Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...
Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...
Вобщем, стандартный набор российского патриота :)
Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)
До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее
подробнее ...
впечатление.
Первые две книги, даже третья, развивались хорошо и не спеша, держа интригу. Но потом что-то случилось: автор как будто пытался закончить как можно скорее, игнорируя многие моменты, что привело к множеству вопросов и недопониманий. Как Аксель выжил? Почему отступил Хондар и что с ним теперь? Как обстоят дела в Империи после победы, ведь один из главных членов Тайной Стражи оказался предателем? Что мешало Сикху сразу избавиться от Акселя, как только тот лишился части души? Что двигало Августом, что такого произошло между им и владыкой Грехов? Второстепенных вопросов у меня ещё больше. Несмотря на крутой сюжет и мир, многое написано словно на скорую руку и слишком скомкано.
Например, в Эльфийском лесу явно были недовольны браком, и однажды даже было покушение на ГГ. Почему попытки не продолжались, ведь Аксель действительно приносил много проблем эльфам, особенно после смерти их бога? Или встреча в нижнем мире с богом демонов, который сказал, что их встреча не последняя. Но в конце Аксель становится смертным и лишается своей силы, и они уже точно не встретятся. Почему были выкинуты Лилиш и Шальда? Если первую убили, то вторая жила в поместье и была действительно полезной, но что с ней по итогу случилось, не ясно.
Короче говоря, слишком много недосказанностей. Многие интересные арки начались, но такое чувство, что автору становилось лень их продолжать до логического конца. Самый яркий пример — бизнес Акселя в лице корабельной верфи. Он встретился в темнице с отцом одного из своих гвардейцев, поговорили о контракте, и на этом всё закончилось. А дальше что?
Теперь к другим вещам, которые подпортили впечатление. Эмоции всех девушек, боевые заклинания, эротика — почему всё это одинаковое? Каждая девушка "прикусывает губу", "мурлыкает". Эти слова повторяются слишком часто. Заклинания тоже разочаровали, они не менялись и застыли на уровне первого года обучения в академии. Аксель ничего не умеет, кроме воздушных стен и чёрных сфер. А про бедняжку Тирру вообще молчу: всё, что она могла — это создавать огненные шары. Где разнообразие? С эротикой всё точно так же. Местами она была в тему и действительно добавляла шарма, но иногда хотелось пропустить эти сцены, потому что они вставлялись в неподходящие моменты и были абсолютно одинаковыми.
Почему Акселя почти всегда окружают только девушки? И большая часть его гвардии — тоже девушки. Спасибо, что хоть Корал был, но его арка тоже не до конца раскрыта. Можно было бы много чего увлекательного с ним сделать, ведь он получился интересным персонажем.
Я мог бы написать ещё много чего, но боюсь, что отзыв выйдет слишком длинным. Единственное, что хочется добавить в конце, это про суккубу Тирру. В начале она была просто прелесть, умная, сильная, ценная единица в отряде. Но под конец она стала беспомощной обузой и вызывала раздражение, ведя себя как ребёнок. В начале за ней такого не наблюдалось, что обидно, ведь как персонаж она мне больше всех нравилась.
В общем, автору есть куда расти и стремиться. Потенциал хороший, и надеюсь, что когда-то будет продолжение этой увлекательной истории, которое расставит все точки над "и".
Вони сподівалися, що вона стане медсестрою при д-рі Свейні.
Вона трошки побула медсестрою, а потім започаткувала свою взірцеву ферму.
• • •
А маленька Мелоді прибула значно пізніше, вагітна, штовхаючи поперед себе роздовбаний дитячий візок з мізерними своїми пожитками. Був поміж них і канделябр з дрезденської порцеляни. Навіть у королівстві Мічиґан було добре відомо, що леґендарний король Нью-Йорка пропадає за канделябрами.
Канделябр Мелоді зображував залицяння вельможі до пастушки під деревом, обвитим квітучими лозами.
Канделябр Мелоді розбився на останньому дні народження старого. Його вдарила ногою Ванда Бурундук-5 Рівера, сп’яніла рабиня.
• • •
Коли Мелоді вперше з’явилася в Емпайр стейт білдінґу і д-р Свейн вийшов розпитати її, хто вона така і чого хоче, вона впала перед ним на коліна. У своїх маленьких ручках, простягнутих до нього, вона тримала канделябр.
— Привіт, дідусю, — сказала вона.
Він завагався на якусь мить. Потім допоміг їй стати на прямі ноги.
— Ласкаво прошу! — сказав він. — Заходь, влаштовуйся.
• • •
Д-р Свейн не знав у той час, що він зачав сина, коли зрікся трибензомане-рамілу в Урбані. Він припустив, що Мелоді була просто випадкова жебрачка й шанувальниця. Ця перша зустріч не пробудила в ньому жодних мрій про якихось нащадків. Він ніколи не мав особливого бажання розмножуватися.
Тому, коли Мелоді надала йому соромливі, проте переконливі докази, що вона справді його кревна родичка, у нього виникло відчуття, як він згодом пояснив Вірі Бурундук-5 Заппі, «ніби мій корабель дав велику течу. І з цього зненацького, безболісного отвору виповзло зголодніле дитя, вагітне, з затис-нутим у ручках канделябром дрезденської порцеляни».
Гей-го.
• • •
Історія Мелоді звучала так:
Її батько, позашлюбний син д-ра Свейна і вдови з Урбани, був один з тих небагатьох, хто пережив так звану Урбанську різанину. Потім його примусили служити барабанником у війську ініціатора тієї бійні, герцоґа Оклахомського.
Хлопець породив Мелоді, коли мав чотирнадцять років. Її мати була сорокарічна праля, яка пристала до війська. Мелоді отримала середнє ім’я Іволга-2, що ґарантувало їй пощаду, якби її захопили в полон вояки Стюарта Іволги-2 Мотта, короля Мічиґану, головного герцоґового супротивника.
Вона й справді потрапила в полон, маючи всього шість років, після битви при Айова-Сіті, в якій загинули її батько й мати.
Гей-го.
• • •
Так, і король Мічиґану на той час вже так деґрадував, що завів собі гарем з полонених дітей, які мали одне з ним середнє ім’я, а саме — Іволга-2. Маленьку Мелоді долучили до того злощасного звіринця.
Та в міру того, як її примусові обов’язки ставали дедалі огидніші, вона почала гартувати в собі внутрішню силу з передсмертних слів свого батька: «Ти принцеса. Ти онука Короля канделябрів, короля Нью-Йорка».
Гей-го.
• • •
І тоді однієї ночі вона вкрала канделябр дрезденської порцеляни з намету сплячого короля.
Потім Мелоді виповзла з намету на залитий місячним сяйвом довколішній світ.
• • •
Так почалася її неймовірна подорож на схід, весь час на схід, у пошуках того леґендарного дідуся. Його палац був однією з найвищих споруд на Землі.
Вона всюди подибувала родичів — якщо не з іменем Іволга, то принаймні самих цих пташок або якихось людей.
її годували і вказували шлях.
Хтось подарував їй дощовик. Хтось ще дав светр і магнітний компас. Хтось ще — дитячий візочок. Хтось ще — будильник.
Хтось ще подарував їй голку з ниткою, а ще й золотий наперсток.
Хтось ще переправив її на човні через річку Гарлем на Острів Смерті, ризикуючи власним життям.
І все таке решта.
КІНЕЦЬ
— Das Ende —
Примітки
1
Вільям Шекспір. «Ромео і Джульетта», ІІ, 2. Переклад Ірини Стешенко.
(обратно)
2
Енді Гамп — безхарактерний, пихатий хвалько, якого безнастанно цькує його дружина. Головний персонаж серії коміксів «Гампи», яка виходила у США від 1917-го до 1959 р. — Тут і далі — примітки перекладачки.
(обратно)
3
Бальний танець під музику реґтайм, популярний у США в 1920-х рр.
(обратно)
4
«Великий Кам’яний Лик» — містичне оповідання Натаніеля Готорна про кам’яну постать старого, що виходила з гори.
(обратно)
5
Типове звертання прислуги до дітей-підлітків у багатих родинах.
(обратно)
6
«Маленький лорд Фаунтлерой» — роман для дітей англо-американської письменниці Ф. Г. Бернетт про бідного, але чемного хлопчика, який несподівано виявився спадкоємцем великого маєтку.
(обратно)
Последние комментарии
5 часов 4 минут назад
7 часов 53 минут назад
1 день 18 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 10 часов назад