Загадки історії [Галина Єрмановська] (fb2) читать постранично, страница - 24

участь і греки, і латиняни, оскільки на той момент імперія ще була єдиною.

Після коронації в Аахені імператора Карла Великого (800) і, фактично, виникнення в західних землях ще однієї Римської імперії більше не відбулося жодного Вселенського собору, який би був визнаний обома сторонами – відтоді жоден імператор не міг запросити єпископів обох сторін. На відміну від пізньої античності (IV століття), коли одна єдина імперія мала двох співправителів, тепер і візантійський імператор – на Сході, й імператор – на Заході, кожний претендував на те, що тільки він є законним спадкоємцем римських імператорів. Таким чином, не було більше авторитету, що був би визнаний обома сторонами. І навіть якби в Церкві не було внутрішніх, у тому числі богословських, суперечностей, вона все одно була б утягнена в суперництво імперських інтересів.

Аахенський собор

Перший великий конфлікт між Римською й Константинопольською церквами після коронації Карла Великого відбувся в 850 – 860-х роках. У цей період напруженість богословських розбіжностей поєдналася з політичною. Згодом на Заході виникла думка, що це був остаточний розкол, а його винуватцем став патріарх Фотій: у його листуванні з іншими східними патріархами (Єрусалимським, Олександрійським й Антіохійським) містилося чимало докорів на адресу латинян. На Сході ж вважали, що в розколі винен Папа Микола. Західні богослови згодом часто іменували православних «фотіанами» (за аналогією з християнами-протестантами, що називаються «лютеранами» чи «кальвіністами»). Але після того, як у середині XX століття католицький історик Франтішек Дворнік довів, що при Фотії схизма була подолана, нову дату схизми позначили 1054 роком, а її винуватцями назвали константинопольського патріарха Михайла Керуларія і кардинала Гумберта Сільва- Кандідського.

Мир, що не відбувся

У XI столітті і Рим, і Константинополь, виразно відчуваючи воєнну загрозу від норманів, прагнули врегулювати проблеми у відносинах між церквами і відновити між ними спілкування. Римська делегація, послана в 1054 році до Константинополя, повинна була вести переговори про мир у Церкві. Патріархом Константинопольським у той час був Михайло Керуларій, главою римської делегації – кардинал Гумберт, рішучий прихильник незалежності Церкви від світської влади. І той, і другий були людьми незговірливими, а тому їхні переговори призвели не до миру, а до загострення суперечностей.

У роки патріаршества Михайла Керуларія сильне папство, що відкидає будь-який компроміс, протистояло енергійному константинопольському патріарху, який прагнув збереження своєї самостійності. І імператор, що був зацікавлений у мирі між церквами, не міг нічого вдіяти. Суперечка почалася в Константинополі ще навесні 1053 року, коли Михайло Керуларій наказав закрити там латинські монастирі й взагалі всі латинські церкви, посилаючись на те, що в них у богослужінні використовували прісний хліб, а не на дріжджах, що було визнано абсолютно неприпустимим. Це призвело до всіляких безчинств.

У Константинополі посланці Папи були прийняті імператором Костянтином IX дружньо, а патріархом Михайлом – підкреслено нелюб’язно. Посли вважали, що імператор є більш важливою фігурою, ніж патріарх. Михайло ж у свою чергу просто ігнорував легатів. У таких обставинах переговори не складалися – у кардинала Гумберта увірвався терпець, і 15 липня 1054 року, під час богослужіння у вівтарі Святої Софії, він проголосив буллу про відлучення від Церкви Михайла Керуларія і його прихильників. Патріарх зажадав від імператора, щоб той відкликав легатів, аби вони обґрунтували представлені ними нечувані обвинувачення. Імператор же спочатку подумав, що Михайло сфальсифікував буллу, та невдовзі сам переконався в тім, що представлений Михайлом грецький переклад точно відповідає латинському тексту. Посланники Папи повернулися було назад, але, відмовившись стати перед собором під головуванням патріарха, пішли собі геть.

Говорячи про події 1054 року, слід пам’ятати, що ні латинська церква не відлучала грецьку, ні грецька – латинську. Булли про відлучення (екскомунікації) стосувалися лише окремих осіб: римські легати відлучили патріарха і деяких наближених до нього осіб, а через кілька днів патріарх відлучив легатів.

Флорентійський собор

Проте бажання досягти богословської угоди, а не просто укласти союз заради політичної вигоди, як і раніше, існувало. Тому для досягнення примирення було вирішено скликати спільний собор. Після довгих попередніх переговорів зустріч відбулася в італійському місті Феррарі 1438 року, хоча через заразну хворобу, що спалахнула там, собор пізніше перенесли до Флоренції. Папа Євген IV скликав латинських єпископів, бо на Заході світська влада не мала права скликати церковний собор, а грецькі єпископи з різних патріархатів були, навпаки, запрошені за давньою традицією візантійським імператором Іоанном