вже не Я. І тут до мене дійшло, що тепер Я маю вигляд людини і мене можуть підстрелити. А ще Я зрозумів, що роботи, знайшовши цю лабораторію отримають перевагу в війні. А знаючи викривлену логіку командира НК-47, він може це використати для знищення людей. Я не міг цього допустити. Вихід був дуже простим. Форматування всіх дисків та знищення лабораторії. З першим Я справився швидко. Друге було вже важче завдання. В машині має бути додаткова каністра з бензином. Я хутко збігав по неї. Повернувся, облив все бензином і підпалив. Діло зроблено.
На виході мені прийшла в голову думка, що Я зможу зробити більше для людства, якщо знатиму їхню фізіологію. За своє існування, Я бачив наскільки тендітними є людські створіння, і на скільки важко відновити їхній організм. Звичайно, можна поставити імплант або протез, але це вже не те, що власна кінцівка. Тому Я повернувся в головне сховище, де зберігались програми для медичних роботів. Я скачав якомога більше інформації про людей, людську фізіологію, хвороби та методи їхнього лікування. При копіюванні, я згадував, як померла та жінка. З кожним байтом залитої інформації, Я розумів, як саме можна було її врятувати. Що в холодильнику, повз який Я проходив раніше, повно донорської крові. Що для переливання не потрібно ніякого спеціального обладнання. Її можна було врятувати, але Я цього не знав. Тепер Я знаю. Я вирішив, що буду рятувати людей, а не знищувати їх.
Після процесу копіювання, Я швидко побіг до авто. Вже сутеніло, що однозначно зіграє мені на руку. На повній швидкості Я мчав до того дому. Приїхавши, Я зайшов у дім. Жінка так само лежала на підлозі біля колиски. Дитина спала. Няня добре справлялась зі своїми обов’язками. Та вона була занадто велика, щоб взяти її з собою. Тепер нянею буду Я. Біля ліжечка лежала дорожня сумка. Вона була не розпакована. Більш за все, вони нещодавно переїхали сюди. Навіть всі речі розпакувати не встигли. Тепер Я знав, що необхідно для подорожі. Зібрав все в сумку, Я взяв дитину на руки. На підлозі була спеціальна сумочка для дітей. Я присів та поклав дитину в кошик. В цей момент дівчинка прокинулась. Вона подивилась на мене своїми великими очима і посміхнулась. Не знаю, чи можуть роботи любити, але Я відчув якесь нове відчуття. Я й досі думаю, що це любов, хоча не знаю напевно. Це відчуття Я й досі відчуваю, коли дивлюсь на ту дівчинку. Ця дівчинка – Ти, Валеріє!
Частина Четверта. Людяність.
–
Я не можу в це повірити!
–
Це правда.
–
І що мені тепер робити? Піти до командира і доповісти йому все?
–
Це твій вибір. Тепер ти повнолітня і маєш навчитись робити власний вибір. Робити його та нести відповідальність за нього. Я ж виконав свою обіцянку. Ти в безпеці і тепер сама несеш за себе відповідальність.
–
Якщо Я не скажу нічого нікому, ти просто підеш?
–
Ні. Я залишусь і продовжу лікувати людей.
–
А де гарантії, що ти не шпигун і не зливаєш дані роботам?
–
Я давно від’єднався від їхньої мережі. Логіка деяких роботів далеко відійшла від трьох основних законів.
–
А згідно твоєї логіки, я людина?
–
Зараз Я вже трохи змінив свої уявлення про людей. Я більше не класифікую їх на 2 групи. За ці роки Я вивів формулу, яка характеризує людяність в процентному співвідношення. Ти людина на 87 відсотків.
–
«87 відсотків», що це, в біса, значить?
–
Ти добра, але інколи груба. Своєю грубістю ти інколи несвідомо шкодиш іншим людям. Також ти схильна до обману.
–
Я все одно не розумію. Як це впливає на твою поведінку, якщо в тобі вшиті ці закони?
–
Всі 3 закони будуть виконуватись для особи, яка на всі 100 відсотків відповідає статусу людини. В нашому оточенні таких осіб нема. Всі, хто менше ніж на 50 відсотків відповідають статусу людини – є особою, і це дозволяє мені обходити перший та другий закони. Від 51 до 99% – дозволяє мені обходити другий закон. Це дозволяє мені вести себе наближено до поведінки людини. Я не шкоджу нікому і володію власною волею.
–
І майже не висловлюєш емоцій. А ти їси?
–
Ні. Для живлення мені необхідний струм. Живлення від батареї вистачає на два місяці активної роботи. Значно більше ніж в мого старого тіла.
–
Це багато чого пояснює.
–
Що ти зробиш з цією інформацією?
–
Поки нічого. Я ще не вирішила. Як ти підмітив раніше, емоції заважають. Добре, напевно, жити без емоцій.
–
Ні. Живучи з людьми мені не раз хотілось відчути емоції. Інколи Я посміхаюсь, інколи Я відчуваю неприємне відчуття, наче якась частина корпусу пошкоджена, але Я не можу сказати, що це емоція. Я не впевнений в цьому.
–
Я теж не знаю. Я інколи дивлюсь, як в операційній ти робиш все можливе і неможливе, щоб врятувати життя. І навіть, коли це дуже важкі випадки, ти все одно берешся. Я пам’ятаю, як після невдачі ти сидів і дививсь в одну точку.
–
Я пам’ятаю. В такі моменти Я аналізую всю операцію, щоб зрозуміти, що Я зробив не
Последние комментарии
18 часов 38 минут назад
18 часов 52 минут назад
20 часов 17 секунд назад
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 8 часов назад