Повітряний замок [Діана Вінн Джонс] (fb2) читать постранично, страница - 3

в нього на голові. 

— Вони більш ніж невибагливі, о великий продавцю циновок, — погодився незнайомець. Він махнув рукою з потертим килимом у бік Джамала, який, весь у синіх клубах пропахлого рибою диму, смажив кальмарів. — Невже достойна якнайповажнішої поваги діяльність твого сусіда не впливає згубно на твої склади, обтяжуючи їх стійким ароматом смаженого восьминога? — поцікавився він. 

У глибині душі Абдулла аж закипів від люті, а тому йому довелося улесливо скласти долоні, щоб хоч якось цю свою лють приховати. Говорити про такі речі взагалі не прийнято. А легкий запах кальмарів, можливо, тільки пішов би на краще тій ганчірці, яку йому намагається втелющити незнайомець, подумав Абдулла, розглядаючи бурий, потертий килимок у руках співрозмовника. 

— Твій покірний слуга ретельно обкурює дорогоцінними пахощами все, що є у його наметі, о князю мудрості, — мовив він. — Можливо, попри воістину всепереможну чутливість твого незрівнянного носа, ти все-таки дозволиш твоєму покірному слузі продемонструвати свій товар? 

— Аякже, о ліліє серед скумбрій, — зморщив носа незнайомець. — Інакше чого б то я стирчав тут стільки часу? 

Абдулла знехотя розсунув заслони й запросив незнайомця до намету. Там він запалив світильник, який звисав із центральної жердини, але, принюхавшись, вирішив, що дорогоцінні пахощі на цього чоловіка витрачати не варто. У наметі ще зберігся досить сильний аромат учорашніх пахощів. 

— Що ж за безцінний витвір ти збираєшся розгорнути перед моїми недостойними очима? — недовірливо поцікавився він. 

— Ось цей, о перепродувачу скарбів! — відповів чоловік — і одним невловимим і хитромудрим рухом руки спритно розстелив килим по підлозі. 

Абдулла теж так умів. Торговці килимами чудово знають усі ці штучки. Тому враженим Абдулла не був. Він сховав руки в рукави, демонструючи покірну стриманість, і оглянув товар. Килим був невеликий. Розгорнутим він здавався ще більш зачовганим, аніж Абдуллі здавалося спочатку, хоча орнамент і справді виглядав дуже по-особливому — або виглядав би, якби не був настільки затертим. Те, що від цього орнаменту залишилося, було страшенно брудне, а краї килима геть пообтріпувалися. 

— На жаль, за цю найрозкішнішу із циновок бідний купець здатний викласти не більше ніж три мідяки, — заявив Абдулла. — І навіть це буде величезною наругою для мого бідного гаманця. Часи нині важкі, о володарю безлічі верблюдів. Чи прийнятна для тебе така ціна? 

— Я прошу п’ятсот, — сказав незнайомець. 

— П’ятсот чого? — уточнив Абдулла. 

— Золотих монет, — відповів незнайомець. 

— Повелитель усіх розбійників, що промишляють грабежем у пустелі, либонь, жартує, — зареготав Абдулла. — Чи, може, на його думку, у моєму скромному наметі немає нічого, крім запаху смажених кальмарів, а тому він хотів би забратися звідси геть і знайти заможнішого покупця? 

— Ще не дуже хочу, — відповів незнайомець. — Хоча, якщо тобі нецікаво, я, напевно, піду, о сусіде копчених оселедців. Бо, як на те пішло, килим цей — чарівний. 

Щось таке Абдулла чув уже не раз. Він поклонився, склавши на грудях руки, заховані у рукавах. 

— Кажуть, начебто килими мають численні й різноманітні достойні якості і властивості, — погодився він. — Яка ж із них притаманна ось цьому, на думку поета пісків? Можливо, він вітає власника, коли той повертається до свого намету? Чи, може, приносить мир у домівку? Або, можливо, — сказав він, багатозначно торкнувши обтріпаний край носаком туфлі, — має властивість ніколи не старіти? 

— Він літає, — сповістив незнайомець. — Він летить туди, куди йому наказує власник, о найжалюгідніший з убогих телепнів. 

Абдулла підняв погляд на похмуре лице незнайомця, на якому пустеля проорала глибокі зморшки. Той усміхнувся — і зморшки стали ще глибшими. Абдулла зрозумів, що цей чоловік не подобається йому навіть більше, ніж син дядька першої батькової дружини. 

— Тобі доведеться переконати мене, недовірка, — промовив він. — Якщо килим пройде відповідне випробування, о повелителю брехні, тільки тоді ми зможемо укласти угоду. 

— Прошу дуже, — сказав високий незнайомець і ступив на килим. 

У цю мить на лотку з печеним і смаженим м’ясом по сусідству здійнявся шарварок — один із тих, що повто-рювалися день у день. Напевно, вуличні хлопчаки знову примудрилися поцупити трохи смажених кальмарів. Так чи інакше, пес Джамала розгавкався, різні люди, а серед них і Джамал, розкричалися, одначе грюкіт сковорідок і шипіння гарячого жиру заглушили і одне, і друге. 

Шахрайство в Занзібі — це спосіб життя. Абдулла не дозволив собі ні на мить відволіктися від незнайомця з його килимом. Не виключено, що цей чоловік підкупив Джамала спеціально для того, щоби відвернути увагу Абдулли. До того ж незнайомець згадував Джамала настільки часто, що Абдуллі почало здаватися, ніби той весь час має його на думці. Абдулла не зводив очей