25 червня: дурість чи агресія? [Марк Семёнович Солонин] (pdf) читать постранично

УДК 94(477)
С60
Художник-оформлювач
М. С. Мендор
Переклад
Олександр Черевко

С60

Солонін М. С.

25 червня: дурість чи агресія? / Марк Семенович Солонін; перекл.
О. В. Черевко; худож.-оформ­лювач М. С. Мендор. — Харків: Фоліо, 2022. —
540 с.: іл.
ISBN 978-966-03-8087-4
(Великий науковий проєкт).
ISBN 978-966-03-9788-0.
Протягом багатьох десятиліть Друга радянсько-фінська війна була (і досі
ще залишається) «невідомою» та «загубленою» війною. Радінформбюро не повідомив ані про початок (25 червня 1941 року), ані про завершення (19 вересня
1944 року) війни, яка забрала життя понад 100 тисяч бійців і командирів Червоної
Армії і уможливила багаторічну блокаду Ленінграда.
У книзі розглянуто головним чином «військову складову» радянсько-фінляндського протистояння в 1940—1944 роках. Велика частина використаних автором архівних документів вперше введена до наукового обігу. Особливу увагу
приділено подіям 25 червня 1941-го — масованому удару радянської авіації по
об’єктах Фінляндії, який і став приводом до розв’язування війни.
Вивчення бойових дій на фінському фронті дає читачам унікальну можливість поглянути на Червону Армію зразка 1941 року в найсприятливіших для неї
умовах: завчасно відмобілізоване військо починає бойові дії в завчасно обраний
момент, за планами власного командування, проти супротивника, яких значно
поступається в технічній оснащеності. Реальні події виступають в ролі своєрідної «машини часу» і це дозволяє певною мірою відповісти на сакраментальне питання історії ХХ сторіччя: «А що було б, якби влітку 1941-го Сталін випередив
­Гітлера?»
УДК 94(477)

ISBN 978-966-03-8087-4
(Великий науковий проєкт)
ISBN 978-966-03-9788-0

©
©
©
©

М. С. Солонін, 2008
О. В. Черевко, переклад, 2022
М. С. Мендор, художнє офор­мленння, 2022
Видавництво Фоліо, марка серії, 2018



Своїм приємним обов’язком автор вважає щиро подякувати за різнобічну допомогу в роботі друзям і колегам: Є. Балашову, А. Завальному,
Л. Лур’є, М. Мельтюховій, Л. Наумову, М. Поваляєву, А. Степанову,
С. Тіркельтаубу, А. Хенінену (A. Heninen), М. Шаулю.
Важливу роль у створенні книги зіграли творча дискусія і документальні матеріали, надані К.-Ф. Геустом (С.-F. Geust), якому автор висловлює глибоку вдячність.
У книзі використані документи і матеріали, зібрані багаторічною
працею провідних укладачів інтернет-сайтів «Військова література»
(militera.lib.ru), «Мехкорпуси РККА» (mechcorps.rkka.ru), «Куточок неба»
(airwar.ru), «Робітничо-Селянська Червона Армія» (rkka.ru), «Солдат»
(soldat.ru), «Друга Світова війна» (weltkrieg.ru), www.ilpilot.narod.ru, www.
eismeerfront.com, www.battlefield.ru, www.depvladimir.narod.ru.

3

Передмова

Наприкінці 30-х років 20-го століття Радянський Союз жив очікуванням війни — війни неминучої і швидкої.
24 лютого 1939 року до чергової річниці створення Червоної Армії, головна урядова газета «Известия» опублікувала велику статтю під помітною назвою «Війни справедливі і несправедливі». Висновок, до якого підводили читача, був гранично простим: будь-яка війна, яку поведе країна,
де переміг пролетаріат, буде справедливою. І ось чому: «Захищаючи свою
Батьківщину і знищуючи ворожі війська на тій території, звідки вони прийшли, Червона Армія допомагає поневоленим класам повалити владу буржуазії, звільнитися від капіталістичного рабства. Така війна двічі і тричі
справедлива». А закінчувалася стаття такими словами: «Радянський народ знає, що майбутня війна буде дуже напруженою, жорстокою (жодних
сумнівів у тому, що «війна буде», у авторів немає — М. С.). і він зробить все
необхідне, щоб у союзі з усіма народами, в найкоротший термін і малою
кров’ю покласти край фашистському варварству, покінчити з ним, покінчити з тим ладом, який породжує несправедливі війни» [1].
Двома місяцями пізніше, виступаючи з промовою на першотравневому параді (День міжнародної солідарності трудящих відзначався
в Радянському Союзі військовим парадом на Червоній площі Москви)
нарком оборони К. Є. Ворошилов заявив дослівно: «Радянський народ не
тільки вміє, але й любить воювати!» [2]. Після таких слів не доводилося
сумніватися в тому, що партія Леніна-Сталіна в найближчому майбутньому надаcть радянському народові можливість довести свою любов
і відданість на полі бою «дуже напруженої, запеклої війни». Питання було
тільки в тому, з кого почати? Де, в яких краях Червоній Армії випаде «допомагати поневоленим класам»?
10 березня 1939 р. в Москві відкрився 18-й з’їзд ВКП(б). Виступаючи
зі Звітом ЦК, Сталін заявив про те, що «Нова імперіалістична війна,
що розгорнулася на величезній території від Шанхаю до Гібралтару, триває вже другий рік» [3]. У своїй характерній манері Сталін чітко і однозначно назвав три «агресивні» і три «неагресивні» держави. До першої
5

Передмова

трійки увій­шли Німеччина, Італія, Японія, до другої — Англія, Франція,
США. Делегати з’їзду одностайно визнали оцінки і висновки товариша Сталіна єдино правильними і навіть геніальними. Щоправда, вже
31 жовтня все того ж злощасного 1939