Літаюча голова (збірка, вид. 1990 р.) [Віктор Неборак] (pdf) читать постранично, страница - 2

порепані,
студенти законспечені, |

розпечені вуста навпроти кличутьВія!
А було б гарно, якби в шибах замість відображень
засвітилися рок-ролики,
на кожен -- дві чи й три хвилини,

Можливий інший погляд. Уяви собі: цей поїзд -безконечний,
нема зупинок; уяви собі: вагон -- це час -- день,

тиждень, місяць, рік, десятиліття...
Супутник твій, той, що натис на тебе поглядом,
тобі найменш знайомий, сміх твій недоречний,

хоч погляд знято, і стіна росте, тебе не зрозуміли,
все, хоча й ні слова, кам'яніє підборіддя.

Ти знаєш дещо про Гомера, про Христа,

калатає середньовіччя ззаду кістяками.

Про Леонардо чи читав у Фрейда, уяви собі вагон,

в який упхали Ренесанс.
Ти знаєш сотні прізвищ, географії епох
і монологи героїчні,

хоч твоя земля тобі найменш відома, мчиш

крізь неї.
Ти у ній -- без тями.
Тебе цікавить -- що в наступному вагоні?

(Може, він порожній?)

Чи там усі брати і сестри? Чи ми там є?

Чи вже немає нас?

МП
Вертикальне скло тяжке і гостре грань яка не відає

що тне

радіус труби тінь Каліостро наче ліфтом

тягне вниз мене

кольоригрунти нашарування дух земний химерна

кров як мох

риби черепки листки прощання сфотографували

нас обох

крізь обличчя свічі і каміння скло подорожує

крижане
механізми тіні і падіння царство тіней
як пітьма одне
домовини валяться у шахти печі палять воскові тіла
ї виходять ангели втішати очі опечалені зі скла
це підземне дійство - тріслим дзвоном і виттям

в тунельному диму

мчаться тіні рук їх за вагоном крізь

густу вібруючу пітьму

МПП, Літаюча голова.
Виробничий автопортрет
А толову літаючу монтують за подобо
ю моєю

;
в шахті.
Бригада упирів в комбінезонах тарабанить
Ми
триметровий ніс.

у пздрях -- фейєрверки, і дроти,
і серпантин,

о.

два гучномовці зяють вниз.

Мій піс -- масивний, хлопський
, ніс

монументальний -- де там різній шляхті!
В каркас триповерховий сектор
управління
опускають краном,
а мозок пер
9

етворено на важелі, педалі і
кермо.

Чоло моє -- напнутий алюміній -- варять металісти,
трохи вниз дамо-повіки там ладуютьі під'єднують
електрику очам-екранам
Щекілька слів про рот -- дияволів десяток пре
щелепу,
розлізся в ній слимак-тігант, брехун бундючний,

єго мосць ЯЗИК,
його чатують зуби, ані разу не пломбовані,
язик як сплячий бик

|

дві анаконди стулені його ховають,
щоб не втрафив у халеп

Ось вуха припасовують, клепають шкіру,
стики зварюють -- і ревище, і спека
Вмикає полум'я у соплах інженер-люципер-

лицедій
Я у скафандрі, я прощаюсь -- ну, поєхалі-- я ліз
в мозоксвій.

На старт збігається дивитися півпекла.

ІХ. Вертикаль
О діво пресвята
свій погляд прихили
і висвітли до дна

мою пекельну душу
я мушу пронести

залізну ніч хрестів
без погляду твого

злетіти я нездужу
О мати божа я

один з твоїх синів

без погляду твого

камінне небо чорне
10

не дай скляним вітрам
поглинути вогонь
зрости мою любов

Маріє чудотворна

Важка вага землі

тяжіння всіх часів

іржава кров злодійств
мій голос огортає

та спопеліє ніч

у небесах ясних

я бачу -- вірую

твій божий погляд сяє

Х
Вона піднімається, як голова,

відрубана голова волоцюги.
Вона промовляє уперше, і вдруге,
і втретє свої потойбічні слова:
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Над юрмищемплощі нависло навкіс

її всевидюще летюче барокко.
Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз
тінь відкидає важку і глибоку:

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Сокира невидима в місто ввійшла,

стягнули з помостів тіла безголові,
реззяви напились дешевої! крові,

та зішкребе слід іржавий з чола

ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Жереш мелодрами телевізійні?

Ти розглядаєш драконів за склом!

Стіну тобі проламає чолом
ожила куля з «Оркестру» Фелліні --

и

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Запам'ятай, не сховатись ніде!

Площа приходитьу схови, площа!
Бруківку темну свято полоще
і в небеса Ренесансу гряде
МАСКА -- ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ГО ЛОВА ЛІТА
ЮЧА ГОЛО ВАЯ
ЧАГОЛО Ю АЯ
АОАО

я
С

?

2

2

яаа
Х

Ко

пове

РО

ук

полоро

З

ГУ

7

Ну

Р

Віктор Неборак
в архімодерному шоу віршів,
яке з висоти пташиного польоту
і до глибин колись популярного
кафе-бару

«НЕКТАР»

присвячене найсимпатичнішому

з міщанських міст
ЛЬВОВУ

і яке називається

Карколомні перевтілення!
Ліхтарний замокв ніч вознесено з землі.

Літак завис твій на найвищому шпилі.

Ще море в ньому, ще пливеш ти серед скель,

та наді Львовом вже зникає Коктебель.
В ілюмінаторі -- наплив рожевих хвиль.
Вітрильно лине сон у світанковий штиль,

Мотори впали. Ти в найтихшій тиші з тиш.
Архангеломсвітанку ти летиш.

То ллється світло