Початкуючий [Іван Ковтун] (fb2) читать постранично

Бібліотека журналу «Молодняк»

=========================

Юрій Вухналь

ПОЧАТКУЮЧИЙ

Літературні гуморески

Видавництво «Пролетарий»

Харків 1928

Шлях червоної боротьби, або Повість одного початкуючого письменника

Вийшли з друку такі книжки:

О. Донченко – Червона писанка

Ів. Ковтун – Червоні паростки

Дм. Косарик – Червона купіль

О. Кундзіч – Червоною дорогою

(З літ. хроніки).

СЛОВО ПОПУЛЯРНОГО РЕЦЕНЗЕНТА

«Ці червоненькі книжечки збудовані на червоних образах з червоною ідеологією, що червоною ниткою проходе через усі вищезазначені твори».

ПРОЛОГ

У червону, буремну ніч, під визиск осатанілих гнобителів робітничо-селянської класи, що, як вампіри, пили кров трудящих – народився в бідняцько-незаможницькій сім'ї червоний паросток – Іван Червонозагравненко.

В муках злиденних, по ланах куркульських проходило його повне сліз і тяжкого болю – дитинство.

Експлоатували його – хто лише хотів, а особливо, місцевий куркуль Свирид Фарапонтович Семеропузий, що майже половину землі всього села Голоднотемного загарбав в свої ненаситні пазурі.

Та не довго тяглося це жахливе життя.

Серце робітничо-селянських мас переповнилося вщерть бурею помсти й гніву.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Наче стоголосий грім прокотився по темних похмурих закутках великої країни, і... 1917 р.

25 жовтня сталася Жовтнева революція.

Наче повінь, наче хвилі грізні – сколихнули народ трудовий.

Замайоріли червоні прапори, спалахнули червоно-загравні пожежі й непереможні згуки Комуністичного Інтернаціоналу покликали до останнього бою з капіталом трудящих всього світу.

Наче полуда спала з очей Івана, як почув він ці дивні звуки.

Червоний огонь запалив його батрацько-незаможницькі груди помстою грізною, він, не гаючи часу... убив на смерть свого гнобителя куркуля Семеропузого Івана Фарапонтовича.

Але класова свідомість кликала його далі і він, міцно тримаючи рушницю, кинувся у вир революції.

Наче вихор червоний, літав він по червоних ланах і знищував сотнями внутрішніх і зовнішніх наймитів всесвітньої буржуазії.

Не один денікинець, петлюровець і махновець загинув від його гострої шаблі.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Одгреміли бої, одзвеніли копита, замовкли кулемети і почалася так звана доба мирного будівництва.

Повернувся Іван додому з трьома орденами червоного прапору, з виразною класовою ідеологією, з чітким розумінням завдань і потреб сьогоднішнього дня.

З такою ж упертістю, з таким же палким ентузіязмом він узявся налагоджувати культурно-освітню й громадську роботу в своєму селі.

Забуяло новим, червоним, радісним життям колишнє село Голоднотемне, а тепер село імени Рози Люксембург і Карла Лібкнехта.

На колишній землі Семеропузого, политій слізьми незаможницько-батрацьких широких мас, буйно розцвів колектив «Червона праця», що об'єднав у собі коло 150 зпролетаризованого селянства.

Два колективних трактора – «Фордзон» і «Запорожець» роздирали угноєні груди колективного чорнозему.

На зміну злиденного трьохпілля вчасно прийшов землеустрій і багатозмінний плодозмін.

У попівському будинку розташувався комсомол і сельбуд, а з його вікон до пізньої ночи гучно лунали по селу червоні пісні, закликаючи молодь до культурно-освітньої роботи,

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Іван скрізь поспівав. Зі сталевими очима, з червоним «Кім'ом»^[1] на грудях його скрізь можна побачити.

Сільрада, кооператив, МОПР і інші громадсько-культурні організації не обходились без його активної участи.

Великим авторитетом користувався Іван на селі. Навіть для куркульських доньок він був бажаним гостем і женихом.

Але не звертав на їхні ласки уваги своєї Іван, бо до вподоби йому була наймичка Галя Лантухівна, яку в скорому часі він через індивідуальну обробку втягнув до комсомолу. А через місяць. без попа та інших міщанських традицій, вони справили в сельбуді червоне весілля.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Потекло, забуяло молоде ново-побутове життя, повне радости й віри в перемогу працюючих. Промайнули. як чарівний сон, дев'ять місяців і народилося в них, наче писанка червона, малесеньке, невеличкеє… жовтенятко.

Радости – море .

В сельбуді – повно.

Промови.

Викупали його у червоній купелі і дали йому грізне для ворогів ім'я П'ятикутньозоряний. Під гучні оплески всіх присутніх зарахували його до комсомолу з 14-річним стажем.

Не менше вражіння справила й промова батька, де він зазначив, що й син його піде червоною дорогою...

ЕПІЛОГ

Червоне сонце втопає за обрій і червонить своїми рожевими проміннями хмари.

Сидить Іван Червонозагравненко коло