Перше слідство імператриці [Наталка Сняданко] (fb2) читать постранично, страница - 3

другові, чия дружина загинула під час відпустки. І страхова відмовилася транспортувати тіло. Ти собі не уявляєш, як складно, довго і дорого все це залагоджувати. Відтоді я завжди докуповую цей сервіс у страхової, коли кудись їду.

– Хочеш заощадити організаторам, якщо вони вирішать убити тебе після концерту?

– Не хочу, щоби мене поховали десь під Чорнобильським реактором, попередньо продавши всі мої ще придатні до вжитку органи на чорному ринку, – Крістіан засміявся.

– Ну, гаразд. Тепер ти застрахований навіть від цього. До зустрічі в літаку.

– До зустрічі.

Доротея завершила розмову вже дорогою до вбиральні, де поклала телефон на поличку, а потім відкрутила воду в душі.

Парк Бурґґартен, 1856

Франц Йозеф погано спав уночі. Таке траплялося з ним украй рідко. Зазвичай він так утомлювався за день від численних відвідувачів, нарад, паперів, що засинав мов убитий, щойно голова торкалася подушки.

Та вчора ввечері він зробив помилку, заговоривши до Сіссі під час вечері. Перед тим, удень, до нього приходила мати і розповідала, що вони з невісткою знову посварилися, тож найрозумніше з його боку було би перечекати, поки вгамуються пристрасті, й не втручатись у чвари між дружиною та матір’ю. Проте Франц Йозеф не міг спокійно дивитися на заплакані очі Сіссі й на те, як вона нервово кусає губи. За вечерею вона намагалася не дивитися ні на нього, ні на імператрицю-матір, але вигляд Сіссі був достатньо промовистим, і Франц Йозеф не стримався й запитав, що трапилось. У відповідь Сіссі розридалась і побігла до своєї кімнати. Він пішов за нею, спробував утішати, намагався поцілувати, схилити до любощів. Але нічого не допомагало, Сіссі плакала ще сильніше, звинувачувала його, що він її вже не любить, а потому зачинилась у своїй опочивальні. Франц Йозеф пішов до себе, та довго не міг заснути й кілька разів прокидався серед ночі. Тепер почувається геть розбитим. Треба буде порадитися з Ґрюне і нарешті покласти край цим чварам між матір’ю та дружиною. Це виснажливо й відволікає від роботи.

Поснідав Франц Йозеф без звичного апетиту. Лише вкусив кілька разів булочку і сьорбнув кави. Вирішив довше, ніж зазвичай, погуляти, а тоді замовити собі ще один сніданок до кабінету. Або ж поїсти вже під час зустрічі з італійськими аристократами.

Він вийшов у парк і звелів охоронцеві триматися на крок позаду, щоби спокійно подумати. Сьогодні його все дратувало через недоспану ніч, і не можна, щоби це зіпсувало такі важливі переговори. Треба зосередитися на прогулянці, ретельно вдихати свіже повітря, слухати спів пташок – перелаштуватися на оптимістичний лад.

Франц Йозеф вирушив на прогулянку звичним маршрутом. Алеї парку були порожні, й він бадьоро крокував поміж старанно підстриженими газонами. Охоронець намагався не потрапляти йому на очі. Час від часу цісар зупинявся й підводив голову, намагаючись роздивитися якусь пташку чи білку. Білок тут бігало чимало, й цісаря завжди тішило, як крихітне тільце зникало слідом за рудим вогником хвоста. Іноді він навіть носив зі собою горішки, а білки не боялися його, підходили і брали гостинці просто з рук. Хтось розповідав цісареві, що у білок дуже коротка пам’ять і вони забувають, куди сховали запаси на зиму. Тому постійно щось припасають, і якщо білок багато, то вони зимою не голодують, адже знаходять запаси одна одної.

Франц Йозеф озирнувся, намагаючись охопити зором парк як цілісний об’єкт. Він уже не раз роздумував про те, що тут слід усе змінити. Йому перестав подобатися цей парк в англійському стилі. Хотілося підстригти дерева та кущі, надати всьому виразних геометричних форм. Простіше кажучи, зробити з англійського парку французький, хоча садівник і вважає, що це позбавить парк автентичности, а до того ж розміри ділянки надто малі для французьких лабіринтів. Але хто такий садівник, аби не погоджуватися з цісарем? Франц Йозеф замислився, де саме буде найкраще розташувати фонтан: посередині парку чи так, аби його було видно з вікна кабінету, і тоді він зможе милуватися фонтаном, приймаючи нудних відвідувачів.

Важливо також перенести якнайближче до його кабінету потаємну браму, через яку можна виходити з парку непоміченим. Біля центральної завжди стоять охоронці, а під час кожного офіційного виходу цісаря під брамою збирається натовп. Іноді це дратує, особливо коли потрібно просто вийти кудись за межі цього парку, щоби зібратися з думками. Не може ж він, мовби в’язень, постійно прогулюватися одними й тими самими доріжками. Франц Йозеф заглибився у плани реконструкції парку і зупинився, вирішуючи, де ж усе-таки встановити фонтан.

Тут він почув, як за спиною щось зашаруділо. Озирнувся. Охоронець злякано відступив назад іще на кілька кроків, аби не роздратувати цісаря. Той звернув увагу на білку, яка перестрибнула з гілки на гілку, спробував роздивитися, куди вона зникла серед густого листя, і не зміг зрозуміти, чому вона так голосно шарудить.

Коли Франц Йозеф