Астра [Олександр Михед] (fb2) читать постранично, страница - 2

засідання не могли пояснити цим невтямним європейцям: ні нові ксерокси, ні хай-тек комп’ютери не зможуть потягнути жителів Троєщини по знання до бібліотеки, де ще рік тому працювала мама. Не кажучи вже про неможливість апгрейду самих працівників бібліотеки, щоби здійснити умовний перехід від діалапу до вайфаю.

— Ви нас тут своїми сіоністськими словечками не залякуйте, — казали героїні труда.

Повертатися з села у ці нові й незрозумілі обставини мама не збиралася.

Я міг ризикнути.

За один напружений вечір написав оголошення. Мовляв, увага-увага, відкриваються нові курси іноземних мов. Працюємо індивідуально. Групова терапія включно. Унікальна методика. Шукаємо викладачів із досвідом. Оплата — гідна вас!

За кілька днів я розгрібав десятки резюме та мотиваційних листів. Суперпрофесіонали сиділи без роботи. Ладні були працювати майже безкоштовно. І так у всіх сферах.

Лишалася дрібниця — провести співбесіду з кандидатами. Я зателефонував Галі Макогон. Вона вже давно працювала хостес і вміла «справляти враження на клієнтів». Вона щойно почала зустрічатися з Жорою. Жора намагався припинити її «моделінг» і тримати вдома. Галя вдавала, що пручається. Але їй це направду подобалося. Згадати свої професійні навички вона була готова будь-якої миті. Для одногрупника-задрота тим паче.

Тоді я купив нові черевики і краватку. 500 гривень. Костюм у мене лишився з випускного. Винайняв на дві години офіс на Саксаганського. 300 гривень. 800 гривень і Галя Макогон — ось і весь секрет стартапу.

Я відібрав чотири резюме. Розпланував із кожним кандидатом інтерв’ю в часі так, щоби вони між собою не перетнулися.

Черевики начищено.

Краватку зав’язано.

Орендований офіс перетворено на наш.

Все ілюзія.

Все декорація.

Галя ідеально грала роль секретарки. Зустрічала гостей. Пропонувала чай-каву, «може, щось гарячіше», додавала з посмішкою. І головне — «справляла враження на клієнта».

Галя заводила кандидатів до мене в кабінет.

До шефа.

Я багатозначно мовчав. Мої майбутні працівники знічено роззирались у шикарному офісі.

Вони говорили. І говорили. Про свій педстаж, синхронні переклади для президентів і партійників, любов до дітей та іноземних мов. Я кивав. І брав їх на роботу.

У мене було чотири викладачі. Англійська, французька, італійська, німецька. Середній вік — 45 років.

І жоден із них не запитав про нашу унікальну методику викладання. Про зарплатню. Про легальність наших курсів. Люди були на межі відчаю безробіття.

Лише один, тертий міністерський кадр, поцікавився:

— Це ваш центральний офіс?

— Тимчасово, так, — багатозначно відповів я.

***

— Так я запустив свій бізнес. Зараз закінчую набір перших груп.

Жора і Гєна стомилися сміятись і трималися за животи.

— Краще розкажіть про Семінар. Галя казала, що це справді щось круте.

Жора з Гєною перезирнулися. І Жора відповів:

— Якщо пощастить, ти сам про все дізнаєшся.

— І зрозумієш, як влаштовано цей світ, — додав Гєна.

Цієї ж миті підійшла нетвереза Галя.

— Всё, мальчики. На этом финиш. Пора спать.

24

Лише по кількох роках я дізнався, що наступного дня моє життя змінилося.

Моя пошта сканувалася. Перевірялися списки френдів у соцмережах і мої лайки на фотографіях колишніх подруг і на фотожабах на владу. Сканувалися мої вподобання на порносайтах.

Сканувалися списки моїх замовлень на «Розетці» й на картці «Новуса». Маршрути прогулянок. Ставлення до релігії. Зневіра в політичних силах. Політика повсякденного існування. Списки прочитаних книг на ридері. Завантажені фільми на ex.ua. Мій віртуальний портрет. Портрет віртуального мене.

Все ілюзія.

Все симуляція.

Та про знищення моєї приватності я дізнався вже згодом. Коли настав час самому відбирати кандидатів для Семінару.

***

Я й далі жив своїм байдикуванням. Ролики на ютубі перетворювалися на суцільні потоки. Нові книги старих нобелівських лауреатів і тих, хто вже роками стояв у черзі. Капання слиною на фотографії колишніх і, як я сподівався, майбутніх коханок. Але ігровий симулятор літака затягував сильніше за будь-які нобелівські глибини.

І між цим усім я майже закінчив набір у першу групу мовних курсів.

Але все змінив дзвінок Жори.

— Як просувається бізнес? — запитав він.

Я бадьорим голосом зображував величезну зайнятість.

Жора стурбовано запитав, чи може чимось допомогти. І запропонував зустрітися.

Першою думкою було відмовитись. Але рештки здорового глузду змусили погодитися.

Камеру спостереження було закріплено на люстрі. Жора дивився на мене на моніторі та вдавав, що піклується. Я лежав голий на ліжку, широко розкинувши ноги, і вдавав, що вирішую нагальні питання бізнесу.

***