Еґоїст [Марина Гримич] (fb2) читать постранично

Марина Гримич Еґоїст

Еґоїст

Книга побачила світ за сприяння Тараса Онуфрика

«Так, я еґоїст! Еґоїст я! То й що? Так, я маю принципи і не хочу ними поступатися! І нехай ці принципи не відповідають середньому статистичному стандарту — мене це не обходить. Це мої принципи, і крапка.

Так, я еґоїст! Але невже в світі нема більшої вади, аніж еґоїзм? Невже краще бути улесливим блюдолизом з піджатим хвостом? Невже краще бути генетичним невиліковним рабом?

Так, я на дух не переношу примітивності й непрофесіоналізму! Тому моя катеґоричність і нетерпимість виправдані. Я максималіст. То й що? Що мені тепер — повіситися?

Так, я сноб! Так, п'ята частина моєї квартири віддана гардеробній! То й що? Може, краще ходити у зашмульганому костюмі й несвіжій сорочці? Так, у моїй гардеробній навіть шкарпетки мають свою поличку, де вони бездоганно складені. Авжеж, я так себе люблю, що навіть їх прасую! Що тут смішного? Так, кількість моїх краваток перевищує середньостатистичні норми. То й що? Чому я повинен рівнятися на середньостатистичні норми? Чому? Що з того, що я хочу бути бездоганним навіть у цьому? Невже це такий гріх?

Так, я не терплю дитячого вереску. Так, я не хочу дітей, та ще й від Аліси! Не хочу я з нею одружуватися! Хай іде! Мені її сексуальні послуги надто дорого коштують! І річ не в грошах. А в тому, що, бачте, я сплю з нею лише тоді, коли мені хочеться, а не тоді, коли їй закортіло! Чому я повинен з нею спати, коли не маю жодного бажання? Чому? Чому я повинен себе ламати? Так, я визнаю: у ліжку для мене головне, щоб мені було добре. Я не альфонс, щоб задовольняти забаганки своєї партнерші!

Так, я знову збираюся купувати машину. Нову модель. Що в цьому страшного? Я заробив — я маю право! Я люблю машини. Можу я в житті щось любити чи ні? Хороша машина як пес: вона ніколи тебе не зрадить. До того ж вона жіночої статі. До того ж ніколи не патякає, а спокійно спілкується з тобою через комп'ютер. Вона набагато розумніше створіння, аніж жінка. Тому я не продаю старих машин, а зберігаю їх. Саме зберігаю, а не колекціоную. Час від часу мені хочеться поспілкуватися з тією чи тією машиною — тоді я йду в гараж і сідаю за кермо. Я не зраджую свої старі машини. Я не розумію: що в цьому поганого?

Такий самий сантимент маю до годинників. Чому, купуючи новий годинник, я мушу старий продати лише тому, що він застарів? А якщо мені його подарувала мама? А якщо я його купив на свою першу зарплату? А якщо цей золотий годинник — пам'ять про мій східний вояж? А якщо кожен годинник — це пам'ять? Невже пам'ять можна продавати?»

Давно він так не нервувався. Георгій роздратовано тарабанив пальцям по керму машини. «Я спізнююся!.. Ганьба! Через сварку з Алісою я виїхав з дому пізно, і ось результат: затор. Машинне стадо. Перша передача — нейтральна — гальмо. Перша — нейтральна — гальмо. Рух для рабів, які безпечно почувають себе лише у стаді».

Він увімкнув лівий поворот і різко виїхав з крайнього лівого ряду на зустрічну смугу. На нього дикими очима дивилися водії з машинного стада, знаючи, що попереду стоїть «свистунець», проте, побачивши (хто заздро, а хто й осудливо) номери спортивної машини, зразу ж переставали цікавитися нахабою. А Георгій, набравши «вісімдесятку», наближався до регулювальника. Той здалеку вдивлявся в номери. Побачивши їх, вдав, що не бачить порушника. Це такий собі звичай, така собі гра між власником «крутих номерів» і міліціонером. Коли «не положено» зупиняти «крутого» порушника, він його просто «не бачить», вдаючи, що того взагалі не існує.

На відміну від інших водіїв, Георгій, будучи людиною порядку, не мав неприязні до «даішників». Він любив порядок у всьому і тому підтримував тих, хто, в силу службових обов'язків, мав його підтримувати. Якщо встановлені правила дорожнього руху, треба їх виконувати. Він ніколи не порушував їх. Лише в екстрених випадках.

Сьогодні був саме такий випадок. Він спізнювався на свою адвокатську фірму «Липинський і К?». А шеф має з'являтися щонайменше за півгодини до появи першого працівника, тобто Ірини Марківни. А він мав з'являтися на робочому місці раніше ніж звичайні звичайної фірми, позаяк уже п'ять років поєднував бізнес із політичною кар'єрою. А тепер, після нових виборів, треба тяжко працювати, аби відновити фінансовий стан, який похитнувся після виборів.

Георгій збився з графіку. З самого ранку. Це загрожувало усім його планам на день. Стоячи біля світлофора, він дивився у свій електронний щоденник. Нічого катастрофічного не сталося. Можна й скоротити робочу нараду в офісі. Однак не це головне. Головне — його збито з ритму. З нормального, ділового ритму.

Як він і передбачав, Ірина Марківна була вже на своєму місці.

Ірина Марківна — його референт. Скільки разів з нього