Ось ваш вінець, леді [Джеймс Гедлі Чейз] (fb2) читать постранично

Джеймс Гедлі Чейз Ось ваш вінець, леді

Розділ перший

Хлопці, які прийшли подивитися на смерть Вессі, вишикувалися уздовж шинквасу. Вони щосили намагалися бадьоритись, однак у кожного з них з переляку тремтіли жижки.

Я зайшов до бару тієї миті, коли п'янкі трунки вже добряче захмелили товариство. Хлопці побачили мене і тяжко застогнали.

— Заради всього святого, погляньте-но лише, хто до нас завітав, — вигукнув Баррі. — Та це ж пан короткочасна сенсація власною персоною.

Баррі Г'юсон був непоганий парубок, одначе мав замало смальцю в голові. Я замовив собі житнього віскі та усміхнувся до присутніх.

— Здоровенькі були, хлоп'ята, — сказав я, змахнувши рукою. — Ладен закластися, що дехто з вас вже зовсім скоро геть іншої заспіває.

Очевидячки, цей мій дотеп не припав хлопцям до смаку, й вони з суворим виглядом згуртувалися навколо мене. Г'юсон тицьнув мене у груди вказівним пальцем. Оце я люблю — коли якийсь хлопака штурхає мене у груди. Та Баррі вже був добряче підпилий, тож я поставився до його дій поблажливо.

— Послухай-но, друзяко, — промовив він, примружуючи очі, щоби як слід сфокусуватися на моєму обличчі, — на цю невеличку урочистість пускають лише тих, хто має запрошення. У тебе ані найменшого шансу. Тому будь хорошим хлопцем і забирайся звідси.

Я вихилив житнього та показав Баррі свою перепустку.

— Хлоп'ята, ви тут — не єдині репортери, — сказав я. — Хай там як, а я — з вами.

Гаккеншмідт із газети «Глоуб» зсунув свого капелюха на потилицю.

— І як ото тобі вдається щоразу так швидко з'являтися там, де щось відбувається? — запитав він. Його огрядне обличчя було схоже на вкрай здивоване кружало голландського сиру. — Зазвичай тебе навіть і близько нема, та варто лише трапитися чомусь цікавому — як ти вже вродився там, де й не сіяли.

Я кивнув.

— Знаю, — сказав я, — це — сувора правда життя, але так вже воно є. Краще завчасно, ніж запізно, як сказала одна стюардеса пасажирові.

Г'юсон наповнив свою склянку. Тоді поглянув на годинника.

— Остаточний термін — 12:01, — сказав він.

Гаккеншмідт схопив жменю соломинок для коктейлів і розламав її навпіл. Відклав одну найкоротшу соломинку — жереб, і ретельно перелічив решту. Я задумливо спостерігав за його діями.

— Ти не полічив мене, — сказав я, коли він завершив підрахунок.

У відповідь той хлопака закопилив свою товсту губу. Саме так він уявляв собі глузливу посмішку.

— Та невже? — запитав він. — А я ж бо думав, що ти не береш у цьому участі.

Я нахилився вперед і вибрав соломинку.

— Поклади її до жмутку і не будь таким дурилом, — сказав я, простягаючи йому соломинку.

Гаккеншмідт поглянув на мене, а я — на нього. Тоді він узяв у мене соломинку. І оці слабкодухи вважають, буцімто дуже круті, та насправді вони звичайнісінькі тюхтії. От і Гаккеншмідт був достеменним тюхтієм.

Одна з соломинок була значно коротша за решту. Той, хто витягне найкоротшу — слухатиме останні слова Вессі. І це конче мусив бути я.

Першу соломинку потягнув Г'юсон, але йому випала довга. Я пропустив уперед ще трьох хлопців, а тоді витягнув найкоротшу соломинку, тож інші репортери мусили поступитися. Я ж бо добре знав, де лежить найкоротша, тож і дістав її.

Хлопці стояли навколо та люто дивилися на мене.

— Що ж, ти переміг. Іди й роби, що маєш робити, — сказав Г'юсон. — Лише не намагайся викинути якогось коника.

Я жбурнув соломинку геть.

— Не переймайтеся, хлопці, — сказав я. — Ви про все дізнаєтеся.

Було двадцять по одинадцятій. Якраз достатньо часу, щоби ще трохи випити. Ті хлопці так жлуктили своє житнє, ніби самі очікували смерті.

Тоді ми всі гуртом вийшли з бару та втиснулися до трьох автівок, що чекали, аби відвезти нас до в'язниці. Ми з Г'юсоном, Гаккеншмідтом і ще двома хлопцями сіли в перше авто. Г'юсон вмостився за кермо, а я — поруч з ним.

Завівши автівку, він запитав:

— Чому це раптом ти зацікавився цією справою, Ніку?

Я вишкірився у пітьмі. Г'юсон був ще той хитрий лис, але від мене він анічогісінько не дізнається.

— А чом би й ні? — відповів я запитанням на запитання. — Суд над Вессі спричинив чимало галасу, хіба ні? То я й подумав, що маю побачити, як він помре. Так чи інак, а ті фокуси з газом — то для мене щось новеньке.

Г'юсон різко повернув убік та обігнав перевантажену автомашину.

— А ти нівроку поінформований, еге ж?

— Стараюся, — знизав плечима я.

— Як гадаєш, це справді скоїв Вессі?

— А ти як гадаєш? — знову вишкіривсь я.

Г'юсон стиха вилаявся.

— Послухай-но, ти, жевжику, якщо за цією справою щось криється, дай мені знати. Я вже робив тобі послуги, тож, гадаю...

— Облиш це, — коротко відказав я. — Звідки, в біса, мені знати, чи це скоїв саме він, а чи хтось інший? Присяжні поклали вину за те вбивство саме на Вессі, чи ж не так?

— Мене не цікавить, що собі надумали ті присяжні. Я