Літаюча голова (збірка, вид. 1990 р.) [Віктор Неборак] (pdf) читать постранично

| ..А КОРОЛЕВА СКАЗА|ЛА; У

іж хвилю вони Не прийий Ті

|БУБНІТИ ..., ВОНА НАКАЖе сі

ами ГЕТЬ
Ум

Є

ДпоОЗОСОч

дози У

ЛІТАЮЧА
о ГОЛОВА
Вірші

КИЇВ
ВИДАВНИЦТВО ЦК ЛКСМУ «МОЛОДЬ»
1990

ББК З34Ук7--5
н39

Збірка фантасмагоричних та карнавалізованих вір-

шів, у яких засобами гротеску, іронії та бурлеску молодий поет освоює сучасну урбаністичну стихію, ще й
досі не зовсім звичну для теперішньої української

поезії.

Сборник фантасмагорических и карнавализированньх стихотворений, в которьїх средствами гротеска, иронин и бурлеска молодой позт осванваєт современную
урбанистическую

стихию,

еще до

сих

пор

не совсем

приввічную для сегодняшней украннской поззим.

Редактор Іван Малкович

Художнє оформлення Юрія Коха

4702640202--013 41.30
Н м 228(04)-90
15 ВМ 5-7720-0385-2

Ф Віктор Неборак, 1990

ГУ

чень

С.

.

За

ХЛ

Зю.

»

ЧУ

2

4

З УЕРЕ
«ОО.

ЗАЙ 70оз
ТТН
МОМУФ

Я

«а

ГЕНЕЗИС ЛІТАЮЧОЇ ГОЛОВИ
(віршоване шоу)

І. Фантазія метро
Фарба це ще не простір ти спробуй все ж прорубати
|
цю чорну ніч грані світла проблискують і двійник
сидить у шибі навпроти мальована лялька блякла
шию його підпилює лінія руху стрімка
і
підземна ріка пересохла втрамбовані
в ніч динозаври |

бивні кістки биті люстра привидів голоси -усе це тло для малюнка шия твоя кровоточить
а голова у шибі стартує а голова
|
крізь товщу камінного моря крізь рибу дніпрову
і кригу |
крізь бібліотечні сховища пропалюючи собі хід

летить урочисто хвилина до карнавального вибуху
губи її тяжко рухаються: я-лі-та-ю-ча-го-ло-ва

п.нло
Ми нарекли десантний човен «К-АТАС-ТРОФА»-вся гума в латках, ми щомиті йдем на дно.
Та є легені. Нас тримає кров здорова,
і робить невагомими лайно.

Мивідпливли колись давно у розпал літа.

І з того часу наплювати нам на час.
В усі епохи і часи шляхи відкрито.

Червоним в назві світиться «АТАС»!
4

Були туристи, а тепер істоти вищі!

Космічний вимір нас поглинув просто з хвиль.

Хай з дір залатаних повітря грізно свище -це наш двигун -- літаюча таріль!

Ввімкнулась в небі смуга пурпурова.
Переловили свідки зграїгав.

Сенсація! Тарілка! Катастрофа!

..Це ще питання, хто за ким спостерігав.

ПІ. Фантазія метро
Це тіло це вбивство це привид це вішалка
цей блазень бере черепи

ціцерон'дерталець шекспір адольф чаплін
йосип сковорода

людиноворон христос "динозвір комаха
свиня ікласта ніч
все вужчий тунельний протяг

чорний попіл облич
тяжко голосять тіні
пронизлива мить

потвори покручі привиди

виють тобою зграєю
і тіло твоє примірюють

як чобіт старий рипиш

ГУ. Фантазія на тему
ранкового автобуса
Твій час і простір -- цей автобус Мо 20.
Він шлях винюхує і виє, наче пес.

Ти в ньому мало не сконав сьогодні вранці,

коли юрба натисла на твій прес.

Куди ці люди? -- По білети.- Де їх душі? -Автобус виє, як увесь двадцятий вік.
А всередині, ледь підсвічені, минущі

серця -- як дзвони, що мовчать в епохупік.

О передайте -- моє серце -- п'ять копійок,
Водій чатує в темній перспективі, де

автоматичних пальців рух веде тоді, як

твоя монета закривавлена гряде.

Тіла автобус чавить, як цитрини.

А душ екстракт замінює бензин.

А в чорних шибах сунуть лімузини --

в них манекени, схоплені з перин.

Ось ваша здача, геній-арифметик.
Збагнеш, коли зійдеш на лютий брук:

не в тому сенс, що вирвав ти білетик,

а в доторках липких і теплих рук!

У. Фантазія метро. Відображення
Перед собоювін бачить себе

він бачить себе прозорого,
він бачить прозору забарвлену тінь
рухливу тінь у повітрі

вона промовляє слова одночасно мовчить
промовляє слова
він крок ступає вона назустріч
обличчя в обличчяочі

співпадають проходять наскрізь

гусне свічадо скла
повіки мені підніміть

ОСЬ ВІН

тінь моя у мені

ростуть кажанячі крила

ікла ростуть і пальці
тінь проростає крізь тіло

жало винюхує кров

УІ. Метро. Версії
Нарешті ти у ритм втрафляєш, волоцюго...
Вагонна шиба -- це екран, Ти -- режисер
на фестивалі в Каннах.
Це дійство між зупинками «Жовтнева» -«Більшовик» ледь-ледь витримує напругу
гумових м'язів, волокна очей, рук магнетичних,
схованих ножів, книжок промінних, пальців

дерев'яних.
Отож, вважай, це зал, всі глядачі -- актори.
Але кут зору лиш тобі відомий, пане режисере.
7

Вдивляєшся у них, своїх сучасників миттєвих,

випадкових подорожніх, ззовні свище море,
підземнийвітер, ти па вістрі, а у вістрі -кінокамери очей фіксують мить твоєї ери.

Ну що за дія? Всі вони -- стовпи втрамбовані,

хапальні руки зафіксовані, що це за дія?
Таж ситуація -- ще не сюжет, але ніхто зі

знуджених в час руху зали не покине.

Баби із тлумками і клунками, робітники