Листи темних людей [Крот Рубеан] (fb2) читать постранично

листи

ТЕМНИХ ЛЮДЕЙ

З латинської переклали Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк

Київ

Видавництво художньої літератури «Дніпро»

EPISTULAE OBSCURORUM VIRORUM 1515-1517

84.4Г Л63

«Письма темних людей» — достодримечатель-. иьій памятник немецкой литературьі начала XVI века, представляющий собой сатирическое сочинение, написаниое на латипском язьіке вьі-дающимися гуманистами К. Рубеаном, У. фон Гуттеном, предположительно и другими будто бьі от лица клириков (по традиции авторьт не ука-зьіваются). Письма-народии вьісмеивают неве-жество, туность, религиозньш фанатизм инрав-ственное убожество богословов и церковников, обпажают пороки папского Рима, туиеядство и распутство моиахов.

Передмова Йосипа Кобова

© Український переклад, передмова, художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1987 р.

НЕЩАДНА АНТИКЛЕРИКАЛЬНА САТИРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

«Листи темних людей» («Epistulae obscurorum virorum»)—видатна пам’ятка сатиричної літератури часів Відродження — є діти-щем тої епохи, яка породила такі блискучі викривально-сатиричні твори, як: «Корабель дурнів» Себастьяна Вранта (1494), «Тріумф Венерн» Генріха Бебеля (1509), «Похвала глуноті» Еразма Роттер-дамського (1511), «Цех плутяг» і «Змова дурнів» (І512) Томаса Мурнера, «Ніхто» (1512) та інші сатиричні діалоги Ульріха фон Гуттена.

Взагалі сатира стала провідним літературним видом німецького Відродження. Примітно, що майже всі видатні гуманісти Німеччини були сатириками і ввійшли в історію світової літератури завдяки своїй сатиричній творчості ¹.

Німецька сатира епохи Відродження, відображаючи тенденції широких прогресивних кіл, погляди демократично настроєних гуманістів, відзначається розмаїттям тематики, широкою сатиричною панорамою німецького життя того часу, багатою галереєю негативних персонажів, безкомпромісним викриттям пороків тогочасного суспільства, гострою критикою феодального ладу, багатющим арсеналом сатирично-виражальних засобів.-

Всі вищезгадані твори, крім того, що викривають різні вади тогочасного суспільства і висміюють численні прояви людської глупоти, гнівно картають пороки богословського стану: його зажерливість, дармоїдство, мракобісся, тупість, лицемірність, розпусність, релігійний фанатизм тощо. Але «Листи темних людей» перевершують інші сучасні їм сатири яскраво вираженою антиклерикальною спрямованістю, сміливістю і різкістю критики католицької церкви — оплоту феодального ладу — та її служниці, середньовічної схоластики.

Це нещадний памфлет, написаний групою німецьких гуманістів на богословів-обскурантів, схоластиків — ворогів гуманізму, які боронили віджилу середньовічну ідеологію. Вийшли «Листи темних людей» у двох частинах. Перша частина збірника містила 41 лист і побачила світ 1515 р. Стільки ж листів налічувало її друге видання 1516 р. Трете видання, яке вийшло також у 1516 р., збільшене було на 7 листів, тобто містило 48 листів. 1517 р. з’явилась друга частина названого збірника, до складу якого увійшли 62 листи. Того ж таки року вийшло друге видання цієї частиии, збільшене на 8 листів.

Виникнення «Листів темних людей» пов’язане з запеклою суперечкою навколо єврейських релігійних книг. Якийсь Йоганн Пфеф-феркори, вихрещений єврей, почав гостро критикувати єврейську релігію і в низці публікацій («Єврейське дзеркало», «Єврейська сповідь», «Про єврейську пасху», «Ворог євреїв») доводив шкідливий вплив єврейської релігійної літератури, зокрема Талмуда й Кабали, на національний характер євреїв. Він доводив: ці книги винні в тому, що євреї не переходять у християнську віру, і, якщо ці книги знищити, то євреї напевно виправляться і приймуть хри-стиянство. Щоб здійснити свої задуми, Пфефферкорн шукав союзників і знайшов їх серед ченців домініканського ордену в Кельні та серед кількох духовних і світських достойників. Зокрема палким прихильником ідей Пфефферкорна став богослов, магістр Ортуїн Грацій, письменник і професор Кельнського університету. Він перекладав твори Пфефферкорна з німецької мови на латинську — міжнародну мову тогочасної науки, сприяючи цим самим їх розповсюдженню серед учених. Підтримуваний, кельнськими домініканцями й деякими високопоставленими світськими особами, Пфефферкорн у 1509 р. домігся від імператора Максиміліа-иа І указу, який давав йому право конфіскувати і знищити єврейські книги на території всієї німецької держави, особливо ті, зміст яких ворожий був Біблії і християнству. Озброєний цим указом, Пфефферкорн у ряді міст Німеччини почав конфіскацію єврейських книг, але в Майнці наштовхнувся на опір з боку архієпископа Урієла фон Геммінгена, людини ерудованої. Гемміиген заявив, що без рішення вчеиих-спеціалістів проводити таку акцію не годиться.

Внаслідок цього з’явився новий указ імператора, за яким питання про долю єврейських книг поставлене було в залежність від відгуку групи експертів. У цій справі мали висловитися