній у первісних племе­
нах, коли шлюбне єднання двох тіл
скріплювалося не дитячим причастям
ритуального вина, а самою кров’ю.
На якийсь час ми завмерли, поринув­
ши в екстаз, переживаючи після кожно­
го поцілунку все бурхливішу насолоду.
Ті поцілунки розкривали найсокровеннішу суть кохання! Найкраще в нас,
найістотніша частина нашого єства пі­
діймалася з глибини душі до уст, як пі­
діймаються вгору випари п’янкої амб­
розії.
Такий екстаз людина переживає дуже
рідко або й ніколи. Я почував себе зне­
силеним, переможеним, знищеним. Усе
оберталося в мене перед очима, земля
провалювалася під моїми ногами. Я не
мав сили стояти, я відчував, що о сь-ось

М И Т Р О Ф А Н О В А.

Художнє редагування, макет
В .В .Ч У П РИ Н ІН А .
Комп’ютерна верстка
Г . М . ТИХОМИРОВОЇ.
На 1, 2 та 4 crop, обкладинки
фото Валерія СО СНИ.
Номер проілюстровано
фото Сергія СЕКРЕТОВА.
Підписано до друку 2 8.10. 92 р. Формат
6 0 x 8 4 1 /8 . Друк офсетний. Умови, друк,
арк. 6,0. Умови, фарбовідб. 26,0.
Обл.-вид. арк. 8,5. Тираж 25000 пр.
Зам. 0158206. Ціна договірна.
Адреса редакції: 254119, Київ-119,
вул. Пархоменка, 38-44.
Телефон для довідок: 211-02-78.
Комбінат друку видавництва «Преса
України», 252047, Київ-47,
просп. Перемоги, 50.
При передруку матеріалів посилання
на журнал «Лель» обов’язкове.

© « Л е л ь » , К и їв , 1 9 9 2 .

знепритомнію. Чи не помираю я, бува? В
такому разі прихід смерті — найщ асливіша хвилина в нашому житті, бо навряд
чи подібне щ асливе очамріння можна
пережити більше, ніж один р а з...
Скільки часу перебував я в такому
стані? Не знаю. Знаю лише те, що я по­
малу повернувся до тям и крізь густий
туман забуття, коли почув унизу піді
мною плю скіт води. Потроху я став при­
гадувати, де я є і що зі мною сталося.
Телені усе тримав мене в обіймах. Я
спробував випручатися з його рук.
— Пустіть мене, о, пустіть! Чому ви не
дозволили мені вмерти? Цей світ мені
бридкий! Навіщо я тягтим у ярмо життя,
коли воно вселяє мені відразу?
— Ж иття вселяє вам відразу? Але чо­
му, чому?
І своєю чужоземною, незрозумілою
мені мовою він лагідно і дуже повільно
прошепотів кілька м агічних слів, які сті­
кали в мою душу, мов цілющий баль­
зам. Потім сказав:
— Природа створила нас одне для од­
ного. Навіщо ж опиратися їй ? Я можу
знайти щ астя, лиш е кохаючи вас, вас і
нікого більше. Моє серце тужить за ва­
ми — і не тільки серце, а й душа.
Зібравши всі сили, я відштовхнув його
і відсахнувся від нього.
— Ні, ні! — заперечив я.— Не споку­
шайте