День на пастiвнику [Панас Мирный] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (10) »
Сонечко, сонечко! Виглянь у вiконечко, Бо татари iдуть, Тебе зарiжуть, Твоїх дiток заберуть!
Грицько пiддержав брата, i обидва закричали, Грицько товще, Iвась тонше: — Сонечко, сонечко!.. Овечата, зачувши голоси своїх пастушкiв, задеренчали; руденьке телятко бекнуло; чорненький бiлоголовий бичок задрочився: задравши хвiст угору i опустивши голову униз, вiн пiшов вподовж поля вистрибом-вистрибом! — Дивись, дивись, що бичок робить! — скрикнув Грицько. Iвась озирнувся, i обидва зареготались. Бичок, мов образившись вiд їх реготу, як вiтер, попер вподовж поля. — Бицю, бицю! — гукнув Грицько, схопившись, i майнув навздогiн. Iвась, стуливши руку, щоб комашина не випала, собi, як опечений, подрав навперейми. Той бичок, з-пiд Чорнушки, корови, був любимець Iвасiв. Вiн його сам доглядав, напував, чистив, а часом, одiрвавши вiд свого рота шматок хлiба, давав йому. Як тiльки знайшовся вiн, мати припоручила його Iвасевi. "Це ж уже твiй бичок буде",сказала вона. Iвась тодi з радощiв аж пiдстрибнув i так коло його ходив, що нiкого i близько не пiдпускав. Недаром вiн i тепер, як опечений, схопився. Не дай, господи, забiжить вiн до Пилипенка в траву! Не дай, господи, його спiймають там! — Переймай, переймай, — чимдуж кричав Iвась на брата, а сам — землi пiд ногами не чув, як той вiтер, мчавсь. Грицько таки забiг вперед. Бичок став i, мотаючи головою, грiзно дививсь на його. — Бицю! бицю! — кликав той. Бичок товсто загув, мов сердито гримнув: не лiзь! — i наставив молодi рiжки. — Бицю! — роздався коло бичка голос Iвасiв. Бичок повернув голову. — Бицю, бичушка! — розлягався Iвась i вхопив за нашийник з каблучки. Чого ти, дурню, тiкав? Тебе вкусило що? Укусило мого бичка? — допитувавсь Iвась, гладячи його i по мордi, i по спинi, i пiд черевом. Бичок покiрно стояв, струшуючи шкурою, i знай поривався лизнути Iвасеву руку. — Бе-е-е! — зично скрикнув, пiдокравшись ззаду, Грицько. Як стрiль стрiльнула, — бичок зiрвавсь з мiсця… Гаразд ще, що Iвась не випустив каблучки з рук, а то б тiльки й бачили бичка. Тепер вони разом бiгли: бичок, вистрибуючи, уперед, Iвась, задержуючи його, — за ним. Ззаду Грицько розлягався з реготу. Насилу Iвась спинив бичка i зараз почав лаяти брата. — Регочеться! Гарно, не бiйсь! Тiлько вiзьму та на твоi сяду! — грозивсь Iвась, червонiючи. — Ану поїдь! — казав Грицько. — А що ти менi зробиш? Вiзьму — сяду та й поїду! — i намiрявся вже кинути бичка. — Всю морду тобi поб'ю, — перебiгаючи навперейми, гукнув у свою чергу Грицько. — А я батьковi похвалюся. — Хвались! А я все-таки тобi морду поб'ю. — Морду? Який голiнний до морди! Я ж тебе не займав? — А я тебе займаю? — питав Грицько. — Так бичка займав. — Ти б дякував, дурню, що я його перейняв, а то б якраз був у Пилипенка в травi,— виправлявся Грицько. Iван замовчав i, зайшовши у тiнь бурти, лiг; вiн сердився на брата. "Як йому, не бiйсь, усе можна! — думав вiн, — заходився бичка лякать — iграшки знайшов! Он десь через його i комашину згубив". Грицько, повернувши на степ i посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилi, то червонi головки будякiв. Довгенько хлопцi були собi нарiзно. Iвася досада давила, i, лежачи у тiнi на травицi, вiн пригадував, як би його братовi
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (10) »
Последние комментарии
9 часов 32 минут назад
9 часов 33 минут назад
11 часов 34 минут назад
11 часов 36 минут назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад