Зачарована гора Т.1 [Томас Манн] (fb2) читать постранично, страница - 178

тебе побачили твої наставники...

(обратно)

138

— Наплювати, наплювати мені на всіх тих Кардуччі та на республіку з її красномовством, і на людський поступ з його розвоєм у часі, через те, що я кохаю тебе!

(обратно)

139

— Маленький буржуа! — сказала вона. — Милий буржуа з маленькою мокрою плямкою. Це правда, що ти так мене кохаєш?

(обратно)

140

— О, любов, ти знаєш... Тіло, любов, смерть — то є триєдність. Адже тіло — це хвороба та жадання, й воно призводить до смерти, так, смерть і любов — вони обидві мають у собі тілесність, ось у чому їхній жах і їхня велика магія! Але смерть, розумієш, це, з одного боку, щось ганебне, стидке, що змушує червоніти від сорому, а з іншого боку — це сила, дуже врочиста й велична, смерть — набагато вища за життя, яке собі регоче, наживає гроші та набиває черево, — значно почесніша, ніж поступ, який базікає про себе в усі часи; тоді як смерть — це історія, й шляхетність, і благочестивість, і вічність, і те, що є для нас священним, у присутності чого ми здіймаємо капелюха та ступаємо навшпиньки... Те саме стосується й тіла, тілесного кохання, адже це щось непристойне, недобре, й тіло своєю поверхнею червоніє та блідне від страху та сорому перед самим собою. Але водночас тіло — це торжество величі й слави, це чудодійний образ органічного життя, свята, дивовижна форма й краса, любов до нього, до людського тіла, є також вищою мірою гуманним інтересом, більш потужним виховним началом, ніж уся разом педагогіка світу!.. О, чаруюча краса органічної плоті, створена не за допомогою олійних фарб та каменю, а з живої та тлінної матерії, сповненої таємницею життя та розпаду! Поглянь на дивовижну симетрію, за якою побудована людина, на ці плечі, стегна та квітучі пиптики обох грудей, на ребра, що йдуть попарно, на нулик посеред м'якої округлости живота та на загадкову стать поміж ніг! Поглянь, як рухаються лопатки на спині під шовковистою шкірою, як хребет опускається до пишности подвійних і свіжих сідниць, на великі гілки судин та нервів, які, йдучи від торса, розгалужуються під пахвами, й на те, як будова рук відповідає будові ніг. О, ніжні ділянки внутрішнього згину ліктів та колін, з їхньою неймовірною органічною вишуканістю під подушками плоті! Яка неймовірна радість — пестити ці такі ніжні місця людського тіла. Радість, від якої можна вмерти без жалю! Так, о Боже, дай мені відчути аромат шкіри на твоїй колінній чашечці, під якою хитромудра суглобна сумка виділяє слизьку змазку! Дай мені з благоговінням торкнутися вустами до твоєї Arteria femoralis, яка пульсує у верхній частині стегна і нижче розділяється на дві артерії tibia! Дай мені відчути випари твоїх пор та торкнутися до пушка на твоєму тілі, образ людський з води та альбуміну, дай мені згинути, припавши губами до твоїх губ!

(обратно)

141

— Ти справді галантний пан, який уміє домагатися свого з якоюсь особливою глибиною, як істинний німець.

(обратно)

142

— Прощайте, принце Карнавал! Сьогодні у вас різко підніметься температурна крива, я вам це пророкую.

(обратно)

143

— Не забудьте віддати мені олівця.

(обратно)