Бу-Ба-Бу [Юрій Андрухович] (fb2) читать постранично, страница - 71

звідкись з-за гір і морів, він проповідував у себе на батьківщині. Якби Ісус явився індіанам Північної Америки у той сам час, вони б його не зрозуміли. Потрібна була традиція віри в єдиного Бога, яка на той час була саме в євреїв. Хоча, думаю, індіанам, як і іншим дітям природи, Бог являється в якийсь інший, зрозуміліший, спосіб. Але Бог являється у ближньому світі, це безумовно. А вже його апостоли розпорошуються по дальніх світах. Отут би і мало наступити примирення ближнього і дальнього світів. Християнство і мало б бути тим способом примирення. Розширення концентричних кіл. Накладання кіл ближніх світів одне на одне. Витворився б неповторний малюнок людства. Але ж віра Христова насаджувалася вогнем і мечем. Жодна заповідь не діяла на рівні соціо-структур. Заповіді лише вивчалися на пам'ять... Хіба що на рівні родинному. Але і тут не обійшлося без крові. Римська первопрестольна церква перебрала на себе всю пишноту Риму, константинопольська – Візантії, ощадливі німці вчинили Реформацію і т. д. і т. п. Це все тільки ззовні називається християнством, а насправді це все ще дуже далеке від вчення Ісуса. Але, можливо, так і мало бути. Людство мало вирости до розуміння Ісусової науки.

– Чи ж виросло?

– Не знаю. Деколи мені здається, що люди уже переситилися своєю суєтністю і марнославством, що вони вже потребують Надії на щось інше, Та є купа аргументів і щодо іншої точки зору. І пересичена і голодна людина однаково далека від Бога. А релігійні організації, здається, деколи більше завдають шкоди вірі, ніж навертають...

– Що ж робити з... кока-колою і мікі-маусами?

– У кожному разі не робити з них культу.

– Якби тебе запросили прочитати лекцію на цю тему до Америки, невже б ти відмовився?

– Ні, поїхав би і прочитав.

– А що зробив би з доларами, якими б тебе купили американці? Роздав би бідним?

– Роздав би ближнім. Купив би якісь потрібні речі для родини. Вона теж не багата. Собі щось відклав би на пиво.

– Кажуть, що у Сполучених Штатах досить міцні зв'язки у шлюбній парі...

– Так, тому що шлюбна пара – це і є ближній світ середнього американця. Усе решта – тканина дальнього світу. Студент подається в той університет, де має найліпші шанси, отже часто покидає родинні місця, після навчання оселяється там, де знаходить добру роботу, втративши роботу чи знайшовши ліпшу, знову легко міняє місце проживання. Єдиним стабільним моментом за таких умов може бути шлюб. Не дім, не батьки. Та й то не завжди. Тому так це цінується і такого значення цьому надається. З огляду на це – Америка страшенно пуританська. Я можу мати коханку, і моя дівчина не буде надто проти цього бунтувати, головне, щоб я не зрадив її в іншому. У Штатах – в певних колах – це скандал...

– Марко собі виробив дуже дивну теорію. Вона дозволяє йому зраджувати мене, тому що я – американка. І не здатна збагнути його глибоких думок.

– Але вона приїхала сюди, і вона повинна брати до уваги ті правила, за якими усі ми тут живемо. Поки Варвари не було, ми усі давали собі якось раду. Тепер Варвара хоче нам відкрити очі, показати всю правду і спокійнесенько урити к бісовій матері, залишивши по собі руїну.

– Ти усе розкажеш своїй матері. Ти скажеш їй, що зрадив мене з іншою жінкою.

– Але ж та жінка – твоя коханка, чи ти забула? Чи казати моїй наївній матусі, що кілька разів ми кохалися втрьох, і саме ти це спровокувала?

– Я хочу, щоб ти щез і щоб тебе більше не було.

– Тільки не треба дивитися на мене такими телепатичними очима. Я тебе теж бачу наскрізь. Ти думаєш, я не розумію, що тобі розходиться не в якійсь там зраді, а що ти боїшся втратити контроль над моєю енергією? Бо хтось рятує мене, витягає мене з твоєї відьомської пащі? Згадай, які ти мені пісеньки співала опівночі. Вчепилася пазурами в шмат живого м'яса і не хочеш його відпустити?

– Марко, ти – божевільний.

– А ти – відьма! І забирайся в свою Америку!

– Дякую, любий. Дякую.

– Що за крик?

– Мамо, не чіпай мене. Варвара тобі все з'ясує.

– Не сваріться, дітоньки! Ідіть ліпше покуштуйте, яких я пляцків напекла!..

І ТУТ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ДІВЧИНА З ПЛЯЦКАМИ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .