Впіймати Яструба [Ольга Горова] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]
  [Оглавление]

Ольга Горова Впіймати Яструба

1

— А-а-а! Грані аспиди!

Удар був відчутним, та він вправно зреагував… Руки схлюпнулися вчасно та надійно, немов кайданки. Проте крик такий, що в нього аж вуха заклало!

Щоправда, все одно рухнув через інерцію. Благо, що у сніжний замет, міцно стискаючи волаючу від переляку… дівчину.

Попри ситуацію, він такого не очікував. Ще ніколи на Яструба дівчата з неба не падали! В буквальному сенсі, як сніг на голову!..

Снігу, до речі, також насипало разом з нею чимало! Крижаний холод колов у волоссі, за коміром сорочки та у роті. Оце вже наївся!

Десь поруч шалено заходився гавкотом собака, якого тримали його люди. Треба підійматися. Але в голові аж дзвенить… Давненько з ним такого не ставалося.

— Босе? — запитався Арсен, керівник його охорони. — Ви як? — підскочив.

Та Влад не встиг відповісти підлеглому.

– Їдять тебе мурахи! — гаркнув від душі, коли гострий лікоть вгвинтився йому під ребро. Навіть пухка куртка дівчини не помʼякшила удару.

— Вибачте! — вона заметушилася на ньому ще активніше…

От ніколи не любив позу, коли жінка зверху, ага. Зараз тільки більше переконався. Волів сам контролювати дійство.

Хоча мова ж не про секс. Хіба про те, що йому всю самоповагу, авторитет та голову витрахає зараз оце «чудо небесне»!

Бляха! А навколо ж його люди. Та й десь тут поруч потенційний замовник, на зустріч з яким і приїхав Влад… Що там від репутації Яструба залишиться, коли всім навколо розтрублять, що він рятує дівчат та звірят?

І тут, ніби всього іншого було недостатньо, йому на обличчя стрибнуло щось мале, пухнасте та до біса дряпуче! Вилицю обпалило гострим болем!

— Йой! Ні! Тримайте його! — заволала дівчина.

Мала ж скотиняка тільки жалібно занявкала, гарцюючи на його обличчі.

Влад міцно примружив очі… захищаючи хоча б зір від кошеняти, яке вже й так на ньому своє тавро залишило.

«Чим він має його тримати, цікаво?!», — хотілося поцікавитися, якщо обидві руки зайняті нею? ЇЇ ж ловив… — «Таке відчуття, ніби бог його за щось наказує, от чесне слово.»

Але ж хіба Яструб на таке заслужив? Ясно, що не святий, ніколи й не прикидався. Але ж жив за поняттям совісті та честі… Просто своєї, трохи модифікованої під обставини. Проте не переходив основних, базових якихось правил, які сам давно для себе встановив.

— Ти ціла? — поцікавився, коли дівчина все ж вхопила свою тваринку.

— Так! Лише завдяки вам! — трохи все ж знітившись, відгукнулося ось ця чудасія.

— То може ти з мене вже злізеш? І кота свого забереш? — прозоро так натякнув Яструб, зараз взагалі не схильний до дипломатії чи інтриг.

Хотілося простого людського — щоб з нього злізли та дали самому видертися з крижаної кучугури…

Ха-ха! Мабуть, ось вона старість — на нього впала принадна дівчина, а Влад бурмотить собі, немов старий дідуган. Охрініти! Докотився! Ще й цей собачий гавкіт поруч… у голові дзвенить!

— Так! Так, звісно! — дівчина завовтузилася, тепер заїхавши йому коліном по стегну.

Влад глухо видихнув лайку крізь зуби, та міцніше стиснув щелепи. Дякувати долі, що не в пах, вочевидь.

— Вибачте! — мільйонний раз пробурмотіла дівчина, та таки скотилася з нього вбік, намов куль з картоплею.

Бо ж обома руками своє дорогоцінне кошеня до грудей притискала! Ну ти диви! До нього пієтету біло менше, а Влад їй життя врятував, поміж іншим! Ну або пару кісток, як мінімум.

Але він промовчав і замість обурення, сам підскочив зі снігового замету, струшуючи сніг. Штани та піджак потроху просочувалися вологою. Бляха…

— Ти б тримала своє кошеня міцніше. Або хоч на повідець садила, як воно так гасає по деревах, — порадив від душі, струснувши головою, щоб позбавитися снігу у волоссі.

А дівчина раптом завмерла та якось винувато витріщилася на нього. Влад аж скинувся. Щось смикнуло…

— Оу… Ні! Воно не моє, — ховаючи кошеня у куртку, пробурмотіла так, що він ледь почув. — Просто побачила, як мале від собаки ховається. Шкода стало, ото й полізла…

— Що?! — Влад уставився на неї, як на навіжену, забувши на мить про те, що в нього купа справ і вже нема коли базікати з усілякими пришелепкуватими. — Ти може головою вдарилася десь раніше? — хмикнув, саркастично підсмикнувши…

Але рівно до того моменту, як помітив, що на щоці дівчина та на скроні таки дійсно є синець. І він точно не свіжий! Вже пару днів цвіте, гарантовано…

Ну ти диви, як у воду дивився…

Курво! Не варто було відкривати рота. Він це знав. Не варто було взагалі підходити до цього сраного дерева і відганяти пса!

— Бляха… Що в тебе на обличчі?! — аж просичав.

Взагалі ж не його справа! Але Яструб не переносив, коли хтось ображав жінок. Для нього це було тригерною точкою. Планка в голові якась падала, роблячи його геть навіженим!.. А все, що знаходилося на його території, автоматично підпадало під знову впливу Яструба, дідько!

Дівчина від його питання немов наїжачилася, скинулася вся. Примружилася, подивилася на Влада з-під брів. Схоже, вона теж вважала, що то не його то грана турбота. Ну сюрприз, мала. Не так сталося, як гадалося!

І все ж…

— То нічого. Вдарилася. Дверима. Вночі не побачила, що відкриті… — пробурмотіла крізь губи, які підібгала. — Яка вам різниця?!

Ага. Гарне питання. А відмазка в неї — взагалі ніяка. Класика, трясця!

І у нього взагалі часу зараз немає! А ще те довбане кошеня нявчить. І собака, якого ледь вгамували, знову дуріти починає…

А Яструб стоїть та дивиться, тільки зараз помітивши, що вона, мабуть, старша, ніж йому на перший погляд здалося.

Надто очі дорослі. І видно по тих, що бачила чимало… геть не добра! Ото й полізла до звіряти, рятувати.

Ясна холера!

— Ще раз запитую, звідки синець? — рівно повторив. Але так, що його хлопці витягнулися навколо, підібравшись.

А цій — хоч би хни! Просто стиснула щелепи, він бачив ті лінії, та висунула вперте підборіддя вперед. Хм… цікаво.

— Арсене, її — до нас. Обігріти, напоїти чимось смачним, нагодувати, поки я зустріч проведу, — звелів помічнику. — Нема в мене зараз часу ще й з цим розгрібатися.

І, проігнорувавши витріщені очі дівчина, а також її обурене:

— Гей! Постривайте, за яким правом?!

Пішов нарешті до входу у будівлю, куди й тримав напрямок десять хвилин тому, поки не побачив цю чудасію на дереві та шаленіючого знизу собаку. Стосовно виконання наказу не переймався. Від Арсена не втече. Та й скоро зрозуміє, що Яструб сам собі права встановлював та розширяв. Виходячи виключно зі свого розуміння та побажань. Таке життя, мала.

Але їй точно його стерегтися не варто. Та то їй вже хлопці пояснять.


— Пане Владиславе, проходьте, прошу! — адміністратор цього офісного центру, кинувся до нього ще до того, як Яструб наблизився до дверей.

Після торішнього факапу, коли на «дружину» Влада та їх потенційного партнера було скоєно напад в офісному центрі іншого «колеги», Яструб довіряв лише собі та Варвару… Тому самому новому партнеру, який у підсумку увів у нього «дружину», падлюка!

Ні, не мав претензій до Жені. Вона заслуговувала на щастя. Та й між ними ніколи насправді нічого не було, окрім якихось теплих, родинних почуттів. Колись він її врятував та щиро любив, немов сестру. Дав статус, аби захистити, та радів, що тепер вона з коханим чоловіком та народила дитину. Але от економічною складовою їхнього бізнесу Жені тепер не вистачало часу займатися, а вона в тому була збіса вправна!

Отже, Владу знову доводилося самому тягнути все.

І хто тут винен, як не Тимур (Варвар), га?! Хіба не він відправив його головного економіста у декрет? Але й не враховувати того, що сам Варвар впахував тепер за двох — не міг. Так що то було більше буркотіння подумки.

Так ось, саме тому тепер всі зустрічі Яструб призначав на обʼєктах, які належали йому особисто, або Тимуру.

Почекайте-но…

— Давайте піджак в очисник? — запропонував адміністратор будівлі. — Ми зараз все швидко виправимо та підсушимо. А вам приготовлять новий костюм. Кава вже подана, — тараторив адміністратор, підлаштувавшись під його кроки.

Але Яструб лише різко кивнув головою. А сам розмірковував над питанням, а як саме на його, трясця, території, опинилася ця дівчина?.. Дідько, не дізнався, як її звуть! Добре, потім.

Де охорона була, га?

Ні, не закритий обʼєкт, але ж мали засікти оте неподобство, що творилося! Що це за підхід?! Треба буде Арсена напружити, щоб всім муштру влаштував. Розслабилися тут!

Ну і з дівчиною побалакати. Таки щось у ній було загадкою, яку мозок намагався розгадати.

2

Все пішло геть не за планом! І Василина зараз дійсно не знала, як то все тепер буде. Але, здавалося, те, що Яструб звелів своїм людям її забрати, підтверджувало її дії.

Розрахунок був трохи зухвалим, це факт. І її керівник той… не те щоб схвалив. Яструб був надто небезпечною персоною, аби настільки «в лоб» намагатися проникнути у його святиню.

Її майже всі застерігали. Але Вася таки наважилася на свій страх і ризик. Бо деякі факти та джерела, які надавали їй інформацію, стверджували, що є у Яструба одна слабкість. Чи не єдина точка найменшого опору, куди варто націлити весь удар — він був граний лицар в тому, що стосувалося жінки у біді!

І, вона сама собі досі не вірила, та схоже — це таки дійсно спрацювало, еге ж?! Бо Вася таки сидить в одному з крутезних позашляховиків цього чоловіка, якого всі вважають одним з найвпливовіших людей кримінального світу столиці. До того ж — пʼє каву з печивом, які їй купили його охоронці… Отетеріти можна!

Мабуть, єдиний, хто їй повірив би — їх програміст, який непогано знався на аналітиці. Власне, саме він, Степан, і підтримав план Васі. Чи не єдиний у відділку.

Вони цікавилися Яструбом давно, та все ніяк не могли на хоч якусь адекватну інформацію по ньому вийти. Рік тому їх навіть загальмували та звеліли зупинити розслідування… біс його знає чому. Та керівник Васі потроху таки копав, ну і їх підбивав. Аж надто цікавою була постать Владислава, аби просто закрити на нього очі. Надто багато ниточок немов тягнулися до нього звідусіль та… неначе розчинялися у повітрі, не досягаючи чоловіка на якихось пару кроків, дідько! І їм реально не вдалося його привʼязати до жодної справи, жодної обґрунтованої підозри! Як він так викручувався?!

І це бісило! Бо так не буває! Зі всі ті роки, що пропрацювала у Службі Безпеки країни, вона точно знала, що просто так не сходяться всі стрілки навколо однієї особи! Просто цей Яструб, вочевидь, надто розумний, не проколюється у справах, не залишає зачіпок, які прямо на нього можуть вивести.

І що робити? Очевидно ж! Треба шукати дотичні або хоч мінімально повʼязані факти, зачіпки… та будь-що! А краще за все це робити у безпосередній близькості до об'єкта вивчення — це ж теж аксіома.

От вони всім відділком й ламали собі мізки, як засунути в оточення Яструба свою людину кілька місяців. І тут ця інформація… яку й не перевірити ніяк. І вона, єдина жінка у відділку…

Керівник дуже не хотів саме Василину використовувати. Все ж таки досвіду польової роботи в неї не багато, нема куди правди діти. Але й у них варіантів — катма. От і вирішили таки ризикнути.

Звісно, десь поруч було підстрахування, яке мало висмикнути Васю, раптом хоч щось буде загрожувати. Та й вона зовсім не так мала б привернути увагу Яструба…

Але ж хіба Вася винна, що це кошеня на дерево гайнуло і так жалібно нявкало?! Ну як його було полишити на поталу величезному псу?! Ото й полізла…

«Дурне й несамовите», — як про неї завжди керівник відзивався, хапаючись за голову від нових ідей Василини. Але ж вони чи не з частотою у девʼяносто пʼять відсотків спрацьовували. Тому й дозволяв.

І от хто стане сперечатися, що так вийшло й зараз, коли Вася гепнулася точнісінько на їх потенційного кримінального авторитета?! Хто повірить, що так підлаштувати було можна? Експромт — її зброя!

Зробила ковток кави та скосила очі на кошеня, яке мирно спало в неї на колінах. Охоронці виконали всі розпорядження боса, й ще спокійно та рівно заявили їй, аби не нервувала, ніхто її не скривдить. Та навіть погодилися разом з печивом пакетик корму купити. Дивина! Вася такого не очікувала.

Що ж, тепер вона мала вичікувати та грати свою роль… а там — по ситуації! Якось точно розбереться!

Добре, що охорона до неї віднеслася доволі… зверхньо. І зараз вона фактично була залишена на самоті. Звісно, не те щоб Вася збиралася тікати. Та й зовні таки стояло кілька осіб, доволі цупко тримаючи периметр, не могла цього не відмітити. Але її ніхто не чіпав, чого б вона, мабуть, таки очікувала від цього… кгхм, «прошарку» суспільства.

Ні, її оглянули та навіть обшукали, але Вася не була настільки дурною, аби зброю тягнути у лігво такої людини! Очевидно ж, що відразу спалиться.

І, правду кажучи, дуже вже пораділа цьому, коли ще вперше з поглядом Яструба зустрілася. Бо…

Люди милі! Її аж до кісток пробрало від того владного та повного оцінки погляду цього чоловіка! І дивився він на неї не як на жінку, а як на потенційний обʼєкт… біс його знає чого!

Відчула себе під «десницею божою» прямо! Коли ні на що вплинути — не владна, бо все у його волі.

«Тебе зважено на вазі та знайдено дуже легким» — так, здається, було в Біблії про царя Валтасара?

Ото в неї такі самі відчуття від погляду Владислава, їй-бо! Ніби її на якихось невидимих вагах зважували. От тільки наче ж пройшла перевірку?..

Проте Вася таки захвилювалася, аби Яструб в мить не просік хто вона та звідки. Аж серце захололо в грудях! Він немов рентгеном сканував!

Може, варто було підіграти? Промимрити щось, розплакатися? А вона дурний характер випнула! Коли жінки рюмсають, чоловіки ж їх охоче захищають, ще й ті, які у довбаних лицарів гратися звикли!

Так ні! Дурний характер Васі й тут виліз!

Ну от хто просив батьків називати її чоловічим імʼям?! Все життя тепер шкереберть! Вічно її на звитяги тягне, на досягнення якісь! І не у шитті чи кулінарії, а саме там, де лише з чоловіками й доводиться конкурувати. Дідько!

На мить навіть злякалася, що зараз її пошлють кудись далеко… Але ні, Яструб навпаки неначе більше зацікавився… не нею, ситуацією. Так що свого Вася таки добилася. Тепер треба було ту цікавість втримати… Ну й самій по сторонах оглядатися, щоб зрозуміти, чи не дарма ризикує своє впертою головою.

Кошеня на її руках завовтузилося та зручніше вмостилося, змусивши Васю на мит відкинути інші думки. Любила тварин, тому й не могла пройти мимо. А тепер, схоже, треба ще й переконати Яструба малого кудись прилаштувати… Раз Владислав вже вирішив її у своєму авто «увʼязнити»… Як-то кажуть, сам винен, вона не навʼязувалася.

Ну, майже, але ж він про те не в курсі.

Вася теж зручніше вмостилася на сидінні, відчуваючи, як тепло кошеня та гаряче повітря від пічки огортають тіло. Це було небезпечно, враховуючи, що вона останні дві ночі майже не спала, з усіх сил готовлячись до операції. Страшенно втомилася! Щоки зараз горіли від того, що нарешті зігралася, а очі замружувалися самі собою, ігноруючи волю Васі.

Але… яка різниця, як очікувати того граного Яструба? Та й скільки він ще буде відсутній? Може, вона й має право перепочити. До того ж її легенді це також не мало завадити, здавалося…

Дві години перемовин — мабуть, трохи занадто після такого початку дня. Особливо, коли вилицю досі пече від подряпин. Бляха!

Яструб навіть уявити не міг після всіх своїх спарингів по життю, бійок та колотнеч, куди встрявав, після купи спроб його фізично усунути, — що довбані подряпини від кошеняти можуть спричинити стільки дискомфорту! Якась кара небесна прямо!

І це точно не покращувало ні настрій, ні бажання розбиратися в ситуації того типа, який сидів навпроти.

Добре, що хоч перевдягнувся в сухе та зміг перекусити за цей час, взявши паузу на «обмірковування». Це хоч трохи, а поліпшило настрій… Ну і перспективу для цього довбня, який шукав його допомоги. Бо після того, як вислухав запит — хотілося послати на хрін, і може ще навіть парою влучних пострілів по пʼятах прискорення додати. Наштукарять самі, а потім біжать до нього, аби розрулив, дідько! А подумати заздалегідь, коли лізеш до одного з найвпливовіших авторитетів, у якого взагалі гальма не працюють — слабо було?!

Ну бляха! Ну всі ж знають про репутацію Демона! От якого милого було взагалі до нього лізти?! І з чого б тепер Владу ризикувати власними відносинами з цією, геть непростою людиною, та повагою, яку Демон до нього має?! Заради кого?

Тут ще точно треба зважити, чи братися за таку справу, хай скільки цей тип пропонує заплатити. Справа тхнула. І не було жодного бажання туди влазити.

Загалом, Влад не звик страждати від меланхолії, депресії, сумнівів, чи що це в біса взагалі таке на нього накотило раптом?! Він звик керувати ситуацією навколо, своїм настроєм та самою реальністю, дідько!

Бо саме Яструб міг залагодити та врегулювати будь-яку ситуацію! Частіше за все взагалі без зброї! За це його й поважали, тому й досягнув таких висот, граний фіксувальник!

Але сьогодні його щось все більше смикало та дратувало… починаючи з того незрозуміло дівчиська, що рухнуло Владу на голову зранку. І розібратися в її загадці, яка ж точно була — інтуїція про це просто волала — кортіло куди більше!

— Я зважу все. Відповідь дам за два дні, — кинув коротко, дав знак помічнику, щоб вивели хлопа.

— Але мені треба терміново вирішити ситуацію! — рвонув цей телепень до нього.

Ясна річ, охорона його відразу вклала мордою у стіл. Ага… це вам не гарненькі дівчата з кошенятками, до яких вони не можуть підступитися… Пфф!

От Яструб завжди щиро не розумів таких людей: чи хлоп не допетрав, куди прийшов? Чи недостатньо клепки у голові, аби зважити, хто навпроти?

Не те щоб хтось серйозно цього йолопа загрозою вважав, але ж для суворості варто «гримнути», так би мовити. Аби клепка в голові таки стала на місце. І цей бевзь остаточно зрозумів, у чий бік занадто гучно дихає.

— То йди до Демона сам, як такий борзий та поспішаєш. На хіба до мене прийшов? — хмикнув зневажливо, відкинувшись на спинку крісла та спостерігаючи, як хлопці йому руки викрутили, не дозволяючи розпрямитися.

Достав пачку сигарет, витяг одну. Помічник відразу клацнув запальничкою. Яструб затягнувся та випустив клуби диму в напрямку цього дурня.

— Перепрошую, пане Владиславе… — здається, трохи таки той охолов, познайомившись ближче зі стільницею. — Я просто нервую… Не розраховував, що так все обернеться…

— В тому й біда, що ви всі не прораховуєте власні дії хоча б на два кроки уперед, — клацнув язиком Яструб, знову затягнувшись. — Вільний. Чекай, з тобою звʼяжуться і повідомлять мою відповідь, — махнув охоронцям, щоб вивели цього. А сам повернувся до помічника. — Нехай обід принесуть, — розпорядився, подумавши, що дома в нього зараз одні сигарети й лишилися з харчів.

Степан кивнув та пішов слідом за юрбою.

— Чекай! — раптом згадав Яструб. — Нехай ще зроблять якийсь великий сендвіч та спакують мені його зручно, — звелів, згадавши про ту свою снігову чудасію.

Він точно збирався розгадати її загадку. Чисто для тренування мізків. Але ж не планував додатково дівчину мучити.


Коли через двадцять хвилин, вже у кращому настрої, Влад наблизився до свого авто, охорона так і стояла по периметру, тримаючи все під наглядом. Він кивнув Арсену, який виглядав наче спокійно. Вочевидь, розібрався з охороною центру та вияснив, як і коли дівчина забрела сюди.

Та це послухає потім, коли додому доберуться.

Вказав на авто, як запитуючи, чи дівчина тут. Водій та Арсен кивнули синхронно. І Влад спокійно смикнув дверцята, тримаючи той сендвіч у коробці…

— Йой! А-а-а!

Та він точно не очікував, що вона на нього вивалиться трясця! Знову! Як той самий куль, з яким вже порівнював, ще й махаючи руками так… що смачно заїхала Владу у щелепу.

— Бл-я-ха! — аж зірки в очах замиготіли!

Оце так удар…

Бо він, граний джентльмен, її у мить ловити кинувся! Ще й так, щоб врятувати її ж обід… А вона знову у своє кошеня вчепилася!

3

— Пробачте! — заволала дівчина, коли зрозуміла, на кого… випала. Та й кому у щелепу вцілила.

Очі в неї немов півобличчя зайняли. І зіниці величезними стали, затопивши світлу райдужку.

— Я заснула, зігрілася просто… І втомлена була… Заради всього святого, не хотіла… То інстинктивно, — здається, вона справді налякалася.

І то трохи остудило голову Яструбу. Бо таки в скронях почало вже бурлити та тиснути роздратування. Ніби йому подряпин від котячих кігтів було мало, бляха!

Але… достатньо було одного цього її погляду та тону, аби притихло. Позаяк таки достатньо досвіду, і міг так-сяк прикинути, що життя її не балувало, і це ще слабо сказано.

Щоб отак заснути у чужому авто, коли чорта лисого не маєш уявлення про своє майбутнє, треба або дуже йому довіряти, чого ще, ясна річ, бути не могло. Або просто до такого ступеня втомитися від усього, що вже не вистачає сили тривожитися і про базову безпеку.

І щось Яструбу здавалося, що тут якраз другий варіант. Та й оця реакція, коли відразу починає бити, захищаючись… доволі красномовна.

— Добре. Видихни. Проїхали, — буркнув, відчуваючи, як ниє щелепа.

Допоміг їй всістися назад, бо так і тримав же за плечі. Ну й прилаштував той клятий сендвіч.

— На. Поїж. Тобі зайвим не буде, — кинув трохи таки зарізко. Та всунув їй ту коробку у руки.

— Оу… дякую, — здається, йому вдалося здивувати дівчину не менше, ніж вона його зі своїми падіннями.

— На здоровʼя, — пирхнув.

А сам плюнув на все та пішов на інший бік авто.

— Поїхали, Арсене, — звелів керівнику охорони, вирішивши, що дома вже з нею поговорить.

Зараз взагалі настрою не було. Розтер знову щелепу рукою, бо нила, просто капець! Все ж таки удар в неї чудовий. Та й відпрацьований, відчувалося… і це таки чіпляло.

Та поки… достав сигарету й закурив, сівши в авто. Дівчина забилася у свій куток та жувала, ще кошеня своє гладячи при тому. Влад побачив на сидінні між ними відкритий пакет корму. Вочевидь, хлопці купили.

Треба буде якось преміювати, що по-людськи поставилася. Хоча у нього інших і не було. Тварин, що скидалися на людей, ніколи не брав до себе.

Погляд знову впав на кошеня, яке нахабно спало на руках дівчини… Тварин справжніх — Яструб теж додому зазвичай не тягнув. Власне, як і всіх, кому міг допомогти. Завжди вистачало місця та варіантів, де прилаштувати нужденних.

Але її чомусь не відправив нікуди, передоручивши помічникам. Теж питання… але вже до самого себе. Чому це так розібратися самому у її загадці кортить?

Власне, Влад вперше отримав можливість хоча б її роздивитися до пуття оце зараз, поки дівчина швидко, мовчки їла.

Білявка, це перше, що впадало в очі. Чи то він на це увагу звернув, бо таки мав до білявок слабкість?.. Ото вже довбень! Знайшов до кого прицінюватися. Очевидно, що її зараз від будь-якого чоловіка вивертати буде. Не дебіл же, знав, через що таким дівчатам часто доводиться проходити. Та й він наче не голодний до уваги…

Власне, останнім часом навіть лінь напружуватися було, якось не до дівчат, роботи по горло! Та й цікавіше справами займатися. А тут ось таке дурне полізло у думки раптово!

Змусив себе зосередитися.

Трохи занадто худа… але скоріше жилава, як по силі того удару оцінювати, аніж тендітна. Хоча побачив і тіні під очима, і заломи навколо рота… І той бісів синець! Знову щось засмикало у скронях.

І тут він з її поглядом зустрівся. І аж підібрався весь від сторожкого очікування, з яким дівчина на нього у відповідь дивилася. Зосереджена. Вже доїла. У всьому тілі відчувається напруга, з якою стежить за кожним його рухом.

Як вовченя. Зле, побите, але точно не зломлене. І готове вкусити. Битися за себе до останнього…

Зачепило, їдять його мурахи! Чогось продрало аж до хребта! До кісткового, бляха, мозку!

— Як тебе звуть? — рикнув грубіше, ніж хотів.

Лише від того, що реально притиснуло груди.

У неї була легенда.

Ґрунтовна та пропрацьована, попри те, що у них було не так і багато часу. І накрите спецпідрозділом кубло, де активно процвітала торгівля живим товаром заради сексуальної втіхи чи інших «розваг», і бекграунд нещасливої долі, яка нібито Василину у те кубло колись і привела, шляхом підступного викрадення. «Примус» до участі у підпільних бійках на ставки.

При палкому бажанні, Яструб навіть міг розкопати «її сімейну» історію, та те, як Вася «сиротою» стала при живому батькові, який потім таки в алкогольному угарі сконав.

Все було продумано, з паперовим та цифровим слідом… Та біда в тому, що зараз, дивлячись у темні, зосереджені та трохи роздратовані, здавалося, очі Яструба, Василині стало лячно. Страшно до дрижаків, що він її наскрізь бачить! У саму душу заглядає, підозрюючи підставу.

І хоч це було майже неможливо, бо всі ризики зважені та прораховані… почало внутрішньо підкидати.

Дуже незвичне відчуття власної невпевненості. Капець!

Вона такого з третього класу школи не відчувала, здається, коли її оточили троє місцевих шестикласника-хулігана, збираючись кишенькові гроші забрати. А вона слабачкою бути не звикла. От тоді Вася теж такий присмак страху відчувала. Але ж не відступилася — полізла у бійку зі старшими хлопцями.

Порвала светра, їй розбили нижню губу та в око поцілили… Але вона свої гроші нікому не віддала. Та й сама добряче тим довбням всипала. Ха! Знала болючі місця… Зате після того її до випускного всі десятою дорогою обходили, як навіжену. Ну а Васю то влаштовувало. Та й вмовила батьків її на боротьбу віддати, тренувалася.

Саме тому, вона й зараз висунула вперед підборіддя та не відвела погляд, попри непевність та страх. Бо хижаку не можна показувати переляк. Ніколи.

Проте і зуби шкірити — не варант, коли навпроти точно сильніший.

— Василина, — зронила, притиснувши до себе міцніше кошеня.

Його тепле тільце чомусь давало незвичне відчуття підтримки.

У Яструба очі округлилися.

— Як?! — нахмурився він, наче не повірив.

— Василина, — таки трохи спалахнула, повторивши напружено.

— Охрініти! Оце тебе батьки не любили… — пирхнув цей… довбень!

— Між іншим, це старовинне імʼя, і походить від візантійського Василевс, тобто — «цар». А жіночий варіант — «цариця»! — не втрималася, огризнулася Вася, скинувши вперту голову.

Оце буде їй ще «решала» щось стосовно імені чи батьків казати, дідько!

А Владислав те роздратування її вловив, здалося. Подивився уважніше та хмикнув. Куточок його рота смикнувся, ніби чоловік ледь стримав сміх.

— Ну… це ж докорінно все змінює, ясна річ! — його голос просто вібрував веселою іронією. — І як це буде скорочено, царицю? Вася? — у його очах виблискував неприхований регіт.

— Можна і «Вася», якщо увійдете в наближене коло! — і не подумала скинути градус вона. Схоже, цьому хижаку подобалося, коли не стелилися. — А вас як звати? — натомість заломила брову.

Ну, Вася звісно знала, але ж не мала права то демонструвати.

— Владислав. Але для тебе, Васю — можна й Влад. Або Яструб, — таки розплившись у широкій посмішці, клацнув язиком чоловік, ясно давши зрозуміти, що чхати він хотів на її дозволи.

Сам визначає, хто і що для нього собою являє.

— З таким ударом правою — заслужила привілей! — таки реготнув, знову щелепу розтерши.

Здивував… Оцим настроєм, тоном, підходом. Не такого очікувала.

— Я дійсно не хотіла, — їй реально стало незручно. — Воно автоматично…

— Та нормально все. Розумію, — махнув рукою Влад, як закликаючи її не париться. І це теж було дивно. — Займалася чимось з бойових? — глянув з цікавістю.

— Так, — вони це додали в легенду, бо були дані, що й Влад полюбляє тренування й спаринги, а значить, відчує професійний стиль. — Ходила майже до девʼятнадцяти. Вигравала змагання… та й потім… доводилося, — уставилася на свої коліна, бо тут починалася легенда. Ну й настрій в неї точно не мав бути ейфорійним.

— Куди ми їдемо? — замість того буркнула Вася. Як би згадавши, що за тією самої легендою вона не дуже то має прагнути до оточення Яструба пробратися.

Це капітан СБУ туди нагострилася, а не ось ця дівчина, що вже чимало поганого у житті від чоловіків отримала. Треба б поводитися відповідно. Та й вияснити не завадить.

— До мене, — наче й рівно хмикнув Влад.

Та от дивився при тому дуже уважно, відстежуючи її реакцію. І Вася розуміла, що не має права його розчарувати. До того ж… трохи таки здивувалася. Вона була готова, що Яструб зацікавиться її долею. Власне, на те і працювала. Але ось так зненацька незнайому людину до себе тягти?..

А тому напружено зіщулилася, притиснувши кошеня до себе, різко відсунулася до дверей, ніби на ходу збиралася вистрибнути, та скинула підборіддя! І власний подив тому лише допоміг.

— Спокійно, мала… — чоловік помітив все. — Трясця, вибач, але не можу тебе Васею називати, то для мене якось занадто. Асоціації не ті, — раптом реготнув Яструб. — Позатим, слово даю, що тебе не трону та не скривджу, бойова ти царице, — він навіть скинув долоню, немов посилюючи свої слова. — Та й силою твого удару — вражений… у всіх сенсах, — ще одна широка посмішка.

От це варто було б йому припинити. Посміхатися настільки часто.

На біса?! Він ставав надто привабливим. І геть не схожим на кримінального боса. Принаймні не таким, як то Вася собі уявляла. Влад в принципі поки слабо збігався з тим образом, який вона собі у голові заготовила на основі психологічного портрета та доповідей. І це дуже насторожувало. Бо… так не мало бути!

Так що його оці посмішки — геть не допомагали справі!

— Нащо вам тягнути до себе якусь дівчину, яка ще й впала на вас?! І вдарила?! І… — все ще набурмосившись, почала наводити логічні ж докази людини, яка вперше цього владного типа бачить.

Та він зупинив її помахом руки. Таким владним та різким, що вона навіть трохи очманіла. Що він собі думає, взагалі?!

— Я чудово памʼятаю всі деталі нашого недовгого знайомства, — все ще явно приховуючи сміх, запевнив її Яструб. Та потягнувся за новою сигаретою. — Та уяви… що в мене, скажімо так, — він немов замислився на мить, — є хобі.

Отут Василині вже якось дійсно стало недобре.

Бо вони чортзна-куди їдуть, група підтримки вже точно залишилася десь далеко позаду. А навіть, якщо вони й продовжують стеження, то як дізнаються, що тут відбувається? І хоч битися вона таки вміла, та й навичками чималими володіла… Але ж! Інформатори багато чого могли й не знати, або промовчати! Яке ще гране «хобі»?!

— Що вам в біса від мене надо?! — рявкнула Вася, прикриваючи від нього ще й кошеня ліктем, про всяк випадок. Хто зна, що він за збоченець?!

Те почало нявкати, схоже, незадоволене тим, що його тискають та трясуть.

Яструб витріщився на неї зі здивуванням. Та то тривало недовго.

— Не нервуй, — раптом він повністю прибрав сміх з голосу. Ніби зрозумів, що міг… налякати. Не її, звісно, але ж за легендою …

Він дивився зараз на неї рівно та… залучено, якщо можна так сказати про цього чоловіка.

— Нічого погано я тобі не зроблю. Навпаки, допомогу… вважай, хобі у мене таке — рятувати тих, хто потребує допомоги. Скажімо так… Не переношу, коли жінок кривдять, — процідив крізь зуби та так стиснув пальці, що аж зламав сигарету.

Вона на це уставилася, якось не розуміючи. Кліпнула очима. Владислава реально зачепило. Нічого собі!

А він лайнувся та стряхнув сміття на підлогу.

— Так, добре. Поговоримо, як приїдемо, — кинув трохи напружено чоловік. І відвернувся до вікна.

4

Отже, Яструб таки дійсно жив у приватному будинку. І ця інформація про нього відповідала дійсності.

Хоча, подейкували, що мав чоловік і квартиру десь у столиці. А може й не одну, та те житло не світив. Власне, вони й про цей будинок дізналися геть нещодавно!

Навкруги розкинулися декілька пустих ділянок, вочевидь, щоб охороні легше було виконувати свій обов'язок. Та Василину наразі більше цікавило те, що ховалося за високим забором.

А тут таки було цікаво!

Подвір'я розчищене від снігу, широка під'їзна алея вела до самого ґанку. Той, виконаний з масивних дерев'яних балок, надавав будинку якогось геть заміського вигляду. Кілька широких сходинок вели до дверей.

Та вона застигла біля авто, стискаючи кошеня і не рухаючись далі. Бо на ґанку лежало двійко величезних собак… І вони точно її як загрозу сприймали. Навіть попри те, що охорона відразу тих на повідець взяла, ще до того, як Василина вийшла з машини.

От що в неї за день такий сьогодні?! Прям у «світі тварин», трясця її матері!

Ну ці хоч не гавкали. Але гарчали дуже страхітливо, низько, гулко… Аж по нервах то віддавало напругою, хоч вона й не з лякливих.

— Не бійся. Вони тебе не скривдять… — схоже, Яструб вирішив, що вона ось-ось знепритомніє. — І кота твого теж.

— Ви то й про себе казали, — хмикнула Василина натомість, із сарказмом зустрівши зосереджений погляд.

— Хіба обманув? — скинув брову Влад.

— Та наче ні… Проте, будьмо відвертими, у вас поки й часу вільного не дуже було. А цим двом вистачить й миті… якщо ви накажете, — знову не відводячи обережного погляду від псів, — знизала вона плечима. Більше з іронією.

— А я маю для цього привід? — Влад на те хмикнув якось теж весело.

Дивний характер для людини, яку вона собі доволі похмурою уявляла.

Василина лише знизала плечима.

— Добре, пішли, познайомлю вас, щоб не думала, що вони тебе зжеруть, — хмикнув її неочікуваний «благодійник».

І попрямував до ґанку. Не особливо маючи вибір, бо ворота вже зачинили, Вася почимчикувала за ним, озираючись. І… навіть трохи перепнулася на рівній плитці, коли побачила за рогом будинку… колодязь?!

Та ні… мабуть, примарилося.

Чи то декоративна бутафорія? Воно наче популярне було серед дизайнерів ландшафту, ото, може, і Яструбу набудували…

Але спиною пройшли холодні сироти.

Не так давно ворожила їй одна бабка… Щоб ту стару пранці зжерли! І пророкувала вона Василині опинитися у колодязі…

А ну як Яструб саме там тіла ворогів ховає?! Аж руки затерпли раптом, ні з того ні з сього.

— Що шукаєш? — Влад все помічав.

Вони зупинилися перед сходинками, чоловік подав знак і охоронці підвели собак, дозволяючи їм її обнюхати.

— Не чіпати! — було наказано тваринам.

Але Вася якось не була певна, що вони так і послухають. Проте промовчала, міцніше обійнявши кошеня, яке притихло та залізло під її куртку.

Зайшли в середину холу… яке зустріло гулкою порожнечею. Ні, меблі були. Все сучасне та модне. Але якось до дзвону тихо і безлюдно.

— Натовп, — ляпнула перше, що на думку спало, у відповідь на його питання.

— Який? — пирхнув Владислав, немов не зрозумівши.

— Ну всіх тих, кого ви рятуєте. Самі ж про хобі казали, — подивилася на нього з усією можливою «наївною простотою».

Але, здається, десь таки перегнула…

Чи то примарилося? Бо надто вже швидко щось промайнула в очах Влада, аби зрозуміти. Якийсь вираз… Він сам немов перемінився в момент.

Чоловік хмикнув. Його лінія щелепи стала різкою та жорсткою.

— Я не казав, що в мене тут притулок, — і хоч хмикнув, але то прозвучало доволі жорстко. Як рубанув.

І от в цю мить Василина готова була повірити у той психологічний портрет, який малював їх профайлер! Очманіти, метаморфоза!

Перед нею стояла сталева людина з твердою, а місцями й жорсткою силою волі та характером. Той характер аж забринів навколо нього! Чим зачепила? Що тригер? Розібратися — питання виживання!

В цей момент йому щось надійшло на телефон, вочевидь. Яструб відразу відкрив файл і почав читати.

І… ок, мабуть, добре. Бо оте все дезорієнтувало на фоні першого враження. А тепер Василина отримала пару митей, що допомогло їй внутрішньо зібратися, що не кажи. Бо така відразу атмосфера — Василину струхнуло!

І тут з вулиці зайшов його керівник охорони.

— Арсен, покажи людині, де у нас кухня, — тим самим різким тоном звелів Владислав. — Раптом вона чаю чи кави захоче. Я туди підійду опісля. Маю зараз закрити ще деякі питання, — кинув він, не відриваючи погляду від смартфона.

І… пішов кудись вперед коридором. Залишивши Василину, кошеня та… Арсена, вочевидь, посеред холу.

— Сюди, — рівно звелів керівник охорони, вказавши напрямок.

А через те, що Вася взагалі досі не дуже зрозуміла, за які такі звитяги Яструб її аж до себе додому притяг (хоч це перевершило всі сподівання), мовчки туди й сунула. Не коментуючи й факту появи ще одного охоронця за спиною.

Вони не трималися до неї ворожо… от і вона не наривалася. На кухні попросила мисочку, куди пересипала залишки корму з пакетика для кошеняти. Для себе — міцної кави. Але не нахабніла, завела про то мову, коли чоловіки собі почали готувати.

А загалом — її тільки більше здивувало, що немає ніякої обслуги чи чогось такого. Ні, було скрізь чисто, не скидалося на те, що той натовп чоловіків, який вона засікла у дворі, сам тут хазяйнує… або ж вони неймовірно вправні господарі! Але нікого, хто не відносився б до охорони. Цікаво…це могло б свідчити багато про що, якби Вася мала трохи більше фактів… Чи змогу прогулятися по кімнатах.

Але… не нариватися — на зараз — її девіз. Вона вмилася та трохи привела себе до ладу у маленькій туалетній кімнаті, що була біля кухні. В супроводі охорони, звісно, яка чекала під дверима. Вікон там не було.

Та і якби були — не полізла б нікуди. І так велика дяка, що не з тими псами залишили, а все ж з адекватними охоронцями… Ну вона на це сподівалася. А ще намагалася прикинути, що від неї може бути потрібно Яструбу, та яку їй стратегію варто обрати? І що в нього за справи таки, до речі? Чи не з тих, які і їхній відділок цікавлять?

Проте просто сиділа на невеличкому дивані, що стояв в кутку, та потягувала свою каву. Смачну, це не могла не відзначити, значно смачнішу за ту, що їй були купили. Кошеня поїло та знову до неї під бік залізло. Так пройшло хвилин тридцять. Арсен кудись вийшов. Натомість приходили й уходили інші охоронці, яких Вася вже бачила… Її не зачіпали, тільки ніби приглядали.

Проте тут сталося те, чого вона не очікувала… І невідомо, чи весь цей натовп — також! Хоча те, що готувалися до чогось подібного — відразу стало ясно.

У холі завила якась сирена, всі чоловіки, що наразі були у кухні, повскакували, витягнувши зброю, та ломанулися в напрямку виходу. А на вікнах почали опускатися металеві ролети!

Ну а Василина сама б не пояснила, що саме витягло її у коридор слідом за охороною, трясця?! Сиділа б собі у кухні, горя не знала. Вона тут хто? На якому праві?

Та розумні думки навідалися пізніше. Зараз діяла на інстинкті.

— Якого біса?! Хто?! — Яструб рвучко та стрімко йшов коридором в їх бік.

На обличчі чоловіка застиг вимогливий, роздратований вираз. Та вона побачила і зосереджений погляд, і стиснуті щелепи, через що від його вилиць пролягли глибокі заломи до кутів напруженої щелепи.

І це наштовхувало на підозри, що ситуація була… позаштатною.

Звісно, звертався Владислав не до неї. Щобільше, він зараз буквально пронісся повз Василину, схоже, не вважаючи її за щось вагоме в цьому моменті, та зупинився біля Арсена.

— Я так розумію, що Кульгавий, — рівно відгукнувся керівник його охорони, стежачи за чимось у вікні, куди Вася підступитися не могла за їхніми широкими спинами. Хоча відчувалося, що й Арсен напружений.

Триндець! Василина не розуміла, чому вона не в курсі?! Де їх аналітики були? Як проспали конфлікт, що назрівав між угрупованнями?!

— Хіба не твій Богдан давав девʼяносто вісім відсотків, що не наважиться? — хмикнув Яструб із сарказмом.

— Або нам час змінювати аналітиків, або це ті самі два відсотки, — знизав плечима Арсен, дістаючи пістолет з кобури.

— До яких ми максимально готові, сподіваюся? — дивно, на її погляд, але Яструб теж протягнув руку, і його охоронець дав йому інший пістолет. Чоловік той сховав за піджак.

— Ясна річ. Я довіряю на сто відсотків тільки власним прогнозам. Як і ви, — хмикнув Арсен.

Вона собі інакше уявляла охорону важливої персони, яким точно мав бути тут Яструб. Центрова фігура. Арсен не мав права його допускати до відкритого конфлікту!

Чи Яструб з тих, хто сам на перед лізе? Так у неї малися зауваження, щоб їх пранці зʼїли! Вася збиралася Яструба до відповіді за законами притягти. І він точно для того мав бути живим!

Саме тому вона таки наблизилася. За вікном не було видно бучі. Власне, взагалі важко було, на перший погляд, помітити різницю… Але люди були. І кожен точно розумів, що робить. Всі займали явно визначену заздалегідь позицію. Навіть ті пси.

— Що у вас відбувається? — тоном, ніби має право тут знаходитися, поцікавилася вона.

— Ти тут що робиш?! — звісно на це не купилися ні Яструб, ні Арсен. Вирячилися на неї обидва. Гаркнули то чи не в унісон.

Ну типу вона не з лякливих. Тому підібгала губи та скинула брову… Дарма. Синець болів, звісно. Постарався її колега знатно. Може, який камінець за пазухою на Васю зачаїв, а тут шанс відвести душу випав?.. Та розтирати зараз скроню — точно не найкращий вибір тактики, аби цих двох у чомусь переконати. Тому навіть не зморщилася.

Проте Яструба її перфоманс не переконав.

— Давай, царице, шуруй на кухню! Там зараз найбезпечніше, і носа звідти не висовуй! — рикнув Яструб, чомусь роздратовано глянувши на Арсена. Ніби його звинувачував у її появі тут.

Цікаво, через самому факту нападу він, здавалося, дратувався менше.

— Я сама за себе відповідаю! — відрізала Вася цим двом розумникам, так зрозумівши, що тут головне не пасувати та триматися на їхньому ж рівні. — Я чудово вмію битися, — не відступала вона і від легенди.

Щось змінилося в очах Влада. І він глянув на її синець, точно.

— Тут не буде спарингу, — вже іншим тоном, мʼякіше, додав він. — Тут будуть перемовини… — він помовчав.

І раптом на дворі пролунав металевий скрегіт! Ніби хтось в'їхав у ворота! Вона аж смикнулася!

Вірогідно, так і було. Та Яструб навіть не здригнувся, на відміну від Василини.

— Або почнеться стрільба. І тоді тобі там тим більше нема чого робити, — спокійнозавершив чоловік свою думку.

І пішов до дверей разом з Арсеном, дідько!

Агов! Він реально вважає, що вона тут тепер залишиться?! Ну, Вася мала, чим їх здивувати, трясця їм в печінку!

5

Вислизнути за ними виявилося складніше, та все ж чоловіки не очікували такого кроку з її боку, вочевидь. Тому Вася опинилася на ґанку та миттю присіла навпочіпки, аби не привертати до себе увагу. І… опинилася ніс до носа з одним з тих самих псів.

— Привіт, — прошепотіла вона більше від розгубленості та… остраху, чого вже!

Але собака ткнувся писком у її бік, глибоко втягнув повітря… і просто залишився поруч. Навіть не дзявкнув… ну або не гримнув, враховуючи його габарити.

Добре. Таки чудово надресовані. Взнав її моментом.

— Ти порушив межі моєї території, Вікторе. Після прямого попередження. Сам знаєш, що такого я можу і не пробачити. І мене всі зрозуміють, — почула вона рівний, але настільки владний голос Яструба!..

Дідько!

У Василини сироти шкірою пішли! Крижані, дряпаючи… а це ж він не до неї звертався і не в її бік бриніла лють! Немов полумʼя, прикрите геть тонким прошарком каменю. Це дійсно звучало лячно. І вражало.

Мимовіль порівняла, наскільки це відрізнялося від того, як він спілкувався з нею.

Її пробрало.

Та попри це Вася мала розібратися в ситуації, бо вона таки посеред всього цього опинилася, і мала власні плани. Тому, не звертаючи більше уваги на собаку, підібралася до поручнів огорожі ґанку та обережно висунулася поміж стовпчиків. Її не мали помітити тут.

Погнуті ворота відсунули в бік. Якась машина, що, вочевидь, і пошкодила ворота, стояла на межі двору та проїзду. Біля неї знаходилося троє людей. Два охоронці та той, кого Арсен з Владом, мабуть, і називали Кульгавим. На них було направлено чимало зброї від охоронців Влада. Проте і за машиною Кульгавого ще стояли люди, ті, що з ним приїхали, схоже. Теж озброєні. Паритет сил.

Тому цей чоловік, вираз обличчя якого не наштовхувало на думки про дуже високий розвиток та інтелект, таки слухав Яструба. Ну, добре, можливо, Василина зневажала цього типа, але навіть у порівнянні з Владиславом…

Трясця! Та їх не можна було навіть порівнювати! Це просто різний клас людей, хай обидва і належали до криміналу, який вона ж апріорі поважати не могла! Але… Грані аспіди!

Вася аж сіла на дошки ґанку від усвідомлення… Їй дуже імпонував Владислав! Ну, у порівнянні з ось цим, ясна річ…

Їй у щоку ткнувся вологий ніс. Собака явно зацікавився, що вона таке робить. Та Вася зараз була настільки спантеличена, що… просто скинула руку та почесала цю громадину за вухом. Суто автоматично.

Бо не очікувала від себе ось таких реакцій на… підозрюваного, хай там як!

— Ти мусиш мені допомогти, Владе, — тим часом озвався на той докір Кульгавий. Таким тоном… що вона тільки впевнилася у власних висновках.

Брр! Класика, просто класика! Хоча зазвичай не Василина з такими працювала, то частіше на поліцію припадало… Але вона й там відслужила деякий час, тому таки мала досвід. Чому й перевелася, довчившись.

— Я ж нормально, ну, без наїзду, бл*. З повагою! Ти мусиш це зрозуміти, Яструб! — нелегко підбирав слова Кульгавий.

— Я нічого не мушу, — хмикнув Влад, ясно вказуючи, на чиєму боці тут сила. Та й влада, вочевидь, якщо цей допомоги Яструба шукає навіть в такий спосіб. — Тим більше коли настільки хамська поведінка. Це твоя основна проблема, Вікторе. Через це з тобою і не хочуть мати справу у цій…

— Бл*! Я тебе не питаю, чому! Я хочу, аби ти вирішив це! Я ж до тебе по нормальному! І заплатити готовий, навіть з надлишком!.. — перервав його Кульгавий, скинувшись аж занадто бурхливо, як для людини, на яку безліч зброї направлено.

І Василина якось інтуїтивно з Владом погодилася — Арсену варто свого аналітика змінити. Якнайшвидше. Бо цей тип в принципі не здавався прогнозованим!

Власне, здавалося, Арсен думав про те саме. І так потроху, непомітно висувався наперед перед босом. Інші охоронці також трохи змістилися.

Василина теж подалася трохи вперед, так і не піднімаючись. Обережно спустилась на одну сходинку, продовжуючи слідкувати за ситуацією. Погано, що в неї не було зброї… Рукопашні навички тут зараз не дуже то у пригоді стануть.

І тут позаду пес почав гарчати…

Не зрозуміла, у чому справа: чи тварина була проти, аби Вася кудись рухалася, чи що? Тож вона озирнулася… і здивована вирячилася на те саме кошеня, яке сьогодні вже затягнуло її в одну халепу! І зараз мало б спокійно спати на диванчику у кухні!

Якого біса воно тут робить?!

Схоже, у пса таке саме питання пульсувало у голові. А ще справедливе обурення, що «несанкціонована» тварина шастає його територією…

— Ні-ні-ні!.. — прошепотіла Вася знервовано, потягнувшись було до малого.

Сама не знала, кого намагалася заспокоїти, чи то собаку, чи то кошенятко до розуму призвати… Та вона не встигла ні першого, ні другого стримати!

Кошеня засичало та вигнуло дугою спину, так, що шорстка стала сторчма! Пес загарчав сильніше…

«Триндець!», — ось і все, що встигла подумати Вася, трохи змістивши фокус з ситуації у дворі.

Хоча Владислав щось таки продовжував впевнено пояснювати, а Кульгавий огризався. І їй би послухати, бо здавалося, що Яструб у чомусь ту горилу таки переконує. От тільки назріваюча «котострофа» заволоділа усією увагою! Василина навіть встигла руки простягнути, збираючись вхопити маля…

А потім все полетіло шкереберть!

Це навіжене кошеня додумалося вдарити величезного собаку кігтями (а керівник Васю вважав несамовитою! Пфф! То він цього не бачив!). Пес зайшовся гуркітливим гавкотом!

Кошеня зірвалося з місця та проскакало по Васі, подряпавши руку, якою та спиралася о дошки ґанку…

— Ні! — мимовіль вигукнула вона, коли тим же шляхом пронісся собака… Важкий, капець!

Але, на ходу струшуючи постраждалу кисть, вона підскочила та кинулася рятувати кошеня. Знову…

І це, здається, привернуло до їхньої трійці увагу всіх навколо!

— Ні! Стій! — гаркнула Вася своїм найкращим капітанським тоном, намагаючись наздогнати пса.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Схоже, такого варіанту не проєктував ані всемогутній Яструб, ані його компетентний та вправний керівник охорони. І точно на таку виставу не розраховував той нестриманий Кульгавий… Але ж Вася теж такого не планувала, щоб їх всіх пранці зʼїли! І того кота в першу чергу!

— Бляха! — просичав Яструб, до якого неслися тварини чомусь.

— Вашу дивізію! — гаркнув Арсен, перегрупувавшись, і точно збираючись ловити тварин…

Або Василину, яка від них не відставала, і набрала зараз швидкість!

— Бл*! — заорав чомусь і той довбень, що приїхав влаштовувати розбирання. — Це що за підстава?! — заволав він та… скинув пістолета!

— Заспокойся! — гаркнув йому Владислав, точно намагаючись взяти ситуацію під контроль. — Це просто тварини…

Василина тим часом спробувала вирватися попереду собаки та перехопити кошеня. Але їй завадив Арсен, що з таким самим наміром кинувся з іншого боку.

Вони боляче врізалися одне в одного, пропустивши цю бісову тварину повз ноги! Але Арсен її підхопив, не дозволивши впасти.

— Вибач! — видихнула Вася, озираючись.

В голові гуркотіло від метушні та шуму, що здійнявся: гавкіт, нявкання, крики! Бедлам. Знову. Але ж хіба вона винна, що те кошеня її сьогодні переслідує?!

В очах рябило від кількості озброєних людей навколо та спроб виявити можливу траєкторію руху кошеня! Владислав, здалося, теж приготувався те бісове створіння вхопити… а може свого пса.

Але тут вона з жахом зрозуміла, що тварини різко звернули та помчали… до машин «гостей».

— Грані аспіди! — вона встигла лише скинути голову та простежити, як той Кульгавий таки наводить пістолет!

Але ж при тому й відскакує… чи він тварин боїться? Але тут один з охоронців Кульгавого вискочив наперед, штурхнувши боса. А її таки треноване око цілком охопило траєкторію вірогідного руху кулі… І Вася кинулася вбік одночасно з тим, як гуркіт пострілу струснув повітря!

Вона врізалася у Влада, уяви не маючи, чи він на те розраховував? Чи зрозумів її дії? Та їй цей тип був потрібним живим!

Вони впали обидва, перечепившись, прямо на бруківку двору! Вона згрупувалася… та він чомусь перекотився, немов намагаючись її натомість прикрити…

«Треба б було з ним відпрацювати командну роботу», — промайнула остання думка, коли Вася боляче стукнулася головою о каміння. І вирубилася.


— Вона тебе з лінії пострілу відкинула. Дідько, не хочу визнавати, але мою роботу краще за мене виконала, — хмикнув Арсен, розтерши голову руками.

Скинув погляд на нього з-під брів.

— Не телепень. І сам те зрозумів, — глухо кинув Влад, направду, чи не вперше в житті вибитий з сідла вчинком іншої людини.

– І вона розуміла, що сама може опинитися мішенню, здається, — додав Арсен, немов не бачачи, що на його нервах грає, бляха!

— Я це також знаю! — гиркнув. Різко скинувся на ноги та пройшовся кімнатою взад-вперед.

– І от мені цікаво…

— За-мовк-ни! — по складах прогарчав Владислав, глянувши на свого керівника охорони так, що Арсен дійсно заткнувся та ще й у кут цієї кімнати очікування відскочив.

Він і сам все розумів! Все… окрім того, за яким бісом ця дівчина таке утнула?! А той факт, що на зараз вона була непритомною, і її оглядав найкращий з «його» лікарів, запросивши до консиліуму ще і якогось невропатолога… Не додав Яструбу рівноваги.

Він не звик бути зобовʼязаним. Не тонкій, сухорлявій дівчині, якій і так по життю чимало дісталося, судячи з усього. Ще й не раз, що вже довів попередній огляд лікаря, до речі. Кілька давніх переламів ребер та ще на руці — тільки підтверджували ці його здогадки.

Так, ясна річ, її вже просвітили з усіх ракурсів. Бо… вона лише раз на кілька хвилин приходила до тями! І тоді навіть на жодне його питання не відповіла до пуття!

Це остаточно вивело Яструба з рівноваги!

Бляха! Він роками вчився прораховувати людей! Це було його граною роботою та способом життя, врешті-решт! Але Владислав мав визнати, що він взагалі не міг передбачити дій цієї, конкретної дівчини… як і знайти пояснення тому, що вона вже утнула!

От на біса їй було його відштовхувати?! Почувалася винною, що спровокувала пальбу? Так то довбень-Кульгавий винен, від нього якраз Влад і не такого міг очікувати. Та й не тільки він.

Розумом Віктор не був обтяжений, а от сили та нахабства — вище голови. Тому деякий авторитет мав, але жоден їх представник, що себе поважав та мав вплив — з ним не хотів мати нічого спільного. Як і Влад, власне, скільки б грошей Віктор не пропонував. Є речі, де вище голови Кульгавому не стрибнути.

Так що тут було все зрозуміло, якраз. Як і дії охорони Віктора, яку той підбирав… ну, по собі.

Звісно, Віктора вже обламали, скрутили та виставили геть. Як і повідомили про борг, а також сповістили інших. Він точно буде довго розгрібати та жалкувати про те, що до нього сунувся. Та все це Влада наразі геть не цікавило!

А от ця дівчина… Василина… Він ще з таким не стикався, і це не давало спокою. Як і відчуття провини, що вона таки через нього зазнала серйозної травми. І не тому, що сама десь допустила помилку, а, бо він їй не зміг забезпечити захист…

Звісно, можна було заявити, що Василині взагалі не було чого робити на вулиці. Він велів їй сидіти на кухні, у найбільш безпечному та захищеному місці на той момент. А вона з якогось дива знову з тим своїм кошеням вв'язалася у пригоду… І після цього, ніби теж прорахувавши наслідки своєї метушні, до того ж блискавично, його відштовхнула з траєкторії пострілу… В чому граний сенс?! Його все у цьому термосило!

Відчувала провину?

Він довбаної здогадки не мав! А коли вона прийшла до тями… ну, здавалося, що Василина навіть не розуміє, що відбувається навколо.

Її знудило. У дівчини точно був струс. Не найкращий момент розпитувати, еге ж?

Та й він думав лишень про те, аби дотягти її до лікарні.

Вигляд цього тендітного, худорлявого тіла на каміннях його двору — ще довго буде приходити Владу у нічних жахіттях, однозначно!

І щось таке від того усвідомлення стискало за грудиною…

— Дай сигарету! — простягнув руку до Арсена. Свої він вже викурив.

Охоронець без питань дістав пачку. Та Влад навіть прикурити не встиг.

— Є проблеми, — лікар зайшов до кімнати очікування, глянувши на нього якось тяжко.

І Яструб ось так і завмер, як довбень тримаючи сигарету у зубах.

6

Ніколи не помічав, наскільки буває тихо в лікарняних палатах. Чи це тому, що для нього розстаралися і дали найкращу?

Бляха, краще б кудись в центр відділення засунули! Щоб навколо гомоніли, сварилися, кашляли… А тут, в окремому крилі, відчуття, що життя взагалі нема навколо.

Чутно, як падають краплі у системі, що під'єднана до ліктя Василини. Дівчина… чи то спить, чи то знову втратила свідомість. Хоча лікар йому присягався, що її стан стабілізували… Наскільки то можливо наразі.


… — У пацієнтки набряк мозку, — лікар здавався доволі стривоженим, коли повідомляв йому це. — Є велика підозра, що набряком уражений і зоровий нерв. Мабуть, сталося накладення наслідків попередньої травми чи то удару у голову, що був нещодавно, та ось цього падіння. Тому так бурхливо розвинулося…

— Ви можете це вилікувати? — мабуть, в його крові на той момент було надто багато нікотину та кави, саме тому Влад немов прогарчав то лікарю…

Ніби збирався його придушити, якщо позитивний прогноз не почує негайно.

Лікар, який знав його не один рік і багато чого бачив, зблід.

— Чи це лікується? Звісно. Та… Зрозумійте, Владе, тут потрібен час. Навіть для того, аби просто остаточно зрозуміти ситуацію, — він нервово клацнув ручкою, яку висмикнув з кишені. — Наразі вона не реагує на світло та не розпізнає подразники, хоч і приходила вже до тями, памʼятає своє імʼя та нормально орієнтується у часі.

У нього в той момент чомусь у самого багрянцем очі затопило. Тиск чи що?

— Вона осліпла? Ви це мені намагаєтесь сказати?! — гаркнув, направду, на мить втративши контроль від всіх цих розпливчастих формулювань.

Лікар відступив до дверей. Арсен, навпаки, до нього підсунувся. Немов збирався стримувати, якщо що.

«На бога! Він же не причинуватий якийсь!», — хотілося врізати другу та охоронцю в око.

— Ні. Звісно, ні! Важко зараз робити прогнози, — лікар відкашлявся. — Швидше за все — це минеться. З високим відсотком ймовірності. Наразі пацієнтка потребує покою та часу на відновлення. Всі необхідні маніпуляції ми проведемо, ліки вона отримає найкращі… Та зараз потрібен лише час та можливість відновитися, — повторив так само нервово. — Це головне.

— Я зрозумів, — різко кинув тоді Яструб лікарю.


… А зараз він стояв, дивився на неї в цьому лікарняному ліжку. На цю крапельницю в її руці — і намагався дещо інше зрозуміти.

Якого біса його настільки пробило?! Чому зараз ця бісова тиша підриває череп?!

Що не так з цією дівчиною та його, Яструба, реакцією на неї, бляха?!

Він знає її без року — добу… Та й того менше. Лише сьогодні зранку вона на нього звалилася з того граного дерева! То з якого дива Яструб настільки переймається її долею, пранці йому в печінку?!

Хоча… взагалі не те слово.

Здавалося, легше було б, якби сам тут лежав, зловивши ту дурну кулю від Кульгавого! Бо зараз тупо всі жили натягнуло та рвало, за відчуттями!

Чому, трясця?!

Так, зрозуміло, що є якесь почуття боргу, бо таки вона його врятувала, через що наразі й лежить у цьому ліжку. Проте за Арсена от ніколи так за грудиною не нило, як направду. Та й ні за якого іншого свого охоронця теж, навіть коли страждали, виконуючи свою роботу.

Вона не була його охоронцем, так. І нічого, за фактом, не примушувало цю Василину собою ризикувати. Дідько, він навіть не встиг якось їй допомогти чи щось на кшталт! Просто привіз до себе додому… що теж доволі дивно і не вписується у звичний порядок дій.

Ці питання та нерозуміння — підривали мозок. А ще більше — власна необґрунтована реакція.

Бо ж він, здавалося, в житті ні за кого так не переймався! Й Арсен таки не дурень, і вірно зрозумів, що Яструб на грані зриву. І може тупо почати гамселити лікаря, якщо той йому не надасть якихось довбаних гарантій щодо її здоровʼя!

В цей момент, обриваючи разом всі його хаотичні думки, Василина заворушилася… Пекло! Хотілося ще і її батьків до купи прибити! Ну от що за імʼя?! Чисто чоловіче… воно його жолобило!

Дівчина якось важко втягнула повітря та, хитнувши головою, спробувала чи то піднятися, чи то якось позу змінити.

— Гей, стій! Не поспішай, — Влад вмить опинився поруч, засунувши поки всі свої питання та внутрішні непорозуміння якнайдалі! Потім. — У тебе крапельниця, не воруши рукою.


Він накрив її холодні пальці своєю долонею… щоб змусити залишитися нерухомою, звісно. Йому геть не кортіло її торкатися…

Ага, навіть Влад сам собі не повірив. Довбень.

— Владиславе? — хрипко та з явним зусиллям видихнула вона, таки здійнявши повіки…

І от тут на обличчі Василини, де тепер мався ще один величезний синець, зʼявився розгублений та трохи панічний вираз.

— Чому так… темно?! — її голос тепер було ледь чутно. — Я… не бачу… Не бачу?! — раптом Василина то майже з роздратуванням вигукнула, немов когось звинувачуючи чи вимагаючи пояснень.

А він проти волі посміхнувся.

Таки характер Вася мала! Теж не слабкіший за чоловічий, вочевидь. Можливо, і не дуже промахнулися батьки.

Та все ж йому до неї звертатися на таке імʼя було важкувато. Позатим, таку «бусинкою» не назвеш, та й «котиком» також. Хіба ото точно царицею…

— Все нормально. Не хвилюйся, лікар запевняє, що тут просто потрібен час, моя валькірія. І спокій… Точно не варто отак посеред озброєного натовпу вискакувати, як тобі явно подобається, аби навести ґвалт, — хмикнув він, чомусь відчувши у цей момент захват цього її характеру та сили духу.

— Валькірія?! — пирхнула раптом дівчина. — Чим вам Брунгільда милозвучніше за Василину? Самі собі суперечите! — фиркнула вона.

А Влад… ну що сказати?! Він навіть стиха розсміявся!

Сам не пояснив би до пуття, чому з язика зірвалося, але як її валькірією не назвати, коли згадати, наскільки відважно та без роздумів вона у гущу подій кидалася, рятуючи те кошеня?! Ну і його потім…

— Зараховано. Я обдумаю… Вражений, що ти в цьому обізнана, — він сам не зрозумів, коли обхопив її пальці міцніше та почав ледь помітно розтирати, зігріваючи. Але й так, щоб не потривожити голку у ліктьовій ямці.

– І досить вже мені викати. Гадаю, ти не просто заслужила на шанобливе ставлення вже з мого боку, а прям таки його виборола, — намагаючись підтримати цю легку, веселу атмосферу, додав він, підморгнувши…

І сам на мить зціпенів, зрозумівши, що дівчина того не бачить. Але ж лікар наполягав, що головне у її стані зараз — відпочинок та спокій, тож…

— Так за своїм кошеням кинулася…

— А що з ним?! — скинулася наново Василина. — І з тим… що до вас… до тебе, вломився? — нахмурилася, і тихо зойкнула.

Мабуть, було боляче.

— Всі живі. А кошеня навіть ціле. І нагодоване, гадаю. Хлопці ним займаються, — хихотнув трохи похмуро Влад, обережно присівши на край ліжка. Відходити не хотілося. — Ти як почуваєшся? Окрім того, що поки не розібралися із зором. Хоча лікар запевняє, що все це має минути, — спробував надати їй впевненість, якої сам не відчував.

— Голова болить… сильно, — повільно облизнувши губи, таки визнала вона. Хоч і не хотілося, він те помітив по ледь вловним жестам та міміці. Але ж не збрехала.

— Добре, що кошеня ціле… З його тягою кудись повсякчас лізти! Була впевнена, що воно спить у кухні спокійно. У безпеці…

— Дивина! Я так само думав про тебе, — не втримався від гостроти Влад!

Василина кліпнула очима, в яких він наразі не міг вгадати виразу чи думки. Та… почервоніла. Схоже, совість таки теж мала! Що не погано, звісно. Бо хоч буде на що тиснути, аби більше ось так йому серце не рвала нервами за її ж безпеку, трясця!

— А ви… ти в курсі, що зараз Йоль[1]? — раптом запитала вона, закривши очі. Мабуть, так їй було легше. — Може, це взагалі, йольский кіт? Він же якраз проблеми приносить… Звалилося оте на мою голову… І тепер одні клопоти. Чого він до твого пса поліз взагалі?

Влад розреготався, взагалі такого від неї не очікуючи.

— Хочу тобі сказати, що ти теж не з тихого десятка. Не дарма згадалися валькірії, — хмикнув знову, нарешті. А сам замислився.

Цікава вона. Влад здивувався ще більше… не те щоб був у темі. Скоріше більш-менш про нордичну традицію обізнаний… але без подробиць.

— Ти звідки настільки в тому орієнтуєшся? — хмикнув вже зі щирою цікавістю.

— А… тренер, в секції цим захоплювався. Вікінги, Валгалла та таке інше. Розповідав багато. Ще в дитинстві. І потім, під час бійок… Хлопці, та й дівчата також, багато хто… Це дає якесь відчуття розради та трохи дивної єдності. Давало, — ледь відчутно пересмикнула вона плечима.

І настрій втратила ніби.

Але Влад зрозумів, що не дуже хотіла минуле згадувати, з якого втекла, як він вже встиг по верхах зʼясувати. Його люди почали збирати інформацію. І те, що її використовували, як бійця у підпільних боях — зумів висновки зробити по всіх даних. Чим тримали? Цього поки не знав. Але… не першочергове.

Тепер її ніхто не дістане. Все. З його рук не вирвуть. У безпеці. І раз лікар наполягає, що потребує спокою та відновлення — Влад їй то повною мірою забезпечить! Усіма силами!

7

Голова буквально пульсувала. Тут Вася взагалі не вигадувала, навіть удавати не треба цю муку. Але… попри це, варто ж було памʼятати, що вона під прикриттям, трясця! І не провалити всю свою легенду!

Так ні ж, її смикнуло обізнаністю у нордичній культурі ділиться! Довелося швидко вигадувати пояснення, яке б більш-менш скидалася на правду. Від цього пульсація болю у скронях стала ще сильнішою!

Відкинулася на подушку з таким відчуттям, ніби це витягло з неї всі сили. Сили небесні! З ким вона звʼязалася?! Чому біля Влада її тягне на авантюри… Ну, окей, це їй в принципі притаманне, тут нема про що сперечатися. Позатим…

Зараз весь цей план з затриманням Яструба здавався геть кепською ідеєю. Можливо, на неї в цей момент накотило щось типу депресії? Оце це все… таки капітально тиснуло, їдять її мурахи!

Відчуття неможливості бачити… Лякало до біса! Настільки сильно, що в животі звернувся крижаний, тугий вузол. І розуміння, що вона зараз доволі безпорадна — немов рухнуло з небес, вдаривши по й так зраненій голові!

Дідько! У цю мить навіть не могла жодної ідеї вигадати, як з командою звʼязатися! Хоч з кимось?! Без очей… світ навколо був сповнений геть нових звуків та сенсів. Але вона в тому ще зовсім не адаптувалася, от в чому правда.

І голос Владислава ні з того ні з сього раптом став основним орієнтиром у новій реальності. А ще — відчуття гарячих, сухих, трохи шорстких пальців, які міцно тримали її руку.

Оглушливо. Трохи лячно… І вона не може не визнати — направду, боїться того, що чоловік зараз відійде, і Василина залишиться сам на сам з усім цим… З самим усвідомленням, що може назавжди в цій темряві опинитися!

Як зорієнтуватися? Як наново навчитися себе відстоювати? Як захищатися? І не спалитися ж до того?! Не викрити себе…

Бо навіть не знає, хто навколо? Ворог? Друг?..

Хоча, звідки б тут друзям взятися? Якщо поруч Владислав… то навкруги його люди, однозначно.

Правда, судячи з того, що він до неї геть приязно ставиться, Василина його… Ну, не варто поспішати з висновками, але, можливо, вона навіть його довіру завоювала тим, що кинулася рятувати? Добре. Наразі — це точно її порятунок.

І… Трясця! Не хотілося визнавати ще дещо…

Але, в цей момент Владислав немов поворухнувся та посунувся. Вочевидь, піднявшись та збираючись відійти від ліжка!

— Ні! — вона вхопилася за його руку так міцно, як тільки могла.

І по цимбалах на крапельницю, його думку і весь світ! Втратити ось цей звʼязок, єдину точку для орієнтування у новому світі — наразі вона просто не могла цього допустити.

Бо… їй було страшно. По-справжньому. По-дурному. Майже по-дитячому. Так, як не мало б бути за посадою та завданням.

Але вона не встигла те осмислити чи опанувати себе. І вчепилася у руку чоловіка… якого вистежувала чи не останні півтора року. Так, наче він її єдина надія! Єдина опора у всьому невідомому тепер і ворожому світі. Той, що сам же ворогом був нещодавно…

— Гей. Не лякайся. Я тут, — він ніби відразу це вловив все. Зрозумів її думку. І перехопив ще й другу руку, міцно, але обережно стиснувши. — Я поруч.

І Васі саме б цього злякатися, враховуючи, хто він, а хто вона.

Та замість цього вона другою рукою сама переплела пальці з великими та гарячими чоловічими. Василина не звикла нікого просити про допомогу. Тим більше — підозрюваного. Проте… Чи мала вона тепер вибір?

— Я… Мене лякає це. Відсутність можливості бачити. Контролю над ситуацією… — ніби виправдовуючись, що геть не було їй властиве, прошепотіла. — Очі… — примружила ще сильніше повіки. Замовкла. Горло затисло спазмом.

Але ж руку його фізично не може відпустити! Це щось за межами свідомості. Ірраціональне. Ніби й не правильно, а вона не може інакше, і все!..

— Ш-ш-ш, — він сам звільнив одну руку та… накрив пальцями її губи.

Дуже… обережно. Неочікувано. Вона аж сахнулася! Не злякавшись… просто, без можливості бачити — все спантеличує!

— Не бійся, княгиню. Дозволь, поки я побуду твоїми очима. Домовилися? — тихо та низько поцікавився Владислав.

Владно. Як вже все вирішивши, аніяк не питаючи її…

А ще — немов би дуже близько до обличчя Василини! Він нахилився?

— Княгиня? — дівчина розгубилася ще більше, здалося. — А це — чому?

Владислав аж примружився, спостерігаючи за кожною зміною, найменшим рухом її обличчя, губ, вій.

Відчув, як вся завмерла, але ж міміка ніби своїм життям живе!

Усвідомила, наскільки він близько? Можливо. Все ж таки було в ній щось і від дикого звіра: всі ці її інстинкти, зосередженість, готовність битися…

І це його не менш потужно вабило. Немов пробуджувало щось з таких глибин, про які Влад у собі й не здогадувався!

Простягнув руку та обережно обвів її підборіддя.

— Ти сильна. Можливо, не буду сперечатися, що як цариця… але й більш потужна, немов, трохи дика… Не погано. Навпаки… Як небезпечний хижак, швидше, — він посміхнувся, підозрюючи, що вона відчує то за зміною його тону. — Як справжні княгині, швидше… Таки ж спадкоємиці вікінгів та валькірій, про яких ми вже мову з тобою завели, — знову ковзнув рукою, погладжуючи. — Які ні в чому не поступалися чоловікам. Ще й мстилися до останнього… не лякалися й дикунів…

— Як отой ваш Кульгавий? — пирхнула вона, попри розгубленість, точно намагаючись триматися. До біса сильна!

— Влучне спостереження. Так, — він весело хмикнув. — Ото й кажу — ти така ж яра за відчуттям. Незламна, — нахилившись ще нижче, хрипко видихнув Яструб в її вухо.

І долонею всотав дрібне, неначе солодке тремтіння мʼязів цієї жінки.

Охрініти! Вона його вабила. Здуріти до того ж з якою силою!

Це було геть дивне усвідомлення, враховуючи ситуацію.

На бога! Вона у лікарняному ліжку! У неї струс!

І величезний синець на обличчі не мав додавати Василині такої тендітності та зворушливості. Як і те розгублене полумʼя в очах, які зараз видавалися геть розфокусованими… Але це все тільки більше його до неї немов припаювало!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Владислав, котрий завжди вважав себе до біса логічним — зараз нічим не міг пояснити непереборну потребу особисто подбати про добробут та затишок для цієї дівчини! Воно немов би пульсувало у кожній його кістці, скручувало нерви та… нагніталося всередині нього! І тільки збільшувалося з кожною миттю, що поруч знаходився. Якась довбана містика, в яку він ніколи не вірив!

Коли спалахнуло? Звідки? Не мав відповіді… Тоді, як впала на нього з дерева? Чи як у підборіддя вцілила? Чи коли упала на бруківку його двора?.. Бляха, як стільки всього втулилося за кілька годин?!

Можливо, він граний збоченець, просто до сьогодні не знав про це?

Але ж так, вона його вабила!

Мовчки, без жодного звуку волала до чогось, суто чоловічого в ньому. Породжувала дивне відчуття, ніби він нікого до того ближчого не мав, і зараз просто не може дозволити їй зникнути зі свого життя. Чи чомусь поганому трапитися з цією жінкою…

Геть йому ж чужою!.. Хіба ні?

Він наче розумів це цілковито ясно. І все ж…

Обхопив долонями її обличчя. Обережно, щоб не зачепити садна та забої. Не втримався, провів великим пальцем, відчуваючи оксамитову мʼякість її шкіри. І це дивне звернення, яке само з язика зіскочило, але ж наскільки дійсно їй пасувало!..

— Не бійся, моя княгине. Я буду поруч. Ти не залишишся одна в темряві. Ніколи. Присягаюся! — прошепотів, достеменно сам не маючи доводів пояснити, що йому груди дере.

І злегка зачепив губами її вухо… Не дражнячи. Скоріше, починаючи привчати дівчину до своїх дотиків.

Через два дні
Навколо панувала тиша.

В цьому будинку так і не стало більш… затишно, чи що. І не були потрібні очі, аби це зрозуміти.

Хоча зараз вона почувалася ще більш розгубленою, і варто було визнати, що справа не тільки у місці, яке не встигло стати їй знайомим. Василина ледь почала більш-менш адаптуватися до лікарняної палати, як ось її знову забрали… До будинку Яструба.

І от вона сиділа… десь. Якщо вірити цьому неможливому чоловікові — у його власній кімнаті. На його, трясця, ліжку!

Якого біса?!

Це капітально збивало з пантелику! В одязі, який він їй дав… включно з білизною та взуттям. Було дуже цікаво, яке воно все, бо наразі Вася тільки те усвідомлювала, що одяг мʼякий, зручний та затишний. І взуття її розміру… здається, кросівки. Вона таке полюбляла.

А ще була таки вдячна, що то точно спортивний костюм чи щось таке, а не якась сукня, у якій вона б сто відсотків почувалася жахливо. На зараз же навіть сподівалася, що зуміє захиститися, раптом що, — рухи не сковані.

Дідько… вона ще й до того, що тепер сліпа — не встигла звикнути! Осягнути, усвідомити. Це змушувало стискатися якийсь важкий вузол у грудях. Сковувало все тіло незнайомою напругою та острахом.

«Тимчасово… тимчасово…»

Василина повторювала це собі, немов мантру. Але правда в тому, що ніхто достеменно не міг їй цього гарантувати. Як і повідомити, най і приблизні терміни можливого покращення. І… Василина почувалася збіса розгубленої та безпорадною від всього цього!

Хто вона тепер? Все ще агент під прикриттям? Чи просто людина, яка втратила чимало своїх можливостей і наразі мало чим може прислужитися рідному Управлінню? Як їй просто зі своїми звʼязатися? Як зрозуміти, хто поруч?..

Хоча з останнім проблеми не було, бо… Сюрприз-сюрприз! Весь цей час, майже без виключення, поруч був Владислав.

Щобільше… її геть вибивало з рівноваги дивне піклування Яструба. Чоловік немов оточив її щільною, непробивною увагою. Зосередився на ній чи не всім собою, здавалося! Він настільки уважно дбав про неї, ніби Василина була чи не найціннішим його активом!

Чому? Мимовіль закрадався страх, що він розкусив її маскування… Та чи був би Яструб аж настільки приязним у такому випадку? Здавалося — аніяк! Навпаки…

Якщо ж справа не в цьому… То в чому, трясця?! Навіть, як з подяки за те, що відштовхнула його… ну це точно ніяк не зобовʼязувало чоловіка до аж такої уваги! Будь-хто вдовольнився б тим, що сказав «дякую». Ну і забезпечив би лікування, можливо.

Але не проводив би поруч майже дві доби, ніби в нього нічого важливішого немає. А вона ж точно знає, що це не так!

Трясця! Та він ночував у її палаті! Розмовляв із нею, розповідав якісь веселі дурниці, від яких їй ставало навіть легше, чи що. Весело. А ще постійно торкався, направляв та підтримував Василину!


— Чому ти тут? Зі мною? — запитала Василина ще в першу добу, коли Влад не просто просидів поруч кілька годин, а ще й нагодував, за фактом.

Ну вона, звісно, намагалася то сама зробити… але в неї не то щоб вправно виходило, мусила це визнати. Бо навичок не вистачало. Та й окрім повної темряви навколо, трохи паморочилося ще через струс. До того ж голова боліла, і через нудоту мало до чого апетит був…

А Владислав, як зрозумів це, їй на вибір меню влаштував — і його люди все привозили. І годував з ложки, коли вона, психанув, морозива забажала. Малинового… Де він його взяв серед зими, от що цікаво?! Але правда в тому, що настільки смачного — Василина ще в житті не їла.

Позатим, і не визнаєш же цього, бо за легендою вона особливо і не мала можливості шикувати. Хоча подякувала щиро.

— Я теж вмію бути вдячним, княгиню, — тільки й хмикнув на те Яструб.

А їй чомусь від того стало якось… дискомфортно. Проте часу замислитися та проаналізувати — не було.

Бо він ще й до ванної кімнати її відвів, що тут малася… Загалом, здавалося, він би й там їй охоче залишився допомогти… От тільки Вася від того вже зовсім очманіла! І наполягла, що таки сама впорається навіть з душем. Єдине що — при його участі та з допомогою обійшла все, обмацала стіни, щоб зорієнтуватися більш-менш, та шампунь їй відкрити попросила.

Він міг просто довірити її медперсоналу, чи не так?.. То що ж то за вдячність така величезна?

І чому вона сама, попри всі сумніви, страхи та непорозуміння, кожен раз за руку Владислава чіплялася, коли чоловік відступав. Як в отой перший раз?.. Ніби він був тим самим стовпом, навколо котрого її світ раптом обертатися став…

8

До того ж вона відчувала якусь дивну напругу, що точно кожного разу починала вібрувати між ними, варто було Владу наблизитися. Жарку, палку… незрозумілу, як на логіку зважити.

У Василини подих перехоплювало від його дотиків та тихого голосу… Спеціально ж притишував, трясця! Бо знав, помітив, як ховається від галасу, позаяк голова вибухала, здавалося, болем через струс. Влад це враховував… А вона не могла не визнати, що від такої уваги в неї солодко щось завмирало за ребрами.

Хоча їй точно не варто було захоплюватись цією людиною! Повна ж дурня! Вони вороги одне одному, хіба ні?.. Вона ж це знала.

І ось тепер вона сиділа посеред його кімнати, як вірити Яструбу. І це геть не нагадувало просто вдячність! А Василина досі не розуміла, хто вона наразі?

І хто цей чоловік у її житті?

Бо чого б це така людина її до себе в життя ввела, замість того, аби «дякую» сказати?

Раптом, перериваючи трохи плутані думки, вона почула кроки, які тепер з-поміж тисячі впізнала б, здавалося. І геть не тому, що слух гострішим став, на жаль… Хоча й це грало роль. Але надто вже сконцентрувалася вона на Владі.

А потім розрізнила і звук прочинених дверей.

— Ну давай, чого завмер, тепер не такий шустрий, га? — хмикнув Влад… точно не їй. Але голос такий, ніби йому дуже весело…

Василина повернулася в бік голосу та навіть опустила ноги на підлогу, але далі піднятися не встигла.

— Няв! — на коліна їй вскочило… вочевидь, те саме кошеня.

І Василина мимовіль розсміялася, чи не вперше за ці дні. Навіть попри те, що у скронях досі нило. Бо цей пухнастий бешкетник вперся лапками у її груди та ткнувся мордочкою у ніс Васі. Немов цьомав, скучивши за дівчиною.

— Хоч ти й казала, що не твоє, а диви — чекало. Хлопці кажуть, що повсякчас біля дверей крутилося. Та не вискакувало більше. Зрозуміло, що Грім не жартує, мабуть, — реготнув Влад. — Ніби просто на тебе чекало. А як речі твої старі привезли вчора, то в куртку стрибнуло. Схоже, цей бешкетник таки сам обрав собі хазяйку, — як судити з голосу, весело резюмував Яструб.

Він взагалі ці дні був до неї… приязним? Лагідним? Жодного разу його голос, здавалося, не ставав отим владним та різким, як їй було відрізав якось напочатку. Чи таким, яким з Кульгавим розмовляв.

А ще вона помітила, що коли до тварин звертався, Яструб теж звучав дуже… тепло. Навіть ось до цього кошеня, на яке ж мав привід злитися. Саме зараз стала звертати на це увагу, коли не на очі покладалася.

І такі ось дрібнички, нюанси… зовсім по-іншому розфарбовували для Василини портрет цього чоловіка. Що трохи напружувало.

Позаяк він ставав для неї все більш привабливим. І геть не таким, як вона уявляла собі Влада, коли вивчала з позиції слідчого.

— То як його назвеш, моя княгиня? — все ще з тими самим веселими нотками у голосі, цікавиться Яструб та… схоже, сідає поруч.

Овва!..

Вона відчуває, як прогинається матрац під вагою його тіла. І як її окутує дуже специфічний, суто його аромат: суміш гострого перцю, апельсину та моху з парфуму, а ще — домішок табаку і теплого бурштину від шкіри самого Влада. Вже запамʼятала цей аромат за два дні, що він весь час був поруч.

І варто визнати, Василині до біса важко стало удавати, ніби вона на цей аромат не реагує! Брехня! Як і те, ніби вона не вихоплює кожен раз дрижаків, коли цей конкретний чоловік опиняється поруч!

І то геть не було тремтінням від страху!

Хіба від того, що вона НЕ має так на нього реагувати! Мусить памʼятати, хто Яструб такий… Та правда в тому, що її солодка напруга кожен раз пронизувала! Гостре відчуття забороненого тяжіння до цього небезпечного чоловіка.

І оце його звертання «моя княгиня» — аніяк не допомагало вставити клепку у голову! Можливо, Вася ту десь під час струсу остаточно загубила… Бо що він мав на увазі, га?!

— Не знаю, — вийшло хрипко від грудки, що перекрила горло, коли він сів поруч. Довелося прочистити горло. — Можливо, Йоль? Раз вже ми вирішили, що він дуже на йольського кота-пустуна схожий, — хмикнула, удаючи, ніби з нею все нор-маль-но!

І жодна зрадлива слабкість не скувала мʼязи…

Або ж то, взагалі, від всіх тих ліків, що їй призначили, а зовсім не від присутності Влада! Непоганий варіант, аби себе виправдати, чи не так? Ліки…

А зовсім не через те, що відчуває у цю мить жар його гарячого та дужого тіла поруч! Вельми надійного, як вже точно знала, кілька разів хапаючись за Яструба, як за свою єдину… та найбажанішу опору, поки наново світ навпомацки пізнавала. І хай йому грець, але Владислав кожного разу при тому поводився так, ніби насправді саме так і є! І він однозначно займає це місце — стовпа її нового всесвіту, бо саме він так бажає!

Це дуже спантеличувало. Очманіти як, просто.

Саме тому вона зараз вчепилася у кошеня трохи занадто міцно. Намагаючись згадати про реальність. Та ось це все дуже погано працювало, коли всі її органи чуття були ним заповнені до відмови! Легені, що його ароматом наповнюються; шкіра, що немов всотує його жар. Саме сприйняття простору, зараз ніби всебічно зайнятого Владом! Його владою над її життям, яку Яструб захопив геть самовільно! Василина цього точно не дозволяла!

— Оригінально, — стиха хмикнув Влад на цю пропозицію прізвиська для кота.

— Ну не Мурчиком же його назвати! З такою то вдачею! — пирхнула вона трохи обурено…

От тільки не його зауваженням, а через власну слабкість… Вона почувалася зараз безпорадною перед Яструбом! Хоча все ще була певна, що зможе заїхати йому в носа за потреби, а може, і знову поцілити у щелепу. Та справа ж не в тому! І Вася була б поганим агентом, якби не могла те проаналізувати навіть у такому стані.

А ще вона почувалася дуже залежною від Яструба… Навіть у такому простому питанні, як схвалення прізвиська для кошеняти, яке ж випадково в її руки втрапило. І геть паршиво, що їй це починало подобатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Від цієї думки в грудях щось натурально захололо, стискаючи легені ребрами. І спроба вдиху не допомогла, тільки сильніше наповнила її запахом цього чоловіка. На біса! Наскільки ж він близько всівся?

— То я можу його залишити? — натомість запитала, почесавши кота за вухом.

Той вже звернувся клубочком на її руках та задоволено муркотів.

— Якщо ти цього хочеш, — все ще так само весело відгукнувся Влад. — Тільки треба буде, щоб хлопці відвезли його до ветеринарки та там всі вакцини зробили й обробили. Не вистачало мені тут ще якусь заразу рознести, — пирхнув чоловік доволі поблажливо.

І це прозвучало так…

— А… я хіба тут залишуся? — ризикнула запитати Василина, направду, взагалі не розуміючи, які плани Яструб стосовно цього собі набудував і чому.

— А куди це ти зібралася, княгиню? — він точно нахилився.

Вона відчула його гаряче дихання біля своєї щоки. Тепло та тиск кремезного тіла, яке немов оточило її собою. І цей голос! Святі небеса! У неї гаряча грудка у животі набухла!

Тонкі волоски на шкірі стали дибки, і щось у грудях стислося… немов від солодкого жаху, трясця!

— Ну… додому? — закинула вона вудку голосом, який надто явно тремтів. Але ж треба було вияснити, що йому відомо.

— Навряд ти бажаєш повернутися туди, звідки так важко тікала. Та й нема куди, СБУ-шники накрили те кубло капітально. І добре… Бо ти навряд будеш за ним побиватися, чи не так, княгиня? — було таке відчуття, ніби він давав їй зрозуміти, що все вияснив та знає.

Схоже, якраз ту легенду, що й мав, принаймні.

Василина на це сподівалася… дуже. Але таки вся стиснулася чомусь. Немов побоювалася, що Яструб більше вияснив і ось зараз…

— Ти залишаєшся тут. Ну і цей твій Йоль, як так хочеш, я не проти. Ти вже — вдома, — натомість, додав Яструб так владно та остаточно, що вона трохи отетеріла від цього тону!

Проте в неї малися питання! І зауваження. І… купа нерозуміння, якщо чесно!

— Я не розумію, — щиро визнала Василина. Та й за легендою мала право бути недовірливою. — За які такі звитяги, ти мене селиш у себе? — могла б, примружилася б з підозрою. Але від того все ще було боляче.

— Ти мені життя врятувала. Можна сказати, постраждала через мене, — простягнувВладислав… якось підозріло, на її думку. Ніби сміх приховував, чи ще щось…

— Так Арсен он кожен день заради тебе ризикує, але…

– І він також тут живе, — реготнув Яструб з якогось дива.

— У цій кімнаті?! — Вася сама не знала, чому підскочила.

Але… грані аспіди! Мало які у цього Влада збочення на умі! І до чого він звик долучати власного охоронця… Багато з чим стикалася по роботі.

Йоль обурено нявкнув, вочевидь, незадоволений тим, що йому спати заважають. Вася дозволила коту зістрибнути з рук, все одно не бачачи нічого. А ще розгублено зіщулилися, відчувши, що втратила орієнтування. Розкинула руки…

— Ні! — от тут голос Владислава зазвучав різкіше та саркастично. — Арсен має власну кімнату, — чоловік… знову опинився поруч. Піймав її долоню та мʼяко смикнув Василину на себе.

Вочевидь, встав слідом за нею. І от вона не могла б категорично заявити, що то зайве. Попри всі свої спроби стати самостійною. Поки це не дуже вдавалося.

— А чому ж я тоді тут? — запитала, підібгавши губи.

Але ж правда в тому, що вчепилася в його руку. І дозволила Владиславу притягнути себе до сильного, великого тіла.

— А ти дійсно хочеш опинитися деінде? В пустій, незнайомій кімнаті? Наодинці? — прогуркотів Яструб їй на вухо.

Дідько! Таким голосом!.. Святі небеса! Чому в неї піт під волоссям на потилиці виступив? Кинуло у жар!

Йому б лише демоном-спокусником працювати, їй-богу! У неї сироти нервами розбіглися! І геть не від того, що у ту ж мить уявила, наскільки… незручно та лячно то буде — опинитися в пустій кімнаті на самоті! А мала б якраз про це думати!

Та замість того майже відчула, як його оксамитовий голос розтікся її шкірою! Дідько, дідько, дідько! У Василини дещо дивне з тілом трапилося… Ніколи в неї коліна не слабли просто від того, щоб чоловік щось на вухо видихнув!

Ще й ні фіга ж чуттєвого! Можна сказати, підступно намагався залякати! А у Васі від того тембру — в животі важкий, гарячий вузол! Ще й груди здавило, в роті враз пересохло… чи то вже наслідки струсу?

Краще б поцілував!..

Йой! Про що вона?!

— А тут ти плануєш повсякчас зі мною бути? — їй би то хмикнути із сарказмом.

Нагадати самій собі, що не має настільки прагнути від нього залежати. А вийшло скоріш розгублено. Бо вона таки ніяк не могла адаптуватися до власної сліпоти. Може тому, що категорично відмовлялася те мозком усвідомлювати.

І… попри логіку, тягнулася до Владислава… якого радше варто було тепер ще більше стерегтися. А у Василини те не виходило.

Навіть зараз вона вчепилася в його плечі так, ніби сама нікуди відпускати не планувала. Йой!

– Є такий задум, княгиню, — а от Владислав ще більш медовим тоном то прогарчав, обхопивши її за пояс. — Бачу, що тобі важко поки. Та й нормально це, неможливо за два дні до такого адаптуватися, навіть тому, хто неймовірно сильний.

«Це він про неї?»

Їй не мало настільки від того гаряче всередині ставати! Не мало… А йому не варто було настільки наближатися, що Василина відчувала губи Яструба на своїй вилиці. На бога! Вона зір втратила, а не слух! Хтось тут явно користується ситуацією…

Але чому вона його не штурхнула хоча б?

Навпаки, чи не сама припала більше до його груди. Так, звісно, завжди можна списати на сліпоту. Але ж… Він майже цілує її. Привчає потроху до своїх дотиків, рук, губ… Вона ж не повна ідіотка, розуміє. І їй вже більшого хочеться! А це ж маячня, ні?!

— А як же важливі справи? — таки виліз характер, слава-тобі-господи! Трохи додалося колючок. — Впевнена, в тебе є куди час витрачати! — і сама заклякла, коли зрозуміла, що ось тут в ній острах говорить, що таки залишить на самоті.

Мати Василева! Коли це вона безоглядно почала Яструбу довіряти?! І чому досі стоїть у щільному та сильному оберемку його рук?!

9

Це було до біса влучне запитання! І таке, що спантеличувало. Бо Влад мав визнати хоча б для самого себе, що йому збіса важко довірити комусь іншому допомогу… О, ні! Турботу про цю вперту та трохи колючу княгиню!

Проте він точно був не з тих, хто вагався чи піддавався сумнівам.

Дилема існувала, дівчина права: справи Влада навряд міг хтось перебрати на себе. Власне, він навіть не міг цього допустити, бо на фіга Яструб тоді буде потрібен? А він надто довго та наполегливо йшов до свого положення. Не дочекаються.

Позатим, правда й те, що те самісеньке Владислав міг зауважити й про Василину! Він навіть у думках нікому не бажав передоручати цю дівчину! Трясця! Та він привіз її до себе додому, хоча міг спокійно залишити у лікарні, забезпечивши професійне лікування та піклування досвідченого персоналу.

Але ж ні! Йому більш «зручним» видалося притягти її сюди, до себе! Розуміючи, що тепер кожен день до них має приїздити медсестра для маніпуляцій, або ж Василину завозити до лікарні… Тільки б не залишити її там. Бо власні справи Яструб таки більше не міг відсувати.

Позатим… це породжувало нові питання — яке її місце тепер у житті Владислава?

І чим швидше Яструб на ті собі відповість, тим швидше він розробить стратегію, яка захистить і Василину, і саме його положення.

Бо в тому світі, де жив Владислав, не пробачали промахів чи помилок. Як і слабкостей.

Чи стала для нього такою ця княгиня, як він сам волів її називати?

Влад не був дурнем та розумів — так. Навіть попри те, що він жодного бісового разу ще не цілував цю дівчину! А кортіло то далеко не цілунків! Не тільки їх, бляха! Здоровий же мужик.

От тільки куди на це спантеличене та розгублене диво, най і бойове до «не можу», зараз ще й це вивалювати, га? Не дурень, міг зважити доречність та тримати себе у руках.

От тільки охрініти, наскільки не здогадувався навіть, що його може накрити ось так. Не знав про себе такого… А це ж явна прогалина, хай йому грець!

А ще сміявся над Тимуром, своїм партнером та другом, який чи не з першого погляду та зустрічі влип у Женю[2] по саму печінку. Влад вважав, що його самого залізна логіка рятує від таких от вибриків емоцій. Та наче ж так і було.

До цього моменту. До того, як зазирнув у ці… сліпі нині, але точно не пусті очі, тоді ще сповнені вогників.

Хоча вона і зараз все навколо тими очима підпалити могла, хай йому грець!

Ха! Можливо, саме Василина ту «прогалину» в його логіці й протаранила? Бо наче до того ніколи збоїв не було.

Але ця бойова, войовнича княгиня чи не з ноги пробила йому груди. Угризлася кудись, у самісенький спинний мозок за відчуттями! Але сама при тому штопорить колючки та ніби не помічає, що Владу аж нерви скручує біля неї.

Цікаво, звісно. Як з боку дивитися. Але ж він у граному епіцентрі! І термосить його не по-дитячому! Усіма її загадками, силою волі та характером. Навіть цим невмінням визнати власну потребу у допомозі…

Та все це усвідомлення не анулювало основного: він має захистити. Її, в першу чергу, але і своє місце та вплив. А для цього треба стати сильнішим. І свою княгиню — своєю силою обернути.

— Подивимось. То моя задача, — хмикнув рівно, хоч голос і просів, видаючи його реакцію на її близькість.

Губи вже тупо по вилиці її ковзають! Дихає теплом ніжної шкіри! Аж вкусити кортить! Чи хоч притиснути до себе міцніше. Але тримає… і їх, і себе в сталевій хватці, по ходу.

— Тобі на відновленні зосередитися варто. А треба, буду тебе з собою на зустрічі брати… Як талісман, — хихотнув, аби перевести все в жарт.

Вона роздумувала над цією його заявою навіть дві години потому. Коли Влад пішов на якусь зустріч… Яку, до речі, проводив вдома.

Цікаво, що у Василини зʼявилося кілька зауважень та застережень для Яструба стосовно цього… Та вона тримала ті при собі. Поки.

На бога! Хіба її справа вчити когось, рівня Яструба, як варто свій «бізнес» вести? Він точно мав все продумати та зважити. Але… Чи не впливає на його рішення її присутність і самопочуття? Цікаве питання, на які Василина не мала відповіді, самі лишень здогадки після доволі неочікуваних заяв.

Але… всередині таки підпікало зауваженнями!

— Я теж буду каву, якщо можна, — зронила, відчувши, що Арсен, який сидів десь неподалік, піднявся та включив машину.

Якщо, звісно, це був не ще хтось з охоронців, які час від часу на кухню заходили. Капець! Наскільки ж важко їй було наново вчитися орієнтуватися у просторі!

Можливо, якраз через те, що розум ніяк не бажав визнавати власну неспроможність. Заперечував…

— А тобі можна? — перепитав керівник охорони Яструба.

Не відмовляючи, а ніби дійсно турбуючись стосовно цього питання.

— Та наче не забороняли, — знизала вона плечима.

— Добре. І зараз будеш подвійний? — не став сперечатися Арсен.

— Так, — вона підтягнула під себе ноги. Ти диви, запамʼятав.

Насправді охорона ставилася до неї дуже добре. Навіть з тим першим днем не порівняти. Тоді вони просто були до неї поблажливі, чи що. Зараз… її оберігали, це відчувалося. І допомагали, навіть коли Влада не було поруч, як ото зараз. А Арсен — так взагалі немов з… повагою.

— Тримай, — він зупинився поруч, Вася відчула присутність. Обхопив її руку та допоміг чашку взяти.

— Дякую, — запах кави трохи стряхнув. Але… — Хіба не було б правильніше, якби ти був там, з ним? Хіба, взагалі, розумно проводити якісь зустрічі у своєму будинку?! — зробивши перший ковток, не витримала Василина, таки обурилася. — І чому ти — тут, а не там, з ним?! — здається, забувши, на чиєму вона боці, пирхнула так, немов сварила їх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ І права ж не мала, і не в її інтересах його захищати… Чи таки в її? А як щодо того, аби зберегти підозрюваного?..

Та чи агент вона ще?.. Сама не знала відповіді. Тим більше після того, що передувало її відпочинку на цій кухні…

Власне, на кухні вони сиділи через її «забаганку».

Вася дуже попросила не залишати її в спальні, коли Влад уходив. Навіть дурню була готова нести, що не зможе дати відсіч, якщо хтось з його охоронців почне знущатися з неї. А Яструб же точно своїм людям повірить, а не їй… Ну хіба не триндець?! Жалюгідно!

Добре, вона сама не знала, чому її так лякала перспектива залишитися без нього!

Оу, ні! Вона знала… але ж цього не могло бути, правда?! Вона не мала права ним захоплюватися! Чи прагнути уваги та компанії Влада!

І все ж…

На ці закиди Яструб щиро розсміявся, до речі. Так, немов аргументи дитини вислухав та намагався переконати, не образивши.

— Ніхто з моїх людей ніколи й пальцем не посміє тебе зачепити чи якось образити, моя княгиня! — прогуркотів чоловік їй в самісеньке вухо так палко, що вона забула як дихати треба!

У грудях запекло!

А сам при тому ж стискає її, ніби й підтримує, а насправді — згріб в оберемок і тримає! Василина ж навіть не пробує звільнитися!

— Ніколи! Навіть не сумнівайся. Вони радше помруть, аби захистити тебе, — додав Влад… обпікши гарячим подихом її вуста. І… немов вловивши тремтіння та стаз, який на неї напав, тихо хмикнув. — Дихай, дорогоцінна моя. Кисень потрібен навіть войовничим валькіріям, — хрипко та іронічно додав… А потім напав на її губи!

Жадібно, вимогливо! Владно! Так, ніби повне право мав її цілувати! І саме його повітрям змушував її дихати!

А Василина замість того, аби відстрибнути чи йому поміж ніг врізати коліном… захлинулася тим жарким повітрям з присмаком сигарет! Встала навшпиньки, щоб і самій міцніше до губ Влада припасти нарешті!

Якесь затемнення розуму, їй-бо… сама не зрозуміла, як вже її руки обхопили його шию, вивчаючи навпомацки шкіру Влада, його волосся… пучками пальців ту нову, спокушаючу текстуру всотала. Як довбаний опік, що відбитки випалює, стираючи її особистість та самоідентифікацію!

Що сам лише дотик цього чоловіка робить з нею, агов?!

Грані аспіди! Їй би злякатися! Але таким зачудуванням вкотило, що навіть осягнути не могла: чи то насправді вона це утнула та йому дозволила? Чи то просто мрії?..

— Раз не хочеш тут сидіти, Арсен побуде з тобою у кухні, княгиня, поки я проведу зустріч, — а от Влад сумнівів не мав, судячи з усього.

І дуже навіть задоволено прогуркотів то їй у рота, ще раз коротко втиснувши губи Василини у свої.

А потім пішов… відвівши її сюди та доручивши керівнику своєї охорони, з яким вона тепер і пила каву. З рук на руки передав, можна сказати.

А їй досі здавалося, що губи палають від того поцілунку! Як кляте тавро Яструба!

І всім навколо це ясно.

10

Отже, вони пили каву. Йоль, який за нею прибіг на кухню, спав у Василини на колінах.

І от Василина… що? Розслабилася настільки, що поділилася власними думками та страхами з охоронцем?! На бога! Заради чого?!

У Яструба тут дім, повний охорони! Вони точно знають, як з будь-чим справлятися!..

Хоча, як згадати минулий раз, то вона таки мала зауваження до їхньої вправності!

Але Арсен над її сумнівами у їхній стратегії не розсміявся і не пирхнув.

— Не можу заявити, що я не вважав би за необхідне бути поруч з Владом, — задумливо простягнув Арсен, здається, запаливши сигарету.

Цей аромат нагадав їй про Влада! Губи запекло! Ну що за прокльон?!

— Позатим, оберігати його безпеку найкращим чином можна різними способами. І захистити те, що… кого він безперечно найбільше цінує — один з цих шляхів, — судячи зі звуку, видихнувши дим, зауважив чоловік доволі… багатозначно.

І Василина, здається, доволі нетипово для себе, зашарілася, ледь не вдавившись кавою!

Це він натякає на те, що вона — багато важить для Яструба?! Навіть після їхнього поцілунку… вона ще не готова була це осягнути повною мірою. Чи себе зіставити з таким визначенням.

Мабуть, саме тому Вася посовалася, ледь не розливши каву та викликавши обурення свого теплого, волохатого кошеняти.

— То навіщо він проводить такі зустрічі тут? У себе вдома? Там, де має бути найбезпечніше місце? — відкашлявшися, удала, що натяк не почула.

Бо. Просто. Гадки. Не. Мала…. як реагувати, трясця?!

І чому їй у грудях стало так тепло та палко від того?! Бо чи не мала б вона якнайдалі триматися від Яструба? Хіба забула, хто вона?!..

Чи… можливо, Василина вже й не може агентом вважатися?

А Влад весь час поруч та дійсно… дуже уважний… Жінка у ній, про яку частіше й не згадувала, неначе скинула якесь заціпеніння та зненацька усвідомила, що вона дуже гостро на нього реагує! Геть невірно, як для агента…

І ці розбіжності просто підривали свідомість, яка й так ще не адаптувалася до того, що з нею трапилося. Не говорячи вже про дійсно неординарне ставлення Влада, яке все ж не могла не усвідомлювати.

— Гм… дай-но подумати, — хмикнув Арсен, знову видихнувши дим.

Вона так яскраво раптом це уявила — немов таки побачила! Аж кліпнула! Але ні… то лише свідомість працювала, схоже, почавши в розумі заміщати механізм, що на зараз не працював.

— Можливо, через те — що ти тут, га? — у голосі охоронця не було злоби чи осуду, скоріш якісь веселі нотки. Ніби він її трохи шпиняв, але взагалі без сарказму чи осуду.

— А Влад не готовий наразі залишити тебе на кілька годин, але й не готовий тягнути кудись, побоюючись погіршення, — закинув, ніби знову підштовхував її до того самого висновку, Арсен.

Відставив чашку, як на звуки опиратися. Але все ще курив сигарету.

Проте… Чи здалося їй, що він таки трохи напружений? І то не має відношення до неї?

Трясця! Наскільки ж важко опиратися на сам лише слух та загальне сприйняття! До крику не вистачало можливості бачити.

Тому Василина мовчала. Дихала. Аналізувала. Тримала Йоля на колінах. Та пила власну каву. Подвійне еспресо. Треба ж, Арсен запамʼятав з того разу, як вона у перший день попросила…

— Наскільки існує вірогідність, що ти мусиш бути на цій зустрічі й ті, хто приїхав до Влада — небезпечні? — нарешті, зробила те, що й завжди — почала збирати інформацію.

Бо як інакше вона може проводити аналіз? Агент чи ні, а навички роботи головою точно не можна втрачати! То її перевага у будь-якій ситуації!

Арсен якось зацікавлено хмикнув та… можливо, затушив сигарету у попільничці? Слух дійсно нагострився, але не всі звуки вона ще достеменно розпізнавала.

— Що? Я вмію думати. Інакше б не дожила до своїх років, — відрізала Василина, вловивши цей інтерес. І так, за фактом, мала повне право на це акцентувати.

Були б в неї тільки сила та навички бойових мистецтв — стільки років у підпільних боях не протягнула б.

Схоже, Арсен з такими доводами згодився.

— Щось завжди може піти не за планом… як от та поява Кульгавого чи… весь бедлам з тваринами, який потім гримнув, — хмикнув Арсен врешті-решт, таки з іронією натякнувши на її минуле «втручання» у справи Влада. — Ці люди начебто на нашому боці. Але… вони й трохи наїжачені. А ще — забобонні до біса. Це повний триндець, якщо чесно. Вбачають у будь-чому знак долі. Що бісить, — пирхнув охоронець. — Тож… Завжди існує якесь «але». Бо в них свої інтереси є. І то може переважити. Тим більше їх може зацікавити така незвична поведінка Яструба… Тому, якщо ти питаєш, чи вважав би я більше обґрунтованим бути там, з ним — так. Але може, то лише моя особиста звичка все контролювати? — Арсен хмикнув.

Він взагалі здавався розумнішим та куди більш ерудованим, ніж вона очікувала б того, як направду.

— З Яструбом вправні охоронці, яких я сам готував. Я маю більше довіряти власним людям, еге ж, — чоловік немов поворухнувся.

Знизав плечима, можливо?

Трясця! Василину бісила власна неспроможність! Але що вона могла з тим вдіяти? Тому зосередилася на іншому…

Бо раптом вхопила трохи дурне та божевільне осяяння!.. Яке все ж таки могло й прокотити…

— А що як дещо зробимо, аби ти таки зʼявився там? — простягнула вона задумливо, ще зважуючи варіанти… — В тебе є темні окуляри? — поставила раптом питання, якого Арсен, мабуть, не очікував аніяк.

Мабуть, варто таки визнати, що попри весь власний досвід розрахунку можливого розвитку подій, до такого — Яструб не підготувався!

Бляха! Та він взагалі жодного разу не зміг передбачити поведінку та рішення цієї княгині! А цього ж разу, вона й Арсена перетягла на свою «темну» сторону, судячи з усього…

Він відкинувся у кріслі, спостерігаючи, як процесія увійшла в кабінет після короткого застережного стуку. Хоча Арсен надіслав повідомлення одному з хлопців і ті йому передали…

Та все ж… Яструб виявився до цього не-го-то-вим, їдять його мурахи! І зараз не знав: чи почати реготати, чи виставити геть співрозмовників, чи оцих розумників відправити якнайдалі?!

Що вони в біса вигадали?!

Ні, він геть не був проти, аби Арсен знаходився поруч на цій зустрічі. Позатим, зваживши все, обрав найкращий варіант. Але точно ЇЇ не передбачив!

Отже, коли Арсен відкрив двері, обережно та з повагою провівши крізь ті Василину… Яструбу вартувало деяких зусиль, аби не вирячитися на них та втримати на обличчі рівний вираз.

Вона не ввійшла — впливла у кабінет! Ніби на голові точно є вінець. Ну княгиня ж, як є!

При тому, що її очі закривали чорні окуляри, а Влад точно знав — то не бутафорія і його княгиня дійсно не бачить — виглядало дуже ефектно! Він сам не спродюсував би краще!

Тим більше на руках у неї лежав Йоль… геть же чорний! Влад тільки зараз вловив аналогію… бо дівчина немов кожним рухом та самим нахилом голови — той «магічний» контекст транслювала. До біса показово!

А пієтет Арсена… От вже не знав, що його керівник охорони вміє аж так грати на публіку! До того ж цілком ймовірно, що саме він повідомив Василині про забобонність та паскудні характери цих його «партнерів».

І от вони всі ввійшли, немов якась грана верховна відьма зі своїм котом-фаміляром та супроводом. Арсен обережно провів Василину до стільця, який вже хтось з охоронців у кутку підготував. Всадовив так, ніби вона з кришталю… що Влад схвалював, звісно.

— Пані вважає, що вам варто дослухатися до поради та не покладатися на доброчесність тих, хто вже одного разу підвів. Знаки та руни радять бути напоготові, — нахилившись до нього, ніби ж потайки, але своїм басом прогуркотів йому «пояснення» його головний охоронець.

І блиск в очах Арсена натякав, що він кайфує від цієї вистави, як ніколи в житті!

Дитячий садок, як направду! І Владу дуже кортіло очі закотити. А ще пару разів пальнути Арсену під ноги, аби пострибав і оце не ви*обувався… Але… варто було глянути на обличчя чоловіків, які приїхали на перемовини, та те, з яким страхітливим захватом вони стали поглядати у бік Василини… Не кажучи вже про те, з яким видом вона у тому кутку сиділа!..

І важко було не визнати, що витівка того вартувала!

Щобільше, тепер точно ніхто не буде дивуватися тому, що він тримає у себе «сліпу провидицю»… Те, що Яструб ладен використовувати будь-які методи заради гарантування результату — всі знали.

Щоправда, він ніколи не вірив у грану містику та не збирався до чогось подібного звертатися… Але ж його візаві цього не знали. А з їхньою вірою… і самі оно поваги додали у позах, і всім точно рознесуть, знявши з його плечей цю проблему.

От так дівча… Вміє й головою думати, вочевидь, а не лише кулаками махати. Розумна, спритна, логічна та непередбачувана…

Трясця! Просто все у ній до нього волало, їй-богу! І дуже кортіло послати всіх на фіг, та розгадати, вивчити, дослідити свою Василину… Але таки існували справи, які не варто відкладати, у їхніх же інтересах.

11

— Добре. Хто з вас до цього додумався? — він дуже намагався, аби голос був рівним.

І зазвичай у Яструба з цим не було проблем… Але зараз він докладав максимум зусиль, аби не розреготатися у голос. Досі. Його досі це капець, як веселило.

А ці двоє поводилися так, ніби це він порушив всі правила та вдерся на зустріч, яка б мала проходити доволі втаємничено. Не те щоб він комусь тут не довіряв. У всьому будинку не було такої людини, яка б не заслужила на це. Тим більше — у цій кімнаті.

— Не розумію, в чому претензія? — схоже, цю княгиню було важко спантеличити будь-чим.

Чи то неможливість побачити вираз його обличчя та очей — змушувала почуватися безсмертною?

Так чи інакше, Яструбу подобався її бісів характер! Точно, що відьма!

— Можливо, в тому, що тебе тут не мало бути, княгиня? Бо для чого я тоді намагався убезпечити тебе від всього?! — хмикнув Яструб, все ще не дозволяючи власному реготу прорватися назовні.

— Я все ще вважаю, що все склалося напрочуд вдало, — хмикнув Арсен, здається, теж ні крапля не розкаюючись. Ще й ніби на захист поплічниці кинувся, ти диви. — У нас тепер є чудова легенда, яку залишилося лише підтримувати. Ну і все ж волію на таких зустрічах бути поруч з тобою… Аби виконувати свою пряму роботу! — хмикнув охоронець.

— Здається, хтось пустився берега та забув, що його основна робота — то виконувати мої накази, — пирхнув Влад, поки зосередившись на Арсені… Йому тоді не настільки сміятися хотілося.

Бо ті двоє… в сенсі ця «відьма» та кіт… Він просто не міг це сприймати серйозно! І був досі трохи здивований, що Анатоль з Германом це схавали за чисту монету… Хоча вони завжди відрізнялися дивакуватою прихильністю до віри у містику та теорії змов. Позатим… і не погодитися з Арсеном — не міг. Це дійсно грало їм на руку.

— Так я й виконував! — хмикнув Арсен, задоволено хлопнувши долонями. — Василина була під моєю цілковитою опікою та увагою! Весь цей час, — вперто дотримувався власної версії охоронець.

— Загалом, я тут сиджу. І сама теж непогано можу про себе подбати… — раптом втрутилася Василина.

«Дурдом, а не організована та злагоджена команда, їй-бо! Чи то вони проти нього «злагодилися»?», — подумки таки розсміявся Влад.


— Можеш… Бачу я, як ти дбаєш про себе! — пирхнув. — Хіба не тобі рекомендовано відпочивати більше? А натомість? — підібгав губи, щоб не так посмішка на обличчя лізла. — Може подбати. Я вірю! — таки хихотнув. — Як і вигадати шалені та нахабні плани. От що я вже добре зрозумів, княгиня! — таки розсміявся Влад.

Точно при тому знаючи, що він правий — це вона вигадала цю аферу та Арсена підбила. Бо раніше охоронець хоч і миг виявити ініціативу, але не настільки… епатажно? Щось типу того.

— Слухай, ми з Арсеном обидва дійшли згоди, що тебе не варто залишати з тими хлопами наодинці, — знизала вона плечима, ніби трохи її зачепив той його сміх.

Ще й поправила темні окуляри, які у когось відтиснула. Така серйозна, зібрана… Явно налаштована хоч і у бою власну правоту доводити!

Капець! Це б не мало настільки йог заводити.

Позатим — сюрприз! Так і було! Він зараз кайфував від її спротиву! Настільки, що було вже доволі незручно сидіти від напруги у паху, дідько!

— Якщо хочеш, я можу навіть удати, що на цих… як їх? — тим часом продовжувала Василина, ясна річ, не маючи змоги побачити жадливий погляд, яким він її пожирав.

А от Арсен точно цього не міг пропустити.

— А, згадала! На картах Таро знаюся! Якщо для цієї легенди потрібно, — позатим, вона трималася доволі впевнено, войовничо.

Та він помітив, як підібралася. І пальці у шорстку кошеняти міцніше заглибилися. Василина немов зіщулилася… очікуючи випаду? Удару, можливо?..

Це в момент для нього епіцентр всього змістило!

Яструб встав та повільно наблизився так, аби вона почула його кроки. А потім обхопив її плечі та притиснув до себе цю валькірію. На мить опустив обличчя в її волосся, жадібно втягуючи аромат шкіри під ним, тепло цього тіла в себе всотав! Ковзнув підборіддям по її вилиці, притиснувся щелепою до її щоки…

— Гадки не маю, що на мене найшло, але якщо тобі потрібні ті довбані карти нащось — то ми їх знайдемо, княгиня! — реготнув, прошепотівши то низько та насичено, аби відчула, що він точно її наказувати не збирається. — І будь-які легенди вигадувати — також, валяй! Розважайся! — запустив долоню у її волосся, вловивши напружений, розгублений видих.

Проте на охоронця глянув з натяком, що на нього така поблажливість не поширюється. Хай все ж таки має клепку та планів дотримується.

Після чого знову зосередився на своїй княгині, простягнув іншу руку, обхопивши підборіддя, та пальцями трохи потягнув, натискаючи. Щоб вивільнити губу, яку вона встигла прикусити.

А потім не втримався та… власними губами спіймав та притиснув. Проковтнув тихий зойк, буквально спиною відчуваючи, як Арсен тихо вийшов.

Цінував його за це. Тому, мабуть, сьогодні не покарає.

— Не роби так більше, моя княгиня. Не ризикуй собою… Не певен, що витримаю знову побачити тебе непритомною, — прогуркотів, випиваючи її новий стривожений подих.

А потім на мить сильніше напав, аж з гарчанням! Буквально зім'явши ці вперті губи голодним цілунком! Але ж таки не збирався нахрапом свого добиватися.

Відступив… розуміючи, що цього разу вона не стиснулася, як раніше. А це вже — перемога.

— Вона мені подобається, — Арсен швидко та вправно їв, при тому споглядаючи через вікно, як хлопці відпрацьовують маневр на задньому дворі.

Яструбу не треба було перепитувати, кого його охоронець та друг має на увазі. Позатим, він тільки скинув брову та хмикнув.

— Прямолінійно, — він подумав, що треба буде переконати й Василину перекусити.

Бо дівчина таки соромилася поки їсти при інших, помітив. Він те розумів. І поки намагався підбирати їй максимально зручні продукти, щоб звикла та адаптувалася. А також годувати її у кімнаті або приводити сюди, коли всі виходили. Бо прагнув дати якнайбільше комфорту!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Та… доволі швидкі висновки, хіба ні?

— Це мені говориш ти?! — реготнув Арсен, засунувши тарілку у посудомийку.

Ввімкнув кавомашину та витяг сигарету, прикурюючи. А потім так виразно глянув з-під брів, що Яструб сам пирхнув.

Ну добре, добре, важко було не помітити, наскільки швидко, потужно та глобально його накрило! Тут Влад мало що міг зауважити.

Арсен це теж мав відстежити. Робота така, та й знає його достобіса років!

— Ми зараз говоримо не про мене. Хіба не ти, як керівник моєї охорони, мав би зберігати розважливість та страхувати мене від наслідків мого ж неочікуваного та трохи шаленого захоплення? — знову хмикнув Яструб.

Так, він не був дурним та чудово бачив всі недоліки того буревію, що вибухнув у його ж грудях, розтрощивши на друзки граний здоровий глузд та логіку! І все це розумів, попри шалене бажання, що поглинуло його адекватність, здавалося. От тільки опиратися — ніц не кортіло!

— А ти готовий дослухатися до попереджень? — ще більше саркастично реготнув Арсен, запиваючи сигарету кавою. — Отож! — пирхнув друг, щось таки побачивши в очах Яструба. — Мені жити доволі приємно і помирати я не поспішаю, Владе. На хіба то мені потрібно — вставляти тобі клепку, коли, по-перше, ти нарешті довів, що таки людина і нічого людського не цураєшся? А по-друге, мені ця Василина подобається. Як твоя супутниця! Вик-люч-но, — швидко додав, можливо, щось вловивши у позі Влада…

Бо той і сам відчув, як випростався більше та примружився, пронизавши друга крижаним поглядом. Бляха! Один натяк на цікавість, якого ж і не було насправді — і у голові щось аж яро загуло! Жадібністю, ревнощами… сказом! Треба б навчитися цьому раду давати.

Видихнув.

Трясця! Наново вчитися керувати собою, враховуючи нові реалії — виявилося не так легко, як він міг би розраховувати.

— Що, навіть більше за Женю? — пирхнув, аби дати собі трохи паузу на відбудову рівноваги.

– Їх не можна порівнювати, — знизав Арсен плечима.

Влад був згоден на всі сто. Але цікавили сторонні аргументи.

— Детальніше?

— Почнемо з того, що Женя тебе ніколи не цікавила. Як жінка, маю на увазі. Ну і ти їй в цьому плані був глибоко фіолетовий, — Арсен докурив та затушив сигарету.

А от Влад тільки тепер достав власну, слухаючи.

— Тобто для мене, як для охоронця, все було значно легше. Та і важіль тиску на тебе — з неї був посередній.

— Але ж Женя тобі подобалася? — Влад таки розсміявся, визнаючи аргументи.

— Як друг — так. Як одна з команди. Але не для тебе… — друг глянув вагомо.

– І чим же Василина тобі так до душі припала? — вже дійсно цікавість розібрала.

— Вона за тебе турбується, — якось різко та… вагомо видав раптом Арсен.

— Так і Женя турбувалася, — закинув він, спостерігаючи.

— Ні. Тут інакше. Навіть доволі сторожко ставлячись до мене, вона першою чергою почала небезпеки для тебе виясняти та прораховувати варіанти. Не кажучи вже про те, що одного разу вже прикрила собою. Ну і вправна, явно тренована…

Влад мимовіль розсміявся.

— То імпонує, що вона може твою роботу полегшити? — із веселощами поцікавився.

А от Арсен на цей тон ошкірився.

— Ні, бляха! І ти сам це чудово знаєш. Вона грає на тебе… Ця от історія з ворожкою… Ну дідько! Ідеально ж, щоб прикрити навіть оцю трохи навіжену ману з твого боку. Тепер питань нема, що це за дівка у нас крутиться, еге ж? — хмикнув Арсен, але погляд його залишався зібраним. — От що головне: розуміє сама чи ні, а вона грає на тебе і за тебе, Владе. Інтуїтивно. А це таки врівноважує твою навіжену реакцію на неї, як на мене, — друг дозволив собі іронічно вишкіриться.

12

— Це я, — перше, що він сказав, переступивши поріг кімнати. Щоб княгиня точно знала, хто заходить.

Кивнув Арсену, який за ним двері причинив.

І, трясця(!), все одно ж обпекло кислотою стравохід, коли побачив, як вона зіщулилася та мимовільно приготувалася до бійки. Нікому не довіряє. Очікує нападу чи підстави.

Поруч сопіло кошеня. Ну звісно! Де б цій тваринці ще бути, як не біля своєї «верховної відьми»?! Дідько, пробило знов на посмішку, попри все.

Та навіть не промайнуло, бо знову на Василину глянув і… Все розумів, тут питання не були потрібні. Але… їдять його мурахи!

Яструбу хотілося це змінити! Хотілося, щоб навіть у разі, коли зір до неї не повернеться, першою реакцією Василини на будь-що — були впевненість у безпеці та посмішка! Бо він то збирався їй гарантувати!

Він був раціоналістом та розумів, що то дуже складна робота, враховуючи її минуле. Позатим, Яструб так само був і з тих, хто ніколи руки не опускав. І не відпускав з них своє — також.

— Подумав, що тобі вже варто поїсти, — він притишив голос, побачивши, як напружилися мʼязи в неї на скронях та вилицях. Хоча в цілому дівчина розслабилася, здалося. — Голова болить? — зробив очевидний висновок, поставивши тацю з їжею на столик, який сюди вже перенесли.

— Так. Трохи, — вона сіла вільніше і навіть нахилилася вперед, до нього.

Довіряла? Сумнівався, та все ж точно рухалася в цьому напрямку. І Влад збирався її тут підштовхувати, їй-бо! Вести…

Василина ж поки втягнула повітря, немов принюхуючись до того, що він приніс.

Тут би зауважити, що не варто було влаштовувати ту виставу, а краще б відпочивала, як і радили лікарі. І голові б було легше. Однак, вже ж і так вишпетив.

— Чому таблетку не випила? — якщо чесно, нетипово для себе, трохи поспіхом сказав, навіть трохи нахмурившись.

І у ту ж мить сам себе осмикнув. Бляха! Довбень!

— Там три пачки лежить. Розсипані, — його княгиня повернулася вбік тумби, де він залишив її ліки. — Я не знаю, яка мені потрібна. На всіх є позначки для сліпих… проте, я не знаю їх… Поки що, вочевидь, — додала вона з сарказмом, за яким чулася й гіркота. А ще — острах.

— Не варто себе програмувати, — відразу хмикнув він, відкидаючи її тривогу. — Я продумаю, як це виключити на майбутнє, — Яструб стиснув зуби так, що дивно здалося не почути їхній скрегіт. — Так, таблетки зсунули, вочевидь, — глянув із засудження на кошеня, яке на те навіть очей не відкрило.

Але що з того взяти? Тварина… Мабуть, гралося. А от він має це врахувати та запобігти.

— Ось, тримай, — підійшов, вичавив пігулку. Простягнув дівчині воду, підстрахувавши.

Василина випила, взагалі не сперечаючись. Важко відкинулася на подушки.

Ну ти диви, таки її саму вимотала власна витівка, най як храбрилася. Але і тепер він втримався від зауважень. Знав, як і коли краще натиснути. І зараз то точно не дало б йому переваги. Бувають моменти, коли мовчання — голосніше та виразніше.

До того ж її теж міг зрозуміти — не той у цієї княгині характер, аби цілими днями валятися в ліжку.

— Нумо я тебе нагодую, — хмикнув Владислав тихо, і самому було відчутно, що голос до біса ніжний…

Навіть не був певен недавно, що вміє так, ти диви. Ніякого сарказму. Але йому капець, як допікав її стан! А особливо те, що при всьому своєму впливі та положенні, при всіх можливостях — не може знайти швидкого рішення. І змушений чекати, спостерігаючи сумніви та страхи жінки, що раптово продерлася у самісеньке нутро, навіть не в груди!

— Дивно, що в тебе немає в будинку нікого, — відгукнулася на його пропозицію Василина.

Але сперлася на його руку та пішла до столу.

— В сенсі? — не зрозумів він спочатку.


— В тебе немає персоналу, прислуги… чогось такого, — знизала вона плечима.

Але як закляпнулася, немов вже жалкуючи, що підняла цю тему.

— Немає, — згодився Влад та… піддавшись якомусь імпульсу, розстібнув піджак.

Та сів на стілець сам, а дівчину всадовив собі на коліна.

Ага, якби це було так легко, як він сам собі вигадав! Влад, мабуть, навіть розчарувався б тоді, пфф…

Тож, попри все, Василина відразу смикнулася, немов збиралася йому зараз добряче всипати. Але він втримав, обхопивши її за талію. Не доставляючи болі, просто притиснувши до себе.

Бляха! Його ця норовливість та характер в ній — до біса заводили!

— Був неприємний інцидент у минулому. Тепер у цьому будинку постійно знаходяться тільки ті, кому я довіряю, — хмикнув він.

А Василина чомусь на мить завмерла після того, як припинивши опір. Немов зависла.

– І мені? — перепитала з дивною інтонацією.

Яструб не зміг ту вловити до пуття. Але широко посміхнувся.

— Ну ти не гірше за Арсена довела, що точно заслуговуєш, — хихотнув Влад, не акцентуючи на тому, що з великою цікавістю подивився б, як вона, сліпа, зуміла б йому нашкодити?

Та й для чого? Вивчив її минуле, і той ривок, яким прикривала його від кулі — до кінця життя не забуде ж, точно!

Вона знову сіпнулася… але вже не так інтенсивно, ніби просто для форми.

— Так що прибрав з дому обслугу. Тепер двічі на тиждень привозять прибиральників, хлопці за ними стежать. Кожного дня доставляють їжу. Ти можеш обрати, до речі, якщо маєш якісь вподобання. Я додам страви в замовлення, щоб ти поласувала, княгиня моя, — прогарчав він майже їй в шкіру, опустивши обличчя в чутливе містечко між шиєю та ключицею.

Пройшовся губами, шаленіючи від того, як її шкіра вкривається сиротами на очах. А потім нахабно зубами дряпнув!

Від чого вона здригнулася та завмерла таки на його колінах, немов наїжачена та готова до будь-чого. А ще помітив, що стала очі прикривати. Мабуть, щоб легше зосередитися та марно не сподіватися на зір.

— То що ти полюбляєш з їжі? — поцікавився, поки спіймавши одну її долоню та поклавши на «шаурму», яку часто хлопці обирали, та й він не гребував.

Зараз вирішив, що дівчині то легко буде зʼїсти. Направив, підказуючи рухом, як зручніше взяти. Та Василина все ще здавалася занадто напруженою… Можливо, через те, що він так і обіймав її, тримаючи на своїх колінах. А Яструб же не залізний, трясця! Хіба що оце в паху зараз… куди її офігезні стегна й були втиснуті!

Дідько! Він з кожним новим подихом, здавалося, все сильніше на неї реагував! Все жорсткіше скручувало нерви у сонячному сплетінні! Все міцніші лещата член стискали!

Тупо хотілося посоватися, аби знизити тиск… І не хотілося в той самий час! Бо від того — теж свій особливий кайф!

Чи відчула вона його шалену ерекцію, що вмить змусила член стати колом?.. Скоріш за все.

Хоча й відкусила від запропонованої страви, почала жувати… Але швидко відклала на тацю знову. Щоб руки були вільні, га?

— Смачно, — помітила з іронією. — Це мені подобається, — але знову посунулася, немов пташка, що намагається з гілки спурхнути.

— Княгиня… краще б ти не рухалася, — прогарчав напружено Влад, прикусивши їй шию там, де в плече переходила, реально починаючи втрачати контроль… Чи то бажання його зберегти?..

— Чому? — її голос ніби в секунду зламався та охрип. Став низьким, немов весь скотився в груди.

А його це лише більше вкочувало хтивою напругою!

— Бо я не хочу тебе лякати, — визнав Яструб. — Але і стримати цей шалений потяг до тебе — точно не ладен, — прошепотів то хрипко, зарившись в її волосся.

Але… руки розтиснув, щоб не суперечити самому собі. Давав їй змогу встати, якщо вона хоче. Бо хто його зна, які в її свідомості міни залишилися з минулого.

І Василина цей момент не пропустила — відразу підскочила!

Ну звісно, пфф! Най він і помітив, як червень покрасила вилиці, а груди дівчини стали здійматися вище від того, що дихання почастішало. Перелякав? Не скидалося на те.

А от на відлуння його збудження — навіть дуже було схоже! Бо бачив жаркий блиск в очах, хоч вона ті й прикривала час від часу. Чи то Яструбу так кортіло саме це побачити?

Василина тим часом відступила два кроки до стіни, у котрої цей столик і стояв. Та сперлася на ту спиною, притисла долоні… Немов убезпечувала тил.

Ти диви, раз обійшла кімнату з ним, а чудово ж запамʼятала позиції. Розумниця його! Попри все, його в ній все заворожувало!

Влад повільно підвівся слідом, скинувши піджак, який зараз лише заважав, кинув його на спинку стільця та зробив крок в її бік. Лякати не хотів.

Але й привчити не тікати від нього — було в його ж інтересах.

— Це що, теж із вдячності?! — якось нервово та навіть… обурено (?) пирхнула вона, зірвавшись під кінець в якийсь трохи напружений сміх. Махнула рукою… майже вірно вказавши на його пах.

13

Кутики рота у Влада смикнулися в іронічній, але ж збіса веселій посмішці! Тож збудження його помітила і цілком вірно ідентифікувала. Спостережлива, най і не бачить.

— Не думаю, — реготнув Яструб, завмерши буквально впритул до неї. Оточив її своїм тілом. Та поки не притискав… давав звикнутися.

— Я точно не через вдячність шаленію від тебе з такою силою! Сама бачиш — не можу руки відірвати, моя княгиня! — низько прогарчав, опустивши губи на її шию, де шалено бився пульс, видаючи напругу Василини.

Жадібно вдихнув, насолоджуючись тим, як аромат його гелю для душу пасував її шкірі. Бо після повернення з лікарні відразу попросила їй ванну кімнату показати. Немов слабкість з себе змити кортіло.

Він те також чудово розумів.

— Але я… допускаю, що у твоєму минулому багато що бути могло. І не хочу скривдити, кришталева, — потерся підборіддям о її щоку, зловивши сполоханий видих.

Дівчині знадобилося кілька секунд, щоб його слова осмислити, схоже. Вона при тому трохи звела брови та навіть округлила губи, в цілому виражаючи спантеличення.

А потім:

— Оу… Ні, — повільно хитнула головою Василина, втягнувши в себе повітря так, немов задихалася.

І він відчував, як її груди упираються в його торс через те стривожене дихання.

— Ні! Я не… Мене не ґвалтували, якщо ти про це, — хитнула вона головою, хоча голос і звучав все ще глухо та непевно. — Я можу дати відсіч. Ну і… іншим була цінна, — пояснила.

А у Влада раптом жарево по венах розтеклося! Бляха!

У голові вибухнуло! І полегшення, хоча вона б для нього від того не стала менш коштовною чи цінною. Не її провина. Але ж щастя, що не довелося проходити через ці знущання!

Позатим, було і ще дещо…

— Тобто, я не злякаю тебе і не змучую, якщо зроблю ось так? — прогарчав він різко, впершись руками у стіну по боках від її голови.

Та, обхопивши долонями щоки Василини, буквально жадливо та вимогливо напав на жадані губи, вдавивши її в стіну всім своїм тілом! Так, що твердий, немов налитий бетоном пах, нахабно та хтиво устромився в її живіт!

Розумів, що варто б тримати то все в якихось межах, але граний контроль випарувався остаточно! І не допомагав весь його досвід!

Це був шал! Божевілля, яке неможливо жодною логікоюпояснити! У нього просто в момент всі запобіжники зірвало! Аж рикнув від того, наскільки її губи йому солодкими здавалися! Медовими!

— Грані аспиди! — видихнула вона в його рота шалено хрипко.

Напружилися всім тілом та…

У ту секунду, коли Влад вже підсвідомо підготувався до нового їхнього «бойового спарингу», хоч і не міг припинити цілунку… Як несамовитий дорвався, їй-бо! Сам не розумів, що з ним коїться, що ніяк не виходить опанувати цю шалену потребу…

Так ось, саме тоді, коли він був певен, що зараз вона знову йому в щелепу спробує поцілити… Василина раптом сама скинула руки, відпустивши ту грану стіну! Обхопила його шию та… Смикнула Влада на себе!

Ні, не намагаючись придушити, а явно вимагаючи глибшого цілунку!

Янголам чи демонам йому за те дякувати?!

Хоча Василина зробила то з такою силою, що на шляху потрапляння кисню до його легень таки виникли перешкоди. Але… Кому те довбане дихання потрібне, в біса?! Не Владу!

Зарився однією долонею в її волосся на потилиці, іншою обхопиш її обличчя, змусив повернутися жадану ще зручніше та — напав ще глибшим цілунком! Дідько! Він вже ніби кохався з нею язиком!

І судячи з тогу, як палко та вимогливо вона відповідала — Василину накрило так само жорстко!

— Очманіти, яка ти солодка! — рикнув він, натурально прикусивши її нижню губу.

А Василина від того здригнулася всім єством, тихо застогнала та… вигнулася! Припала до нього тісніше всім своїм офігезним тілом яке й так розжарювало його! Закинула ногу, обхопивши стегна Яструба. Так влучно, що його член, який й так вже вимогливо прагнув волі та її жару, опинився у розвилці промежини дівчини. Занадто вдало, бляха! Яструб аж загарчав, втиснувшись ще сильніше.

У нього реально ревіло поміж скронями!

Вся логіка, здоровий глузд та роками відшліфоване вміння прораховувати найкращі варіанти — вибухнули та вигоріли вщент від сили цієї жадібної потреби володіти!

Щось невідоме до цієї миті! Щось настільки потужне, що він, бляха, тупо не міг цього здолати чи чинити хоч якийсь опір!

Вона була йому потрібна! ВСЯ! Негайно…

Але все ж, чи не надто він напирає?! Їй може бути все ще погано…

І голова боліла ось тільки. Треба б натиснути на гальма та трохи здати назад…

Та він не встиг анічогісінько!

— Дідько! Скажи, що ти нічого мені в ту воду не підмішував?! — раптом простогнала Василина в його ж рот, не перериваючи їхнього навіженого цілунку! — То ж дійсно була таблетка від головного болю?! — запитала вона, вчепившись в його потилицю короткими нігтями так, ніби у спинний мозок Владу намагалася внадитися.

В першу мить Яструб навіть не зрозумів.

Застиг, так і стискаючи її волосся, щоки, плечі. Його ерегований пах все ще поштовхами втискався у її промежину.

А вже наступної миті — подумав, чи йому не образитися часом, га?! Це що за закиди, агов?!

Він точно не звик аби у слові чи честі Яструба сумнівалися!


Але відразу зрозумів, звідки ростуть ноги у тієї недовірливості. І її острах бути здоланою — теж вже помітив. Навіть в такому інтимному!

Тому грубо прочистив горло. Бо голос у Влада зараз теж був десь в районі паху, хай йому грець! Відхилив трохи голову та подивився прямо їй в обличчя, най жадана і не бачила того.

— Хіба в тебе зараз болить голова? — охрініти! Він навіть зумів додати у це питання веселого сарказму!

Ну чи не красень?! Має право пишатися!

А його княгиня кліпнула очима. Помовчала, немов реально це питання обдумувала… і зареготала! Уткнувшись при тому лобом йому в підборіддя.

Ну, схоже, їй дійсно було НЕ погано наразі.

— Ні! — майже простогнала від того реготу. — Взагалі!

— То звідки ці сумніви? — хмикнув Влад, прихопивши губами мочку її вуха. — Чи я хоч раз дав тобі привід сумніватися у власній порядності? — зубами прикусив ніжну плоть.

— Н-і-і-і… — вона то так простогнала, здригнувшись всім тілом. Трясця йому в печінку!

Вигнула шию, проїхавшись губами по підборіддю Влада. Пропекло до кісток! Гаряче, бляха! Немов він пацан.

— Але в мене зараз все всередині настільки болить від якогось шаленого бажання негайно отримати тебе! Дідько, Владе! Я просто не можу зрозуміти, що зі мною коїться?! Хіба таке може бути?! Жодного разу нічого схожого не відчувала! — Василина здавалася щиро спантеличеною!

І майже з обвинуваченням то простогнала, все ще дозволяючи йому її вухо ласкою мучити.

А Яструбу…

В очах багровим серпанком лютої потреби та жадоби до неї затягнуло від того простого зізнання! Спалахом такого бажання, що вмить випалювало вщент будь-які заперечення чи аргументи!

Не можна таке сказати чоловіку та розраховувати, що він стримається! Не-ре-аль-но!

Все! Вона мала бути його! Крапка.

— Чому ж, княгиня? — низько прогарчав він, натягнувши її волосся. Намотав локони на кулак.

Змусив ще більше вигнути шию. Спустився губами туди, де дівочий пульс бився, немов навіжений! І втягнув в себе!

Цілуючи?! Так. Але й ставлячи власний слід!

Дідько! Міг би — вкусив би жадібно, щоб тавро залишити! Аби ж тільки болю їй не завдати!

— Вважаю, це цілковито справедливо — якщо ти хочеш мене хоч на дещицю ж так сильно, як я зараз потребую тебе! — здається, в його рику теж вібрувало звинувачення.

Це так. Яструб не звик бути від когось залежним!

Але ця жінка творила з ним щось божевільне самим помахом тонких чорних вій! Кожним притишеним, настороженим подихом! Коли? ЯК? ПО цимбалах! Біда в тому, що він навіть не бажав з тим розбиратися!

То що вже за це зізнання казати? Визнання, що й вона немає сил опиратися цій незрозумілій, потужній потребі бути його?!

А Василина у відповідь лише застогнала, вигнулася вже сама, наново ковзнувши промежиною по його паху. Який і без того додаткової стимуляції не потребував, ото вже правда, бляха!

— На дещицю?! — прохрипіла вона, пирхнувши. — Та я тебе зараз готова сама завалити на підлогу та зґвалтувати!

Воу-воу! Когось зачепило порівняння їхніх відчуттів?!

Яструб не втримався — фиркнув! І навіть реготнув.

А потім підхопив жадану під сідниці та скинув вгору, упер спиною у стіну позаду. Так, що тепер її руки лежали на його плечах. А сама Василина була змушена ще ширше розвести ноги та вже обома обійняти його… цілковито відкриваючись для Влад!

От тільки одяг тут був збіса зайвим!

— Я щиро поважаю твій удар правою, княгиня моя, — прогудів голосом, грубим та різким від збудженої напруги. — Але ти точно тут не переможеш, вже пробач, — ввіпʼявся в її ключицю, ставлячи нову мітку. — Та я присягаюся, що зроблю все, аби ця твоя поразка була настільки солодкою — що ти жадатимеш програвати мені знову й знову! — скинув на неї шалий погляд, зараз до болю шкодуючи, що вона того побачити не може!


— Та ти тільки себе послухай! — не втрималася вона від іронічного смішка. — Чи не занадто хтось впевнений у власних силах, га?!

Хоча в тому сарказмі більше було від шаленого збудження та повної, цілковитої розгубленості!

Вона знала, що при цьому трималася за його плечі надто сильно. Ніби ніколи не збиралася відпускати!

Або пробувало залишити тавро. Таке, якими він, хай йому грець(!) всіяв шию та груди Василини. Вона не бачила — але ж відчувала кожен з тих засмоктів!

Але зараз Василина нічого не могла з тим поробити! Горіти їй в пеклі — та вона взагалі не могла опанувати власного тіла, яке буквально палало! І ще чогось, геть незнайомого, жаркого та тиснучого, що ніби величезною кулею розширювало груди! Здавалося, ребра от-от почнуть рипіти від тиску зсередини, трясця!

Якого біса вона взагалі настільки впала в оману цього чоловіка?!

Через сліпоту? Що ж, варто було визнати, що темрява навколо та відчуття повної залежності від його сили, рук, влади… Охрініти, як гостро фокусували все внутрішнє на цьому божевільному бажанні!

Ніби Влад став граним епіцентром її життя!

Вона нікого в житті, здавалося, не хотіла настільки! Всіх своїх… хм, трьох… не те щоб надто вдалих партнерів.

Тож те, що зуміла розбірливо виштовхнути з себе це зауваження, та ще й і з сарказмом — ну майже перемога над цим дурним шаленством та потребою, яку вона не мала б відчувати, чи не так?!

— Сумніваєшся у моїй спроможності цілковито задовольнити тебе? Я майже ображений, — реготнув на це Яструб, здається, ніц не зачеплений її сарказмом, не дивлячись на слова. — Ще ніхто не смів…

— О, дідько! — простогнала вона, стиснувши пальці сильніше. — Затули пельку! Я точно не хочу чути про твої звитяги серед якихось там дівок! — аж рикнула Вася, здається, ще й занадто сильно стиснувши стегна, якими обхоплювала його.

Це вже скидалося на бойовий захват…

Чи зачепило то Влада?! Ні на дещицю!

Він знову пирхнув. Реготнув. І напав на її рота в новому граному поцілунку, який ніби вижирав її душу… Довбана прелюдія язиком!

— Не памʼятаю жодної, медова! Як тебе вперше обійняв. Навіть не сумнівайся. Якась грана амнезія… Ти мене ніби зачарувала… Може, й дійсно, відьма? — самовпевнено хихотнув цей нахаба!

Але ж щось у тоні Влада пройшло її хребтом, немов важка, темна та трохи порочна присяга! Повʼязуючи…

А потім він відступив, все ще тримаючи її на руках та розвернувся. І… кудись поніс її. Можливо, до ліжка?

— Як ти почуваєшся, моя княгиня? — голосом, який буквально гуркотів шаленим бажанням трахнути її у всіх доступних позиціях, поцікавився!

І Василина мала визнати, що спочатку в неї жарка хвиля сиріт пройшла тілом від цього довбаного тону! Він немов пронизав її! Кожну, трясця, клітинку!

Ніхто не мав права бути настільки гарячим! Ніхто! Навіть бісів Яструб! І це при тому, що вона зараз не могла його бачити — лише відчувати та чути!

Але ж, диво-дивне — Влад саме таким обпікаючим й був! Реальна пожежа для її органів чуттів! У Василини долоні пекло, які вчепилися в плечі чоловіка. Хто кого тут таврував?

І тільки потім до неї дійшов сенс питання. Оце так дисонанс!

А від того пронизало такою розгубленістю та теплом! Геть іншим! Ця його довбана турбота!..

— Якщо тебе цікавить, чи не виблюю я на тебе свої нутрощі, коли ти вирішиш мене спокушати — то не можу цього гарантувати, Владе. Мене від шалого бажання — дійсно зараз нудить! — пирхнула вона, все ще сподіваючись, що цим сарказмом приховає від нього свою потребу.

— Бляха, жадана! — розреготався Влад та плавно опустив її на… матрац. Здалося, нависнув зверху. — Ніколи не думав, що згадка про блювоту може містити хоч щось сексуальне! Але цим зізнанням тобі вдалося змусити мій член так пульсувати, що мошонці боляче! — прогарчав він їй в рота, ковзнувши язиком поміж її губ, що застигли у подиві.

«Це, бляха, геть несправедливо, що він настільки їй підходить! Навіть своїм довбаним гумором!»

А потім він раптом зник, залишивши її одну на ліжку!.. Якого дідька?!

14

Мабуть, ще жодного разу в житті Василина не почувалася настільки спантеличеною! А ще… розгубленою, най як неприємно було це визнавати.

Якого біса?! Де цей клятий чоловік подівся?!

Руки хапали лише пустоту!

Вона ні чорта не зрозуміла! А опинитися на самоті зараз, з цим пекучим вогнем у венах, — відчувалося майже катастрофічно спустошуючи!

Вперлася ліктями у матрац, наполовину піднявшись. Якось судомно повела з боку в бік головою. Мабуть, це виглядало збіса безпорадно — те, як сліпо вона озиралася, намагаючись зрозуміти, куди він подівся. Василина не визнавала будь-які свої слабкості! Просто терпіти не могла це робити! Та все ж тут важко щось заперечити… вона його потребувала!

— Владе?

Вона ненавиділа себе тієї миті, але голос Васі цілковито видавав всі її довбані неможливі почуття! ЇЇ немічність! Жадливу потребу! Спустошену розгубленість.

— Я тут, жадана, — прогуркотів Влад… трохи весело звідкись збоку.

Очманіти! В неї тремтіння шаленого полегшення хребтом прокотилося. Немов жар від вогню, їй-бо!

— Один момент, — додав чоловік.

І в цьому хрипкому голосі чулася така потужна темна, чуттєва та шала обіцянка, від якої все всередині неї напружилося! А потім тріснуло від напруги, як дрова у вогні розсипаються ворохом гарячих іскор!

У неї ті іскри немов у животі вибухнули!

— А тобі, маля, точно не місце на цьому ліжку… Не зараз, — додав раптом Влад… у супроводі нявкання?!

Трясця! Точно! Вона забула про Йоля зовсім! Вони його хоч не придавили, коли оце на ліжко падали у своєму запалі?!

Розсміявшись власному спантеличенню, вона знову впала на подушки, чуючи, як Влад відкрив, а потім причинив двері. Вочевидь, виставивши кошеня у коридор.

А потім клацнув замок.

Хтось точно замкнув двері. А їй від того не страшно, як мало б бути по розуму, а тільки гарячіше стає у грудях! Бо вона точно знала, хто саме повернув той довбаний замок!

І… збіса дивно, та цим він ніби звільнив її!

Позбавив необхідності мучитися вибором. Бо… що Василина може наразі зробити, окрім як піддатися?.. Владу?.. Якоюсь мірою Але ж як щиро — власному бажанню, здебільшого.

Бо насправді, могла заприсягтися, що Влад не чіпав би, вияви вона хоч ту грану дещицю страху чи незгоди!

Тільки де ж то знайти? Жінка в ній — точно агента перемагала. Принаймні, сьогодні. А докори сумління… про них вона згадає завтра.

— Більше тут нікого зайвого нема? — скинула брову, най і не бачила, де саме зараз Влад. Знову трохи піднялася, спираючись на лікті.

І, варто визнати, пишалася, що їй вдалася легка та грайлива іронія, тоді як легені горіли, а серце тріпотіло, немов навіжене!

— Оце можу гарантувати, княгиня! Я надто жадібний, аби ділити тебе хоч з кимось! — рикнув Влад низько та потужно.

Так, що вона відчула відлуння цього гарчання у себе в горлі, немов присмак диму від його сигарет.

А потім він знову опинився зверху! В мить! Оточив її своїм тілом майже з усіх боків. Обхопив величезними долонями її кісті, скинув у Васі над головою. Обхопив однією рукою… Змусивши відчути бісову безпорадність! І це було настільки незвично… що ще більше збуджувало, трясця!

І при цьому його рот так ввіпʼявся в її губи, немов ще не цілував жодного разу, на хрін!

— Така невимовна солодка! — рикнув він, прикусивши її губу.

І тут друга його рука ковзнула вниз, розстібаючи застібку її кофти, а потім… офігезно нахабно забралася в штани!

— Присягнутися можу — тут ти таки медова, моя княгиня! — вона відчула, як його великі, шерехуваті пальці накрили її вологу, палаючу промежину, та натиснули на клітор.

Очманіти!

Він, трясця, вже зсунув її білизну вбік! А вона все ще хапала повітря розчахнутим ротом від чуттєвої судоми, що пронизала все тіло!

Просто. Від. Цього. Клятого. Тиску!.. його долоні.


— Вл-а-аде!

Василина сама б не розібрала, був то стогін, наказ чи обурення! Але вона просто не могла більше нічого адекватного видати зараз! В голові ніби раптом випалена пустеля! Сахара, трясця!

А він ще й руки її тримає! Пальці ж, здавалося, палають від того, як їй вчепитися в його волосся кортить! Змусити Влада цілувати себе! Чи її шию пестити… Чи груди! Чи…

О. Святий. Боже.

Раптом, немов почувши весь цей хаос її думок та жару, Влад відпустив її руки та… обхопивши стегна Василини, різким, рвучким рухом зірвав з неї штани разом з білизною! А їй від того аж солодкою судомою нерви у сонячному сплетінні звело!

— Бляха! Я хочу, щоб ти тепер тільки так моє імʼя і стогнала! — чи то над собою сміючись, чи то натурально гарча.

Але їй по цимбалах! Бо від голосу Влада — у самої сироти йшли всім тілом!

– І знаєш що, моя княгиня? Я таки не буду гадати — я, бляха, спробую тебе! — заявив він все тим же темним, низьким тоном.

Та скинув її стегна ще вище, змусивши Василину вигнутися дугою і…

— Вла-а-аде, трясця! — вона таки вчепилася в його волосся, коли він гарячим, збіса жадібним цілунком раптом ввіп'явся між її стегнами!

Притиснув губами клітор вмить, захопив. А потім нахабно дряпнув зубами, ніби дражнячи!

Сили небесні! З ким вона звʼязалася?! Це демон-спокусник чи хто? Якщо так, не дивно, що вона ладна й душу, й совість і службовий обовʼязок забути! Віддати все за можливість бути з ним зараз!

В очах — темно, а при цьому натурально ж іскри бачить в цій темряві! Граний салют! А Влад і не думає зупинятися! З таким захватом, неначе зжерти її задумав, лиже, притискає, проштовхує язика у піхву. Губами, зубами прихоплює клітор. Знову, дідько, й знову!

Ще й гарчить при тому, немов дикий звір!

А їй забагато того натиску! І мало водночас! Якась ненажерлива пустота розчахнулася всередині, вимагаючи більшого! Всього цього чоловіка!

Влад тримає за стегна з такою силою, неначе вважає, що Василина вириватися буде. А вона ж сама вчепилася у його волосся та притискає сильніше… Бо зараз взагалі уявити не може, як без цих жарких, геть гріховних рухів губ Влада дихати зуміє?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Як жити далі без зажерливого дотику дихання, що обпікає неймовірно чутливі точки, доводячи до реального божевілля?!

— Стогни, княгиня, мені це подобається! — прогарчав, з таким наказом, що її струснуло! І раптом відірвався та… поцілував її стегно зсередини, аж засмоктуючи! Обпалило!

Твою наліво! Він їй і там засмокт поставив?!

Відсторонився і знову перемістився до центру. При цьому вилизуючи її розкішницю так, ніби Василина натурально була солодкою там!

— Вл-а-аде! — ніби хтось його імʼя у неї на язиці зациклив. У голові! У грудях!

Він немов під шкіру її забрався! Нічого більше не могла навіть простогнати!

І тут він трохи опустив її стегна, перехопив однієї рукою, не припиняючи всі ті розкішно-розпусні рухи язиком! І раптом вона відчула, як його пальці розсувають, штовхаються у її плоть! Наповнюють ту невимовну, пожираючу пустоту, що вимагала вгамування!

Один, як перевіряючи її. А потім відразу другий! Так солодко розтягуючи, що Василину трясти почало безупинну!

Та тут Влад третій палець проштовхнув у її піхву й знову злегка дряпнув клітор зубами та міцно стиснув губами!..

За-ба-га-то! Цього виявилося занадто! Вона не витримала! Захлинулася його імʼям, насадила сама стегна на його руку! Втисла голову Влада між своїми стегнами чи не з усієї сили, їй-бо! І рухнула у такий оргазм, якого в житті не проживала!

Жодного, бляха, разу!

— М-м-м, — прогарчав Влад, без якихось труднощів відхилившись. Обдав жарким диханням всі надчутливі точки! — Я мав рацію — медова! — рикнув, цілуючи тепер її живіт.

Боже! Її знову скрутило солодкою судомою! Просто від того, що та як він говорив!

Вона чула його важке, хрипке дихання, що зі свистом проривалося крізь зуби, хоча в голові ще гуло від задоволення. А він опустив її на ліжко та прийнявся повільно підійматися тілом Васі, цілуючи пупок, груди…

Але її витримка луснула.

— Роздягайся, Владе! — тепер гарчала вона!

Орієнтуючись лише на свої вміння та звук, на відчуття тіла у просторі, Василина обхопила тремтячими ногами стегна Влада, вчепилася у плечі.

І ривком перевернулася разом з ним, перекотившись. Опинившись зверху. Чи то він дозволив?

Чоловічі руки з силою стиснули її стегна!.. По цимбалах!

І хай вона ніц не бачила, та її руки судомно смикали його сорочку. Навпомацки теж впоратися можна!

— Я хочу тебе всього! — прохрипіла Вася голосом, який сама не впізнала.

Йой! Здається, горло зірвала.

А ще точно зірвала йому кілька ґудзиків…

— Будь-яке бажання, княгиня! — прогримав Влад їй у вухо, немов задихався. І перевернув її знову на спину, цілковито накрив собою. — Але зверху буду я!

І Василина завмерла, стиснувшись…


Він був на ній! Весь!

Його гола шкіра під сорочкою, яку вона розірвала, терлася об її живіт, дражнила груди якимось геть незвичним, шорстким відчуттям! Надто гостро, бо тіло намагалося зір компенсувати!

Твердість його мʼязів тисла на її тіло. А його збуджений член, навіть через штани, збіса владно втискався у її вологу, ще сповнену насолоди розкішницю, що досі пульсувала від тільки-но пережитого оргазму! Змушуючи вигинатися від несамовитого бажання, якого ще не знала по силі!

Але… Відсутність можливості бачити, млосна слабкість у всьому тілі, пекуча потреба унизу живота — все це робило її майже безпорадною! Залежною…

І цим — лякало. Вона не звикла таке відчувати! Губилася у цьому чоловікові!

— Мені потрібен контроль, Владе! — прошепотіла ледь чутно кудись у район його підборіддя.

Усе його величезне тіло, що накривало її, немов завмерло. А потім вона відчула, як його руки міцно, та невимовно дбайливо при тому, обхопили її, ще більше підімʼяли під Влада. Він обхопив її підборіддя долонею, трохи скинувши обличчя.

Вона відчула його губи майже на своїх губах

— Контроль завжди буде у мене, медова моя, — він немов простромив її тими словами! Цим низьким, шорстким голосом.

Розіпʼяв на матраці. Ще й владно розсунув своїм стегном її ноги ширше.

— Але я присягаюся, що ніколи не ображу тебе! Зі мною — ти завжди в безпеці, жадана моя! У повній! — буквально проштовхнув ці слова в її рота своїм хтивим, вмілим язиком!

А Василина… Як же їй кортіло в це повірити! Як раптом запекло від бажання — просто бути! Бути тією, якої він, як думає, знає її! Просто дівчиною, що одного дня впала на голову Яструбу…

Настільки сильно, що вона низько застогнала, вигнувшись під ним, немов хотіла злютуватися з тією грубою шкірою, сильними мʼязами, всім ним! Закусила губу від буревію емоцій!

Проте Влад, вочевидь, її стогін та все це — сприйняв як повну капітуляцію та згоду! І накинувся на губи Василини з такою жадливістю, немов взагалі ще не цілував!

І… вона просто втратила точку опори. Просто віддалася цій бурі, на імʼя Влад! Загубилася в ньому.

А сам чоловік тим часом вже стягнув якось свої штани, відчула його несамовиті, різкі рухи. Вперся колінами в матрац. Відхилився…

— Я не зникаю, жадана, презерватив дістав, — прогарчав Влад, пояснюючи. Мабуть, запамʼятавши, як вона минулого разу налякалася.

Знову ковзнув гарячим ротом по її шиї, здається, ставлячи новий засмокт.

А Василина… Її натурально захлеснуло. Так, як вона й не знала, що може. Всі доводи та аргументи кудись змело потребою в цьому чоловікові! Всі рубікони, які складали її, як особистість!

В цей момент Василина просто забула про все!

Зате вона надто добре відчула, як важка, набухла головка його члена вперлася туди, де була настільки необхідна! Влад обхопив її стегно, змусивши Васю зігнути, а потім і скинути ногу. Обхопити його довбані накачані сідниці, які збуджували її навіть ось так, поки «мацала» литкою!

І одним владним, вимогливим та сильним рухом він ввігнав себе в неї вщент! До самого хребта, за відчуттями!

— Вл-а-аде! — це знову виявилося єдиним, що вона була здатна стогнати, вигинаючись до нього всім тілом!

Її руки чіплялися за його плечі, дряпали спину, мабуть, лишаючи червоні смуги. Але то було непоганим розрахунком за всі ті засмокти, що Влад наставив їй. Її тавро на ньому!

— Так, моя княгиня? Кажи, як тобі краще? — немов підштовхував він голосом, яким можна було б ножі заточувати, їй-бо! Настільки хрипкий, шорсткий.

А губами при тому ковзав по її губах, по щелепі, по шиї! І рухався! Рухався так, немов навіки її в той матрац намагався втиснути! Під себе виґартувати! По собі… Він був якимсь геть нереальним! Неймовірним!

І вона піддавалася, бляха!

— Ти — мій! — обхопила його й лівим стегном, поки Влад праве змусив зігнути та закинути ще вище, відкриваючи її для себе ще більше.

Ще глибше увірвався дужим, великим членом, який наповнював її саме так, як кортіло!

Здалося, що він від тієї заяви відкинув голову трохи та точно розсміявся! Не припиняючи ривків стегон, від яких його тіло з вологим ляскотом вдарялося об її стегна!

До біса розпусний, хтивий звук, який ще більше збуджував, робив сам простір навколо них несамовитим! Кров у неї гуділа у венах, пульсувала між скронями! Розривала ребра!

Дідько! Якби Василина дійсно була відьмою — точно не втримала б силу, щось, та утнула б! Хоча б громовицю! Або дощ із жаб…

— Навіть не сумнівайся в цьому! Моя медова! — рикнув Влад у відповідь, жорстким поцілунком припавши до її шиї! Прикусив!..

І вона цього не витримала! Вдруге за неоціненно короткий термін — вибухнула оргазмом! Що розсвітив навіть її темну реальність!

Та безпорадно вчепилася у плечі Влада, хапаючи повітря обпеченими губами! Обхопила його шию, поки чоловік, низько, горлом застогнавши, одним потужним ривком встромився у її піхву!

Другим! Струшуючи всю її тим! І, нарешті, третім — наздогнав у задоволенні, судячи з потужної судоми, що ніби вигнула його крижі! Та стогону, який він втиснув у її горло…

Що просто забрав душу Василини назавжди!

Очманіти?.. Як тепер зібрати себе наново?..

15

Через два дні
— Можу я взяти твою сорочку? — Василина стояла біля гардероба.

Власне, вона вже намацала рукав чоловічої сорочки, яку й планувала одягти. Але тут Влад вийшов з душу. Почула його кроки за спиною. Ну й… подумала, що треба б у власника запитатися. Так… чисто через виховання.


… Не те щоб він їй щось забороняв, до речі. Але з нового одягу в розпорядженні Васі за ці дні зʼявилися лише кілька футболок, ще пара спортивних костюмів, як вона зрозуміла, та джинси… Біс його знає, які. Зручні, це вона могла констатувати доволі впевнено. А, ще білизна.

І так ніби забагато, куди їй то вдягати? Та й вдячна ж. Але все це було «домашнім», чи що.

А от піжам не було… чи чогось на кшталт… Зайвим вважав? Можливо, можливо…

Ну, а з «парадно-вихідного» — у неї на руці тепер був якийсь браслет… Навіщо? Питання залишилося без відповіді.

Явно ж коштовний, бо вона могла визначити перехід металу та каміння. Щоправда, з якостями — теж неясно.

На її питання про ту прикрасу, Влад відповідав тільки:

— Точно для тебе недостатньо гідне… Та я над цим думаю, княгиня.

От і піди його зрозумій!

Взагалі, він ще хотів їй і на шию щось повісити, але тут вона почала сперечатися, справедливо зауваживши, що у бійці то може стати великою проблемою, яку обернуть проти неї.

— Тобі більше не доведеться битися, жадана. Ніколи! — гримнув на це Влад. — Хіба що заради задоволення та зі мною, на тренуванні.

Але все ж не наполягав поки, врахував її думку.

А Василині й з браслетом було якось дивно та незвично. В тому сенсі, що це лише поглиблювало дисонанс у її розумі стосовно власного положення. Не в уяві Влад, тут якби більш-менш можна здогадатися. А в її особистому всесвіті. Хто вона? На які точки тепер спертися?

Тому повсякчас крутила браслет на руці та обмацувала.

Сподіваючись, що там каміннями не викладено щось на кшталт «приватна власність Яструба», як ото на ошийниках собак пишуть. Ну… це жарт, звісно. Та все ж…


— Звісно, ти можеш брати, що завгодно, медова моя, — прогарчав Влад їй на вухо, обхопивши ззаду сильними руками. Потерся вилицею о плече. — Та хіба тобі буде у ній зручніше, ніж у кофті? — здалося, йому було дійсно цікаво.

Реально не розуміє? Чи це прямий натяк?..

Його шкіра відчувалася ще гарячою, ледь вогкою після душа, а волосся вологим. І попри те, що вони тільки-но вибралися з ліжка, де останні два дні проводили чи не половину вільного часу, трясця!.. Часу чоловіка, звісно, бо Васі то чим займатися? Хіба що уколи зранку, і все…

Йой! Та годі! Кому вона бреше!

Було відчуття, що вони кохаються чи не весь час, коли разом! Що, звісно, було не так… але відчуття — ніби просто нездатні розліпитися! Якесь гране божевілля! Лякало.

Так от, попри це все, і два шалено-насичені оргазми, які він їй забезпечив менш як пів години тому — Василину пробило! Просто від дотику шкіри, від відчуття міцних рук! Від запаху його шкіри!

Твою дивізію! Ну от що на ній за прокльон?!

Та ігноруючи дихання, яке вже стало гарячим, і те, що стегна смикнулися назад та притислися до його паху… прикритого жалюгідним рушничком (!), вона зуміла втримати тон рівним… Більш-менш.

— Гадаю, як твоя «штатна ворожка», — зробила жест «лапок» у повітрі. — Я буду виглядати на зустрічі більш вагомо не у спортивному костюмі. Тому одягну твою сорочку та джинси… вони хоч не рожеві? — хмикнула.

Попри те, що відчула, як Влад моментально напружився. І мова йшла не про член… На жаль?..

— Ти залишишся вдома, княгиня! — владно та вагомо відкинув Яструб її ідею.

І щось у тоні чоловіка підказувало, що краще б з тим не сперечатися.

Ага… Не на ту натрапив, Яструбе! Що тут ще сказати?..

— Тобі там нема чого робити! — додав він так само жорстко.

— А тут мені є що робити? Серйозно? Що саме, перерахуй? — скинула брову Василина, хоч і не могла бачити його реакцію. — О… — вона зробила свідому драматичну паузу, — чи, може, для тебе моє призначення — тільки трахати? — повільно повернулася обличчям до Влада, хоч і не виривалася з обіймів.

Вона не бачила його обличчя, це правда. Але вона чудово відчула, як він всім тілом закамʼянів.

Так, Василина тиснула на точки, які точно були небезпечними. Позатим… правда в тому, що навіть, як винести за дужки те, ким вона є?.. Була?.. Так чи інакше, навіть, як не згадувати про її звання, — Василина ніколи не відносилася до жінок, які радо сидять вдома та нічого не роблять. Це взагалі не про неї!

«Вона б не стала тим, ким є, якби гаптувати рядно полюбляла, нє?! От тільки про це не варто згадувати, мабуть…»

І якщо вже Яструб хоче, щоб вона була з ним поруч… ну, йому доведеться це враховувати. До того ж здавалося, її минуле, про яке вона, звісно, не дуже воліла балакати, давало Василині фору. І вона дійсно могла… бути корисною, хіба ні?

Святі небеса!

Що саме значили такі думки у розрізі її відданості Управлінню, наразі Василина воліла не думати. Вона себе не розуміла. Та й як можна обирати між роками служби, правдою та… кількома днями з чоловіком та… хтивістю? Ганебно!..

Але ж серце пронизала тупа голка болю від самої лише думки, що Влада можна викрити й заарештувати…

Хоча… за ці дні вона не дізналася анічогісінько, щоб можна було використати проти нього, до речі.

— Ти ж розумієш, що це не так, княгиня?! Дідько, Василина! — Влад вхопив її за плечі та буквально смикнув до себе!

І він те рикнув так напружено та яро, що її струснуло. А ще й на ім'я, що робив вкрай рідко…

— Серйозно?! А з чого я маю це зрозуміти, Владе?! — і не подумала відступити… Тут треба було тримати до кінця. Інакше швидко засунуть на задні позиції.

Хоча Яструб у гніві — то було лячно. Навіть попри те, що вона його не бачила. Тут і чути було достатньо. А ще — відчувати напругу, що навколо нього віхолою завертілася.

О-о! Здається, вона таки точку тиску обрала вірно…

Не те щоб це дуже порадувало. Та все ж. Зброя буває різною… іноді — то слова та вірне розуміння людини навпроти.

— Бляха! Медова, я не збираюся везти тебе туди, де буде хоч найменша небезпека! — тим самим тоном знову гаркнув Влад, зарившись у її волосся жадібними долонями. Відрубав.

— Це — кумедно. Я пів життя провела там, де було дуже небезпечно, — підібгала вона губи. Не брешучи ж у суті.

Він аж загарчав. Зло.

Згріб у жмені її локони. Натягнув, вигинаючи Васю під себе. Скинув її обличчя, здається, завмерши над самими губами Василини. І дихав дуже обурено, треба відзначити. Вона вже на слух навчилася відмінності у його ході, диханні, пирханні розрізняти, так.

Хоча ж вона й так до нього притиснута, немов розпластана! Кожен вгин-вигин збігаються! Немов під нього вистругана… А він для неї.

Хіба так буває?! Що за мана? А що як це він — відьмак?! І то на неї наведено Яструбом якісь чари?..

Отетеріти можна! Що. За. Маячня, трясця?!

Вона сама себе лякати почала цими пошуками магічного пояснення, ага… Але… не могла інакше пояснити свої невимовно-величезні почуття до Влада, які спалахнули буквально за лічені дні! За миті, здавалося.

І ніяк не бажали вщухати. Вза-га-лі!

Направду, Василину все більше лякало те, наскільки він почав здаватися їй — ідеальним для неї. Характер, темперамент, твердість. Але й вміння знаходити компроміс, домовлятися, врівноважити її вибухову вдачу.

Але й вона потроху намацувала шлях до нього.

— Добре. Якщо там небезпечно, якого біса ти їдеш туди?! — пирхнула, допустивши у голос не менше обурення, ніж він їй демонстрував. — І для чого тоді Арсен та весь цей загін твоїх охоронців, га?! Вони ж мають безпеку гарантувати, чи ні?!

Хай там як, а не збиралася дозволяти йому думати, що вона не має права про нього турбуватися! Бо… Василина таки турбувалася.

А не мала б. Дідько!


Влад завмер. Стиснув щелепи. Вона, трясця, чула той скрегіт!

А потім повільно видихнув… Так, що Василині довелося вдихнути його свіже дихання, що пахло мʼятою, бо він тільки-но почистив зуби.

— Я — знаю, на що йду! І розумію ризики! — тоном «я-тут-найкрутіший-чувак», рубанув Яструб.

«Нє, ну ясна ж річ, соколе мій! Хто сперечається? Але ж і я — розумію, не вихованка недільної школи!», — подумки закотила очі.

— Всі, до останнього. Бляха, та це моя сфера впливу, врешті-решт! А тебе я тут світити не хочу! Як і демонструвати комусь! — рикнув Влад із роздратованим гарчанням у голосі.

Ага-ага. Вона ж тому і не думає перечити. І на авторитет його не зазіхає. Навпаки, навіть. Пропонує ще більш разючий антураж створити.

— Так про мене і так вже знають, — спокійно відкинула вона той аргумент. — Думаєш, новину не рознесли? Впевнена, що на всіх кутках розтрубили, — знизала плечима.

І де тільки впертість взяла, аби з Яструбом сперечатися? Він все ж лякав оцим своїх ярим гарчанням та буквально крижаною напругою навколо, яку вона таки відчувала.

Хоча… мабуть, у його ж відношенні відшукала ключик до дій. Бо він їй то дозволяв, на відміну від усіх інших, як проаналізувати.

Жодного разу не чула, аби навіть Арсен наважувався сперечатися з босом, хіба робити власні спостереження. А вона… таки час від часу намагалася.

— Не з моєї волі! — різко пирхнув Влад, жадібно притиснувшись губами до її скроні.

Як нагадуючи, що то був їхній з Арсеном вибрик! А він точно про це не забув. І, можливо, ще плекає плани покарання.

Йой! Щось колючі, морозні сироти на потилиці виступили.

А ще — вона відчувала, що він таки реагує на неї… та ніяк цього зараз не виказує. Зачепила тим звинуваченням?

Трясця. Наче й добивалася того, але… в горлі розлилося гірким присмаком провини. Хіба її саму постійно не трясе у лихоманці по ньому, немов навіжену? То чим і кому допікає?

Васі взагалі не хотілося сперечатися… Чи хотілося?

Вона не знала. Але сидіти цілими днями вдома — точно не те, що вона б витримала. Навіть якщо ніколи більше не побачить… чи не почує власного командира. Не в тому справа, здається.

Тому вона трохи доклала зусиль, аби потягнутися вперед, попри захват Яструба. І навпомацки дібралася губами до губ Влада, ковзаючи по його підборіддю ледь відчутними дотиками. Легко притиснулася. Та влаштувалася на його плечі щокою до того, як це перейшло б у щось потужніше.

— А от якщо ти будеш мене приховувати тепер — швидше виникнуть питання та збільшиться зацікавленість. Бо чутки вже точно є, — помітила ж зважено та розсудливо.

І вона знала, що права. І він це знав.

Хіба не на це й був розрахунок… От тільки зараз від того, що все спрацювало — радості геть не відчувала! А все ж те саме кляте почуття провини!

— Дідько, княгиня! Ну чому тобі вдома не сидиться?! — прогуркотів Яструб, хруснув суглобами… Але згріб її ще міцніше в оберемок та притиснув до себе так, що аж трохи боляче було.

Більше на бойовий захват схоже, їй-бо!

— Серйозно, Владе, що я тут можу робити, коли тебе нема? — прохрипіла вона з того захвату. — Сидіти чи лежати? Ну… ще гладити Йоля?

— Ти можеш слухати аудіокнигу. Чи фільм! Чи якийсь ролик на… — знову пробував її переконати?

Вони вже про це проговорили.

— Ти чудово знаєш, що я нічого слухати не буду! Бо так до мене підкрастися легше, коли я й так ні чорта не бачу! — огризнулася.

— Тобі треба навчитися довіряти…

— Серйозно? Це мені ТИ кажеш? — підібгала вона губи та помахом руки немов обвела пустий будинок…

Знову нечесний прийом, від якого саме Василина почувалася зрадницею.

Чому?! Хіба вона не свій обовʼязок виконує?

— Ти ж знаєш — я ніколи не залишу з тобою тих, хто зрадить, жадана моя! — Влад заявив то настільки рішуче та твердо. І терпляче, намагаючись переконати.

— Але я довіряю лише тобі! — кумедно те, що отут — ні на йоту не брехала. — Ну й, можливо, трохи, Арсену… Але він має їхати з тобою! Інакше я вже взагалі заперечую! — заявила вона трохи абсурдно.

Ну, дівчина Вася, чи хто? Має право на нелогічні примхи!

І потім, може й дивно, але Вася дійсно… нервувала, якщо Влад намагався поїхати кудись без Арсена. Хіба мало знала, скільки в нього небезпечних контактів?

І прямо відчула зараз, як Влада просто таки пробило від тих її слів трохи самовдоволеним, ледь зухвалим жаром! Аж випростався та обійняв її інакше! Біда в тому, що й це ні на дещицю не зменшувало його довбаної привабливості та чарівності для неї!

— Мені нудно тут, Влад, — тяжко видихнула, взагалі не брешучи, до речі. — Смертельно. Взагалі не той характер, аби просто сидіти, ще й під наглядом. Не звикла… та й не мріяла про таке. А ще… тебе… якось важко комусь довірити, після того, як бачила, як вони діють, — скривила єхидну гримасу.

Контрольний. У голову. Ага.

А він раптом шумно та тяжко видихнув, немов крізь зуби. Та притиснувся своїм лобом до її чола.

16

Вона виглядала епічно.

І він наче розумів що треба б відвести очі, бо в нього своя роль… та й можна тупо спалитися. Але Влад поки не міг… Фізично не міг перевести погляд, дідько! Що було геть для нього незвично.

А вона ж навіть не бачить, як він її очима пожирає!..

Розум таки смикали якісь деталі. От тільки біда — він був надто охоплений жагою, аби за ті зачепитися!

Вона була такою… багатогранною! Настільки складною… Як бісова 3-д головоломка, заплутана у всіх можливих вимірах. І Владу б пригальмувати та добряче покрутити її, висвічуючи всі кути, вигини та темні боки… А він, трясця, не міг! Не мав сил та витримки, аби натиснути собі на горло, як бачив свою княгиню…

Тут вже дійсно варто замислитися про якийсь приворот. Чи прокльон. Але ж Влад ніколи не вірив у щось й приблизно схоже! То що ж за загадка у його княгині, що ні рук, ні очей від неї відліпити не може?!

Зараз вона сиділа в авто, тримаючи голову прямо. Очі розфокусовані, ну це й зрозуміло. Чорні окуляри, які знову приніс Арсен, тримає в руках на колінах. І просто дихає. Дуже контрольовано та спокійно.

Одягнута в його сорочку сталевого кольору, що їй неймовірна личила. Образ ставав вражаючим… Як вгадала наосліп, цікаво? Чи просто збіг і вона у всьому з його плеча так шикарно виглядатиме? Ото вже знак долі.

Так от, у сорочці, що ні ній взагалі чоловічою не скидалася, та джинсах. На шиї — сіра ж шовкова хустка, що Влад особисто завʼязав… Бо не фіг комусь чужому розглядати сліди його засмоктів!..

Ні йоти шкіри не видно, окрім обличчя та рук, а все одно ж, трясця! Його княгиня виглядала достобіса неприступно, зібрано, загадково та… Охрініти, як сексуально!

В нього в голові прям пульсує бажання звеліти зупинити авто, наказати всім вийти геть та… Оволодіти нею прямо тут, на задньому, бляха, сидінні! А потім, коли вона дихати не зможе від насолоди, та не матиме сил вимовити нічого, окрім його імені — відвезти напівпритомну додому.

І хай йому грець! Але Яструбу все подобалося у цьому плані!

Окрім однієї «дрібнички»: він був достатньо розумний та адекватний, щоб усвідомлювати — вона цього йому не пробачить.

Ні, швидше за все — не відмовиться, і навіть охоче піддасться спокусі. Але… він втратить в той момент чималу долю її прихильності, як особистості. А ще — зачепило оте звинувачення. Чи сприймав він її лише обʼєктом сексуальної втіхи? Ні, дідько! І близько не так.

Василина не була простою. Вза-га-лі.

А ще вона була геть не з тих жінок, хто пробачає, коли до них ставляться, як до речі. Навіть коштовної. Ось це Влад вже прорахував.

Вона ладна битися, переконувати, домовлятися та йти на компроміси, можливо, навіть із совістю (тут він направду ще точно не знав, та були підозри), — поки її саму цінують, як особистість. Але варто поставитися до неї, як до тієї ж утриманки… Чи, навіть, до супутниці, бажаної, але думка та вміння якої геть нічого не важать — і все. «Фініта ля комедія».

Василина закриється назавжди. Ще й втече… або ж буде намагатися те зробити, Влад міг заприсягтися у цих висновках.

І тим точніше він тоді втратить оцю незвичну, та трохи вибиваючу дух, неочікувану від неї турботу та «командність». Коли інтуїтивно стає на його бік. Не зважуючи, не замислюючись. Навіть тоді, коли він ще нічим не заслужив на те.

А це виявилося вже тим, що Влад цінував найбільше. Ну хто б здогадався, га?! Його довбана «пʼята Ахіллеса».

Взагалі, дуже цікаве питання, яким чином цей характер сформувався ось таким? Здавалося, вона б не могла мати достатньо для цього свободи. Хоча… можливо, Яструб і помиляється. Тут точно потрібен більш детальний аналіз. І Влад подумки поставив собі зарубку цим зайнятися. Йому хотілося знати кожну грань того діаманту, що так неочікувано на голову звалився. Чому зараз був щиро радий.

Та все це могло почекати, здавалося. А у справі завоювання її беззаперечної довіри та поваги, як її чоловіка — він точно не міг собі дозволити зробити хоч один хибний крок.

Саме тому княгиня зараз сиділа тут. І точно буде сидіти на зустрічі.

Насправді там не мало бути нічого критичного. Не найгірший варіант.

І той самий бізнес-центр, що йому належав. Навколо свої люди. Та й Арсен не заперечував.

Тому Влад майже переконав себе, що не станеться анічогісінько, якщо він дозволить цій княгині трохи розважиться від нудьги.


Все йшло непогано. Принаймні, Яструбу щиро так здавалося.

Сьогоднішня зустріч мала більше відношення до економічної сфери його інтересів. І хочВаліка навряд можна було вважати цілковито легальним бізнесменом, він і точно не стане загрожувати Василині. Однозначно зрозумів, що кидати виклик Яструбу не варто, а будь-які рухи у напрямку «ворожки», будуть сприйняті саме як зазіхання на те, що Владу належить.

Сама Василина велично (трясця, він дійсно не міг підібрати іншого слова!) сиділа в кутку. І багатозначно мовчала. При тому в неї був такий вираз обличчя, ніби вона заздалегідь знала майже все, що тут буде проговорено.

Поруч стояв Арсен, немов почесна варта, їй-бо. Таки вони надто чудово спрацювалися.

Владу аж допікало, так кортіло розгадати, як вона то робить?! Знаходить ключик до нього? До його друга й охоронця? Де навчилася? Що змусило стати такою чудовою «акторкою» та знавцем людей?

Він хотів би розібрати її по молекулах… Ефемерно, ясна річ, та заглянути в найпотаємніші куточки розуму! Він просто достеменно все хотів знати про цю жінку! ЙОГО ЖІНКУ!

І основною проблемою виявилося саме те, що йому приходилося змушувати себе зосереджуватися на ділах та розмові, а не спостерігати за жаданою, дідько. Не ті ускладнення, які він очікував. Точно варто переглянути стратегію.

Та наче непогано справлявся… До того моменту, як за дверима раптом почався якийсь ґвалт.

Спочатку Яструб не вважав то за проблему. Тут всюди були свої люди в охороні. Та й в коридорі також стояла вже його особиста охорона.

Ну а центр працював, і тут багато що відбувалося. Проводилися конференції, зустрічі та події. А Яструбу й у голову не приходило то якось забороняти під час своїх візитів. Не вигідно.

Хоча, можливо, варто було б…

Бо в цей момент шум наблизився.

Валік, що розповідав про прогнозовану прибутковість власної нафтобази (не дуже легальної, взагалі-то) та обіцяв відсоток за те, щоб Влад допоміг йому то все юридично оформити та прикрив від інших, замовк. Озирнувся на двері.

Влад і сам вже підсвідомо напружився, хоч виду й не подав.

Випросталася сильніше Василина, нахмуривши брови. І… ні, дідько, бути не може! Але… йому натурально здалося, що вона до нього нахилилася… І чогось Владу здавалося, що точно НЕ в пошуках захисту. Сліпа…

Це аж злило, бляха!

Підібрався й Арсен, який якраз, за обовʼязком, і сунувся до дверей, поки інші охоронці виступили вперед, прикриваючи Влада та Василину.

І тут голоси немов під самим дверима завмерли.

— Почекайте! Це не той коридор! — здається, обурився керуючий центром. — Ні! Ні! Ні! Це точно помилка! — заволав хлопець так, немов його там різали…

Хоча ж охоронці точно стояли, тож нашкодити навряд хтось міг.

— Слухай, ну ми-то до чого? У нас замовлення. Нам просто доставити та звалити. Розумієш? Нам проблем не потрібно. І все ж ваші люди перевірили, сам бачив. Нічого не безпечного. Ми просто курʼєри, мужик. Відвали. Ну реально…

— Це не сюди! Ні! Це точно не сюди! — все ще волав адміністратор. Якось трохи істерично.

Бляха! Та що там таке?!

Влад скинув брову, взагалі-то, дуже незадоволений ситуацією. Арсен це помітив та розчахнув двері, визирнувши в коридор. Та…

— Якого біса?! — рикнув Арсен, немов трохи очманівши.

— Пане Арсен! Це якесь непорозуміння! — у ту ж мить ледь не завив адміністратор.

А на порозі, за фігурою керівника охорони застигли… два якихось хлопи з тачкою. За їхніми спинами маячили його охоронці, дуже спантеличені. Та той самий адміністратор.

Однак Влад витріщився не на це. А на… величезний картонний торт?!

Якого граного біса?!

Зʼявилися дуже погане передчуття, бо той торт нагадував…

— Геть! — рявкнув Арсен, здається, подумавши про те саме.

Але в цю мить верхівка вибухнула!.. Ні, не вибухівкою, а КОНФЕТІ, бляха! Заграла якась дебільна музика… А з того торта…

Дідько. Дідько! Бляха!..

— С-ю-ю-рприз! Юхууу, хлопчики! Хто у нас був поганцем та замовив мене?! — млосним голосом простягнула… СТРИПТИЗЕРКА?! яка вискочила назовні… — Воу! Це точно був ти, ведмедю! — послала вона у Влада професійно-палкий погляд та потрясла плечима… ну й грудями заодно, ледь прикритими блискучими клаптиками.

— Як цікаво… — промовила з-за його плеча Василина.

Немов вирок виносила. Аж відчув уявний дотик ствола пістолета на потилиці.

Охрініти! Щось надто часто з ним почали траплятися збіса не прогнозовані ситуації.

Чи не вперше в житті йму комірець сорочки тиснути став. І геть не від збудження!

17

На мить в залі повисла така тиша, що стало чути, як знервовано дихає адміністратор центра. Навіть та дурна музика у стриптизерки замовкла.

І всі стоять, немов отетерівши. Навіть кур'єри, вочевидь, второпали, що помилилися дверима. Вирячилися на охорону.

Арсен завмер, здається, не розуміючи, що робити: бо наче й загрози ніякої, а разом з тим… Засідка, не інакше!

На обличчя Валіка без реготу взагалі дивитися нереально… Аби тільки в самого Влада зараз була не така сама пика! Бо це якийсь повний треш!!

Кргггг!..

Судячи зі звуку скреготу ніжок стільця позаду, Василина піднялася… Дуже різко. Прозвучало якось… загрозливо, їй-богу! Хоча Яструб наче ніколи не відрізнявся вразливістю.

Вона дурною не була, він це знав. А те, що не бачить — кмітливість чудово компенсувала, вочевидь. Та й чи важко з того тону та голосу стриптизерки здогадатися про напрямок ситуації?

– І що ж тут?.. Цікаво.

Влад випростався, коли вона пройшла повз. Спіймав руку своєї княгині… бо було помітно, що їй нелегко тримати напрямок. Та й у приміщенні було надто багато сторонніх предметів. Не хотів, щоб поранилася.

Але Василина повернула до нього обличчя з таким крижаним виразом… Що він би позаздрив, якби зараз не намагався зрозуміти реакцію жаданої жінки. І наче ж не видно очей, бо в окуляр, а відчуття — ніби це його на молекули рознесло атомним вибухом. Ще й брову скинула.

А він тут до чого?! Що їй, бляха, цікаво?! Вона що, реально вирішила, що це було заплановано?.. І Яструб такий йолоп, що не скасовував би ось цей… перфоманс, трясця, дозволивши їй поїхати з ним?

Але, попри цю всю лірику, йому зараз теж багато чого було цікаво…

Що це за кордебалет взагалі, пранці їм всім в печінку?!

Позатим, Василина не поспішала пояснювати свої думки чи підкорюватися його волі. Просто смикнула свою руку. Та ще й так, що в нього встав вибір: або стиснути власні пальці до того, що синці їй наставити, або… Відпустити.

Сильна його княгиня.

А він їй і так достатньо міток вже натаврував. Та й сам же підставить, якщо видасть все, що зараз вирує за ребрами! Знає. Розтиснув пальці.

Проте Влад так глянув на Арсена, що всі раптом заметушилися! Адміністратор спробував втиснутися поміж курʼєрів. Охорона посунула з боків…

Щоправда, це не завадило Василині таки дійти до мети… Хоч і додало перешкод.

— Дуже цікаво, — вона якимось робом завмерла буквально за крок до того довбаного торта.

Проте таки трохи перепнувшись, коли ледь не врізалася в одного з кур'єрів, якого якраз відсували охоронці. Але Арсен її перехопив завчасно. Та й той хлопець, треба відзначити, таки підстрахував теж, мабуть, помітивши жінку. Спіймав, дозволив втримати рівновагу.

Що не зменшило ярості Влада на зараз! Він натурально скіпав всередині!

— Оу, кралечка! А, може, я для тебе? То я не проти! З дівчатами завжди цікавіше, більше фантазії! — тим самим граним голоском простягнула зненацька стриптизерка. Облизала пухкі червоні губи та нахилилася…

До. Його. Трясця. Жінки! Ще й руку до Василини простягнула!.. Камікадзе.

Вбити мало! Ніколи не думав, що може й до жінок ревнувати!

— Приберіть цей довбаний цирк! — процідив Яструб крізь зуби таким тоном, що в повітрі молекули води застигли у крижинки, здалося.

І… От всі ніби тільки його вибуху й чекали! Арсен просто тупо згріб всіх та випхав, разом з двома помічниками. Включаючи й адміністратора. Мабуть, щоб той у коридорі то все сам розгрібав.

А раніше не можна було ніяк?!

Випхав Арсен також і тачку. Стриптизерка ледь не брьохнулася на підлогу. А друг вже закляпнув двері з грюкотом, акуратно притримавши Василину, щоб вона не зачепилася.

У коридорі зчинився новий епізод ґвалту. Та, здалося, всіх швидко випхали.

Влад в секунду опинився поруч з княгинею, стиснув її руку наново. Та глянув на Валіка.

— На сьогодні — досить. Я зрозумів. Заберу папери, — рвучко, яро, крізь зуби видав. І відвернувся. — Їдьмо! — кинув Арсену.

Та взяв з його рук своє ж пальто, яке накинув на плечі Василини.

Вона більше не промовила ні слова.


Їй було страшно. І кортіло розреготатися одночасно з тим!

Долоні спітніли від спроб опанувати всі ці неочікувані, сполохані емоції та інстинкти.

А ще… вона розуміла, що треба якось не видати себе. І, можливо, кинути пару дорікань Владу. Бо він же не міг знати, що то все через неї, вочевидь…

Але, що ж за довбана вистава?! Там дійсно була стриптизерка? От би побачити… Дідько! Ні!

Точно не варто, здавалося. Бо… За ребрами щось пекуче вибухнуло.

Змусила зосередитися себе на здогадках та теорії. Через неї то все?.. Однозначно. Вона це зрозуміла ще тоді, як голос Нікіти, свого напарника з відділу почула в коридорі. Вочевидь, він видав себе за курʼєра. З ним був і Роман, також її колега. А от жіночий голос був невідомим Василині. Справжню стриптизерку десь знайшли та вмовили?

Більш-менш вона зуміла уявити й ту виставу, яку хлопці влаштували. А краще б не могла!

Це ж треба було таке вигадати?! Стриптиз?! Хто додумався?!.. Прибила б! Креативники, трясця!

Бо як уявить, на що Влад там витріщався — аж підкидати починало від димного, солодощавого та темного присмаку ревнощів у роті!

Чи то… Так, Яструб запалив сигарету і видохнув дим. Та справа не в тому ж!

— Княгиня… — це він вперше звернувся до неї, як вивів з центру та всадовив в машину. Ледь не з примусом.

Вона неусвідомлена поклала долоню на маленьку кишеню джинсів. Саме сюди хутко засунула те, що Нікіта передав, коли піймав Васю під час «падіння» та здавав на руки Арсену. Біс зна, що то було?! Малесенький прямокутник чи то металу, чи то пластику?

Можливо, флешка? Не ясно.

Вони ж зрозуміли, що вона наразі не бачить? Чи гадають, що то Василина по ходу вигадала для себе прикриття?

Відповіді не мала. Так само незрозуміло поки, як Василина зможе дізнатися, що на ній, якщо то флешка. Але… не так і багато варіантів. Одне ясно — команда про неї не забула та робить все можливе, аби витягти Васю, не порушивши її прикриття.

От тільки… чи розуміють вони, як змінилися її відносини з Яструбом? Про моральний аспект наразі намагалася не згадувати. Інше турбувало.

Бо… хоч хтось може допустити те, що тільки цієї ночі зрозуміла сама Вася?..

— Княгиня?.. — Влад промовив то гучніше, ніби вимагав звернути на нього увагу. І чоловіку точно не подобалося, що вона зосереджена не на ньому. — Сподіваюся, ти розумієш, що я не маю жодного граного відношення до цього довбаного цирку?! — прогарчав роздратовано крізь зуби Влад, клацнувши запальничкою.

Вона немов наяву той вогник уявила.


— Ти ж в мене надто розумна… — знов клацнув, як закривши кришку запальнички тепер.

Це компліменти в дію пішли? Аж цікаво. Він реально хвилюється через її думку та враження?..

Хоча вона це й раніше зрозуміла — коли Влад таки взяв її з собою. Вона для нього важила. І дуже суттєво.

І… це все ускладнювало ще більше! Особливо тим, що відгукувалося у Василині всередині! Ха їй грець!

— Владе… — помовчала, підбираючи слова. — Я злюся. Хоча чудово розумію, що, якби це ти замовив… стриптизерку, щоб розважитися, — вона таки додала у тон ярості… — То все це скасовував би тоді, коли мені дозволив їхати з тобою, — пирхнула роздратовано та яро.

Погано те, що навіть не дуже довелося старатися! Та грана ревність аж вібрувала у тоні! Дуже, дуже яскраво, трясця! І вона не могла цьому ради дати!

Може, й добре, бо для ролі — так і треба. От тільки біда — вона не грала. І одна думка, що Влад дійсно міг бути з кимось ще — вибішувала до темної, шаленої, та небезпечної ідеї цьому завадити за будь-яку ціну! Най і силою…

Триндець! Рятуйте, хто може!

— Чудово, — прогарчав Влад, видихнувши дим, судячи зі звуку та присмаку гіркоти в салоні авто. — Ти в мене таки розумниця…

— Але відразу скажу — терпіти такого не буду! Ні-ко-ли! — раптом, навіть себе здивувавши, рикнула Василина! Точно, як сам Влад нещодавно.

Ще й кулаки стиснула… ми-мо-віль!

Геть небезпечна реакція для капітана СБУ, що працює під прикриттям! Де її витримка?! Про що вона думає?!

Але Влад збоку дуже задоволено хмикнув, здалося. А потім він хутко звільнив її від паска безпеки, клацнувши замком та… смикнув Василину вверх! І всадовив собі на коліна!

Обхопив дужими руками, оточив собою з усіх боків! Вона загубилася у його ароматі та жарі! Влад же зарився однією долонею в її волосся, за своєю звичкою міцно намотуючи локони на пальці. Згріб у жменю жадібно!

Потягнув шовкову тканину хустки, яку сам завʼязав сьогодні.

— Я розумію, жадана моя! — прогуркотів їй в шию, немов втискаючи ті слова своїми губами! — Та ціную, — додав, здивувавши.

Зубами кожне відбив мітками на шиї, від чого її у гостро-солодкій, чуттєвій судові вигнуло!

— Бо мені, бляха, ніхто не потрібен більше, чуєш?! — обдав гарячим видихом з присмаком табаку. — Але й сам умову маю: ти — вся моя, до молекули! До найменшого зойку! До кожної граної вії! Лише моя! — він губами до її повік притиснувся, немов кожну ту вію перераховував. — До скону!

По хребту потужне тремтіння прокотилося від жорсткої, порочної та трохи лячної обіцянки, що вібрувала у цьому хрипкому шепоті!

Від навіженої сили, з якою він, здавалося, потребував всієї Василини. Це навіть лякало.

І… Так. Вона саме це зрозуміла нещодавно: Влад — не відпустить. Ніколи.

Уявити не могла, що має статися, аби Яструб раптом дозволив їй зникнути з його життя та не кинувся шукати?! І хоч це не дуже відповідало його портрету, з описом якого її відправляли на це завдання, — знала, що не помиляється.

Як то встигло трапитися?! Коли?! Не уявляла.

Але він немов схибився на ній!..

Такого вони точно від початкового плану не очікували.

Як і того, що і Василина… сама впаде в ману, на ім'я «Яструб»!

18

Він не мав би її настільки зачаровувати.

Просто. Не. Мав.

Але ж зачарував.

— Навіть відсунувши все інше, — спробувала вона додати гумору у голос.

Бо атмосфера в салоні авто точно почала тиснути. Він хоч підійняв перегородку з водієм?

— Як ти це собі уявляєш наразі? — обхопила руками його шию, влаштувалася щокою на плечі, удаючи, що сама не відчуває, як їй від того добре. — Що я кудись подінуся? Піду? Втечу? Що, Владе?.. — змусила себе широко посміхнутися, хоча ж сама промацувала ґрунт.

Цього не мало бути. Ось такого комфорту та гарячого затишку просто від його присутності. Але він був. І це жахало.

— Я цього взагалі уявляти не бажаю! Бо цього не буде! — рикнув Влад, притиснувши її до себе ще міцніше. — Ніколи! — заявив він твердо. — Ти — будеш зі мною. Все.

— Це… дивно, ні? — вирвалося мимовіль.

— Що саме?! — рубанув холодно Влад, немов відколов шмат криги.

Взагалі, вона мала на увазі оцю його дивну одержимість нею.

Але… щось у тому, як він проричав це питання, наштовхнуло на здогадку, що то наразі не найкраща тема для обговорення. А то ще й наручники на неї надягне, замість браслета. Прикує до себе.

— Що таке ось сталося, — вильнула вона темою. — І на твоїй зустрічі… випадково таке трапилося, — під кінець розсердилася на себе. Прикусила язика.

Бо геть тупо ж звертати його увагу на хлопців, які з нею намагалися звʼязатися! Вона починала робити помилки через своє захоплення ним. Що геть погано!

І тут у Влада почав вібрувати телефон. Чи то рятуючи, чи, навпаки, заважаючи їй виправити ситуацію. Яструб на мить закамʼянів, немов зважуючи, чи відповідати.

— Так? — все ж витяг телефон.

— Дзвонив лікар. Тебе чогось не дістав. Хоче оглянути Василину, — заговорив Арсен. Вона почула, бо в нього ж втиснута.

Вочевидь, Влад таки відгородив їх від охорони.

Але сама не зрозуміла.

— Для чого? Наче ж завтра мали? — Влад немов думки її прочитав.

— Не знаю. Передаю, що сказали. Якийсь препарат хоче замінити, як я зрозумів.

Це, мабуть, було важливо та виправдано для Влада. А може, він мав зараз вільний час.

— Добре. Поїхали у лікарню, — розпорядився він, не дозволяючи Василині пересісти.

І… вона не дуже виривалася, сподіваючись, що таки це допоможе відвести розмову від надто тонкої криги, на яку Вася була ступила.


— Лікар каже, що хтось намагався дістатися даних про неї, — друг очима вказав на Василину через скло.

Арсен підійшов впритул, поки Яструб на мить вийшов сюди, за скляну стіну палати, де Василина лежала під крапельницею. Тому Влад був певен, що їх не почують.

Усвідомлення зайняло менше миті.

— Конкретніше! — рикнув Влад, відчувши спалах гніву, не притаманний йому зазвичай.

Але Арсен був з тих, при кому він міг дозволити собі бути собою.

Власне, як і дозволити ось такі буревії емоцій, які вже тиждень рвали нутрощі, неначе хижі звірі! Бо охоронець і друг й без того надто добре знав його та сам все бачив.

А Влад тільки удавав, що дав тому раду, трясця!

Правда ж в тому, що зараз, від цих кількох слів, у нього в голові — все вибухнуло!.. І куди потужніше, аніж той бісів торт у центрі нещодавно!

Позатим, він змусив себе відсунути гнів та зосередитися на фактах.

— Хто?! І що їм було потрібно?! — натомість, процідив на дивовижу рівним, холодним тоном.

Ніби зараз не жеврів всередині бажанням повільно знищити тих, хто загрожував його жінці! Жінці, яка, вочевидь, нічим йому не поступалася! Навіть силою власної одержимості ним, Яструбом. Він те її зізнання в машині саме так волів сприймати.

І яку він точно мав захистити. Для себе.

Бляха! Саме цього він і стерігся чи не від початку. Чи не з першої ночі, яку у цій клініці з нею й провів. Що хтось прорахує, зрозуміє, наскільки важливою вона для нього стала.

А у Влада такої людини не було ні-ко-ли. Ніколи, з того часу, як дитиною він втратив всіх рідних. І він же знав! Знав, що не варто! Але не зміг княгині відмовити…

А це було все одно, що намалювати на ній величезну довбану мішень!

Проте Василину він не втратить. Нізащо!

Ніхто за дорослого життя не ставав для нього настільки неоціненним. Навіть Женя, яка була радше другом, чи сестрою… Майже такою, як та, що колись померла від раку ще малою.

Від тієї граної смерті все й почало рушитися. Все. Батьки… не витримали.

А Яструб вистояв. Єдиний. І поклявся, що ніколи не дозволить себе нічому зломити. Він буде сильнішим за все! Навіть за гране небо!

Бо ж навіть видерся на вершину життя так, як це зумів. Скориставшись розумом та тим, що батьки по собі залишили. Проте так і не зумів підпусти когось до себе. Вибудував крижаний мур навколо душі, надто рано усвідомивши, як боляче втрачати.

А Василина не питала, просто рухнула на нього. Проломивши ту кригу. Заповнивши все собою.

І він розумів, що вже ніколи їй зникнути зі свого життя не дозволить!

Хотів поговорити до того з лікарем, але зараз скинув уважний та гнівний погляд на охоронця. Буквально вимагаючи найменших подробиць.

— Це все наразі, що мені сказали. Лікар сам не дуже знається. Це сталося тоді, коли його на місці не було — розвів руками Арсен, однозначно, теж роздратований такою ситуацією. — Та й наших нікого тут на той момент не залишали, бо ми були вдома. Сенс? Зараз послав хлопців дивитися записи з камер, може, помітять щось. Думаю, варто ще й програмістів під'єднати, бо вся документація у клініці цифрова.

— Він вносив її в базу?! — рикнув Влад, хруснувши суглобами від роздратування. — Долучай негайно наших!

Арсен глянув з розумінням на те. Немов й сам уявив у тому кулаці Влада — шию довбаного лікаря, який би до такого додумався.

— Він змінював дані, ясна річ. Але…діагноз та протікання змін стану… — Арсен пересмикнув плечима все з тим же роздратуванням. — Власне, я так розумію, що він через це сьогодні нас і висмикнув, а не чекав до завтра. Хоча й ліки нові ж якісь прописав? — тут друг подивився на Влада.

Так, Арсен у палаті при розмові не був присутній. А Влад по очах бачив, що турбувався той про його княгиню щиро та від душі.

— Так. Каже, що прийшли ті ліки, що замовляв з закордону. Сподівається на прорив, — рикнув. — Подивимося.

А сам подумки вирішив, що тільки вдале лікування на цей раз лікаря і врятує, якщо раптом хтось таки щось дізнався про Васю.

— Ти як? — Влад здавався їй напруженим.

Його руки немов тримали її з усіх боків. І, скидалося, що він здогадується про відповідь. Та Василина не була певна, що варто йому відповідати правдиво.

Вона почувалася паршиво. Власне, всі ці дні їй було не те щоб дуже класно, та до головного болю й запаморочень вона вже майже адаптувалася. Зараз же… це було важко описати.

— Бувало й краще, — вичавила з себе слабку посмішку, чесно про себе визнавши, що сама б після крапельниці не дійшла. Нікуди.

Зараз і трималася лише на цьому захваті рук Влада. А він, здавалося, це відчував, як вона не намагалася удати протилежне. Сили небесні! А ще ж треба було памʼятати про те «дещо», що приховано в кишеньці джинсів, і не загубити…

Занадто багато задач для неї зараз! Тяжко видихнула.

Влад це почув. Сам щось ледь чутно просичав крізь зуби.

— Лікар обіцяє, що має стати краще, — неясно, кого він переконував у тому. Звучало так, немов стримувався, аби не повернутися та не влаштувати лікарю конкретного прочухана.

— Ну, я готова потерпіти, якщо що, — спробувала його заспокоїти новою слабкою посмішкою. — Якщо він вважає, що це нормалізує внутрішньочерепний тиск і якось вплине на зір… Варто дати шанс, еге ж?

— Дідько! — рикнув Яструб, раптом зупинився та перехопив її так, що майже тримав сам на руках. — Арсене, відкрий! Дивитися не можу, як вона непереможну удає, а при тому ж ледь тримається! — тихо, але дуже насичено, яро прогуркотів то над її вухом.

Але ж… Схоже, постарався, щоб його лише вона та голова охорони почули. І це було приємно. Василина навіть не виривалася з його обіймів — сил удавати незламну не лишилося.

— Це пройде. Просто насичений день вийшов, — прошепотіла йому у шию, коли Влад сів у авто разом з нею, влаштувавши Василину на собі максимально зручно.

Але ж таки пристебнув при цьому й пасок. І так від цього тепло стало всередині! Від його турботи, захисту, явного почуття!..

Проти волі! Ясна річ, розумом Василина розуміла, що влипла капітально! І треба б опиратися… тим більше тепер, коли точно знала, що команда намагається її витягти. Але… програвала.

— Тобі треба було залишитися вдома! — рубанув Влад.

«Я ж казав» не було проговорено, але немов пульсувало у тому його мовчанні.

— Зато точно не нудно день провела, — пирхнула Вася, не здаючись, хоча сама у сон провалювалася, не могла втримати реальність.

Щоправда, про це лікар попереджав таки.

— Спи, — помітив то і Яструб. Влаштував її голову у себе у згині ліктя.

А Василина вже не мала сил опиратися.

Таки заснула. Ще й так міцно, що навіть проспала, як вони додому добралися. Прокинулася, коли Влад, здається, збирався її нести в будинок, немов малу дитину.

Але не це її спантеличило та скинуло, направду. Вчепилася в його руку, можливо, навіть подряпавши!

— Що таке, жадана моя? — напружився Влад, намов очікував, що їй боляче.

Але ж ні! Все якраз було навпаки!

— Світло, Владе! Я… бачу світло! Погано ще, геть нечітко. Але щось є… І тіні! — геть не маючи ані різкості, ані спроможності ту навести, все ж щиро зраділа Василина, вчепившись у чоловіка.

Подивилася… ну, «на нього» — не сказати, бо на місці Яструба в її очах все ще була суцільна темна пляма. Най і рухома. Та все ж… чомусь уявила його обличчя. Таке, яким так недовго ж бачила.

І аж губу закусила, не наважуючись до кінця повірити. Виходить, вже навіть звикла до сліпоти.

А от він, здається, з деяким полегшенням видихнув.

— Добре… Трохи таки цей лікар ще поживе, медова моя, — прошепотів їй на вухо Яструб, притиснувши до себе з усієї сили.

Ну, вона сподівалася, що то він жартує на радощах.

19

— Ось записи. Скинули. Якість не мега, та все ж. Плюс, наші хлопці вже з цим попрацювали, щоб трохи покращити, — Арсен заглянув в кабінет, кивнувши головою на ноут.

Вочевидь, натякав, щоб Яструб перевірив.

— Дякую. Ти дивився? — Влад підійняв голову від паперів, що сьогодні йому Валік передав.

Перейшов сюди, коли Василина знову заснула у спальні після вечері. Таки для неї сьогодні виявилося забагато подій, вочевидь. Він вирішив дати їй спокій та зайнявся справами. Бо треба ж таки вирішувати й поточні завдання, а то геть захопився особистим.

— Так, — відгукнувся помічник, все ще стовбичачи на порозі. — Але ж тут у чому біда — ніякого злому чи проникнення не було. То лікарня, а не банк, який закривають на ніч. Тут кожен може прийти хоч і о першій ночі… Хоча, ніхто зараз взагалі не певен, що то вночі було. Може, й зранку, коли міняються зміни й метушня, — Арсен роздратовано клацнув язиком. А потім достав сигарету та прийнявся стукати по кишенях, шукаючи запальничку.

— Тримай, — Влад встав та кинув другу зі стола свою.

— Дякую. Так ось, — прикуривши, провадив далі Арсен. — Я запросив у лікаря ще й запис камер з поверху. Воно, звісно, не ідеально перекриває весь простір. Та все ж, буде з чим порівняти. Раптом, щось знайдемо, — видихнув він дим. — Але поки ми його ще не отримали, — розвів друг руками.

— Добре, — Влад підійшов, теж прикуривши. — Тоді я передивлюся, коли буде й той запис. Що по тому цирку у центрі? — теж видихнув дим, відчуваючи звичну та приємну гіркоту у горлі.

Налаштовувало на роботу, притискаючи до нігтя роздратування. Йому був потрібен контроль. І поки поруч не було Василини — це навіть працювало.

— Все скидається реально на випадковість, — хмикнув Арсен. — У сусідньому коридорі хлопці святкували заручини одного з них. Замовили сюрприз, так би мовити. Навіть попередили наших, тому охорона й пропустила, звісно, все перевіривши. Схоже, просто повернули не туди.

— Ок, — Влад зробив нову затяжку, прийнявши цю інформацію.

Ситуація дебільна. Можливо, в інший день — навіть посміявся б з цього. Але сьогодні… щось всередині муляло. Щось смикало. Можливо, звісно, проблема просто в тому, що ця накладка сталася, коли його княгиня була поруч.

Влад геть не хотів, щоб хтось дійсно усвідомив, наскільки вона для нього неоціненною стала. От і наклалося на фоні підозр лікаря про проникнення та спробу викрадення інформації? Інтуїція працює?

Чи Яструб просто параноїком стає? В принципі, більш-менш адекватно оцінюючи ступінь триндеця, в який його затягувало, немов у пекуче провалля в пекло, — не міг виключити й цей варіант. Та все ж волів все зважити та оцінити найменші, найхимерніші ризики.


Вона удала, ніби спить. Не уявляла, чи повірив Яструб, та наразі не була готова до розмов… Чи навіть до сексу.

Можливо, Влад це зрозумів. А може, й сам вважав, що їй відпочинок потрібен після всього, що за день сталося.

Але, як тільки влаштувався поруч, згріб її в міцні обійми та притяг до себе на плече. Ясно. Ніхто не повірив у її «сон».

Вона ж досі не звикла, до його присутності поруч під час сну. Василина до цього ні з ким не спала, якщо про відпочинок мову вести. Яструб же не питав. Підгрібав під себе кожен раз так, немов підозрював, що уночі вона кудись зникне.

Але її скидання від кожного його руху помітив. Довелося пояснювати, це наче нічим легенді не суперечило.

— Розумію, — хмикнув на те Влад. — І я не звик. Але є дивне відчуття, що тебе — як найдорожчу коштовність берегти варто. Щоб не зникла вночі, — немов жартуючи, розсміявся. — Тому й тримаю.

От тільки не була Вася певна, що жартував. А вираз очей не бачила ж.

Диви, який проникливий! Направду, це більше насторожувало.


Зараз від Яструба пахло сигаретним димом, його гострим парфумом та теплим, пряним присмаком шкіри чоловіка. Неочікувано це принесло Василині спокій, якого вона не знала останні кілька годин.

Та все ж, це було новим. Він не намагався занурити її в пристрасть наразі. Ні. Просто огортав міццю та підтримкою.

— Ти як, жадана моя? — поцікавився Влад, намотуючи її волосся собі на пальці.

Вона ж подумала, що варто попросити ще якогось бальзаму чи маску купити. Хоча Влад вже забезпечив її якимось доглядом, просила раніше. Цей клятий блонд надто сушив, волосся плуталося. Інколи кортіло просто відрізати довжину, стільки догляду то тепер вимагало!

— Це… виснажливо, — визнала тихо, поклавши долоню йому на щоку.

Провела по вилицях, по спинці носа, по бровах. Влад не заважав. Вона так кожен вечір робила. Вивчала пальцями його риси. Пробувала зіставити з тим образом, що відбився у памʼяті.

— Крапельниця? — припустив він, коли її пальці ковзнули по його губах. Обійняв Васю ще міцніше.

— Ні… надія, — ледь чутно видихнула, не відкриваючи очей та водячи пальцями по його обличчю. — Що, як зір не повернеться повністю? Так і залишиться лише світлими плямами? — тільки тут, в повній тиші його дихання, чомусь наважилася дати цим страхам оформитися словами. — Якщо це — максимум, який можна витиснути навіть цими ліками?

Дуже дивно, що вона могла довірити свої страхи та відчай лише тому, кому ж взагалі не мала довіряти по суті! Але, витративши останні кілька годин на те, що навпомацки намагалася зрозуміти, що ж саме їй всунув Нікіта, бо очі геть не стали працювати краще. А потім ще й гарячково вигадувала, куди сховати… Після всього цього, мабуть, трохи впала у відчай.

— Яка різниця? Ти моя. Бачиш ти своїми очима, чи довіряєш моїм — це нічого не змінить, — знизав плечима Влад настільки… твердо та впевнено!

Що вона навіть зависла на мить, отетерівши. Натурально піймала думку: «а, дійсно?!»

І це також не було притаманне Василині зазвичай.

Як у співробітнику Управління, у ній віталися швидка адаптивність, стійкість та незмінна готовність підлаштовуватися й досягати мету за будь-яких умов. Не звертаючи увагу на ціну. І Василина завжди намагалася відповідати цим вимогам. Навіть отримавши цю бісову травму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍Проте зараз у ній щось немов надломилося після цього важкого та надто насиченого дня. Зміна веселощів, ейфорії, ревнощів та неочікуваних сподівань — вичавили до донця. І вона відчувала незвичну потребу у підтримці.

Чи це Влад її вже до себе приручив? Змусив відчути власну слабкість та залежність від нього? Або ж це не вада — розраховувати на когось?

Василина не знала, бо раніше не мала такої людини, якій все б довірити можна було. Тепер же… Яструб ставав надто сильною спокусою!

Та що вона може йому про себе справжню розказати?..

Не маючи на це відповіді, дозволила чи не вперше просто себе огорнути теплом та силою цього чоловіка. Приспати.

Хоча ж відчувала, що він сам незвично напружений та немов сторожко вглядається у темряву навкруги.

— Щось сталося? — поцікавилася крізь сон.

— Ні. Думаю. Відпочивай, — притиснувшись губами до її волосся, Влад сам похитав головою. Мабуть, аби вона відчула.


Наступного дня лікар приїхав до них. Це Яструб наполіг. Не хотів, за його словами, зайвий раз її за межі власної території вивозити поки що. І це лише підтверджувало здогадки Василини.

Щось сталося, вона була впевнена, але Влад не пояснив. Проте склалося відчуття, що були підвищені загальні вимоги до охорони. Вона не бачила, так. Але ніби у самому повітрі будинку це відчувала.

Та й це Яструб коментувати відмовився. А їй у кого питати? Не в Йоля ж. Всі інші навряд чи порушили наказ боса. От тільки кошеня лише нявкало та на її ноги прилаштовувалося.

Поки Василина лежала під крапельницею, Влад сидів поруч та щось дивився на ноуті.

Що саме — вона не знала. Звук він не вмикав або надягнув навушник. Та й про сам процес дізналася, бо Влад повідомив. Проте, все ж дуже сподівалася, що ці крапельниці принесуть накопичувальний ефект. Сьогодні зранку вона бачила ще трохи краще, але ж про якусь чіткість мова взагалі не йшла! Правду вчора сказала — надія геть вимотувала. Та вибору не мала, як і можливості діяти наразі. Тому слухняно виконувала приписи лікаря.


Влад не міг розібрати, що його зачепило.

Він вже втретє передивлявся записи, які передав Арсен. Сам керівник охорони їх теж вже кілька разів продивився, проте нічого конкретного не знайшов. Взагалі диво, що лікар помітив й зачепився за те, що хтось відкривав файл з документами по її історії хвороби у невідповідний час. Тоді, як ніхто не мав би.

Щоправда, зараз враження з другом не порівняти: Влад зранку трохи навантажив Арсена додатковими задачами. Треба було провести одну зустріч, а він не збирався лишати свою княгиню одну під час крапельниць. Памʼятав, як вночі вона у своїй вразливості зізналася. Тому й делегував Арсена на ту зустріч, наче ж нічого надважливого не було. Рутина по справі того ж Валіка.

Ну а сам ганяв цей запис взад-вперед.

І от тут щось таки зачепило погляд. Якийсь рух. Людина… Чоловік? Здається так, судячи з силуету, виходив з автоматичних дверей лікарні і якось так… Чи то повернувся, чи то… Цей рух зачепив. Проте Влад ніяк не міг зрозуміти, чому саме?

Та і ясно, що якість на камерах не була захмарною. Це у них можна було все до пікселя збільшити. Тут же явно економили на спостереженні.

От Яструб і ганяв цей уривок туди-сюди, поки крапельниця не скінчилася.

Василина заснула, кіт прилаштувався на ногах дівчини та теж сопів. Влад наказав її не будити.

Провів лікаря, вкотре вислухав запевнення, що покращення буде… Ну, це трохи таки виправило настрій. І тут подзвонив Арсен.

– Є ускладнення, — різко та уривчасто кинув друг.

Влад підібрався, з самого тону відчувши, що там дійсно проблеми.

— Що?! — напружено.

— Тут лише три тіла. Хтось приїхав раніше за нас. Паперів немає, — доповів Арсен, процідивши слова крізь зуби.

— Бляха! — просичав Влад, зламавши сигарету, яку тільки-но дістав з пачки.

Різко вдихнув крізь зуби, давши собі секунду на аналіз.

— Підчисть все. Хутко. І збери все, що зможеш. Нам будуть потрібні всі докази.

20

— Валік, що за підстава?! Куди ти, бляха, вліз?! І з чого вирішив, що я буду твою дупу прикривати, якщо ти мені навіть не повідомив подробиці?! — Влад здавався дуже злим.

Він завжди починав говорити тихим, крижаним тоном, коли його хтось вибішував, вона це вже відстежила. Але від того тону немов плоть з кісток здирало!

Щоправда, до неї він так не говорив… поки?..

— Я маю повне право просто послати тебе на хрін! З такою підставою, ясно?! — ані трохи не змінив тон Влад, судячи з усього, розмовляючи з кимось телефоном. — Або ти розповідаєш мені все, або…

«Валік»… це той, з яким вони вчора зустрічалися? Цікаво, що ж він зробив? Чим так розʼярив Яструба?

Голос Влада долинав притишено, немов з-за дверей, його точно не було у спальні.

Василина важко перевернулася на бік та притисла руками очі, намагаючись розліпити повіки. Поруч нявкнув Йоль, який спав на її ногах, здається. Кошеня було обурено спробою Васі встати.

Ліки допомагали, безумовно, але мали й побічні ефекти. І від млосної, гидкої слабкості зараз тремтів кожен мʼяз у тілі. Вона почувалася геть беззахисною через це! І Василині це відчуття ніц не подобалося!

А ще варто було б якнайшвидше відвідати вбиральню. Крапельниця…

Тому Василина таки відкинула покривало та важко відкрила очі й… різко випросталася! Бо вона таки бачила! Дійсно бачила! А-а-а!

Піднесла руки до обличчя, розрізняючи пальці… Так, не бачила ще дрібних шрамів чи ліній на долонях, але то вже не так страшно, їй-бо!

Озирнулася довкола, розрізняючи вікно, штори, навіть світлу пляму дверей у вбиральню на стіні навпроти! Дзеркало з іншого боку… де був гардероб, наскільки вона памʼятала!

Вважай, вперше дивилася на це очима, а не мацала руками!

Це навіть не порівняти з тим, що вчора сталося! Вона могла розрізнити предмети, хоч і без різкості! І зрозуміти, що то!

Але це вже не біда, правда? Різкість якщо й не повернеться… то для цього є лінзи, окуляри, операції, на крайній випадок!

Піднялася, дійшла до ванної. Ще й вмилася потім, немов тим сподівалася додатково прояснити очі. Підняла голову, мутно розбираючи своє відображення у дзеркалі над раковиною.

«Цікаво, Владу вона сподобається в окулярах?», — раптова думка спочатку спантеличила, а потім змусила трохи перелякано хмикнути.

За фактом, яка різниця, що Яструб подумає? Вона, можливо, скоро щезне з його життя і Влад чи його думка не будуть мати жодного значення!

Але… правда в тому, що навіть переконуючи себе в цьому, Василина, здається, собі й не вірила. Ні в тому, що перестане озиратися на думку Яструба, ні в тому, що він дозволить їй кудись пощезнути…

Так, добре, з цим потім розбереться. Все треба робити крок за кроком.

— Княгиня? Це ти сміялася? — щире здивування у голосі Влада та звук відчинення дверей, змусили її обернутися. Мабуть, через воду, яку вмикала, не почула кроки.

Яструб застиг на порозі вбиральні, схоже, уважно вдивляючись в неї.

— А я тебе бачу… Майже, — не стримала посмішку Василина, розпрямившись.

Дивно прозвучало, немов дражнилася. Можливо, так і було. І вона просто не зуміла втриматися.


Владу потрібно було зосередитися на справі. Все точно вийшло з-під контролю. І Валік не міг достеменно пояснити, що, трясця, сталося?! Чому його партнери, люди, які взагалі займалися суто економічним… «залагодженням» ситуацій, раптом не дожили до зустрічі з Арсеном?!

Що це в біса за справи на нафтобазі у них такі?!

Яструб не вірив. Бо не буває так.

Хто за цим стояв? Хто знав, що вони мали передати документи Владу та настільки був зацікавлений у паперах по нафтобазі, що ліквідував свідків?

Чи свідчило це про те, що Яструб міг їх упізнати? Ніхто ж не був в курсі, що замість нього поїде Арсен. Вирішили в останній момент.

Валік впав в паніку і готовий був благати, аби Яструб його прикрив та захистив від будь-чого. В бункер його заховати, чи що, цікаво?! Та головне, що Валентин не міг сказати, хто грає на тому боці. От що здавалося геть дивним. Як можна не знати своїх ворогів?

Проте ніяких погроз чи пропозицій Валік не отримував… Чи так стверджував, принаймні.

Не те щоб Яструб звик всім вірить на слово. Взагалі ні. Але ж не він тут найбільш зацікавлена особа, чи не так?

Граний триндець! Йому зараз лише таких розбирань не вистачало!

Але навіть на всьому цьому фоні, Яструб не зміг стримати широку посмішку у відповідь на ось цю заяву своєї княгині!

Хай навколо хоч весь довбаний світ летить у прірву! По цимбалах!

Його збіса радував її гарний настрій!

– І наскільки добре ти мене бачиш, жадана? — скинувши брови, він поки відклав телефон на комод та увійшов до ванної.

Причинив за собою двері, бо цей її кіт ладен був куди завгодно проковзнути та все перевернути догори дриґом! Не те щоб Влад чогось іншого від тварини очікував, проте… Яструб швидко робив висновки.

Підійшов та міцно обхопив Василину руками. Жадібно зарився у волосся обличчям та глибоко вдихнув. І от реально відчув, як грудна клітина немов розширилися. Неначе луснули ці тенета напруги, настільки звичної, постійної, давньої, що й не помічав здебільшого. Але ж саме поруч з цією жінкою, немов на повні груди дихати починав.

А вона ж нічого для того й не робила. Просто посміхалася у відповідь, обіймала з такою самою силою. Сама притискалася до нього так, немов Яструб — все, чого ця дівчина від життя бажала!

Охрініти, як пʼянко було таке відчувати!

Зараз же Василина скинула голову, озирнулася, сильно примружившись. Наче силуючись навести різкість в очах. Потім розвернулася, не звільняючись з міцного захвату його рук.

А він і сам не міг пояснити, чому в неї вчепився, як направду. Немов намагався себе врівноважити, не дозволити роздратуванню від робочої ситуації затьмарити розум.

Василина ж тепер подивилася прямо йому в очі найбільш зосередженим поглядом за останні дні. Так, що він дійсно повірив — бачить. Щось таки розбирає у навколишньому. Біля куточків її очей зібралися тонкі промені зморшок.

А потім вона підібгала губи.

— Достатньо, аби зрозуміти, що щось трапилося, — раптом заявила княгиня таким тоном, ніби збиралася зараз вибивати з нього інформацію. Ти ба, яка сувора!

І це чомусь змусило Влада щиро розсміятися.

— Не найкращий варіант, але я й такому повороту радий, — відкинувши голову з тим реготом, він притиснув її до грудей.

— Тоді я уважно слухаю, що ж тебе турбує? — скинула брову Василина, обхопивши його щоки мокрими долонями.


— Гарна спроба, княгиня, — аж реготнув Влад. — Але ти ж не думаєш, що я справді навантажу твою світлу голівоньку та погіршу результати лікування? — розплився він у лукавій посмішці, накривши її руки своїми поверх. — Лікар чітко сказав, що тобі не варто надто хвилюватися… — нахилився він та притиснувся губами до її вуст.

А Василина аж засичала! Натурально!

Прямо. Йму. В. Рота!

Яструб розреготався! Ця жінка вміла покращити йому настрій у будь-якій ситуації, трясця! Та у княгині, здається, мався інший погляд на ситуацію!

— Владе! Я не збираюся стояти осторонь, якщо тобі… — вона чомусь зненацька замовкла та немов наче запнулася. — Потрібна допомога, — додала через мить. Та він помітив, хоч і не зрозумів цієї паузи.

А Василина вже шумно видихнула, стиснувши зуби та притиснувшись лобом до його лоба.

— Я не з тих, хто буде вдома сидіти, Владе, — якось на саму себе не схоже, притишено видихнула Василина.

Але його немов підкинуло від впертості, яку в тому тоні почув!

— Ти НЕ будеш ризикувати! — процідив Яструб, навіть слухати це не збираючись.

Бо йому раптом сяйнула в голову думка, що вінвже брав Василину з собою на зустріч з тим самим Валіком, бляха! А раптом там би якась підстава була?! І це її тіло Арсен знайшов би…

Як колись з Женею, яку ж на схожій на зустрічі вбити й намагалися! Добре, що тоді там Тимур був…

Хребтом прокотилася крижана хвиля просто від уявної картини, бляха! Розум ледь не знесло на фіг! Просто від того, що таку думку допустив!

Сіпнув на себе дівчину, ввіп'явся пальцями у потилицю, накручуючи її волосся на долоню. Буквально втиснув княгиню у себе всім тілом!

І напав на рот Василини якимось жадібним, навіженим цілунком, немов намагався переконати себе, що кохана ціла та неушкоджена! Поруч з ним!

Божевілля повне!

— Влад! Ти ж не збираєшся мені цим рота заткнути? — пробурчала вона в його губи… хоча не дуже то й виривалася, треба сказати.

— А діє? — хмикнув єхидно.

І тільки сильніше на себе потягнув, з новим запалом цілувати почав, увірвавшись поміж губ язиком! Буквально впиваючись її смаком!

Бо череп підривало злим шалом від уявної ситуації, коли вона б могла через нього загинути…

— Влад! — спробувала вона обуритися. Але то важко, коли його язик у її роті, ага.

— Взагалі — не збирався. Але якщо ти наполягаєш, — хмикнув, немов злизуючи солодкість її рота! Змушуючи себе перемкнутися!

Проте непрошені думки самі у голову лізли, дідько!

Так, в цих думках не було нічого від логіки чи адекватності.

Якоюсь частиною розуму Влад це все ж розумів. Бо він сам був з нею на тій граній зустрічі та все контролював, чи не так?..

Ні, бляха, ні! Тут же в голові спалахнула картина торта тієї довбаної стриптизерки та…

— Влад! Я не те мала на увазі! — обурилися Василина, але…

«Рух! Довбаний рух!», — як блискавкою вдарило у мозку! Рух того граного курʼєра, який підхопив Василину, яка перепнулася!.. «Рух!»

Він його вже бачив!

Та Влад зараз навіть сіпнутися не встиг, чи до кінця усвідомити. Бо саме у цю мить:

— А, грані аспиди! — різко видихнула Василина та…

В цей момент таки піддалася його полумʼю і якійсь дикій потребі, яка попри все вени Яструба пропалювала наскрізно! Потяглася сама назустріч, обіймаючи…

І здоровий глузд остаточно полишив голову Влада!

Якась шалена суміш страху за неї, жадливої необхідності… Немов вона була його довбаним киснем — це все розірвало вічний всебічний контроль! Вибухнуло у венах примітивною потребою впевнити себе в тому, що Василина — ціла! І він точно не дозволить їй більше жодного разу ризикувати собою!

21

Це було повним божевіллям! Абсолютним!

І не мало жодного відношення до того, бачить вона його настрій, чи ні!

Розум відступив перед натиском потреби та жадоби, яку ж ця жінка викликала в Яструбі самим своїм існуванням, диханням! Забирала всі адекватні думки.

Серйозно, здавалося, що Василині потрібно лише дихати, аби Яструбу голову зносило на фіг! І він ніяк не міг дати цьому ради! Хоча типу мав би вже трохи збити цього навіженого марення, чи не так? Якось притишити всіма тими попередніми спалахами їхнього нестримного, хтивого кохання.

Але ж ось він — в цьому моменті, коли сам не встиг зрозуміти, як вже іншою рукою підхопив її під сідниці! Тримає прикутою до себе, хоч ніби й всадовивши на раковину. Й так, неначе рік її не цілував, а не якихось жалюгідну пару годин, накинувся на губи княгині! Проковтнувши будь-які її заперечення.

Прикусив її підборіддя, виразно-сексуальну шию, відразу зализуючи. Але ж точно залишаючи нові тавра!

Геть її бісову кофту!

Стягнув і її штани… Та й Василина активно долучилася, схоже, також скучивши за цю добу, тож з цим управилися за лічені миті.

Влад розстібнув власний пасок та штани з такою спритністю, ніби від цього їхні життя залежали… та й почувався зараз саме так! Немов застрелить будь-кого, хто спробує тільки встати між ним та цією жінкою!

Вона ж тим часом його сорочку смикнула, здерши тканину, зірвавши ґудзики. Немов і нею заволоділо шаленство! А він лише більше божеволів від того, що не поступалася йому. Нічим, трясця!

Краватка залишилася на шиї Влада. Ну, дяка, що хоч не затягнула! Але по фігу! Ось це йому точно не могло зараз завадити!

Втиснув кохану в себе. Сам розсунув її ноги своїми стегнами, влаштовуючись так, що й повітрю не просочитися між тілами. Ні-чо-му! Ковзнув пальцями по обважнілих складках, кайфуючи від того, що вона вже його очманіло прагнула! Відчував це! Чув надривне дихання! Відчував вологу… Розвіз цю шалу м'якість, заводячи її сильніше. І сходу жадібно штовхнувся у жарку глибину відразу двома пальцями… Втрачаючи витримку та розум від того, що її рука вже міцно та впевнено охопила його член, що буквально стовбичив, пульсуючи потребою! Неначе сам намагався добратися до бажаної жінки.

— Презерватив! — задихаючись, потребувала княгиня.

Ковзнула вверх-вниз стволом його члена, від чого Владу крижу простромило чуттєвою судомою! Смикнувся до неї всім тілом.

— Ось! — прохрипів, витягши з шафки… Вони їх вже повсюди натикали, дідько, бо таки накривало повсякчас.

— Влад! — вона до нього припала всім тілом, вже не згадуючи про докори чи заперечення.

При цьому пальцями продовжуючи буквально творити щось неймовірне з його членом. Та клята краватка між ними затиснута, вносить різкий контраст між гарячою шкірою та холодним шовком. Гострі, збуджені соски коханої немов дряпають шкіру! Збільшують це гране божевілля, збуджують до нестями!

— Йди до мене! — рикнув, швидко розірвавши пакування. Розкотив тонкий силікон.

Схопив її руки, відвів від себе, щоб не кінчити завчасно. Та нарешті стиснув її стегна, скинув, підлаштовуючи. Щоб вперлася спиною у дзеркало. Та увірвався шаленим, потужним ривком, від чого Василина вигнулася всім тілом, обхопивши його шию, ввігнала нігті у мʼязи. Відчув, як схрестила сильні ноги у нього на сідницях.

Та застогнала від першого ж поштовху, закривши очі та закинувши голову. Чим він у ту ж мить скористався! Припав губами до пульсуючої точки на шиї. Втягнув в себе, ставлячи новий засмокт у ритмі своїх ривків в її гарячому тілі. Поки обох не накрило так, що буквально затрясло!

— Я ніколи тебе відпустити не зможу, медове моє кохання, — прохрипів, ще ловлячи прихід від цього дикого оргазму, що вхопили на двох.

Вона застогнала, всім тілом завмерши. Вчепилася в його волосся, немов очманіла від такого зізнання. І вирячилася крізь вії, не зумівши навіть до пуття очі відкрити.

Ну, Яструб міг зрозуміти. Сам від себе досі… очманівав.

— І насититися тобою — також. Ніколи! Це просто нереально, кохана, — хотів посміятися над собою. Але ж прозвучало, немов присяга, бляха! — І саме тому — ти нікуди не будеш соватися, де є хоч якась загроза, ясно?! — натурально гримнув голосом, хрипким від тільки-но пережитого.

Вона підібгала губи, немов зібралася сперечатися. Ага, зараз. Розігналася, його княгиня! Так він їй і дав!

Не втримався, припав губами до того граного соска, що продовжував дражнити його навіть в такому стані. Та замість обурення, вирвав з неї ще один солодкий стогін, хоч і відчував, як ще від минулого задоволення тремтить кожен мʼяз у тілі коханої жінки.


— Пішли. Треба тебе нагодувати. Ти на сніданок майже не їла нічого, — так і залишивши на підлозі понівечену нею сорочку, Влад нарешті дав волю її потилиці.

Стягнув з шиї краватку та відправив туди ж на підлогу, до іншого їхнього одягу. І, геть не соромлячись власної наготи… ну, як шкарпеток не рахувати (а вони геть не псували його грану красу!), відправився у кімнату.

Відчуваючи себе немов підсліпувата дівчина-підліток, яка не може відвести очі від свого краша, Василина зіскочила з раковини та пішла за ним. Власне, теж не дуже переймаючись тим, що зараз гола.

Проте це вона вперше таким Яструба… майже бачила. Без деталей, але ж основне! І це її заворожувало, дідько!

Хоча б і не мало!

Однак він був збіса гарним! Майже незаконно!.. Якби вже не закохалася в нього по вуха, зараз просто б пропала… От, бляха!

Тільки в цей момент Василина дійсно усвідомила, як глибоко та безповоротно вона влипла! Без шансів на порятунок!

Закохалася у чоловіка, навіть до пуття його не бачивши! Проте ж сповна відчувши, яким він вміє бути люблячим та надійним для тих, кого вважав близьким! Справжньою опорою та стіною, яка від усього вбереже та захистить.

І як далі жити з цим знанням та власними почуттями, як робити те, що мала б за обовʼязком — не уявляла! Тим більше, що зараз тупо не могла підсліпуваті очі від його збіса сексуальної дупи відірвати!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Мені зупинитися? Покрутитися? Бо є відчуття, що ти вже спину мені пропалила своїм поглядом, княгиня, — раптом таки завмер Влад та озирнувся. — Чи те, що нижче, — посміхнувся із сарказмом.

Вона не бачила виразу його очей та у голосі явно бриніла добра іронія. А ще — очевидне захоплення й… темний підтон бажання! Чорт! Він все це бачив у ній?! Як Вася ледь підлогу слиною не закапувала, плентаючись за ним сюди?!

— Так ми до обіду не доберемося, — його голос став хрипким та низьким. Яструб немов попереджав.

А ще — таки розвернувся та підійшов впритул до неї.

— Май совість, я чи не вперше тебе таким… бачу, — у неї голос зламався. Та швидше від того усвідомлення, яке ще пульсувало у грудях. — Маю право розглядати досхочу!

Вона не зможе. Просто не зможе проти нього виступити. Чи заарештувати.

Не тоді, коли він — ладен був бути її очима все життя Василини… Коли визнав, що кохає її. Прямо це сказав. Назвав її своєю «коханою», від чого вона досі до кінця не отямилася.

— Маєш таки, згоден! — реготнув Яструб. — І що? Подобаюся? — скинув темну брову Влад, нависнувши над нею.

І вона побачила цей жест! Нечітко, змазано, але ж!

— Достобіса як! — видихнула, припавши до нього всім тілом… бо таки трохи прохолодно було шастати голою, хоч і у спальні.

Чорт зна, як ото Влад не мерз. Укуталася його руками, які Влад моментально огорнув навколо її плечей. Уткнулася носом в його шию, поки взагалі не розуміючи, що тепер робити?

А він задоволено та жадібно припав губами до її скроні!

Зізнатися Владу? Розповісти, хто вона?

Але… як?! До незвичного холоду в животі страшно, що він на неї з отим крижаним холодом гляне, який вона не раз чула в його голосі, як злився на когось… Та й не просто ж так Яструб став… собою.

І тут у нього задзвонив мобільний, який Влад до того лишав на комоді, а дорогою сюди — забрав. Чоловік повернув кисть, якою смартфон тримав, та, здалося, підібгав губи. Мабуть, побачив щось з того, що вже викликало його невдоволення.

Згадала, як Влад виставляв претензії Валентину, від чого вона й прокинулася.

— Добре, княгиня, це мене тішить. Та ще буде час. Надивишся, — Влад потягнув її до гардероба, не відпускаючи від себе. — Зараз тебе нагодувати треба.

— То що сталося, Владе? — знову повернулася вона до теми, яку він так вдало перемкнув вибухом пристрасті. Але ж вона не забула.

— Нічого, щоб змусило мене змінити думку, яку я вже озвучив, кохана, — хмикнув Яструб трохи зверхньо.

І це таки зачепило, немов садно. Попри млосну солодкість у животі, коли це звернення почула знову від нього.

— У мене був телефон. Не знаєш, що з ним сталося?

Натягнувши білизну та спортивні штани, які він їй простягнув, вона взяла й… з деяким викликом дістала сорочку Влада з вішака, замість кофти. Нахворілася. Годі.

Так чи інакше, час братися до справ. Хоч зараз й уявити не здатна, що робити.

А він скинув брову, спостерігаючи за цим демаршем з… цікавістю? Але не заперечив і сорочку не забрав. Ну так, дозволяв же.

22

— Так. Був. Він розбився, — Влад повів її на кухню, міцно тримаючи за руку.

А Василина не могла не оглядатися навколо. Все ж таки більшу частину його будинку не бачила ще, най і не дуже добре, а все ж.

— Вочевидь, коли ти впала. Мої програмісти його дивилися, я думав зберегти інформацію для тебе, але він виявився пустим, — в голосі чоловіка вона вловила зацікавленість.

Тобто, вона йому має все доповідати, а він тільки те, що сам вирішить?! Як типово! Аж бісить!

Захотілося вмазати йому в щелепу з усієї сили. Навіть попри те, що ще пʼять хвилин тому мліла від кохання до цього авторитарного типа. Ти диви, які контрасти! Може, від ліків?

Та все ж, поки не наважилася обрати якийсь варіант розвитку подій, пояснити, мабуть, вартувало. Тим більше вони на кухню зайшли й Влад всадовив її за стіл… А ось це нетипово. Можливо, тепер вважав, що їй тут зручніше буде.

Поставив щось грітися.

Це було… мило. І досі дивувало її в Яструбі: те, як спокійно він робив все сам, та піклувався про неї весь цей час. Цей чоловік небезпечний, дідько! Він цілковито її підкорював!

Змусила себе зосередитися. Ясна річ, телефон був пустий. Вона ж не дурепа, соватися в лігво Яструба з якимись даними. Він міг той змусити її віддати, навіть якби не сталося… те, що сталося.

— Ага, він новий був. Я його тільки й встигла… купити перед тим.

Пауза була розрахованою.

І Влад відреагував саме так, як вона й припускала.

— Княгиня? — розвернувся до неї обличчям Влад, уважно вдивляючись. Це вона і без різкості могла зрозуміти. — Ти його вкарала? — без засудження, скоріше, з якоюсь внутрішньою напругою запитав Влад.

Вона то звісно ні. Але ж, за легендою, у «спонтанною» втікачки під час облави СБУ таких грошей бути й не могло. А «там» їй ніхто не мав дозволяти мати спосіб звʼязку зі світом.

— Позичила, — Василина просто відвернулася до вікна, підібгавши губи. Грати треба було дуже правдиво.

Але ж… дідько! Брехати йому ставало збіса складно! І не лише через те, що Влад таки неймовірно розумний та просікти може найменшу похибку…

Їй просто не хотілося йому брехати. Та що робити з правдою… не знала. Уявити його реакцію — теж поки не здатна була. Чи навпаки, якраз, тому й боялася?.. Він може просто її вбити, чи не так? І то не оборот мовлення.

— Через годину, максимум, в тебе буде телефон! — Влад хруснув суглобами, немов присягаючи. Щось у своєму написав. — І я давно пропонував, до речі…

— Так, — перервала вона його справедливий докір, відчуваючи гіркоту у роті. — Та я лише тепер нарешті можу адекватно скористатися твоїми порадами витратити час… Раз вже ти не дозволяєш мені бути корисною для тебе, — все ж закинула Василина, натякаючи, що не готова з цим змиритися.

Але до того, як Влад встиг би наново їй вивалити своє владне «ні!», у кухню ввійшов Арсен. І най вона ще погано бачила, проте відразу вловила, що настрій у керівника охорони — паршивий.

Щобільше, сама атмосфера у кухні немов моментально змінилася. Неначе температура впала на кілька градусів. І це точно було повʼязано з настроєм Влада, який глянув на Арсена та теж зчитав настрій друга. Ясна річ, навіть краще, ніж то вдалося Василині.

— Владе… — почав було Арсен.

— Мені потрібні всі дані, що ти встиг вияснити, — різко обірвав його Влад, здається, хитнувши головою. І ще… — зупинився, немов раптом згадав, — записи з центру, де у нас була зустріч учора з Валіком. Всі, особливо з входу та лобі, — додав, поставивши перед нею тарілку.

А у Василини мороз пішов потилицею — навіщо йому ті записи?


Телефон виявився геть дурно витраченим часом та… мабуть, грошима Влада. Про що вона, звісно, йому не сказала. Бо після наказу Яструба їй чи не моментально притягли останню модель найкрутішого гаджета, трясця! Майже відразу за Арсеном зайшов хтось з хлопців та приніс.

Могла б здогадатися, звісно, що він не зверне увагу на те, який обрала сама Вася тоді. Але ж, дідько! Що їй з цим навороченим флагманом робити?! До нього ж не те що флешку, навіть провід нормальний не підʼєднати!

Чи вже підʼєднати?! А, по цимбалах!

Головне, для її потреб він точно не підходить! От тільки Владу того ніяк не пояснити.

Так що вона… подякувала. Дуже. Здається, трохи знервовано, бо й так вся на нервах. Після короткої, сповненої недомовками розмови двох чоловіків на кухні під час їжі — її досі трохи судомило.

Намагалася ж зрозуміти, навіщо Владу ті записи з центру знадобилися? Там десь точно хлопці були, чи не через їх появу? Щось детальніше перевіряє? Навіщо?

Чи таки щось по Валентину дізнатися треба, з яким точно зараз якісь проблеми були у Влада повʼязані…

А цей впертюх так і відмовляється щось пояснювати! Ще й Арсену заявив, щоб і не думав Василині нічого розповідати!

— На твою думку, раз я тепер бачу так-сяк, то мізками користуватися вже не здатна? — образилася Василина майже щиро. — Чи мені ці патли обрізати? Одна морока з ними! Через блонд не сприймаєш мене серйозно? — закинула йому… більше через те, що це блонд вже дійсно остогид.

Ну і варто якось готувати Яструба до факту, що ніяка вона не блондинка, ментально — так точно. Та й фактично…

Трясця! Вася що, реально думає залишитися тут? З ним?..

Може, хоч спробує дізнатися, що там їй Нікіта передав?.. Але як? На айфоні? На бога!

Арсен вийшов, подалі від їхніх розбирань, на ходу щось жуючи. Вона не змогла роздивитися, що саме. Розумний, чортяка. Вловив, що назріває скандал?

— Княгиня! — аж гримнув Влад на цей закид. — Тільки спробуй! Справа взагалі не в волоссі! Я ж сказав, що зроблю все, аби ти була у безпеці!

— Не у волоссі, але його чіпати не можна… Цікаво, — підібгала Василина губи.

Насправді вона контролювала себе, хоч і дуже не до душі була така позиція Влада. Проте… у неї свої цілі. І поведінка наразі має бути такою, щоб ті досягти. І ось ця необхідність — теж бісила. Маніпулювати, прикидатися з ним — ставало все огидніше. І їсти знову не хотілося.

— Кохана моя, — Влад наблизився та обійняв її за плечі.

А Василині — немов постріл! Контрольний. У скроню.

Схоже, він також зумів її больові точки визначити, свідомо чи ні, а натискав їх до біса влучно!

— Я казала, що не з тих, хто покірно вдома сидітиме, — нагадала крізь зуби.

— Та ти навіть нормально ще бачити не почала! — раптом рявкнув Влад, схоже, теж тримаючись з останніх сил…

Дідько. Вони одне одного чудово доводити навчилися. От тільки вона взагалі цьому не раділа, хоча мала б, з точки зору керування емоціями такої людини. Бляха! Цікаво, а можна якось дистанційно звільнитися? Просто пощезнути з всіх списків Управління…

— Чудово! — натомість гримнула і Вася, вскочивши на ноги.

Хитнулася. Вхопилася за… щось. Можливо, стіл. Але не бажала погоджуватися з тим, що він правий.

— Значить, буду дивитися твій граний ноутбук! Передачу, про вимираючого носорога, який не може знайти свою самку! — вона навіть не знала, звідки то у неї в голові спливло!

І коли взагалі чула таке, звідки? Але зараз чудово на загальний напружений фон лягло. І на її обурення! Яке лише частково було награним!.. Погано.

— Я не голодна.

Але тепер вона пояснила, нащо їй ще й ноут, окрім телефона. Можливо, хоч там щось з флешкою зможе зробити… Якщо то флешка, звісно. Бо досі ж не мала можливості глянути.

— Княгиня, — попри те, що вона встала, Влад заступив їй дорогу.

— Ти ж такий зайнятий… важливими НЕ жіночими справами, — скривилася вона. — А я тільки й здатна, що ліжко гріти. Чи то раковину, — додала єхидно та пішла в бік коридору, виразно демонструючи, що її не варто зупиняти.

А Влад… він би міг. Але ж сам не хотів у цьому питанні поступатися. Вона розуміла, насправді.


Повернувшись до спальні у супроводі охоронця, який допоміг їй знайти дорогу, Вася першим ділом випустила Йоля. Його вони тут закрили випадково. Кошеня, здалося, трохи навіть образилося на це поневолення. Нявкнуло обурено та завіялося кудись коридором. Можливо, їсти побіг. Його миска знаходилася у кухні.

Сама ж кинула на ліжко ноутбук, який їй дозволили взяти з кабінету Влада… не його, на щастя. І роздратовано дочапала до гардероба. Знайти свої джинси було трохи важко, бо таки вона все це бачила вперше. Але й варіантів поміж явно жіночих речей було небагато. Тому Василина обережно розправила їх та полізла в кишеню.

Але… там нічого не було, трясця! Вона ще раз перевірила всі варіанти та навіть інші кишені, хоча точно памʼятала, що заховала у найменшу. І тут їй у голову сяйнула жахлива думка! Вася згадала, що тоді, коли вони повернулися, в будинку ще працював клінінг. Але їй було так погано, що перевдягнулася та дозволила Владу себе годувати чи не з рук. Поки в кімнаті прибирали… але не могли ж вона й в речах копирсатися?!

Чесно кажучи, вона до цього не стикалася з клінінговими компаніями, тож і гадки не мала. Може тому, в якійсь трохи навіженій відчайдушній надії, почала обстежувати навпомацки полиці та підлогу гардероба.


— Дивись. Ось, — Влад зупинив запис з камер клініки та вказав Арсену пальцем на екран, де якраз завмер у русі той тип. — Майже впевнений, що це — той курʼєр, який торт привіз. Один з них. Той, що княгиню притримав, коли перепнулася, — пояснив свою здогадку другу, який не коментував ту сварку. Але дивився немов з іронією.

Влад стиснув зуби, подумавши про кохану. Від ноти, на якій закінчилася їхня розмова, було гидко всередині. Бляха! Він точно не хотів ані ламати характер цієї жінки, ані засувати її кудись у комору. Ба більше, Влад чудово розумів те, що спонукало її сперечатися та огризатися. Вона була бійцем до кінчиків своїх нігтів… які навіть бувши сліпою, просила його допомогти їй обрізати. Щоб не заважали, раптом що.

Він її чудово розумів, дідько!

Саме тому, мабуть, і відчував зараз цей гидотний присмак у роті.

Але так само чудово він розумів, що просто не може собі дозволити ризикувати цією жінкою! Вона стала неоціненною!

Скарбом, який він ніколи не шукав, але тепер, отримавши, ні за що у світі не зумів би відмовитися!

А саме через цей її характер, Василина однозначно весь час буде ризикувати, навіть не задумуючись. І хоч Яструб розумів, що не планує все життя провести у стані конфронтації з нею, та й не витримає просто — поки не розробив стратегію. Для цього він потребував часу. А його увага наразі й так розривалася між новими проблемами з боку Валіка та ось цією метушнею навколо ж Василини, якраз! І це напружувало!

Він вже був певен, що вона під ударом. І найперше Яструб має тут розібратися та владнати. Миритися з княгинею він буде потім. Як і розробляти варіант дій, який таки трохи потішить її гордість.

В тому, що зуміє все залагодити, навіть тіні сумніву не мав.

— Зараз. Не певен, але, можливо, ти й маєш рацію, — не здогадуючись про думки Влада, Арсен перемотував запис на прискоренні, поки на моніторі не зʼявилися записи з лобі бізнес-центру. — Ось! Зараз вони входять… Цей? — запитав, спостерігаючи за рухом. Та Влад не встиг відповісти.

В цей момент у прочинені двері кабінету постукали та на порозі застиг один з охоронців.

— Вибачте, босе, — звернувся він до Арсена, коли вони обидва скинули голову. — Я вчора забув, бо мав відігнати машини на техогляд. Але ось, — хлопець підійшов та поклав щось на стіл. — Прибиральники вчора знайшли на підлозі, не знали, куди подіти. Віддали мені. Не прослушка наче. Якась флешка, схоже, — додав він, коли й Влад, і Арсен з подивом поглянули на предмет.

23

Тієї граної флешки ніде не було! Василина облазила всю цю довбану величезну кімнату! От навіщо Владу були такі простори, запитання?!

Вона тяжко опустилася на пʼяти, всівшись на підлозі гардероба.

Серце напружено билося в грудях, а пульс тарабанів у голові, оглушаючи її. І страх, до якого таки не звикла, звився у животі холодним, напруженим, пульсуючим вузлом.

Вона загубила те, що передав Нікіта. І навіть не дізналася, що там було! Це довбаний провал! Повний!

Тяжко видихнувши, вона потерла очі. Голова вже боліла від перенапруження. Але ж вибору не було. Можливо, Василина таки щось пропустила? І варто ще раз перевірити…

Вона нахилилася, заглядаючи під нижні полиці, де стояло взуття, підсвічуючи собі ліхтариком на телефоні. Хоч для чогось це наворочене диво техніки придатне… і так на тому зосередилася, що запізно почула кроки Влада у коридорі. Встигла тільки випрямитися, так і сидячи на підлозі, коли двері прочинилися.

Яструб завмер на порозі, здається, уважно роздивляючись її. Це було якось так нетипово, що вона просто завмерла, скинувши до нього обличчя знизу-вверх, намагаючись розібратися.

Влад тим часом дістав сигарету та затиснув губами. А потім якось повільно клацнув запальничкою і глибоко затягнувся у повній тиші.

Вона не бачила точно виразу його обличчя, надто перенапружила очі, мабуть, аж сльози виступили.

І тільки після того, як видихнув дим повним ротом, ще більше ускладнивши їй огляд на своє обличчя, чоловік наблизився.

— Щось загубила… княгиня? — поцікавився Влад.

І… Василині навіть питати не треба було.

Аж здригнулася від цього тону! Неначе крижані кристали ввіпʼялися у шкіру, боляче поранивши.

Цей тон!.. Цей бісів тон! Тільки за нього можна було б зненавидіти!

Якби її при тому стрілами провини не простромило.

Та Василина сильніше випростала спину, не дозволяючи собі навіть погляд сховати, най і погано вже бачила деталі від втоми та пульсуючого головного болю у скронях.

— Вочевидь те, що ти вже знайшов, Владе, — змусила себе піднятися, спершись на полиці. Най не зрівнятися з ним ростом, але хоч якось.

Їй було до біса лячно зараз! Але вона точно не збиралася йому цього демонструвати! Хоч і відчула раптом пустоту, що ошелешувала.

Лише від того, що зараз не відчувала тієї підтримки від цього чоловіка, до якої вже базово звикла, як виявилося.

Навпаки, у цей момент він промовив оту єдину фразу до неї так… немов вирвав її серце з грудей та затис у свої долоні, роздивляючись з презирливою цікавістю.

Ще й наново видихнувши дим сигарети поверху.


– І хто ж ти насправді, моя княгиня? — простягнув він з колючою, крижаною іронією, роздивляючись її так, немов мураху під мікроскопом.

Це не було приємно. Це було лячно!

Влад же випустив з рота нову хмарку сигаретного диму. А потім дістав пачку, витяг нову сигарету та… прикурив від недопалка, який у зубах тримав. Так і дивлячись в упор на Василину.

Кинув недопалок кудись на комоді. Можливо, там була попільничка?

У неї від цих його дій аж в животі все закрижаніло від страху, чомусь. Геть інша людина! Чоловік, яким вона його біля себе ніколи не бачила, най і зараз не дуже то добре мала змогу очима користуватися.

Але саме той, про якого стільки років у звітах читала.

— Що було на тій граній флешці? — замість цього запитала вона, вперто виставивши вперед підборіддя.

Наскільки б зараз Василина не стереглася Влада, який лише годину тому змушував її стогнати від насолоди та погрожував самим тільки коханням, вона не збиралася ламатися. Навіть попри пекучий біль у грудях.

Не зараз ще.

Але… вона була надто дорослою, аби вірити в казки, хіба ні?

— На твоєму місці, я б не ставив зайвих питань та відповідав на мої, — саркастично цокнув Влад язиком.

— Ти не на моєму місці, — відрізала вона, ще сильніше випроставши спину.

– І то правда, княгиня! — реготнув чомусь Яструб так, що майже шкіру їй зранив цим сміхом.

Вона не знала, що від почуттів буває настільки боляче, дідько!

— То що там було? — вперто повторила, намагаючись тримати й голос, і обличчя.

Яструб скинув брову настільки виразно, що навіть вона це вловила. Знову затягнувся.

— Ці-ка-во, — простягнув він те, що зазвичай вона говорила.

Його голос все ще здирав їй шкіру над хребтом. От правда.

— Мені теж цікаво. Бо я так і не дізналася, чи то взагалі флешка, — вона схрестила руки на грудях, просто щоб приховати, що вони трясуться.

— Тобто, ти хочеш мене переконати, що не знаєш, що там було? — Влад видихнув в її бік сигаретний дим.

А вона аж пирхнула. Хоча, може, то істерика.

— Ти при собі?! Я навіть не бачила нічого адекватно до сьогодні! І це не мої вигадки, бляха! — кинула в його бік дійсно обурено, притупнувши ногою.

Не мала права зараз злякатися. Яструб цінує силу волі — це знала точно.

— Хіба ти й лікарю своєму не віриш?! — поцікавилася натомість.

Яструб промовчав.

– І де б я перевірила? У мене якась техніка була, чи що?! — вона аж очі закотила, їй-бо! Роздратовано видихнула.

Він перевів на мить погляд кудись за її спину. Можливо, на ноутбук, який лежав на ліжку вимкненим. При цьому Влад продовжував стояти впритул, нависаючи над нею всією своєю міццю.

— Але ти геть вправно підскочила до того типа, який ту флешку тобі й передав, чи не так, княгиня? — не те щоб по його голосу можна було впевнитися, що вона переконала Влада.

— Я впізнала його голос, — не стала заперечувати те, що й так скидалося доволі очевидним.

На обличчі Влада не змінився вираз. Він не ворухнувся. Проте… здалося, що відповідь йому не сподобалася. І температура навколо впала ще на пару градусів.

Вона зараз просто не мала на це часу, серйозно! Але чіплялася за якусь грану надію…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ — То що було на флешці, Владе? — не в її позиції вимагати, проте…

— Ці-ка-во, — знову повільно повторив він, затиснувши сигарету між зубами. — Пішли, — кинув раптом так, немов до розстрілу її присудив.

А потім він зробив якийсь різкий рух рукою, який вона не розібрала та… розвернувся до неї спиною.

І пішов коридором! Вочевидь, очікуючи, що вона піде слідом?! Василина ще не йшла сама. Навіть сюди її провів охоронець, коли вона удавала, що дуже сердита на Влада. Але зараз… вибору не мала.

І заштовхавши кудись у живіт той біль, який намагався розірвати серце, ступила непевними кроками у коридор.

Тут було напівтемно, що дуже заважало. Вона геть не орієнтувалася, але попереду крокував Яструб і… їй нічого не лишалося, як йти за ним. На чистій, дідько, впертості!

Вона перепнулася на третьому кроці, і навіть до пуття пояснити не могла, що сталося. Заплуталася у власних ногах? Невже таки кортизол дається в ознаки? Нервує? Здалося, коліна оніміли.

Зупинилася, вирівнюючись. На мить примружилася, сподіваючись, що це допоможе втомлені очі прояснити. Вона не мала жодного права скиглити.

Та коли відкрила… виявила, що Влад стоїть прямо перед нею. І все ще тримає у роті недопалок, що жевріє.

— Бляха, — яро просичав Яструб крізь зуби та… раптом схопив і міцно стиснув руку Василини, якою вона тільки-но терла очі. Смикнув її на себе. — Пішли. Не витрачай дарма наш час! — кинув він грубо та так, немов вона тут вже три години стовбичила.

І він скидався дуже розлюченим.

Але що їй зауважити? Безпечним здалося просто вчепитися в ті сильні пальці та йти слідом.

Відчуття було таким, ніби у голові вибухнула бомба. І цей вибух ніяк не вщухав, обмежений граними кордонами його довбаного непробивного черепа!

Розум випалювало ядерним спалахом.

І це повторювалося. Знову. І знову.

Гране. Довбане. Пекло.

Рука стискалася надто сильно. Він це розумів. І на керування власною кінцівкою витрачалися останні дещиці його хрінового самоконтролю! Але й попри це, Влад розумів, що стискає тонкі жіночі пальці надто сильно. Чи витримає?

Неусвідомлено смикнув на себе, відчувши тиск браслета, який сам на неї одяг. Немов нагадування про її належність.

Вона не була тендітною. О, трясця, ні! Але все ж вона значно поступалася йому статурою та міццю кісток в першу чергу. Він памʼятав ті бісові КТ-знімки так, ніби хтось випалив їх на його рогівці.

І все ж вона була достатньо сильною, щоб витримати цей його спалах, здавалося.

Але лишалося одне маленьке питання — ХТО ВОНА, в біса, взагалі ТАКА?!

Зміст тієї граної флешки цього не пояснював. І якоюсь частиною свого палаючого розуму Влад навіть шкодував, що ту знайшли. Він не хотів цього знати, бляха!

Чого саме? Того, що його ось так можна навколо пальця обвести? Чи того, що вона йому брехала? Чи того, що не була тією, ким Влад її собі зобразив?!

На хрін!

Він не знав відповіді на жодне з цих питань. І це також підривало мізки.

Але одне Влад знав так само точно, як відчував зараз кислотний опік за грудями: він не міг розтиснути жменю і дати волю її руці. Так чи інакше, а їй від нього нікуди не подітися.

Дідько! Він навіть не зміг тримати подалі від неї, поки вони коридором йшли! І як би сильно він зараз не намагався не завдати їй болю, Влад не знав відповіді на ще одне питання: був цей контакт більше потрібний йому, чи напівсліпій дівчині?..

Коли вони ввійшли до кабінету, Арсен, що стояв біля вікна, поворухнувся та відкрив рота, ніби щось хотів сказати Василині. Але одного погляду на Влада йому вистачило, аби засунутися назад, ще глибше в тінь. І промовчати.

Проте дівчина все одно здригнулася, хоч і спробувала це приховати навіть від нього. Забула, що він таки тримає її бісову руку?

В повному мовчанні Влад довів (дотяг?) її до свого столу та різким рухом розвернув ноутбук сюди екраном. Клацнув запальничкою, що прозвучало надто оглушливо у тиші, яка тисла на всіх тут. Запалив нову сигарету… Збіса, яку на рахунок за останню годину! Не памʼятав!

А потім включив на відтворення звуковий файл.

«Ми тебе витягнемо. Дві доби максимум. Тримайся.», — прозвучав голос того самого курʼєра. І все.

24

Треба було визнати, що інформації намагалися дати мінімум. Щоб її не підставити?

Не те щоб спрацювало. Довбні!

Насправді Влад був навіть злий на цих недоумків! Хто так працює, взагалі?! Він їх спалив протягом доби, попри купу інших завдань!

Якщо вони були в лікарні й вивчили її файл, то мали зрозуміти, що так чи інакше, а підставляють оцим Василину. Як вона, на їхню думку, мала це прослухати?!

Вона ж… ніби напружилися ще більше.

— Це все, що було на флешці? — доволі впевнено запитала.

Хоча він чув, наскільки зараз відрізнявся її голос від того, як дівчина розмовляла з ним лише пару годин тому.

І це трощило йому серце не менше, ніж її зрада. Щоправда, це Влад заштовхав кудись на задній план того пекла, що продовжувало в голові вибухати. Він має право бути дуже злим!

— Ні. Є ще той самий текст у вигляді документа. Схоже, твої люди таки не до кінця повірили у твою сліпоту, га, Княгиня? — хмикнув з отруйною іронією.

І сам не зрозумів, чому прізвисько тепер прозвучало інакше, як імʼя. Немов цим таврував та привʼязував її до себе, хай там хто вона насправді була!

Арсен у кутку шумно видихнув, помітивши. І зрозумівши.

Друга не менше обурила, що ця дівчина зуміла обійти вже його внутрішній радар! Арсена це збісило. Вочевидь, не міг собі пробачити симпатії, що спалахнула миттєво. І того, як піддавався на її авантюри.

Та Яструб наразі надто лютував, щоб на це зважати.

— То хто ж ти, княгиня? — рубанув крижаним тоном.

Відсутність інформації про цю жінку, яка тільки дві години тому так стогнала в його руках, що у Влада розтинало ребра від потреби бути ближчим, — зараз просто влаштовувала у грудній клітині ядерну зиму!

— Як тебе звати? Насправді! — додав різким, жорстким тоном.

А вона підібгала губи.

— Василина. Це моє справжнє ім'я.

— Триндець! — чомусь хрюкнув Арсен збоку.

Та Влад зараз надто намагався втримати хоч якусь подобу контролю, аби відвернути свою увагу від цього зблідлого обличчя. Цікаво. Він таки думав, що це для легенди вигадано.

Їй точно стало гірше, він бачив набряк на очах та червоні лінії судин на білках. Вона надто перенапружувала очі. Але чи його це біда, бляха?

– І хто ти є, Василина? Представишся, нарешті? — процідив крізь зуби.

Задушивши бажання просто запроторити її в темну кімнату та накласти якийсь компрес на ці довбані очі!

А вона відкрила рота і:

— Самойленко Василина. Капітан СБУ. Відділ економічних злочинів, — відтарабанила якусь, бляха, нісенітницю!


— Що?! — здається, той граний «вибух» таки щось пошкодив у його мізках. А може, у вухах. Влад не вловив звʼязку.

Але Арсен збоку тихо ухнув та навіть присвиснув.

— Капітан СБУ?! — повторив друг так, ніби не повірив.

Власне, Влад теж. Не повірив.

— СБУ?! Якого біса?! Ти — капітан СБУ?! — повторив він так, ніби зараз розрегочеться.

Бо таки справді був до того близьким! Він багато чого встиг прикинути за цей час. Але не ось ЦЕ.

А її аж підкинуло! Ти диви! Справді зачепило?! Схоже на то.

Бо княгиня стиснула руки, скинула своє чортове вперте підборіддя та зімкнула щелепи так, що жовна перерізали вилиці. Ще й вперед посунулася, як напираючи на нього… І це при тому, що була нижче за Влада на голову!

Шалена жінка! Він не міг притишити цього довбаного захоплення нею навіть зараз, бувши злим до біса! Навіть попри те, що готовий був в цей момент її придушити!

Ярість таки переважала!

— В це складніше повірити, ніж в те, що я билася на підпільному ринзі? — прошипіла ця навіжена, немов на нього образилася.

— Так! — пирхнув Влад, затягнувшись сигаретою до того, що в нього зараз спалахнуть легені, здалося.

Але… якось таки підібрався, згадавши її удар правою.

— Ну то ти не такий і розумний, Яструбе, як всім пилюку в очі пускаєш! — пирхнула ця самогубця та схрестила руки на грудях.

Очманіти! Вона реально не розуміє, в якій він ярості, що кидає виклик?! Очі хворі заважають?! Чи зовсім пустилася берега?!

Та перше, що він спитав, виявилося не це.

— А чи ти билася, княгиня? — прогарчав зневажливо та фиркнув.

— Уяви собі! — рявкнула раптом ця навіжена. — Билася! — прозвучало так, ніби вона якраз його не спосібним до того вважала. Чи не боягузом…

Але Влад не від того зараз палахнув так, що перекусив ту грану сигарету!

— Де, бляха?! — рявкнув він, вихопивши недопалок з рота. — З яких це пір відділ економічних злочинів відправляє співробітників на бої?! — він нависнув над нею, стиснувши кулаки так, що у порох стер той уламок сигарети.

Немов збирався вчепитися у цю тонку, пихато вигнуту шию та витрусити з неї пояснення.

— З таких, що я не відразу в цей відділок влаштувалася! — рявкнула дівчина, і не подумавши від нього відступити.

Дідько, що?! То вона таки билася?!

Він зараз її придушить. Гарантовано! Якого біса вона розпалює його ярість?!

Усвідомлення того, наскільки він насправді наразі балансує на межі, змусило Влада шумно видихнути та хоча б спробувати повернутися до кордонів логіки.

— Це наразі не першочергове. Потім… послухаю, — кинув він та повернувся до Арсена, який стояв у кутку біля вікна, палив та намагався максимально злитися зі шпалерами.

Надто добре знав такий стан Влада.

— Дві доби? То це мусимо от-от на гостей чекати, як гадаєш? — процідив крізь зуби. — Варіанти?

— Мабуть, вони візьмуть ордер.

Його аж сіпнуло.

— Я тебе питав, моя люба? — на видиху повільно розтягнув те речення, знову глянувши на Василину.

Всім своїм виглядом натякаючи, що краще б їй постояти дуже… дуже тихо.

— Я тут більш кваліфікована, ніж Арсен, — знизавши плечима, заявила Василина, не звернувши на то уваги.

Охрініти! Він міг те забути, на її думку?! Серйозно?!

Влад повільно втягнув повітря в себе.

— Гадаю, вони заявляться вночі або рано зранку. То улюблена практика, — швидко втрутився Арсен, скосивши очі на Василину.

Точно намагаючись тим перемкнути на себе його увагу. Ти диви. Хоч і образився, а все одно прикривав? Цікаво.

— Так. Це найбільш ймовірно, — згодилася Василина.

Так. Ніби. ЇЇ. Питали! Трясця!

Яструб щиро не знав, на якій бісовій витримці не спалахнув!

— Що ж, залюбки з ними стрінуся та поспілкуюся. Шкода, що тебе вони не застануть, моя розумниця, — прогарчав Влад. І глянув на Арсена. — У вас пів години. Ти знаєш, що робити. Я все вирішу. Щоб ні єдиного натяку в будинку не лишилося, — витяг телефон та хитнув головою, щоб друг її уводив.

І Арсен мовчки кивнув, не ставлячи зайвих запитань.


— Ви здуріли?! Та спецзагін тут все догори дриґом переверне в пошуках мене! На біса нариватися?! — Василина буквально бігла за Арсеном.

— Так кортить від нас втекти? — грубувато пирхнув керівник охорони.

— Ні! — ляпнула Вася перш ніж подумала.

Він повернув голову, навіть трохи скинувши темп, та здивовано глянув на неї. А вона розсердилася сама на себе.

— Але ж на біса Владу так підставлятися?! Це реально небезпечно! — продовжила думку, бо дійсно нервувала. — Невже ви не розумієте?!

У них у відділку не було нічого, що реально можна було б Яструбу приписати, з доказами та фактами. Як і в інших. Він збіса вправно залагоджував свої справи. Але утримання співробітника СБУ — це вже зовсім інша пісня. І Вася точно не хотіла брати у цьому участь!

— Так тут ось у чому сіль, Княгиня. Тебе тут не буде. Навіть згадки, — клацнувши пальцями, хмикнув Арсен, промовивши це звертання, точно, як Влад в останнє.

І чомусь здалося, що це має якесь значення.

Але охоронець знову потяг її в напрямку спальні. Як не дивно, тут вже були якісь хлопці. Вочевидь, теж охорона. Влад же говорив їй, що постійно у будинку тільки ті, кому він довіряє… І вона.

Окей. Про це варто подумати потім.

Ці охоронці ретельно… перевіряли кімнату, здається. Вона не була певна.

— Бери з гардероба все, що хочеш взяти сама. Все інше ми заберемо, — підвівши її до дверей, велів Арсен.

— Але тут всюди мої відбитки! А вони будуть шукати!

Та охоронець не слухав вже ніяких зауважень. Схоже, він також був ображений на неї. Трохи менше за Влада, та все ж.


Ось так за тридцять хвилин Василина опинилася… десь під землею, їй-богу! І це трохи лякало. Сумку їй нести не дозволили, за її спиною хлопці почали чимось оприскувати всі поверхні… Невже відбитки прибирали? Капець. Вони орієнтуються краще, ніж вона думала.

Влада вона побачила лише на коротку мить, коли він кинув другу:

— Вас вже чекають, — та глянув на неї тим новим поглядом, вагу якого вона відчувала навіть наосліп у темряві… підвалу.

Так-так! Її притягли у підвал! На мить навіть лячно стало, що він… таки пристрелить її, ображений за цей зухвалий обман. Ну малощо там від нього «кримінальний кодекс авторитетів» вимагає? І навіть перелякатися встигла… Та тут Влад завмер майже впритул, нахилився до її волосся та якось так повітря втягнув в себе, немов намагався аромат її відчути… У Васі сироти на потилиці виступили! Величезні!

Але до того, як Вася зауважила б, що ховатися у підвалі — дуже нерозумно, Арсен кивнув та підійшов до якогось виступу. І… прочинив двері, ввімкнувши ліхтарик. За ними були сходи вниз.

Справжній, трясця, потаємний прохід! І вона трохи отетеріла! Але їй не дозволили затриматися, аби бодай щось запитати! Влад підштовхнув її до Арсена та охоронець повів Василину вниз натурально страхуючи власним тілом. Позаду йшли ще два охоронці.

25

— Що це таке? — ошелешено запитала вона, намагаючись роззирнутися у напівтемряві.

Хоча, ясна річ, її очі з тим майже не справлялися.

— Колодязь, — відгукнувся Арсен… трохи іронічно.

— Що?! — у Василини кудись голос впав.

І наче розбився вщент, так хрипко то вийшло. Аж ухнула.

Вони її в колодязь притягли?! Справжній?! В сенсі?!

Стало так страшно, як навіть не було тоді, коли зрозуміла, що флешка у Влада! Серце в горло підскочило, а на скронях виступив липкий піт!

І Арсен так легко на всі її питання відповідає, нічого не приховуючи… Чомусь згадалася бабка, що незадовго до цієї операції нагадала по руці Василині колодязь і якусь зламану башту. Та майже запевняла, що Василині смерть загрожує… чи повний крах, принаймні!

— Який колодязь, на біса?! — прохрипіла, вся напружившись. Так вирішивши, що тут або пан, або пропав.

— Так у нас у дворі стоїть, на вигляд, наче справжній. Там навіть вода є. Деяка кількість. Резервуар. А за фактом — прикриття для цього ходу. Відразу планували, про всяк випадок, — без вагань пояснив Арсен, продовжуючи рухатися, притримуючи її.

Василина пригадала колодязь, який побачила, коли вперше у двір Влада попала. Твою ж наліво! Вона ніяк не могла розгадати їхній план.

Вони вже спустилися і наразі пересувалися тунелем.

– І ти мені це все розповідає тому?.. — якби підштовхнула до відповіді.

Доволі абсурдно, бо була змушена чіплятися за його руку вже для того, аби просто йти. Арсен інакше тримав. Це геть не було схоже на захват Влада.

Акуратніше, навіть з… повагою? Та раптом до біса закортіло, аби поруч саме Яструб опинився!

— Бо ти вже нікуди від нас не подінешся, Княгиня, — реготнув охоронець. — Яструб тебе не відпустить. Ким би ти там не була. У своєму минулому житті, — Арсен озирнувся та глянув на неї…

Можливо, багатозначно. Але вона не стала б стверджувати, бо ні чорта не бачила! До того ж… Василина таки була шокована! Настільки, що зараз навіть не могла вигадати адекватну відповідь.

Але, здається, прямо тут її вбивати не збиралися. То можна трохи видихнути. Проте, що саме таки задумав Влад?..


Вони йшли ще декілька хвилин, можливо, десять. Достатньо, щоб вона зрозуміла, що тунель йде за межі ділянки Влада. Хоча… може, навколо все належало йому. Потім вийшли на вулицю.

Але навколо не було ліхтарів, а в темряві вона взагалі нічого не могла розгледіти. Очі боліли нестерпно.

Арсен всадовив її в машину, пристебнув. Сам сів поруч, але не торкаючись. І… вони кудись поїхали. Це тривало якийсь час, але Василина не могла розслабитися, все більше нервуючи через те, що може Влада очкувати за спробу викрадення співробітника Управління.

Очманіти! Їй би за свою долю перейматися! Але ж ні! Вона про нього турбується, трясця!

Схоже, серце свій вибір вже зробило. Проте розум мав декілька зауважень!

Проте, вона немов впала в якусь прострацію. Так, що скинулася, розгублено роззираючись та сліпо примружившись, коли вони десь зупинилися.

А потім хтось смикнув на себе дверцята.

— Охрініти! Мені що, всіх його жінок тепер рятувати до віку?! — пирхнув хтось з веселим сарказмом, викликавши новий напад спантеличення у Васі.


— Тимуре! — різкий жіночий окрик, здивував ще більше. — Ти нариваєшся!

Трохи відволік від незрозуміло злого, пекучого вогню, що спалахнув за грудиною у Василини від попередньої фрази.

— Та годі, Крижинко! Не ламай мені забаву! — пирхнув якийсь чоловік, що зʼявився біля машини та прочинив двері.

Арсен поруч так цокнув язиком, немов його дратував цей тип. Ще й пирхнув.

— Я тобі зараз носа зламаю, коханий, за такі жарти. Влад просив її не лякати, хіба забув? — поруч виникла… дівчина.

Вася не могла вже достатньо сфокусувати очі, аби її роздивитися. Але це точно була жінка.

— Вона не виглядає наляканою. Радше лютою, — хмикнув на це зауваження той, кого дівчина назвала Тимуром.

— Хм… ти правий, — схоже, дівчина теж зважила на вираз її обличчя.

Але Василина, навіть отримавши підтвердження, що не справляється наразі зі своїми емоціями, не могла ті прибрати.

— Якими ще, в біса, жінками?! — прогарчала вона, самостійно відстібнувши пасок безпеки.

Арсен поруч… ухнув, а потім… розреготався! Натурально.

— Тупо це визнавати, але ти все ще мені подобаєшся, попри твоє звання. Особливо в такому настрої, Княгиня! — ляснув охоронець долонею по шкіряній обшивці сидіння між ними. Після чого вийшов.

Вона не встигла на це відреагувати. Вася надто втомилася, якщо чесно. Від всього цього важкого дня.

— Привіт, крижинко, — привітався тим часом Арсен з дівчиною. — Маєш чудовий вигляд. Материнство лише більше це підкреслило.

— Охрініти, Арсен, та ти у нас жіночий улесник! — розсміявся Тимур.

— Варваре, — скупо обізвався на то охоронець, ніби вітаючись.

Василина напружилася. Це звертання мало якесь значення в її пам'яті. Вона щось знала про Варвара. Але охоронець відвернув її увагу.

І обернувся, протягнувши руку, щоб допомогти Василині.

— Тобі варто відпочити, Княгиня. І поберегти очі. Інакше мене живцем закопають у землю, — зауважив Арсен, потягнувши її з салону авто.

Зважаючи на те, наскільки злим був Влад, та як лютував, вона у тому дійсно сумнівалася. Скоріше її десь в тому проході прикопають. Та й до того ж Василину наразі інше питання аж надто цікавило!

— Що за жінки?! — рявкнула вона, майже прикривши очі, для яких яскраве світло ліхтарів цього двору здалося надмірним.

Роздивитися людей нормально було важко. Та все ж, здалося, вона їх… здивувала. От тільки Арсен знову задоволено крякнув.

— Не звертай увагу, — почала дівчина, яку Арсен кілька раз «крижинкою» назвав. — Гадаю, Тимур мав мене на увазі, але це дійсно не має значення, бо… — вона якось тяжко вдихнула, ніби її дійсно вже втомили всі ці чоловіки навколо. — Я — Женя…

— Дружина Влада! — таки вирячилася Вася, попри біль та сльози, що одразу виступили на віях. І чомусь спустошено відступила, впершись спиною в авто.

— Колишня! — рявкнув Тимур так… що нагадав їй раптом саму себе оце тільки що. — Вона моя дружина, дідько!

У голосі чоловіка таки відчувалися ревнощі, хоч і трохи вже стишені.

Капець… тобто, вони її почуття настільки ж легко зчитали? Тому Арсен так шкіриться, немов найкращу зброю урвав проти Васі?

А Женя посміхнулася геть інакше та простягла руку, у ту ж мить переплівши свою долоню з чоловіковою.

— Так, колишня. Але направду, ми з Владом ніколи й не були… Ну, ти розумієш?.. Ми не були чоловіком та дружиною. То все було фіктивно. Я йому за сестру радше, — пояснила Женя, навіть трохи посміхнувшись, здається.

Інформація в їх файлах про Женю була надто суперечлива. Жінка значилася його дружиною та партнером кілька років, а потім просто зникла. І… були різні версії. За ці дні Вася не почула жодного разу про неї й сама не згадувала навіть.

Проте Вася зараз була надто спантеличена не новими фактами, а тим полегшенням, яке ця звістка викликала всередині, затопивши груди обпікаючим теплом! Їй мало бути все одно, чи не так? Хоча… після того, як вона щиро зізналася йому, ким є і без будь-якого опору дозволила себе увезти… Хіба варто себе обманювати?


— То Влад тобі про мене розповідав? — запитала зацікавлено Женя, мабуть, так зрозумівши той її вигук.

— Насправді, ні… Я просто читала його файл вздовж та впоперек разів триста, мабуть… Е-м-м. Гадаю, мені таки варто відпочити, — обірвала сама себе.

Одна справа зізнатися Владу. Інша — його дружині. Колишній. Фіктивній.

Грані аспиди!

Якийсь повний триндець! Вона відчувала себе так, ніби щось в неї вибухнуло в голові ще у в кабінеті Яструба. І зараз там була суцільна каша.

Вона б не стала закладатися та було таке враження, що ті двоє вирячилися на неї. Але у Васі надто сильно боліли очі. Ага. Саме тому вона затулилася долонями.

— Так-так, — раптом доєднався до цього бедламу Арсен. — Княгиня у нас не з простого десятка, вона у нас — верховна відьма у штаті, провидиця, чтиця рун… Ну і капітан СБУ… в минулому, — реготнув іронічно охоронець, підштовхуючи Василину… кудись.

Мабуть, теж вирішив, що детальне знайомство варто відкласти до ранку. З боку господарів запанувало якесь ошелешене мовчання.

Але її раптом накрило іншою думкою!

— Йоль! — аж підстрибнула Вася, згадавши про кошеня.

— Влад про все подбає, — пирхнув Арсен трохи зневажливо.

— Курво! Три хвилини, а у мене вже повний безлад в голові! Я зрозумів, чому він до нас її відправив, — тихо пробурмотів Варвар. — Ай! — судячи зі звуку, він миттєво отримав від карми… точніше, дружини, в бік.

— Це було геть не ґречно! — обурилася Женя.

Проте, бурмотів він то недостатньо тихо, аби й вони не почули.

— Тимуре, ти ж розумієш, що зараз ходиш самим краєчком? — раптом крижаним тоном поцікавився Арсен. — Якби хтось зробив такий закид у бік Жені, га?

— Та все нормально, — тяжко почала було Вася, якби взагалі не плануючи, щоб через неї Влад ще й з друзями чи партнерами розсварився.

Але мовчання з боку чоловіка тривало лише мить.

— Курво! — дійсно у розпачі раптом вигукнув Тимур геть іншим тоном. Зібраним та похмурим. — Не думав, що все настільки серйозно! Я просто пожартував, але то було збіса не дотепно! Визнаю. Щиро перепрошую…е-е, Княгиня, — тільки зараз вона зрозуміла, що не називала їм свого імені.

— Добре. Бо у неї шалений удар правою, сам бачив. І, до речі, вона дійсно капітан СБУ. Тому варто таки менше ляпати, — хмикнув Арсен. — Власне, саме тому Влад і прислав її сюди. Бо є підозри, що колеги Василини спробують її витягти цієї ночі. А він своє не відпустить, ви ж розумієте…

— Влад утримує її силою?! — раптом розгнівано та з такими крижаними інтонаціями прошипіла Женя, що дуже самого Яструба й нагадала Васі.

Ось тут завмерли всі. А Вася навіть не може нормально подивитися навколо.

Та що за дурдом?! В неї було відчуття, що вона пропускає половину контексту!

— Ні! — обурилася вже Вася, шумно видихнувши. Навіть затиснула кулаки! — Ми можемо просто відкласти все це до завтра? Заради бога! Бо це в мене відчуття, що я збожеволіла! І очі болять…

Здається, їй вдалося достукатися до цих людей. Бо тепер схопилися всі.

І вже за кілька хвилин вона була в якійсь кімнаті, де точно можна було лягти у ліжко.

— Ти впевнена, що тобі більше нічого не потрібно? Вибач ще раз за цей… безлад. Ми можемо спантеличити іноді, — Женя застигла у світлому прямокутнику дверей.

Відчувалося, що в неї мільйон питань, але жінка стримується.

— Так… я це зрозуміла. Ні, дякую, — слабо посміхнулася Вася, направду, все більше хвилюючись за Влада. — Хоча… в тебе є ножиці? — раптом додала вона.

26

— Вийшло… жахливо, — вочевидь, Женя була не з тих, хто помʼякшує новини.

— Не дивно, враховуючи, що я робила це наосліп опівночі, ще й на піку знервованості, — пирхнула Василина, тряхнувши куди коротшими «косами».

— Влад… здивується, — Женя таки намагалася підібрати ввічливі слова? Цікаво.

Вона чомусь підозрювала, що це радше викличе в Яструба нову хвилю обурення. Виходячи з того, в якому він вчора настрої був.

— Мені по цимбалах! Я ж не прошу, аби він блондином став, ні?! Чи рудим! То чого я мушу підлаштовуватися? — роздратовано зашипіла Вася. — Хто, взагалі, може хотіти бути блондинкою?! Це збіса складно і виснажливо! — обурилася…

І тут же прикусила язика. Бо господиня, здавалося, була світлою… хоча певності не мала.

— Ну… я не обирала, то мій природний колір, — розсміялася Женя, здається, вірно зрозумівши її сконфужений вигляд.

— Дідько! — вона була надто втомлена.

Очі майже не бачили, доводилося їй постійно прикривати. І кілька годин знервованого, поверхневого сну — аніяк не поліпшували ситуацію. Скидалося, що їх засипало піском.

Посеред ночі Василина раптом виявила, що майже не здатна спати без Влада. Грані аспиди! Це було геть дивно для людини, яка донедавна взагалі не звикла спати будь з ким! Але ці дні, щось понад два тижні, немов зробили її кимось іншим. Тією людиною, з якою Василина не знала, що робити поки що.

Як і з хвилюванням за Яструба, яке вона не уявляла, як стишити хоч трохи! Саме через це довбане хвилювання Василина й відчикрижила собі половину волосся посеред ночі!

Бо її просто бісило те, що після вибілювання, довжина стала сухою та весь час плуталася. Попри весь граний, достобіса дорогий догляд! Хто взагалі міг то витримати?! От вона прийняла душ і не могла навіть розчесатися до пуття без кількох десятків засобів!..

Ну, добре, може, без двох…

Вона не мала на це часу, справді! Василину те дурне волосся змушувало закипати!

— Що ж… поки у нас все одне купа вільного часу… Думаю, ми можемо дати цьому хоч якусь раду… до приїзду Влада, — якось надто оптимістично заявила Женя. — Викличу свого перукаря, — заявила вона, витягнувши телефон.

— Хай він фарбу візьме… русяву, — пробурмотіла Василина, впавши на подушку.

— Стає ще цікавіше, — хмикнув Арсен… якого вона не помітила до цього моменту. А може, охоронець тільки-но зʼявився?

Гівняні небеса! Її очі взагалі колись зможуть адекватно бачити?!

На фоні майже безсонної ночі, нервового піка кортизолу та найвищого ступеня розпачу за останні дні, — це здалося катастрофою!

— Ти що тут робиш? — поцікавилася ледь чутно. — Краще б повернувся до Влада, — пробурчала обурено та… ну так, ніби йому вказує.

Не те щоб вона дуже вже хотіла втручатися, але трясця! Чим вони думають всі?!

— Він великий хлопчик і здатен про себе подбати, — хмикнув Арсен. Але куди привітніше, ніш вчора, дізнавшись про неї правду, здалося. — А от тобі допомога не завадить, здається. Тому я приніс тобі каву, Княгиня. Все, як ти любиш. І навіть готовий другу чашку приготувати. Ну і зараз моя черга стояти на охороні, — додав Арсен, вклавши в її руку якусь гарячу філіжанку.

Василина повільно сіла.

— Я що, під охороною? — отетерівши, перепитала. Зробила ковток напою, якого зараз точно потребувала. — Вважаєш, я звідси втечу? Та я навіть не уявляю, де що знаходиться, — шумно видихнула… і тут же вдихнула з насолодою, вловивши аромат свіжої кави.

— Цікава ідея… Взагалі, я маю тебе охороняти. Всі ми. Аби з тобою нічого не трапилося, допоки Влад не зʼявиться. Але, враховуючи твою вдачу… та нову зачіску… Можливо, варто попередити хлопців, що їх нічні чергування мають й іншу мету, — хмикнув цей невгамовний тип!

Хотілося чимось в нього запустити! Але… вона мала лише чашку, а кава зараз була надто потрібна самій Васі. Ну і… мати Арсена на своєму боці, все ж приємніше, аніж ворогувати. Він… був хорошим другом, як не дивно те визнавати.

Тому Вася тільки підібгала губи та пирхнула, роблячи новий ковток.


— Куди ти її запроторив, Владиславе?! — курʼєр, який, вочевидь, був зовсім не курʼєром, нервово та яро міряв кроками його вітальню.

Власне, чоловік навіть «представився» — ткнув йому в обличчя посвідчення, коли охорона без перешкод впустила цей загін у дім. І Влад навіть був певен, що згадає його звання та імʼя, якщо буде потрібно. От тільки зараз він тим себе не обтяжував.

Бо мозок палав, здавалося! І коштувало чималих зусиль зосередитися на поточному тоді, коли кортіло послати їх всіх на хрін та поїхати, забрати княгиню! І витрясти з неї відповіді на всі йог, трясця, питання! Ну… і поцілувати ще кілька разів, аби назавжди прояснити пріоритети та відбити охоту йому брехати. Але він мусив робити саме це натомість — розмовляти з силовиками!

Ясна річ, вони не знайшли жодного сліду Василини.

Серйозно! Люди Влада на цьому спеціалізувалися. Це — одна з основних послуг, яку він надавав замовникам: знищення будь-яких доказів про існування… будь-чого. Або будь-кого.

І вони були очманіти, наскільки справними в цьому! Влад слідкував та вивчав всі новинки криміналістики, щоб точно знати, як їм протидіяти. Тому… так, цим вправним, міцним хлопам нічого обломилося. Хоча вони дійсно докладали зусилля, він мав те визнати.

Звісно, на руку зіграло й те, що більшість часу Василина проводила в кількох обмежених місцях і завжди під їхнім наглядом.

— Про кого саме ми зараз ведемо мову? І кого ви шукаєте? Дозвольте акцентувати, що мені про це так і не було повідомлено. Так само як і не було дотримано норми виклику моїх адвокатів. В порушення всіх процедур, — спокійно відгукнувся Влад, витягнувши сигарети та прикуривши.

Він не дозволив прослизнути у голос сарказму. Щоб ніхто не мав жодного приводу звинуватити Влада у вчинені перешкоди.

Так само не дав нікому відчути й своє роздратування, яке повільно жевріло всередині. Не кажучи вже про гнів та ярість, які нікуди не поділися з учорашнього вечора! Проте, варто визнати, що він не очікував того, наскільки саме йому вже буде не вистачати княгині поруч. Це нагадувало одержимість. Якусь довбану залежність! Немов цю жінку вприснули йому в кров і за кілька днів вона встигла вбудуватися в його метаболізм не гірше нікотину! От тільки після однієї лише ночі нарізно, він став підозрювати, що позбутися саме цієї залежності буде куди складніше, бляха!

Ще й повна відсутність у будинку її слідів, що сам і організував, — робило ситуацію пекельно нестерпною! Ніби її й не було тут ніколи!

Влад дуже чітко усвідомив, що не готовий з цим погодитися, дідько! Ніколи!

— Ти чудово знаєш, про кого ми! — рявкнув цей сбу-шник, підскочивши до нього. Що, загалом, було таки теж порушенням. — Де Василина?! Наша співробітниця?!

— Мушу вас попередити, що в мене наразі ведеться відеоспостереження. І запис зберігається не тут, — поінформував Влад цього ініціативного правоохоронця. — Ввімкнули, як тільки ви у двір ввалилися, аби у моїх адвокатів був матеріал, — випереджаючи його можливі вимоги вилучити запис, в надії побачити там Василину, повідомив. — Так ось, до вашого питання, уявлення не маю, про кого ви, — спокійно видихнувши дим в бік, рівно посміхнувся.

— Ти забув, що ми бачили тебе з нею?! В тому грьобаному центрі?! Вона була з тобою! Куди ти її дів?! Якщо ти хоч пальцем зачепив… — здається, чоловік почав закипати.

Влад скинув брову.

— Зі мною на зустрічі була Княгиня. Сліпа ворожка, яка знається на рунах, картах, і такому іншому. Не те щоб я вірив у магію, звісно, — усмішка стала кривою. — Але… Вона хороший психолог, якщо ви розумієте, про що я, — Влад зробив багатозначний вигляд. — Дуже вигідно мати таку людину на бізнес-зустрічах. Особливо, коли люди не розуміють, що складають їх психологічний портрет, — він витяг сигарету з зубів і таки трохи глузливо постукав себе пальцем по скроні. Як ледь насміхаючись над цим силовиком.

— Де вона, бляха?! — рикнув цей… Нікіта, здається, спробувавши нависнути над ним із загрозою.

Не те щоб йому те вдалося. Він трохи поступався ростом Яструбу.

— Звідки я знаю? В колодязі дивилися? — поцікавився, все ж таки трохи саркастично.

Силовик аж зашипів, скрививши страхітливу гримасу. Ніби збирався на нього кинутися… Бо вони таки дивилися там, ага. І навіть зондували… Хрін зна, може, підозрюючи, що він приховав тіло у воді.

Довбні.

— Ти сам чудово це бачив! То де наша співробітниця?! — рявкнув цей Нікіта, заводячись не на жарт.

Хай там як, а Влад не міг не визнати, що вони дуже старалися врятувати напарницю від «злого та страшного» Яструба. І це трохи додавало їм бонусів в його очах.

— Слухайте, давайте серйозно: гадки не маю, про що ви, — пирхнув він, спостерігаючи, як у хол впевнено входять його адвокати. От і чудово. — Вона — людина вільна, а я, що б ви там собі не вигадали, не маю звички когось захоплювати чи утримувати силою. Доказів чому ви так і не знайшли, чи не так? — розвів Влад руками. — Ми приїхали після лікарні, бо я допоміг їй вийти на лікаря, поспілкувалися, обговоривши враження від зустрічі, і вона поїхала.

— Куди?! — з підозрою примружився Нікіта.

— Гадки не маю де вона живе, — і це ж чиста правда! Хіба він встиг те у Василини вияснити? Ні! Він взагалі ні фіга ще дізнатися не встиг!

Але він в цілому намагався дотримуватися максимально істини.

— Взагалі не розумію, якщо то ваша співробітниця, чому ви мене питаєте, де вона? Хіба вона б не побігла до вас відразу? Чи у вас немає звʼязку? Можливо, ви взагалі переплутали? — скинув він брову… взагалі без іронії, ага. — І то просто хтось, хто дуже схожий на вашу… Як ви сказали, перепрошую? Василину, чи не так? — ну так стібався. Але гл-и-и-боко в душі.

І агент вже було знов сунувся до нього, схоже, вловивши знущання. По цимбалах вже! Бо йому, бляха, просто життєво необхідно була хоч якась розрада!

— Ви не мали права влаштовувати таке в будинку нашого клієнта, — немов також відчувши цей настрій, перед ним виріс адвокат. Здається, геть не спантеличений тим, що його витягли з ліжка о пʼятій ранку.

Власне, за це Влад їм й платив. Ще й чимало. От хай і розгрібають. «Чимшвидше!» — очима на це другому юристу натякнув.

Бо його вже задовбало стирчати тут! У нього купа справ і питань до своєї княгині.

І ще одна крапельниця за розкладом. Яструб точно не збирався дозволити всім цім довбаним обшукам та її прихованим таємницям порушити план лікування княгині!

27

— О-хрі-ні-ти!

Вона аж здригнулася. Ти ба, не очікувала хіба?! Чи просто надто напружена після всього, що впало на неї за цю добу? Але оце гарчання з боку Влада…

Він немов це єдине слово крізь зуби з такою силою проштовхнув, що саме повітря в кімнаті неначе стало важким та густим. Впало на плечі нервовим передчуттям.

Вона його відчула ще раніше, як би дико то не звучало. Вловила вібрацію, варто було Яструбу в коридор зайти. Реально могла його кроки вирізнити поміж всіх інших.

Та все одно не встигла підготуватися.

Майже неможливо зараз в легені кисень втягти від тієї напруги, що накрила простір між ними. А Вася навіть не може нормально на нього глянути. Хоча за ці пару годин неначе трохи видихнула.

Чи то просто намагалася переконати себе? Але ж, попри все, не збиралася ні на йоту відступати у власних позиціях!

— Так подобається моя нова зачіска? — заломила брову, примружившись при тому.

— Ошалів просто, — процідив Влад все ще таким тоном, ніби йому щелепи заціпило. — На честь чого такі перетворення, моя люба. Можу поцікавитися?!

— Чи не ти хотів відповідей та правди про мене? — ну, може, зовсім трохи огризнулася. — Ну ось, я така…

Не те щоб сама могла адекватно оцінити результат наразі, але їй точно стало легше: волосся не плуталося, та й весело оточувало обличчя… лоскотало щоки, принаймні.

Майстер, якого запросила Женя, сказав, що зупинився на подовженому каре. Ну й колір… він точно став куди ближчим до її справжнього. Що прямо таки якусь розраду подарувало.

Та чи про це наразі варто розмовляти? З одного боку: він хотів знати більше про неї справжню? Ну так ось! Та з іншого…

Все якось не так складалося. Не про те вони говорили й не так! І це породжувало внутрішнє відчуття якогось гіркого надлому! Ще більше підсилювало напругу. Горло немов перекривало тугою грудкою.

Їй кортіло схопитися зі стільця та кинутися до нього! Обійняти, обмацати, щоб впевнитися, що неушкоджений, бо роздивитися деталей не могла. Розпитати б, як і що там було… Та чи саме це вона має робити, як за розумом? НЕ знала…

«Він по інший бік. Хіба забула?»

Тож, замість цього обидва наїжачилися та готові були вогнем дихати, здавалося. Та ще й було відчуття, що занадто багато інших людей навколо. Вона точно бачила якісь силуети…

Влад у цей момент глянув на неї, Вася точно напрямок погляду не могла переплутати, і взагалі вилаявся ледь чутно!

— Що з твоїми очима, княгиня?! — рикнув він хмуро, діставши сигарети.

— З вечора стає гірше. Плюс, є підозра, що вона майже не спала… зачіску корегувала, — швидко відзвітував Арсен, допоки вона й рота не встигла відкрити.

І це її остаточно збісило на загальному нервовому тлі!

— Триндець! Ти ж казав, що твоя задача — мене охороняти, а не шпигувати, нє? — пирхнула роздратовано Василина, трохи по-дитячому.

Та ледь повернула голову в напрямку голосу охоронця. Відкривати очі ще й на нього поки не наважилася.

— Так я й охороняю. Від твоєї ж рвучкості у першу чергу, княгиня, — видав Арсен. — Немов би ти зізналася сама, — важко було зрозуміти, чи він хоч трохи відчуває докори сумління. Але щось таки у голосі натякало на…

— Пропустіть! — а от голос лікаря вона точно не очікувала почути. — Що ви влаштували?! Їй взагалі нервувати не можна! Ніяких стресів! Ви мені весь курс лікування зламаєте!

— Не з нашим життя, док, — хмикнув Влад, проте якось геть не весело. — У нас без стресу не буває, вже вибачайте, — він рушив нарешті з місця та пройшов чи не впритул до неї. — Але ми будемо дуже старатися, — немов пообіцяв.

А Вася відчула, як гаряча, суха долоня Влада опустилася на її потилицю. Пальці обхопили шию у якомусь збіса власницькому, жадібному жесті! Він не питав, просто брав. Ніби вважав, що має право кермувати її життям та самою Василиною. І це таки бісило!

Але, попри все роздратування та незгоду, у неї відібрало мову на мить та щось стиснулося у грудях до задухи!

— Ставте крапельницю, не варто відкладати, — розпорядився тим часом Яструб, трохи потягнувши її вверх, немов натякаючи, що краще лягти на ліжко.


Все було геть не так, як він планував чи хотів би.

Дідько! І це ні на дещицю не допомагало вгамувати роздратування Яструба! Воно ніби тільки зростало.

Звісно, він тримав те під контролем. Зараз точно не місце та не час, аби вибухати! Не посеред купи народу.

Влад відкрив вікно на провітрювання та запалив нову сигарету, не виходячи з кімнати. Хай там що, а він точно не збирався зараз залишати свою княгиню наодинці!

Бляха! Та він навіть Тимура й Женю ще не бачив, коли приїхав… Трохи не чемно, авжеж. Та йому було не до правил ввічливості в той момент! Тож просто нахабно скористався тим, що господарі були зайняті з сином, який народився нещодавно… Звелівши охороні поки не пускати в кімнату нікого… з міркувань умов лікування Василини.

Хіба ж він збрехав? Лікар чітко сказав, що їй потрібно як можна менше стресу, чи не так?

Навіть попри те, що вона сама з тим не дуже була згодна, здавалося. Княгиня пирхала та чи не весь час підібгала губи, виказуючи свою роздратованість. Ніби її наручниками до батареї прикували, їй-бо!

Хоча, заради правди, можна було відзначити, що до її руки таки була приєднана крапельниця. І це, авжеж, обмежувало Василину.

Та не це дратувало дівчину найбільше, здавалося.

Власне, зараз вона не могла бачити навколо нічого не через свої очі, а через те, що лікар, якого він притяг аж до Варвара додому, закапав їй очі краплями, що привіз із собою. Та звелів зробити їй якийсь компрес. І заборонив знімати годину.

Не дивно, що Вася бурмотіла щось незадоволено собі під ніс та час від часу обурено, шумно видихала крізь зуби.

Мабуть, їй теж кортіло зʼясувати нарешті ситуацію, Влад то по виразу її обличчя зрозумів, коли прийшов. Та ніхто з них не палав бажанням робити то при лікареві. Ну й Арсен тоді точно був би зайвим.

Влад помітив напругу, що хоч і послабла трохи від учора, але явно не згасла поміж цими двома…

О, трясця! Йому просто в якийсь момент закортіло розрубити цей клятий «Гордєєв вузол» одним помахом! Заявити цій впертій, хитрій та підступній княгині, що нікуди він її не відпустить, про що таки чесно попереджав! І чхати він хотів на її звання та минуле! Все, Влад прийняв рішення. Її завдання — змиритися.

Ну яке СБУ з такими проблемами із зором, серйозно?! Чи йому хтось хоче сказати, що Управління на себе такі витрати з відновлення та лікування візьме? Ага, типу Влад — лох, який в таке повірити ладен! Коли в неї від стресу може в момент стан погіршитися?

Смішно! Та й хто буде тепер доручати їй справи?

Трохи розбирався в структурі та темі. І в тому, як у них там все облаштовано — теж сік. Мав звʼязки й там. До речі… варто б звʼязатися та пробити тему.

Бо як серйозно глянути — тут нема про що й говорити! Не повернеться вона нікуди. Йому належить!..

А ця перекірлива та норовлива княгиня вигадала постригтися та пофарбуватися за одну-єдину ніч, коли його поруч не було! Збісило!

Йому в пику?..

Хоча, відсунувши трохи емоції та звернувшись до аналізу, Влад не міг визнати, що цей колір… здавався більш гармонійним для неї. Якимось… природним, чи що.

Зараз здавалося навіть дивним, що він вважав блонд відповідним. Ось цей… що навіть не мав в його уяві якоїсь певної назви, немов робив всі її риси яскравішими та виразнішими, як не дивно. А Влад не звик бути спантеличеним.

Вона сказала, що це і є її справжній колір… Здивувала. Дідько! Що він насправді про неї знав, що так відчайдушно готовий вчепитися в цю жінку?! Збіса мало! Та хіба то його зупинить?!

В цей момент, перериваючи його роздуми, у двері постукали.


Влад розвернувся якраз тоді, коли Арсен підійшов до дверей та прочинив. Василина напружилася, то було помітно навіть попри її доволі безпорадний стан.

— Перепрошую, тут… — почав було охоронець, що чергував в коридорі.

Але Яструб побачив знайомий силует ще до того, як його тихо окликнули:

— Владе.

— Я зараз повернуся, — він відійшов від вікна та провів рукою по маківці княгині, щоб знала, що він поруч.

— О, ні, можеш не поспішати! — трохи сардонічно пирхнула вона. — Я ж так цікаво проводжу час! Та й мені все одно звідси наразі нікуди не подітися, — не пропустила можливості штрикнути його шпичкою.

А Влад мимовіль посміхнувся. Її характер — його бісив… Але й так заводив, що кров починала у венах палати! Дідько! Дійсно шкода, що зараз не може її навіть до пуття поцілувати! Пальці самі на мить сильніше стиснулися у такому незвичному нині волоссі.

І хоч спробувала його вколоти, але ж тим і свою потребу у ньому видала!

— Я надто скучив, моя люба, аби довго тепер триматися вдалині, — хмикнув Влад в тон, та таки пішов.

— Арсене, — очима вказав, аби охоронець знаходився біля Василини.

Кому ще її довірити?

Загасив сигарету у попільничці, яку точно принесли виключно заради нього. Знав, як Тимур ставиться до паління. Та таки вийшов у коридор.

— Тимуре, — кивнув, вітаючись з господарем.

Вони, вважай, однією «родиною» тепер були… Доволі своєрідною, та все ж. Тому і відправив Василину саме сюди. Знав, що тут її захистять від будь-якої загрози… І не видадуть, раптом що. Нікому.

— Отже… капітан СБУ? Ворожка? Серйозно?! — Тимур говорив спокійно. А от дивився так, що відразу ставало зрозуміло, наскільки йому «цікаво» та весело зараз за ним спостерігати.

— Ти ж не думаєш, що я буду це коментувати? — скинув він брову.

— Ні! — таки реготнув Тимур та похитав головою. — Навіть не мріяв. Хоча це доволі цікаво… Особливо, як ви таки стрілися? — хмикнув друг.

— Вона на мене з дерева впала, — на це його питання Влад таки міг відповісти.

— Охрініти! — щиро розсміявся Тимур.

— Так. Трохи є, — не міг він з тим не погодитися. Втомлено провів по брові великим пальцем, натискаючи на пульсуючі точки надбрівʼя.

Як не крути, а втомився за цю добу. І оце чи не вперше видихнув, починаючи трохи витискати з грудей напругу.

— Я, власне, хотів сказати, що якщо треба, можу й свої звʼязки в СБУ залучити, — нарешті перейшов до суті Тимур. — Не дуже орієнтуюся у суті вашого питання, але ти ж в курсі, що свої люди є. І якщо потрібно…

— Я дам знати. Ще сам не розбирався, якщо відверто. Не встиг. Це все… сталося доволі неочікувано. Мені треба розібратися в ситуації, — Влад стиснув руки, хруснувши суглобами. — Але дякую. Можливо, дійсно, звернуся.

— Чудово, — Варвар задоволено кивнув.

— То як ваші справи, молоді батьки? — все ж таки вирішив трохи додати ввічливості Влад. — Справляєтеся?

– Інколи я думаю, що керувати бойовим загоном легше, аніж замінити йому підгузок, — реготнув Варвар. — Але є надія, що таки непогано вправляюся, принаймні Женя таки довіряє мені його тримати та глядіти час від часу. Так що надія відточити майстерність таки є, — кепкуючи над самим собою, пирхнув Тимур, змусивши й Влада посміхнутися.

28

— Повертатися у будинок небезпечно, — Василина відкинулася на спинку сидіння авто, радіючи, що вікна затемнені.

Як і завжди після крапельниці, їй було не дуже добре, але… очам точно стало легше. Та й вона ж до того, ще в темних окулярах. То навколо, здавалося, взагалі сутінки! Лікар наполягав, щоб вона дуже берегла зір від подразників. Влад сприйняв то геть серйозно, ясна річ!

— Не повіриш, але я можу це вирахувати, — хмикнув іронічно Влад, захопивши її руку в міцний полон власної долоні.

— То куди ми тоді їдемо? — напружено запитала вона.

Він відповів?! Ага, як же! І це таки бісило… трохи!

Вони нічого не вирішили. От жодного, трясця, питання! Та й коли б? Якщо, тільки-но лікар завершив свої маніпуляції, як Влад потяг її в авто. Вона ледь встигла попрощатися з Женею, яка ж таки багато для неї за цей короткий проміжок часу зробила. Та лише похапцем змогла побачити їхнього з Тимуром сина!

Арсен так само швидко забрав її речі. Ну й ось вони — тут, кудись їдуть.

І вся ця напруга немов закрутилася між ними в замкненому просторі салону авто! Настільки насичено та гостро, що вона майже реально відчувала поколювання розрядів роздратування Влада на шкірі.

Власне, сама Василина теж не могла назвати себе спокійною. Аніяк!

— Що Управління знає про інші мої обʼєкти нерухомості? — поцікавився натомість Влад доволі відсторонено.

Насправді настільки, що Вася навіть обернулася: такий голос стриманий, аж завидки беруть! Ніби це не його рука стискала її запʼясток до того, що Васі пальці майже поколювало нестачею крові. І геть не він крутив її браслет, немов запевняючи себе, що той на місці!

Ага, вона майже повірила…

До речі!

Вона наполегливо потягла руку та чи не вперше почала розглядати, а не обмацувати цю прикрасу.

— Княгиня? — здається, його трохи звеселила її реакція. Ну й хай собі! Може хоч перестане злитися. — Що було відомо агентам про мої інші обʼєкти? Чи ти будеш мовчати та радше помреш, аніж видаси таємниці свого відділу? — саркастично додав, вочевидь тому, що вона не поспішала з відповіддю.

От вже… жартівник. Ха-ха!

— Нічого вагомого, насправді. Щось про квартиру, яка в тебе є, але де саме — адреси не було, — стенала вона плечима, розуміючи, що не може розібрати напис.

Таки в салоні було темно, а ще й окуляри. Ну й очі ще наповнювалися сльозами.

— Добре, — ото й все, що він кинув.

Ну й ок, сама не дурепа, зрозуміла приблизний напрямок, що вони в інше місце їдуть.

Влад знову обхопив її руку так міцно, ніби від цього щось реально важливе залежало. Заховав її долоню у своїй жмені настільки пожадливо, що у Васі немов вся громада небес на груди впала, стискаючи ребра!

Бо оце власницьке відчуття, якась жадібність, яку він тим транслював — вона охоплювала Васю не гірше за наручники. Прикувало до нього.

А потім він відкинувся на спинку сидіння та примружив очі. І вона чи не вперше помітила, що він збіса втомлений! Ніби взагалі не спав цю ніч. А зараз зміг видихнути лише тому, що її руку тримав. Та й саму Василину біля себе…

І груди стисло ще сильніше.

А сама ж відповіла йому, не замислившись… Лояльність. Вона точно обирає не той бік для її проявлення, хіба ні? Душу рвало…


— У нас проблеми, — Арсен розвернувся до них хвилин через пʼять тиші.

Влад не підіймав перетинку між частинами салону.


— Бляха! — вилаявся крізь зуби Влад, не розкриваючи очей і не відпускаючи її руку. — Що тепер? — поцікавився навіть з якоюсь філософською втомою.

— За нами хвіст, як мені здається, — охоронець час від часу поглядав то у дзеркала, то на екран смартфона.

Здається, в нього туди виводилися дані з камер, можливо, встановлених по периметру авто, та якесь листування… З підлеглими?

— Хто? СБУ? Курво! Ми тричі міняли авто та маршрут, коли їхали до Варвара! — обурився Влад доволі щиро. — Вибач, княгиня, та я не вірю, що люди, яки загубили тебе, можуть бути настільки вправними!

— Я й не думаю, що це силовики, — втрутився Арсен, коли вона ще не встигла навіть рота відкрити.

І, можливо, то було непогано, бо Вася могла б і штрикнути Влада в бік… з усієї сили.

— Хлопці кажуть, що той пост, який СБУ облаштувало під будинком, на місці та вони не виказують ніякої підозрілої активності… — тим часом докладав охоронець.

Його пальці шниряли екраном, поки він швидко писав відповіді, а може, запити до своїх.

— Не думаю, що нас вважають настільки вагомою загрозою, аби збільшити кількість людей… Хоча, якщо вони таки вирішили, що ми княгиню вбили та прикопали десь у фундаменті… — реготнув Арсен, підморгнувши їй.

Вася аж зубами заскреготала!

Але Влад лише потягнув її руку на себе, як перемикаючи увагу.

— Як гадаєш, кохана, це з твого відділу? — привідкривши одне око, Влад роздивлявся її, скинувши куточок рота у кривій усмішці.

Він говорив ніби ті ж слова, що й завжди, але воно таки звучало інакше. Його роздратованість та злість не вляглися. Хай він і не міг себе змусити випустити її руку.

І це зачіпало, попри всі очевидні нюанси. З багатьох сторін. Серце затисло… Але й боляче було… багато через що.

Та як би Василині не кортіло їм вʼїдливо відповісти, аби не принижували її Управління… була змушена дивитися на речі реально.

— Не думаю, — процідила крізь зуби. — У нас непогані ресурси та все ж не настільки. А коли мова за тебе заходить, так і зовсім купа перепон зʼявляється! — глянула на Яструба навіть зі звинуваченням.

Яке той крізь її окуляри не побачив, звісно ж. Але не міг не відчути в тоні.

— До речі… про це ми ще поговоримо, — хмикнув Влад навіть з якимось вдоволенням, але немов на останок. І різко випрямився, шумно видихнувши повітря крізь зуби. — А тепер до справ, — геть іншим тоном підвів риску Яструб. — То хто ж це може бути, якщо наш власний капітан СБУ вважає, що то не її друзі, га, Арсене?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Ти не міг би бути ще більш саркастичним та колючим, навіть якби постарався, — пробурчала Вася крізь зуби, але таки теж підібралася.

— Та як я і не стараюся поки, моя люба! Купа інших справ, — реготнув Влад з вбивчим сарказмом, змірявши її всю просто таки вогняним поглядом!

А потім в секунду перемкнувся. Ніби просто клацнув пальцями. Чи тією своєю запальничкою! Клац! І поруч з нею зовсім інший чоловік: зосереджений, ледь роздратований нахабністю тих, хто посмів його зачепити, та до біса готовий давати відсіч!

Від нього буквально віяло тепер зосередженістю та геть іншою напругою… як від величезного аналітичного комп'ютера чи щось на кшталт. Ніби Влад аналізував та прокручував у голові ті дещиці інформації, які вони мали.

— Що там по точці прибуття? — запитав він в Арсена тим часом.

— Чисто. Вже дізнався, — відзвітував охоронець.

– І біля будинку метушні нема… — не стільки питаючи, скільки просто проговорив вголос Влад. — Хто знає про наші міцні звʼязки з Тимуром?

— Точно не Управління, — роздратовано кинула Вася, трохи на те навіть ображена.

– І ми це враховуємо, — спокійно кивнув Влад.

— Серед наших кіл чимало тих, хто здогадується, принаймні. Після того, що рік тому було.

— А отже… треба шукати тут. Що у світлі ситуації з Валентином, наштовхує на деякі висновки, — Влад витяг свої довбані сигарети.

— Скільки можна палити?! Ти хочеш здохнути від раку? — роздратування проривалося крізь найменші прогалини у тому мурі, яким вона намагалася відгородити свої до нього почуття.

Виходило паршиво.

— А тебе це хвилює, моя Княгиня? — розплився він у посмішці, прикуривши.

— Що там взагалі за ситуація з тим Валентином? — натомість яро запитала Василина, схрестивши руки на грудях.

Здається, все загострилося менш як добу тому…

Мимовіль згадалася їхня палка пристрасть у ванній кімнаті та холодний дотик дзеркала до спини, коли він впер її, палко та спрагло вриваючись у тіло Васі!.. Але у світлі власних пертурбацій, здавалося, що минули тижні…


Арсен глянув на Влада, немов мав сумніви, що вона має право про це дізнатися. І це викликало нову хвилю обурення! Нерви щось зовсім її зраджували.

— Серйозно?! Ви тут з себе таких крутих мачо удаєте?! — пирхнула вона вже дійсно зі зневажливим роздратуванням! — Геть тупо не використати мої знання та досвід, бо я таки теж орієнтуюся у цих ваших ситуаціях! Мене у поліцію та СБУ потім не за гарні очі взяли, між іншим! — бляха, її дійсно зачепила недовіра Арсена!

До хребта, як то кажуть.

Його думка була для неї важлива? Обросла тут «друзями»?.. Оце влипла…

Та й охоронець на неї вирячився, немов отетерівши. Схоже, теж здивувався, що Васю зачіпає його думка.

Але Влад, на диво, розплився у посмішці та кивнув.

— Княгиня цілком права, Арсене. Гадаю, навіть її удар правицею не так вплинув на послужний список, як такі чималі здібності до аналізу та вміння використовувати інформацію та ситуацію… Подивись, як вона нас всіх навколо пальця обкрутила, — хмикнув Влад, але не те щоб люто, на відміну від нещодавнього зауваження. — Хоч і не можу поки виключити, що й очі її, або інші принади зовнішності, не вплинули, —видихнув він дим.

Ну все. Сам нарвався. Не можна її постійно доводити, на одну добу — занадто багато тригерів!

Василина сама не зрозуміла, коли з замахом втисла йому кулак під ребра. Просто… для акценту, що так з нею не варто!

Арсен… ну хіба трохи сіпнувся, але що ж він зробить? А може, вирішив, що краще не влазити поміж ними, бо потім сам винний й буде. Ще й вишкірився.

Влад, звісно, теж зреагував. І навіть спробував перехопити… але частина інерції таки до його мʼязів дісталася.

Очманіти! Що вона робить?! Не боїться хіба?.. Виходило, що таки ні. Вочевидь, підсвідомо була певна, що фізично Влад їй не завдасть шкоди.

— Бляха! — він закашлявся… чи то від сміху, чи то від її удару. — Натяк почутий, кохана, — чоловік розреготався, немов відпустивши всю напругу, що між ними зранку закручувалася у тугу спіраль.

А сам міцно тепер знову вхопив та тримав її руку, розчепіривши пальці Васі та змусивши переплести з його.

Хоча й нічого не вирішено ж, але…

— Арсен, давай, нагадай нам свої деталі, введемо в курс княгиню. Бо це раціонально. Дурне: мати свого капітана СБУ і не користуватися її навичками, еге ж? — таки не до кінця Влад видихнув, судячи з гострої іронії. — Все одно їй від нас нікуди не подітися тепер, — ще раз реготнув.

Але від його шпичок вже хоча б не кололо потилицю крижаним вогнем. І це вже було непогано. Щоправда, в неї малися зауваження до останнього твердження.

Проте Василина навіть рота не встигла відкрити.

— Окей, — хмикнув Арсен так, ніби його справа маленька. Проте, здавалося, в його погляді таки клубочилися якісь сумніви.

І вона вирішила не перебивати, а то так нічого і не розкажуть.

— Загалом, ти в курсі суті справи Валентина, сама на зустрічі була, — Вася кивнула, намагаючись ігнорувати те, як Влад великим пальцем вимальовує якісь спіралі на внутрішній поверхні її зап'ястка. З тиском, непримиримо.

Це було збіса чуттєво! І забирало левову частку уваги.

— Я вчора мав зустрітися замість Влада, який залишився через твою крапельницю, з його заступником та ще з партнером. Завдання було забрати документи, якими Яструб і мав займатися, — провадив Арсен, глянувши на водія… Здалося, той трохи прискорив рух їхнього авто.

Перевіряють, чи дійсно стеження?

Вона ж знову кивнула, бо і про це, що зараз розповів, була в курсі.

— Але нас там чекали лише три тіла. Ніяких паперів. І довелося викликати команду це все підчищати, — трохи з досадою пирхнув Арсен, своєю чергою потягнувшись за сигаретами.

Вона промовчала… ну якби Арсен хай сам за себе та свої легені думає. Їй тут хоч з одним розібратися б.

29

— Валентин в паніці. Виразних пояснень надати не може, — доєднався Влад, продовжуючи дражнити її запʼясток.

На бога! Вона уявити не могла, що в неї настільки чутливі запʼястки! Васю охопив трем, який вона чимдуж намагалася опанувати.

— Ти довіряєш його фактам? — повернулася Василина до Влада.

А потім не витримала та стягнула окуляри з обличчя вільною рукою. Вона теж не могла нормально через них його вираз очей бачити!

— Княгиня! — у ту ж мить обурився Яструб. Насупився, підібгав губи. Суворий, що капець!

— Вони мені тут заважають, якщо я вже намагаюся дивитися, — і не подумала змінити рішення. — Я ж не на вулиці зараз. І буду прикривати повіки, — додала, подумавши, що таки й перевантажувати зір не варто.

— Пʼять хвилин. Потім знову надягнеш, — він зміряв її незадоволеним поглядом усю.

Ну, дяка, що хоч на стільки погодився! Та більше не бурчав стосовно цього, принаймні.

— Я взагалі мало кому довіряю просто так, кохана… Як і Арсен, до речі. Ти унікальний випадок. Прям натурально замислююся, чи ти дійсно не відьма? — хмикнув Влад, вертаючись до розмови, поки водій змінив напрямок руху.

Арсен ухнув так, ніби йому груди стисло… приховуючи посмішку.

А вона… ошаліла, мабуть! З одного боку — продрало до кісток, так приємно! Та з іншого… хто зна, чим їй цей сарказм Влада ще відгукнеться?..

— Так що і тут зараз все перевіряють. Але поки немає причин йому не довіряти. Хоча… таки допускаю, що він щось знає, про що не повідомив позавчора. Тому так нагально й шукав зустрічі та моєї підтримки. Справа здавалася надто простою, навіть з усіма юридичними нюансами, як для ускладнень на три тіла, — він струсив попіл у попільничку та видихнув дим. — Або хтось зʼявився на небокраї зараз, зацікавившись тією граною нафтобазою. І намагається відтиснути її у Валіка. Варіант, який ми не можемо виключити на даному етапі, — авто різко хитнуло у бік, коли водій зробив занадто ризикований маневр, встигнувши розвернутися майже на червоний.

Василина напружилася, але чоловіки трималися так, ніби все йде за планом.

— Надягни окуляри, — різко наказав Влад до того, як вони б продовжили. І навіть сам їх взяв.

І тут авто заїхало в паркінг якогось торгового центру посеред міста.

— Хутко! — він впихнув їй в руку окуляри та різко відстібнув пасок безпеки, поки водій мчав занадто швидко для такого місця, здавалося. — Зараз пересідаємо, — «пояснив» Влад.

І буквально через мить вони дійсно різко зупинилися, не глушачи двигун! Охоронці вискочили, прикриваючи їх вихід, а поруч відкрилися двері геть іншого авто, куди Влад її затяг чи не за долі секунди! За кермо минулої машини хтось також сів і автівка майже миттєво поїхала далі.

Це все зайняло секунди!

І Василина з прикрістю мала визнати, що люди Яструба працюють блискуче. Не дивно, що вони у відділі так довго нічого знайти на нього не можуть.

— Власне, на зараз, це все. Як приїдемо, буду читати звіти. Було трохи не до власних справ, коли виявилося, що ти свої секрети від нас маєш, — відкинувшись на спинку та пристебнувши її новим паском, хмикнув Влад. — То що, пані капітанка, маєте якісь пропозиції? — хмикнув іронічно.


— Власне, так, — вона поправила окуляри, які ледь втрималися на носі при їхньому шаленому переміщенні, та глянула на Влада прямо. — Кульгавий, — видала те, що спало на думку.

— Що?! — пирхнув Арсен, котрий вже встиг повернутися до водія та був давав якісь вказівки щодо напрямку руху.

Вони вже знову опинилися на дорозі, але немов виїхали з іншого боку паркінгу.

А от Василина, вже відкривши рота, на мить завагалася. Що вона в біса робить?! Обурюється, коли вони кажуть, що їй нікуди не подітися, а сама допомагає… що?.. Розробити план якоїсь схеми, яка точно не буде законослухняною?..

— Княгиня? — ніби відчувши ці її вагання, Влад повернувся та уважно глянув на неї.

Чекав тепер і Арсен.

А їй, вочевидь, таки кортіло вразити їх, трясця.

— Отой навіжений, що ломився до тебе у перший день. Коли перестрілка була… Не дуже точно орієнтуюся у суті, це в той момент було цілковито неочікувано для мене, та все ж. Після того випадку, він тобі зобовʼязаний чи щось на кшталт? — повільно почала «розвивати», як він і просив.

— Щось на кшталт, — хмикнув Влад. І в його очах такі палахнув якийсь вогник.

Виникло дивне відчуття, немов він вже зрозумів, до чого Вася хилить. Прорахував по одному натяку. Вона не звикла до такого сприйняття себе кимось чи власного розуміння якоїсь геть іншої спорідненості другою людиною. І справа не у фізичному тяжінні, а в тому, що вони думають однаково! Це майже жахало…

— Отже… — вона була змушена прочистити горло, щоб повернутися до основної думки. — Постав його. Ну, як того, хто нібито прикриває Валентина та його бізнес. А сам «відійди» у бік. Начебто є лише сильна та зухвала фігура, яка спирається на фізичне. Він не скидається дуже… м-м-м, хитрим.

— Тонке спостереження, — реготнув Арсен, поки Влад продовжував буквально пожирати її очима.

Якось збіса спрагло та прискіпливо.

— Віктор… не найлегша людина в керуванні. Надто імпульсивний, — хмикнув Влад іншим голосом. Проте відчувалося, що він прораховує подальші кроки.

— Але йому була потрібна твоя допомога і він точно у тобі зацікавлений, то може докласти зусиль. А ти, прикрившись підставною фігурою, зможеш більш вільно «озирнутися» навколо та спробувати вирахувати, звідки йде загроза… Ну й мати на своєму боці ще одну зацікавлену особу. Най емоційну, але ж таки груба сила інколи буває теж корисною…

— Сподіваюся, ти зараз не про себе оце додала, з усією тією емоційністю та силою удару, — реготнув Арсен.

Ще й відсунувся далі, немов побоювався, що вона і йому в бік зараз вмаже. Власне, Вася б цілком могла. Та лише зміряла охоронця зневажливим поглядом натомість, трохи спустивши окуляри.

Позаяк він дивився серйозно, насправді. Ще й на Яструба короткий погляд кинув. А Влад дивився на неї.

До того так, що коли Василина стрілася з ним очима, знову вже цілком знявши окуляри, у неї горло немов наждаком хтось зчесав! У грудях щось незвично стиснулося лещатами!

— Мені дуже подобається, наскільки збігається наш хід мислення, княгиня, — повільно простягнув Влад з таким схваленням, ніби вона курсант, який тільки-но успішно склав свій перший іспит, бляха!

Але найгірше було навіть не це. А те, що її від цього його зарозумілого схвалення — прошило шалим тріумфом! Неначе отримала все, чого тільки могла прагнути… І геть не через завдання Управління.

Твою ж дивізію, га!


— То як відділ економічних розслідувань докотився до того, аби під мене своїх співробітниць підкладати? — Яструб повернувся роздратованим.

Це було грубо. Та жорстко. Навіть попри те, що мала здогадки щодо причини.

Мабуть, поки його люди не змогли дізнатися все, що Влад від них вимагав. Або ж отримана інформація була недостатньою. Вона буквально відчувала, наскільки він незадоволений, хоча не звикла ще до всіх виразів обличчя Влада.

Цікаво. Вася навпомацки знала, як він хмуриться, як приховує напругу у мʼязах щелеп або затискає зуби. «Знала» пальцями і як Влад посміхається, і як вираз його обличчя змінюється від пожадливого бажання робити її своєю… А от очима поки не встигла побачити всі ці вирази чи їх завчити.

Але от зараз вона точно мала можливість вивчити його злість та роздратування.

Вони приїхали сюди годину тому. Стеження більше не було, мабуть, спрацювала ця їхня фішка, тож добралися без нових пригод. Квартира Влада… «одна з», як вона зрозуміла, знаходилася на верхньому поверсі новобудови. З вікон відкривався чудовий огляд на місто, і в нього навіть малася власна тераса, на яку можна було вийти з вітальні. Та зараз погода до того не схиляла, направду.

Влад відразу почав про щось розмовляти з помічниками у тій самій вітальні, яких вона також вперше «бачила». А її Арсен провів вглиб величезної квартири, бо Яструб нагадав про наказ лікаря відпочивати. І залишив у відкритій кухні.

— Тут має бути повний холодильник, все підготували, — повідомив охоронець, та сам це пішов перевіряти. — Поїж.

Але Вася підійшла до великого панорамного вікна, роздивляючись зимове місто. Потім Арсен пішов до боса, зробивши їй каву. А Вася залишилася тут. Все збиралася хоча б на диван сісти, та не могла відійти.

І ось Влад увірвався сюди! Напружений, шалений! Навколо аж повітря немов закручується у роздратовані клуби! Вихрами невдоволення його дужу постать окутує!

Та й попри те, що вона це розуміла, зачепило ось це дурне звинувачення. Отже, дійшли таки до початку розмови про головне? Окей, вона теж готова буцатися!

— Взагалі, такого завдання у мене не було, — саркастично пирхнула, заломила брову та схрестила руки на грудях.

— То… це твоя власна ініціатива в імʼя Управління? — саркастично хмикнув Влад, включивши собі приготування кави.

— Телепень! — обурено пирхнула Вася, і не думаючи в ступор впадати.

Так, можливо, він мав право сердитися за той обман… Але вона теж, може, більшого розуміння очікувала від чоловіка, який її «коханою» називав! І бути нестерпною — вміла так чудово, що могла б отримати за це медаль!

— Наскільки памʼятаю, саме ти був тим, хто притяг мене до себе додому та вклав в ліжко, — випрямила сильніше спину та підібгала губи. — Нікому з нас і в голову не приходило, що ти таке утнеш, — Вася глянула на нього з таким виразом, ніби дуже не схвалювала настільки необережну поведінку. — Я взагалі не могла зрозуміти, на хіба ти мене додому повіз, якщо чесно?! — стенала вона плечима. — План був просто попасти в оточення та зблизька спробувати поспостерігати за тобою… щоб зібрати більше інформації. Бо надійшли дані, що ти… — спробувала сформулювати це якось, міцно тримаючи власну чашку. — Трясця! Не знаю, маєш співчуття до білявок з важкою долею чи щось на кшталт, — втомлено закінчила, якщо чесно, таки вимотавшись.

Ще не відійшла після крапельниці. Сьогодні так і не зуміла після тієї поспати ж. Притисла очі, які все ж бачили краще.

Влад достав сигарету, але поки не поспішав підпалювати. Ковтнув кави. Покрутив у пальцях сигарету, посткуючи по пачці. І дуже прискіпливо дивився на Васю. На її останніх словах він якось роздратовано хмикнув.

— А якого біса ти під кулю тоді полізла, княгиня? — рикнув, взявши сигарету зубами. Але і зараз не підпалив. Памʼятав її докір в авто? — Що збиралася для себе тим виграти?!

30

— А що мені було дивитися, як тебе застрелять?! — не залишилася у боргу Вася. Палахнула на нього власним роздратуванням. — Я ж бачила траєкторію, а твої охоронці були собакою та кошеням зайняті!

— Твоїм кошеням, — кинув Яструб, трохи наблизившись.

Типу її у тому гармидері звинуватив?! Не те щоб Вася не доклалася, звісно. Та все ж!

А Влад зробив ковток, вийнявши так і не підпалену сигарету. Допив каву та відставив чашку на стіл.

— Та не був Йоль моїм тоді, я ж тобі казала! — рикнула. — Сам творив, що хотів!

— Я маю після всього вірити? — Влад так вигнув губи, немов його це дуже бавило.

Вася почала реально психувати. Він вже теж вмів у ній вже потрібні точки зачепити, щоб допекти.

— Так з чого б тобі мене рятувати було, якщо ти проти мене інформацію збирала? — скинув він брову, зробивши ще крок вперед.

— А на хіба ти мені мертвий був?! — аж рикнула Вася. — Це зовсім тупо, нє? Яке тоді розслідування та покарання?! І потім, ти виявився геть не… — вона замовкла, тільки зараз усвідомивши, що він вже майже впритул.

А сама Вася, не розуміючи того, щільно притиснулася спиною до холодильника, відступаючи від його роздратованої люті.

– І яким я виявився?! — гаркнув Влад напружено та глухо, спершись рукою з сигаретою на той самий холодильник вище голови Васі.

А іншою долонею обхопив її обличчя та шию. Немов змушував на нього дивитися. Хоча ж вона й так не зуміла б погляд відвести, мабуть. Ледь натиснув гарячими пальцями на чутливу шкіру.

Не стискає, не душить — ні! Наче всотує її пульс.

Й так тримає, що вона себе перед ним абсолютно беззахисною відчуває, попри всі навички та вміння.

Схопленою у пастку, з якої немає виходу!

— Геть не таким, як я уявляла собі… — хрипко видихнула вона, відчуваючи, як пучки його пальців потирають її підборіддя з легким, але збіса жадібним натиском!

— Гіршим?! — хмикнув сардонічно, скинувши брову. І так уважно в неї вдивляється!

Це було підступне питання.

Вона повільно хитнула головою, відчуваючи тиск його долоні та тверду опору холодильника позаду. Його тіло немов оточило її!

Взяв у полон — нікуди не подітися. І обоє ж бісяться: відчуває його злість, що немов бурлить під тонкою сорочкою в грудях. Своє роздратування — проковтнути у живіт не може, душить! Але ж при тому всьому — їх немов магнітом одне до одного тягне. Нічого з цим поробити не здатні! Наскільки б не були роздратовані!

— Не таким… кращим, — ледь видихнула, направду. Якось складно було це визнати, попри все.

Бо тоді має також признати, що помилялася… Раніше? Чи таки зараз?

— То за що ж ти мене наказувати збиралася, княгиня? — поцікавився рвучко, ледь притиснувши великим пальцем її нижню губу.

А вона стоїть і не може очі відвести! Чи не вперше має змогу роздивитися всі його риси, колір очей, якісь золотаві крапки навколо зіниці…

— Не памʼятаю… — видихнула. Аж насупила лоба, дійсно спробувавши пригадати.

Але в цей момент Влад різко та шумно видихнув.

— А й в пекло! — процідив крізь зуби та напав на її рот у пожадливому, жорсткому цілунку, стиснувши пальці!

Він був злим, це правда.

Нутрощі розривало від роздратування, ярості та люті, які так і не вляглися з учора. Загальна довбана та незрозуміла ситуація з новими невідомими гравцями — також не дуже допомагала тримати себе в руках.

Але єдине, що реально підірвало розум — ось це відчуття її поруч!

Дорвався, дідько! Він вперше цілував її більше ніж за добу!

І мав чесно зізнатися хоча б собі, що більше нічого наразі й не потребував. Охрініти встряг, звісно. Але вже навіть з тим змирився.

Життєва потреба: зацілувати, затрахати її рот своїми губами, язиком так, аби вона забула не тільки привід розслідування по ньому, а й власне імʼя та звання, бляха! Нічого, крім самого Влада не памʼятала вже ніколи!

Сигарета впала, розторощена його жменею, коли Влад обхопив кохану й іншою рукою. Стиснув її потилицю під коротшим тепер волоссям, потяг на себе!

На підлогу щось дзвінко рухнуло з плескотом… Її чашка кави, вочевидь, розбилася на друзки… Ну й грець з тим! Бо Василина тепер сама обхопила його шию руками та відповіла на цілунок так, ніби душу Влада випити намагалася…

Пусте прагнення, бо й так вже всі його нутрощі собою заповнила! Вени, легені, навіть мозок, хай йому грець!

Влад рикнув, буквально вгризаючись у її губи з усіма цими ярими, бурхливими поривами, сповненими геть не притаманних йому суперечностей! Підхопив її під сідниці, втискаючи свій пах між стегнами коханої… най й сповненої стількох сюрпризів, жінки!

— ТИ — моя! Я попереджав тебе, княгиня! — прогарчав так, немов перед цим проковтнув жменю битого скла. Голос був грубий, гострий, жорсткий. — І знову кажу! По цимбалах мені на СБУ, ваш відділ чи якісь там розслідування! Не знайдуть нічого. А ти — не повернешся, кохана. Не відпущу! — прикусивши її нижню губу, рикнув. — Зроблю так, що про тебе навіть згадка з тих довбаних архівів та відомостей щезне! Немає ніякого грьобаного капітана більше! Все. Лише моя жінка! — буквально втискав ці слова губами, зубами, ротом у її шию, залишаючи сліди цих ярих поцілунків-укусів.

Таки надто злий ще. Пригальмувати б. Взагалі самоконтроль втратив.

Тримає її, не розуміючи, ще регулює силу захвату пальців, чи вже переступив грань. Але від однієї думки, щоб відступити зараз — ще більше жадливою судомою кожен мʼяз зводить! Міцніше тримати, не дати й шансу зникнути…

А Василина застигла, хоч і не відштовхує, сама міцно чіпляється. Але і як закрижаніла вся у його руках.

— Але Влад… то все моє життя. Ти можеш уявити, скільки я до цього йшла і вклала зусиль?! Я не можу просто… зникнути, — хрипко та ледь чутно видихнула йому в рота.

Не менш обурено, ніж ото він їй ричав тільки що.

І Яструб застиг, вдивляючись в її очі, які тепер весь час впертими вогниками палали. А відчуття таке, немов за грудиною йому колючим дротом всі нутрощі обмотали, і стискають. Крушать легені, серце, ламають ребра…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

– І як ти собі це уявляєш, кохана моя?! — процідив крізь зуби Влад.

В грудях повільно розгоралося полумʼя. Зле та трохи навіжене. Пропікало грудину, обвуглюючи кістки якоюсь дурною, злою образою, здавалося.

Контроль поруч з нею весь час був примарним. Наразі ж просто випаровувався від того, з якою силою його нерв бити почав!

— Що тебе Арсен на роботу в Управління зранку відвозитиме, де ти цілий день будеш імітувати проти мене справи, а потім вертатися і допомагати вже мені тут все прораховувати?! — рикнув. — Чи заарештуєш мене та будеш навідувати з кексами? — нависав над нею, втискав у той клятий холодильник.

Не дозволяв ні відступити, ні з оберемка його божевільного захвату вислизнути. Точно перегинав із силою, але зараз взагалі не міг те опанувати!

Але Василина була не слабкою, ото вже точно! І не скидалося, що буде від цього ламатися. Навпаки, войовничо скинула підборіддя та сама стиснула пальці, якими чіплялася за його плечі!

— Ні! Трясця! Ні!.. Але я… Я просто ще не знаю! — з якимось злим відчаєм крикнула вона, важко дихаючи.

І ляснула долонями йому по грудях. НЕ боляче зовсім. Не зло. Скоріше з відчаю та безпорадності перед всім тим, що між ними вибухало, намагаючись стати нездоланною перешкодою.

Вочевидь, і коханій груди рвало від усього, що зависло між ними тяжким вантажем.

Розумів її гордість та амбіції. Навіть захопитися міг тим, що таки чимало ж добилася власними силами та впертістю. Та й силою волі, якщо згадати її обмовки про бої, шлях від поліції до Управління. І явно непростий підйом службовими щаблями, як зважити, наскільки її зачіпає найменший закид в бік впливу зовнішності на просування. Так що дійсно міг зрозуміти.

Та й сам хіба особисто не настільки ж амбіційний та цілеспрямований?!

Вони збіса схожі, от у чому біда!

Це його пʼянить сильніше за будь-який алкоголь чи наркоту! Вабить у ній, бо вона йому відповідає силою характеру. Тим і спіймала на гачок, мабуть. Відчував це у своїй княгині… не дарма ж так кликати почав.

Але це ж і бісить! Бо знає, яким впертим сам може бути. І судячи з виразу очей Василини, а також з того, що не полохалася з ним сперечатися навіть тоді, коли ж точно була в позиції програшу — легко не вийде домовитися.

Чого ото тільки її підібгані губи варті, які тільки-но ж зацілував так, що припухли та червоніють на блідому обличчі. Наставив нових засмоктів на шиї… Знов підсвідомо намагався «привласнити» навіть на такому, фізичному, рівні?

Жодної адекватної думки в голові. Стоять, дивляться очі в очі, тяжко дихаючи. Між обличчями — сантиметри. А відчуття, ща настільки далекими одне від одного ще не були жодного разу.

Ще й ці нові проблеми… ніби всесвіт вирішив відразу всі грьобані складнощі йому на плечі скинути.

І… Як це, бляха, вирішити?!

Не впевнений в тому, що зараз дійсно здатен собою керувати й не нашкодить, не образить її різким словом так, що сам себе потім клясти буде, Влад різко відступив. Буквально примусив власні руки розтиснутися. Суглоби занили від спротиву, але…

— Ти мусиш щось поїсти, — рикнув, витягнувши нову сигарету. — І лягай вже, дідько, відпочинь!

Та пішов геть звідси, щоб хоч якось перевести дихання та пару випустити.

31

Сил нормально причинити двері ще вистачило. А ось тут ледь не вмазав кулаком по стіні! Врятувала тинькування… або його кісточки, лише наявність Арсена, який ніс охорону під дверима.

Тому Влад вилаявся крізь зуби та різко, рвучко підпалив сигарету. Шумно затягнувшись так, що аж в очах потемніло. Затримав дихання в грудях на кілька секунд, намагаючись нікотином випалити ту ярість та злість на неї, ту безпорадність, до якої взагалі ж не звик, трясця!

Сто років такого не відчував! Ніби знов над відкритими могилами стояв. Сестри… Потім батьків… І від одного тільки спомину — підкинуло зсередини таким сказом, що аж вилиці судомою звело! У скронях пульс почав відбивати шалений, злий ритм.

Ні хріна! Нікому він її не віддасть! Обламається все це довбане Управління!

— Бляха! — видихнув він нарешті дим відкритим ротом, коли у грудях пекти почало.

А потім переніс вагу тіла вперед та таки вперся кулаками у стіну, вдавлюючи кісточки у той клятий тиньк! Хоч так намагаючись скинути напругу! Прояснити відчуттям болю та тиску розум, який біснувався у затісному черепі, не бачачи поки виходу.

Бо як її в тому переконати — ось головна проблема! А не те гране СБУ!

Він міг просто закрити її, звісно. Тримати під цілковитим контролем… Нікуди не випускати. Міг… багато чого.

Але ж йому ця жінка потрібна, з усім її вогняним характером, з усіма гостротами та іронією, а не зламана бранка, дідько!

— Знаєш, ми коли молодими були… вважали, що коли написати імʼя своєї зазноби на сигареті та викурити ту — все пройде. Як рукою зніме, — ніби як в пустоту коридору кинув Арсен напруженим голосом. — Позбудешся її.

Сам дивився при тому також в бік.

І так то прозвучало… дико, що Яструб на нього вирячився, навіть трохи забувши, що між зубами сигарета продовжує жевріти. Очманіти!

— Ти зараз серйозно?! — прохрипів він голосом, яким можна було б метал шліфувати, здавалося. Оце так докурився, курво! — Ти мені ще зараз скажи, що реально в усі ці карти, відьомство та іншу маячню повірив раптом?!

Навіть брову скинув, роздивляючись охоронця. Арсен, здалося, трохи застидався, але ж таки вперто висунув вперед підборіддя.

— Гей, я просто варіант запропонував. Можна спробувати. Чому ні? — стенав плечима друг.

Він навіть не збирався це коментувати, збіса! Але друг дивився так, ніби зараз вважав його максимально небезпечним. Власне, Влад і сам почував себе саме у такому стані.

— Бо я, бляха, не хочу і не збираюся від неї позбуватися! — рикнув Влад те, що йому здавалося очевидним. — І нікому не дозволю княгиню у мене відібрати! Навіть їй самій! — відрубав то з крижаною ярістю, ніби на Арсені й вирішив зірвати всю свою злість.

Охоронець трохи назад посунувся, поглядаючи на нього з пересторогою. Вловив настрій. А Яструб знову глибоко затягнувся та… таки поглянув на недопалок, здуру уявляючи те, що Арсен… «запропонував».

І не зміг. Якась херня, як направду. Здавалося, зробить так — і вона, навпаки, в кожну клітину його легень пробереться! Хоча… вже й там є.

Позбутися? Ні! Ні за що!

Але як зробити те, що Влад хотів — поки не бачив варіантів.

Треба відступити. Зробити крок вбік та оцінити все на ново. Запроторити ці занадто потужні емоції у кут та зважити все це так, як на замовлення оцінював би будь-яку чужу проблему.

І знайти той грьобаний шлях! Бо «позбуватися» Василини він точно не планував!


Вася притисла лоба до холодного скла та прикрила повіки, відчуваючи, як сльози повисли на віях. В голові та грудях гула незвична пустота. Скроні ломило від болю напруги.

Вона не знала… Ні відповіді на його питання, ні того, як все це вирішити. І від того почувалася геть розгубленою та безпорадною — зовсім незвичне для неї відчуття. А втома аніяк не допомагала.

Він сказав поїсти, але вона навіть уявити не могла, щоб зараз взяти в рота хоч щось. Навіть кави вже не хотілося. А от чого дуже кортіло, до болю в грудях буквально, — це якогось вирішення збіса складної ситуації. Дива?.. Хіба що…

Вперше в житті їй спало на думку спробувати почати палити. Може, це так чудово мізки прочищає, що якось стане у пригоді? Бо чого тоді Влад стільки тих сигарет викурює за день? Не дарма ж він такий популярний фіксер!

От тільки дуже сумнівалася, що та димна гіркота хоч чимось допоможу у її випадку. «Та й вона не Яструб — для її бюджету то може стати вагомим обтяженням», — промайнула гірка, сардонічна думка.

— Ти так і не поїла, княгиня, — незадоволений голос Влада прозвучав неочікувано для неї.

Різко розвернулася, не розуміючи, як його кроки пропустила? Налаштована ж на нього немов всім тілом, кожним нервом… Та зараз, мабуть, надто іншим перевантажена.

— Я не голодна, — голос вийшов надто хрипким, відразу видав сльози.

Але Вася скинула підборіддя вище, не бажаючи те йому демонструвати.

— Навіть чути цього не хочу! — пирхнув Влад. — Ти від ночі нічого не їла, думаєш, я не в курсі?

Завмер впритул біля неї та обхопив долонями вологі щоки. Напружений. Все ще злий. Жорсткі жовна прорізали щоки. Вдивляється в неї темним, важким поглядом. І в тих очах теж видно, що біситься. Але й ніби шукає щось, вглядається у неї.

— Зараз разом поїмо, — безапеляційно заявив він, великими пальцями витираючи її щоки.

І так глянув при тому в її очі, ніби мовчки забороняв плакати… біснувався від того, що нові краплі зіслизнули з вій вологими стежками.

Різко видихнув та смикнув її на себе, неначе ховаючи Васю в оберемку. Занурився пальцями в волосся, мовби сам навпомацки тепер її нову зачіску вивчав.

Все, що сказали та що не встигли — бриніло між ними. Відчувалося реальною напругою та крижаними шпичками на шкірі. Але зараз жоден не починав наново. Надто гостро. А вирішення, схоже, навіть Яструб поки не знайшов.

Залишок дня та ніч радше нагадували тортури.

Влад розбирався зі справами. Частину з його розмов вона могла слухати. Як от телефонний дзвінок тому Віктору, котрий Кульгавий. Вочевидь, через те, що вона вже й так була в курсі цієї справи та й сама доклалася. Влад домовився з ним зустрітися наступного вечора.

Частина ж його розмов, а може, й зустрічей, пройшла за зачиненими дверима кабінету. В принципі, він і до сьогодні далеко не до всього їй дозволяв долучатися, але саме тепер чомусь зачепило та почало муляти душу. Що, звісно, взагалі капець!

Дурна-дурна! Хіба сама не розуміє, що тепер про довіру йти не може? Та й з якого дива їй стало хотітися не заради Управління дізнатися подробиця, а чисто як акт його прийняття — ту довіру мати?!

Ну божевілля ж, з якого боку не подивись! Хіба ні?..


Відчуваючи роздратування та відчай, вона після обіду сховалася у спальні. Тут вже знайшлися приготовані для неї речі, котрі, мабуть, перевезли з будинку. А ще — була ванна кімната з величезною ванною. У будинку та теж малася, здається. Та через обмеження зору Вася сама не купалася. Вони щодня разом з Владом душ приймали…

Від спогадів, чим то нерідко завершувалося, кинуло в якусь тужливу, майже болючу потребу, трясця! Засудомило за грудиною, стиснуло в животі чи не реальним болем… Немов хтось натягнув її нерви на кулак та стискав так, що вдихнути не виходило!..

«І де її витримка, питання? Що за внутрішнє скиглення?!», — спробувала себе до тями привести. Та копняки у думках не допомагали зібратися.

Вона вичерпала свої механізми адаптації. І зараз оголеною, без усіх своїх щитів та робочих виправдань, — стояла перед тим граним вибором! Настав час вирішити: залишиться по цей бік, чи зробити крок на сторону Влада, поховавши під почуттями все, що ціле життя будувала. Всі свої ідеали та принципи.

Проте Василина не відчувала себе готовою. Тому відсунула ту думку. Все одно їй зараз звідси не вибратися: охорона чи не за кожними дверима стоїть. Набрала настільки гарячої води, що всі дзеркала запітніли, та залізла туди, немов ховаючись у цій парі. Просиділа майже годину.

Після чого її розморило, ясна річ. Закуталася у рушник та ледь дійшла до ліжка. Накрилася ковдрою з головою й вирубилася. Надто багато накопичилося втоми…

Прокинулася тоді, коли було вже темно. Від того, що опалило полумʼям!

— Моя! — Влад обхопив її двома руками, втискаючи у власне тіло, та підгріб під себе, немов дракон, що ховає свій скарб. — Ти — моя! — хрипко рикнув в її шию, прикушуючи, втягуючи в себе тонку шкіру.

Злий. Роздратований. Жадібний.

Її немов в мить занурило в киплячу лаву!

Він завжди був неначе одержимий нею. А тепер і Василина відчувала себе цілковито та навіжено захопленою ним! Дурман!

Від гарячих, жадібних дотиків рук Влада, від його ненаситної потреби злютувати їхні тіла… самі сутності на всіх рівнях, здавалося! Застогнала, вигинаючись! Обхопила його тіло стегнами, так і не встигнувши спросоня вхопити здоровий глузд.

Губи чоловіка були різкими, пожадливими. Він ніби похапцем намагався добратися до кожної її чутливої місцини, які вивчив за ці тижні. Втискав Васю в себе, тріпав сильними пальцями соски, пестячи. Стискав груди.

На ходу скинув з себе сорочку, рвонув пасок, стягнувши й штани. Вона сама тягнула, рвала тканину на ньому, здається!

Ця потреба одне в одному — вона була якоюсь божевільною! Не усвідомленою чи продуманою! Вони немов один в одного вгризалися. Так і не позбавившись тієї купи претензій та питань одне до одного. Всіх тих розчарувань та дорікань…

Він увірвався в її тіло різко, може, навіть, трохи зло. Та Василина була сама в такому стані, що кусала і вганяла нігті в його плечі, спину. Тепер вона лишала на ньому жорсткі засмокти та відмітини. Немов змушувала Влада бути ще різкішим, ще більш владним та вимогливим до її тіла! Віддати їй всього себе.

Вони неначе боролися… тільки не одне з одним, а проти всього, що між ними зненацька опинилося. І при цьому намагалися втриматися ось так — сплетеними, зшитими разом! Втриматися у цій точці руками, губами, тілами та надто гострою насолодою, що нерви надривала.

Вона застогнала, коли він довів її до піка. А Влад випив цей стогін, проковтнув, аж прикусивши її губи. І сам наздогнав Василину у три різких, сильних поштовхи.

Застигли, не маючи сил розплести руки, ноги. Не в змозі розірвати губи… Його диханням — вона легені наповнює, і навпаки.

Якби можна було навіки у цій темряві залишитися. В цьому ліжку. В його руках…

Якби ранок ніколи не наступив… Вона не розуміла, уявити не могла, як зуміє зробити вибір?!


А ранком, який прийшов занадто швидко, Влад поставив перед нею за мовчазним сніданком каву. Та накрив гарячою, напруженою долонею потилицю під тим подовженим каре, яке стирчало у всі боки зараз. Не варто було засинати з мокрим волоссям…

— Ти вільна, княгиня. Арсен відвезе тебе… куди захочеш, — раптом зронив він таким холодним та відокремленим тоном, що вона застигла.

Рука здригнулася. Кава розтеклася плямою по столу.

Крижаний холод стиснув серце за грудями. Отетеріла, вирячившись на нього. Такого від Яструба точно не очікувала.

32

Через годину вона все ще перебувала у тому ж шоковому стані.

Проте, можливо, саме це глухе ошелешення таки допомогло втримати себе та розкришитися, поки Вася мовчки одяглася та вийшла з тієї квартири не обертаючись.

Вона нічого не взяла, хоча Влад не забороняв. Навпаки заявив, що вона може забрати всі речі. Але… бляха, тупо не змогла навіть усвідомити цього! Причини, наслідки, його логіку, яка зараз від неї сховалася! Надто розгублена та… ображена, виявляється.

Тільки куртку натягла поверх. Власну. Ту, в якій на нього тоді й звалилася. Різко, рвучко. Вхопившись з-за того столу і майже не дивлячись тепер на Влада.

Хотілося зникнути. Втекти з тієї квартири якнайшвидше! Від Яструба, який настільки… що? Легко відмовився від неї та власних присяг? Якого біса?! Вася взагалі не могла зрозуміти, що відбувається!

Просто якнайшвидше прагнула опинитися на самоті. Загубитися у великому місті

Почувалась так, немов він своєю рукою забрався в її грудну клітину та затис серце Васі сильною, жорсткою долонею настільки дужо, що от-от лусне! Боляче, дідько! Вона не очікувала, що буде настільки боляче. І це відчуття нерозуміння, оглушливості. Та що в біса з нею?!.. З ним?!

Хіба не цей чоловік всю ніч гарчав їй на вухо, що Вася йому належить?! Хіба не він вчора гримів, що нікуди й ніколи її не відпустить?! То що, бляха, тепер сталося?!

Всередині щось болісне натягнулося, немов скрутившись у тугу пружину!

Але… принижуватися та стогнати вона теж не збиралася! Як і благати його щось пояснити. Не дочекається!

Що ж, він зробив вибір за неї.

Так само мовчки вона сіла на заднє сидіння величезного авто та втупилися у вікно. Арсен теж не поспішав щось говорити. Навіть поглядом з нею не зустрічався. Виїхав з паркінгу.

Та й Василина не прагнула розмов. Дивилася навколо, на машини, людей, що поспішали кудись у своїх ранкових справах. Зір майже повністю повернувся. Не можна сказати, що відновилася чіткість та ясність, вдалині вона бачила лише обриси. Схоже, стріляти тепер буде важко… Все тепер буде не так, як раніше… Чи то від напруги та сліз, яким не дозволяла навертатися, реальність розпливається?

— Я все ще чекаю адресу, — раптом подав голос Арсен з-за керма.

І це чомусь спровокувало геть неочікувану ланцюгову реакцію в її голові! Немов все те, що нагніталося, тисло ще від слів Влада — надірвалося та вибухнуло!

— Тут! — буквально рикнула вона, побачивши якийсь парк.

— Княгиня, я відвезу тебе додому… — почав було сперечатися охоронець.

«Додому?!», — це слово підірвало розум.

Ні! Їй не можна туди! Власне, вона навіть не могла б наразі сказати, яке місце домом вважає!

Та вона зараз була не в тому стані, аби просто головою подумати, мабуть!

— Ти висадиш мене тут, ясно?! І котись подалі! На всі, дідько, чотири сторони! Зупини!!! — гаркнула вона раптом так, як сама б від себе не очікувала.

Можливо, це була істерика. Або якийсь нервовий зрив від напруги, що вирувала у розумі від намагання все прорахувати та обчислити… а воно не виходило, бляха! Взагалі! Ніяк! Розгубленість та якась глуха пустота в голові не дозволяли їй нічого спланувати чи хоча б усвідомити.

— Зупини негайно! — знову рявкнула, бачачи, що Арсен не зупиняється.

Ще й смикнула пасок безпеки, відстібаючись.

— Добре… — охоронець глянув на неї так, наче побоювався, що Вася зараз на ходу вистрибне. Заскреготав зубами. Але авто зупинив просто у канту, посеред… якогось проспекту.

Вона серйозно не зуміла наразі розібратися, де саме знаходиться. Але Василині було по фігу!

Вискочила на вулицю, відчуваючи незвичну задуху. Повітря у легені немов не потрапляло, хай як глибоко вона намагалася вдихнути! Рвонула комір куртки, неначе той її душив!

І не обертаючись, швидким кроком пішла в напрямку громади темних дерев, верхівки яких було затягнуто туманом через вологу погоду. Парк, який крізь вікно авто побачила до того.

Треба просто видихнути. Посидіти кілька хвилин на свіжому повітрі. Голова проясниться. Як і очі. Зараз то просто сльози. Ну й грець з ними! Проплачеться! Вона зрозуміє, де знаходиться. І вирішити, що робити далі.

Бо додому їй таки не можна… це Василина розуміла навіть у такому стані.


Вона не мала жодних особистих речей, а тож — і ключів від квартири також. Тупо було йти на завдання з такими речами. Її речі досі знаходилися в Управлінні. Ще комплект є на охороні. Та варто Васі буде зʼявитися там — як приїдуть співробітники. Вона не сумнівалася, що Нікіта за цим простежив, розшукуючи її. Про те, щоб в Управління соватися — й мова не йде… бо треба буде відповідати на надто багато питань. А чи Василина до того готова?

Лояльність та відданість. Це завжди було про неї. І зараз також.

От тільки… здається, обʼєкт, якому тепер все те було присвячено, змінився кардинально.

Ніколи б не повірила, що з нею таке може трапитися! Ніколи б не згодилася. Але ж зараз опинилися обличчя до обличчя з цією правдою. І від того — ніби в ній щось зламалося. Вона сама надломилася.

Дідько!

Дійшла до частини парку, де майже нікого не було. Впала на першу лавку, підтягнувши ноги до грудей. Було на все по цимбалах! Навіть холоду як такого не відчувала. Хіба що руки мерзли… вже судомило трохи пальці, немов спазм. Знову подумалося, що от зараз би спробувала ті кляті сигарети, що Влад вічно палив. Треба було в Арсена попросити… а раптом, допомогло б зігрітися? Чи збило б отой пекучий біль, що нині палав за ребрами, душив?

Бо в неї навіть грошей при собі не було. Нічогісінько. Але це не змінювало впевненості, що зʼявлятися у відомому місці не варто. Але ж де зачаїтися?

Полізла в кишені, перевіряти. Та все, що надибала — помʼята реклама магазину таро й супутніх товарів, де від руки був написаний номер телефону. А, так. Це та навіжена бабка, що колодязь їй і нагадала, залишила. Треба ж, Вася й забула вже. Та що з того користі? А більше не мала при собі нічого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍От якого біса вона ось так виперлася? Влад же нічого не забороняв брати…

Образилася? Ну так. Капець, наскільки сильно.

Та образа і зараз душу ятрила, як направду. Бісилася, не розуміючи, що насправді відбувається. І начебто мала б зрадіти, що він її думку почув та не тисне, а при тому… Бісить, бляха!

Але вона все одно не могла навіть уявити, що зараз повернеться в Управління і все розкаже. Що здасть всі його таємниці, які таки ж дізналася, справи, локації… Буде відповідати на якісь особисті питання про його звички, вподобання… Вона НЕ ЗМОЖЕ!

Просто не зможе його здати! І це повний триндець. Бо що тепер робити? Куди йти?

Хто вона, врешті-решт: капітан СБУ чи таки його Княгиня?

Повний злам матриці та уявлень про світ навколо та саму себе.

Ще й ці дурні сльози, які не втримала, побігли щоками, від чого Вася ще більше мерзнути почала. Потягнулася витерти ті… холодний метал торкнувся щоки. Браслет… Ну треба ж, настільки з тим звиклася, що й не помітила, як пішла у ньому!

Схлипнула. Притисла очі, які знову поводилися так-сяк, але все ж таки сприймали оточення. І нарешті роздивилася напис всередині: «моя княгиня»…

Ну так, Влад її повсякчас так називав… коханою став пізніше. І от як тепер зрозуміти те, що він її прогнав? Як прийняти те, що сама в нього… закохалася настільки сильно?! Нічого більше не потрібно, хай як вчора спорилася!

А варто було втратити — і повною мірою усвідомила, що і хто насправді для неї важить!

Від тієї думки, від осяяння, наскільки сильно вона кохає Влада, і ніколи ж йому про те не казала, стало ще більш паршиво! Аж захлинулася холодним повітрям та своїм плачем. Скрутилися у клубочок на тій лавці посеред парку, спершись плечем на спинку.

— Дівчино, вам погано? — запитав хтось… якийсь літній чоловік, що йшов повз зі спортивними палицями.

— Ні, — навіть не піднімаючи голови, відрізала. Вона точно зараз не хотіла нікому нічого пояснювати! — Ні…

— Дякую. Йдіть, ми самі впораємося, — раптом відрізав…

Влад?! Що, трясця?!

Вася навіть не встигла скинути обличчя та погляд, вирішивши, що в неї галюцинації почалися! Як її миттю згребли в оберемок та здерли з тієї клятої лавки! А потім чоловік впав на ту сам і Васю вмостив на своїх колінах, обертаючи власним пальто!

— Бляха, Княгиня?! Ну от як тебе хоч на десять хвилин залишити, га?! — рявкнув Яструб так, що в неї у вухах дзвеніти почало.

Було відчуття, ніби він весь вибухав всередині! Але ж при тому вчепився в неї так, немов прикувати до себе прагне! Ісам почав гарячими руками витирати її щоки, забираючи ті холодні сльози.

А вона вирячилася на нього, як навіжена. Протягнула пальці, які закрижаніли, здавалося. Обхопила його напружені щоки, на яких жовна грали жорсткими тяжами… І навіть зараз не могла вʼїхати в те, що відбувається?!

Може, ввижається?

— Ти такий теплий, — прошепотіла, уткнувшись в його шию.

— Зате ти вже встигла себе заморозити! — прогарчав він геть незадоволено. — Не вистачало ще пневмонію тобі отримати, для повного щастя, в біса! — рикнув яро.

А її то неочікувано розсмішило. Не втримала пирхання. Чим його тільки сильніше розʼятрила, здається!

Влад аж загарчав, як збісившись!

33

— От якого біса ти сюди поперлася — пояснити мені можеш?! В парк?! Серед зими?! Серйозно?! Навіщо куртку розстібнула?! Чому не у своє кохане грьобане Управління помчалася, га?! Чому хоча б не додому, бляха?! — продовжував ревіти Влад їй на вухо яро. — Ти мені можеш це пояснити, Княгиня?!

Аж вирувало то у ньому, її охоплювало його незадоволенням та обуренням! Але ж наскільки міцно він її при тому тримав! Немов дихати не міг, якщо його руки її не стискали! І як же ніжно витирав нові й нові сльози, яки вона зараз просто не здатна була зупинити!

Розрив шаблону! І то тільки змушувало ридати сильніше! Якась довбана істерика, до яких Василина взагалі не звикла!

— Бо це тебе я кохаю, а не Управління, довбень! — схлипнула вона ледь чутно та знову спробувала сховати обличчя між його плечем та шиєю. — І не могла я нікуди піти! Я не збираюся відповідати на жодні питання про тебе! — додала роздратовано, неначе він дурний.

Але Влад не пустив, стиснувши долоню навколо її щоки.

Буцнула його головою у плече. Бо як можна бути таким тупнем, серйозно?!

А Яструб завмер всім тілом, немов камʼяний. І тільки рукою тисне, примушує її на нього глянути! Довелося таки скинути очі, подивитися… Він жадібно вдивлявся у її обличчя, спіймав погляд своїм напруженим, темним, владним.

А потім в його очах натурально виблиснуло тріумфальне полумʼя!

— Бляха, нарешті! — буквально прогуркотів Влад.

Та щільніше обхопивши її обличчя, всю Васю притиснувши до себе, напав на її губи у невимовно власницькому цілунку! Навіть для нього.

«Серйозно?! Йому настільки подобається, коли вона його тупнем називає?», — промайнула трохи сардонічна думка… але так само швидко зникла, випалена жаром цього неочікуваного вибуху Влада.

Він цілував жадібно, жорстко, вимогливо.

Немов ставив на ній власний відбиток. Власне так, як то завжди робив. Проте нині кожна його дія була ще і якоюсь пропасною. Немов він майже повірив, що вона дійсно піде назавжди, обере Управління. І зараз натурально святкував…

— Гадав, що вже не дочекаюся від тебе зізнання, жадана моя! — прогарчав Влад їй ледь не в горло, їй-богу.

Та, відпустивши рота, обхопив долонею її потилицю і ніби сам сховав Васю у себе на грудях. І від нього натурально бриніло вдоволенням та перемогою! А вона…

Зараз, як оце все трохи вляглося, і біль розсипався вщент від жару його тіла, від явної палкої тяги до неї Влада… Нарешті почала аналізувати, трясця!

— Ти це все спеціально підлаштував?! — гаркнула тепер Вася, розпрямившись у його обіймах.

Глянула на Яструба з підозрою та звинуваченням, крок за кроком відновлюючи його слова та дії, починаючи зі вчорашнього дня…

— Ти сама в цей парк пошурувала, кохана моя. Я тут геть не до чого! Ледь Арсена до інфаркту не довела, — і не подумав якось застидатися Влад.

Хоча вона заприсягтися могла, що він чудово зрозумів, про що вона веде мову!

— Ти знаєш, про що я! — обурилася Вася, з тиском впершись йому в плечі. — Ти й не думав мене відпускати!

І тут Влад скинув брову та знову жадібно, вимогливо втупився в її очі.

— Хіба тебе хоч колись тримали силою, Княгиня? — запитав він повільно, з присмаком сміху, що вібрував у низькому тоні. — От тільки чесно?


— Хто і коли тобі кудись йти забороняв, кохана? — перепитав Влад, коли Вася аж рота роззявила від обурення на його зухвалу заяву!

І сидить же на цій клятій лавці, посміхається!

«Та вона зараз йому купу прикладів приведе!..»

Але… фактично, так і не змогла нічого пригадати. Як так зважити, сама Василина і не рвалася нікуди тікати. Що на початку, типу через завдання, сліпоту, що потім, вже через власний потяг та почуття до Влада.

— Але ти мене утягнув до Варвара, коли Нікіта мав зʼявитися! — нарешті нагадала чи не єдине, чим дійсно могла дорікнути. — Хоч я сказала, що це нерозумно.

— От саме це ти й сказала, Княгиня — «нерозумно», — хмикнув Влад, і не подумавши розгубитися. — Але ти жодного разу не казала: «Владе, відпусти мене. Я не хочу бути поруч з тобою», — пропік її трохи смішливим, але таки багатозначним поглядом.

І цей самовпевнений тон! Немов виклик їй кидає!

— І ніхто тебе до Варвара не тягнув. Не дуже ти й опиралася, моя люба. Навіть не вдарила нікого, — додав, продовжуючи її так само міцно обіймати.

— Та я боялася, що ти мене пристрелиш й в тому колодязі прикопаєш трясця! — огризнулася Вася аж збісившись. Бо він таки її ошелешив ось цим! — Ти себе збоку бачив в той момент?! Чи репутації власної не знаєш?!

— Хіба у вас у файлах є хоч якісь докази, що я — маніяк-вбивця? — скинув Влад брову, здається, реально насолоджуючись її спантеличенням.

— Та ти ж такий вправний у прибиранні місць злочинів! Звідки мені знати?! — буркнула Вася радше ображено.

У неї дійсно аргументи виглядали геть не вагомо, коли він про це так розповідав.

Влад розсміявся, знову примусивши її влягтися щокою йому на плече.

— Добре, врахую це за комплімент, — підморгнув він, глянувши на неї зверху вниз. — І я таки був злим, бляха! Аж ніяк не очікував, що моя кохана жінка от такі таємниці має, — пирхнув він. І раптом вмостився підборіддям на маківці Васі, потерся щокою об волосся. — Але, ну правда, ти вважаєш, що я такими словами чи визначеннями направо й наліво розкидаюся? Чи такий вибуховий та неконтрольований, на твою думку, що, назвавши тебе коханою, потім спробую вбити?! — Влад уважно у неї вдивлявся.

А навколо його охоронці, куди не кинь око! Не те щоб обступили, але натурально багацько. До них нікому й не підійти. Вона тільки зараз це усвідомила…

— Ну… не те щоб дуже дивне, якби ти вважав мене зрадницею, ні? — закинула вона думку…

Хоча насправді зараз дійсно усвідомила, що він продовжував всебічно піклуватися про її комфорт та здоровʼя, навіть коли очевидно злим був. Завжди.

І зараз чоловік лише мовчки скинув брову. Іронія аж бриніла в тому жесті!

— Отже, це все цікаво, але пропоную продовжити у теплому авто, — Влад підійнявся, скориставшись її розгубленістю. Ніби вважав, що тут й коментувати нема чого.

І хоч поставив Васю на ноги, але від себе не відпустив, міцно обіймаючи.

— І у нас ще пʼята крапельниця за розкладом, там лікар вже має ось-ось приїхати, — додав він, повівши її кудись в інший бік.

І тут Василину осяяло! Вона ще раз подивилася на цей натовп охоронців, пригадала, наскільки швидко він зʼявився…

— Ти мене взагалі не збирався відпускати, чи не так? — вона навіть певна не була, що здатна на нього сердитися зараз.

— В сенсі? — хмикнув він. — Я відпустив тебе, кохана. А далі все вирішували твої власні дії, — Влад скосив на неї погляд. — Ти мала сама обрати, що для тебе важливіше і де ти хочеш бути. З ким. Це виключно твоє рішення. І воно таким і мало бути. Ти мусила сама обрати, кохана, — його машина доволі нахабно виявилася на одній з пустих алей парку.

Біля дверей стояв Арсен, який дивився на неї доволі стривожено. Та Васі зараз було не до охоронця.

— Чи міг я спрогнозувати твоє рішення? — вів далі коханий, вже всадовивши її в авто, де було блаженно тепло. — Скажімо так, після сьогоднішньої ночі, я на це дуже сподівався, але… рішення приймала ти! — схилившись до самого її вуха, прогарчав Влад, обпаливши її шкіру палким цілунком!

— А якби я сказала Арсену відвезти мене додому чи в Управління? Що було б тоді? — їй не дали сісти окремо.

Влад притягнув її до себе, варто було обом влаштуватися в салоні. Обхопив знову руками, ніби й зараз не був певен, що вона не втече. Ще й після цього питання!

— Вочевидь, то був би інший твій вибір. Але він був би саме твоїм, — стенав напруженими плечима Влад.

— І ти б просто дозволив? Враховуючи все це, — вона обвела помахом руки машину, натякаючи заразом і на супровід охорони, і на те, що він був максимально наближеним до неї, най і удавав відсторонення. — Вочевидь, ти чи не відразу поїхав слідом та був поруч…

— Бо як тебе залишити одну, як ти тут же потрапляєш у якусь халепу, дідько?! — прогарчав Влад різко та так глянув…

Ніби реально очікував, що на ґанку Управління на неї могла чекати бандитська засідка чи зграя шалених псів. Ха-ха!

— Ти маєш навчитися більше довіряти моїй здатності розвʼязувати проблеми! — пирхнула Вася з деяким обуренням.

— Я безмежно вірю у твою здатність ті проблеми створювати, кохана! — реготнув Влад.

Але щось у його тоні підказало, що він просто намагається їй допекти… Аби вона менше зосереджувалася на серйозності вибору, який Василина таки зробила, як не крути. Тому вона відкинулася йому на груди та підтисла губи, роздумуючи.

— І все ж таки, що б ти зробив, якби я обрала не тебе? — ну може вона побути дівчинкою та дізнатися те, що справді цікаво?

Влади глянув на неї зверху вниз з якимось дивним виразом в очах.

— Ймовірність такого варіанту була не надто високою, враховуючи те, що вчора ти взагалі не протестувала проти сексу без презерватива. А значить, підсвідомо той вибір був зроблений на мою користь, і ти мені до всього довіряєш. Позатим, якби ти все ж вирішила піти в Управління… Я б переконався, що ти безпечно туди добралася. І точно не полишив би спроб підштовхнути тебе змінити думку. З'являвся б раз у раз у твоєму житті… Бляха! Можливо, навіть дозволив би раз себе на допит викликати, з умовою, що його ти проводитимеш, — посмішка Влада стала буквально демонічною. — Бо був майже впевнений, що ти таки мене кохаєш. Але я ніколи б не примушував тебе…

— ТИ, бляха, ЩО ЗРОБИВ?! — відмерла нарешті Василина, яка отетеріла на фразі про відсутність презерватива вчора.

І так, вона заорала. Ясна річ, перетинка була піднята, але все ж…. Можливо, не варто було аж настільки підвищувати тон. Та її накрило якоюсь обуреною панікою.

— В сенсі — незахищений секс?!

— Люба моя, не варто удавати, ніби ти не відчула різницю. Таки це не те, що можна непомітно провернути, — хмикнув Влад, скинувши брову та з подивом глянувши на неї.

Але вона не відчула!.. Правда ж?!.. Чи зараз обманює саму себе?!

Пригадалася вчорашня ніч: як направду, їй було в той момент геть все одно, аби тільки він був на ній, в ній! Щоб обіймав та вривався в тіло так сильно та пристрасно, як їй було в той момент потрібно! Щоб змусив забути…

Відчувала? Трясця! Можливо…

Чи зупинило б її те усвідомлення? Навряд чи…

— ТИ мав мені сказати! — гиркнула з усім тим.

— Цікаво… я маю до тебе геть схоже зауваження від самого моменту нашого знайомства, кохана, — Влад клацнув запальничкою та прикурив сигарету. — Ти б мала повідомити мені власне звання до того, як спокусити та звести з розуму, — додав він, скинувши свою кляту брову та продовжуючи при тому міцно обіймати Васю. — Будемо вважати, що квити?

34

— Агов! Це ти мене спокусив! — рикнула вона, стиснувши кулаки.

— Та невже?! — хмикнув цей нахаба, натомість мʼяко та ніжно занурившись пальцями у її волосся. Що дуже відвертало увагу, направду. — Не те щоб ти була проти, наскільки я памʼятаю. І я таки перепитував, — багатозначно закинув Влад.

— А якщо я тепер завагітнію?! — рикнула, геть іншим наразі обурена.

Бо про що вони говорять, взагалі?! Хіба не це нагальне?!

Влад зазирнув в її очі та стиснув щелепи так, що вона знову побачила, як в нього грають жовна.

— Я не буду починати тобі брехати, кохана, та стверджувати, ніби б мене це розстроїло, — він відкинувся на підголів'я та видихнув дим, продовжуючи курити та одночасно з тим тримати її волосся іншою рукою. — Для мене, то з багатьох причин було б виграшем та явним важелем впливу на тебе. І ти це також можеш прорахувати. Бо збіса розумна, моя княгиня, — цей чоловік був нереально небезпечним!

І зараз вона те ще краще зрозуміла. Бо навіть в такому розкладі — він знаходив чим її влестити, дідько! А він дивився так, немов це чудово розумів.

— Але я б ніколи не примусив тебе до того, чого ти не бажаєш, — продовжуючи тримати сигарету, додав. — Навіть попри те, що сам дуже позитивно ставлюся до думки щодо наших дітей. Проте ти маєш повне право вето. Я не буду тебе примушувати, — Влад зробив нову затяжку та подивився на неї надто уважно, відвівши руку з сигаретою вбік. — Ти завжди матимеш право на власну думку, кохана. Якщо мова не йтиме про твою безпеку, звісно, — твердо та прямо проговорив він.

І, трясця! Вона йому повірила! Попри всю двозначність та непевність ситуації. Попри таки ж наявну ймовірність вагітності… Повірила, що зможе сама визначити порядок дій, а Влад стане на її бік у будь-якому випадку.

І це було повне фіаско та крах найостанніших думок, які тільки могли в неї залишитися про Управління, як направду.

— Бляха! — простогнала вона, закривши обличчя руками. — Ти не міг би бути трохи менш ідеальним покидьком, га?!

Влад глянув на неї так, що в животі гаряче стало, дідько!

— Я до біса авторитарний, направду. І палю, наче паротяг, — розсміявся Влад, схоже, вмить прорахувавши її складнощі та вирішивши трохи своїх вад підкинути. — Та в мене купа недоліків!

— От з палінням таки згодна, треба щось вирішувати, — тяжко видихнула Вася. — То який у нас тепер план? — знову скинула на нього погляд.

— Зараз в тебе крапельниця. Потім ти відпочинеш. І потім у нас розмова з Віктором, — затушивши сигарету у попільничці, поінформував Влад.

Ух! Вона, взагалі-то, питала про його план стосовно її зникнення та Управління… Але і це було цікаво.

— Про яких дітей може йти мова, взагалі, коли ти ось-ось від рака легень помреш? — пробурчала Княгиня, змірявши його незадоволеним поглядом. — Можливо, я ще подумаю, та таки піду назад в Управління, — закинула йому.

Влад так зрозумів, що це через сигарету, яку він тільки-но витяг з пачки.

Завмер, поки не підпалюючи, та уважно вдивився у кохану, яка лежала під крапельницею.

— Я сьогодні пережив шалений стрес, між іншим. Майже повірив, що втратив кохану, спостерігав, як вона намагається себе заморозити, а потім таки дізнався, що й вона мене любить… То може вже маю право трохи на послаблення? — сардонічно заломив брову Влад.

— От тільки не кажи, що твоя стресостійкість настільки низька, Яструбе! — пирхнула його саркастична кохана.

Бляха! Він від неї шаленів!

— В тебе завжди псується настрій після крапельниць, — пирхнув собі й він. — Добре, що це остання поки, — постукав сигаретою, яку так і не підпалив.

— Ти уникаєш розмови про шкоду паління? — втупилася Вася в нього зацікавленим поглядом. — Невже всемогутній Яструб не може здолати таку собі паршиву звичку?

Не те щоб він не мг…

— Але може в чоловіка бути хоч якась слабкість, серйозно? — простягнув Влад, знову постукавши сигаретою об пачку.

— Хіба не я — твоя слабкість? — хмикнула Княгиня, іронічно скривившись. Ще й таким поглядом його пропалила!..

— Твій сарказм можна зцідити та флаконами продавати, як зброю масового знищення, — розреготався Влад. Можливо, не так вже й погано їй сьогодні, що таки тішило.

Або ж… це все буркотіння — прикриття чогось геть іншого, що вона поки не наважується в голос виказати.

— Я серйозно, Владе! Не можна стільки палити, — підтисла вона губи, немов образилися.

— От звісно, — закотив очі, — тільки скажи жінці про кохання, як вона відразу береться встановлювати власні правила, — весело штрикнув він, направду, насолоджуючись. — А най так, хіба тебе не вабить перспектива стати молодою удовою з шаленими статками та всіма важелями впливу на кримінальний світ, Княгиня? Компромат, звʼязки, домовленості та гроші… Станеш на моє місце, будеш тримати всіх міцною рукою… Донна мафії, га? — закинув, не маючи сил стримати широку посмішку.

— Та щоб тебе мурахи зʼїли, Владе! — а Княгиню аж перекосило, от правда! — Навіть чути такого не хочу! На фіга мені ваші розборки, коли я навіть по мішені зараз попасти не можу? Яка з мене «донна»? — пирхнула напружено. — Як я того ж Кульгавого на місце поставлю, коли на прицілі його не втримаю, бо в очах все пливе?!

Ага. Ось воно що.

— Дідько, знову стало гірше із зором, кохана?! — він відклав ту кляту сигарету, яку вже пальцями зімʼяв, та пересів до неї, слідкуючи за тим, як краплі ліків стікають трубкою.

А сам розʼятрився на себе зсередини! Бо йому ж лікар казав за стрес, курво! Вочевидь, все, що сталося зранку, не було для його Княгині приємним!

Лікар чекав за дверима. Там же мав знаходитись й Арсен, який мусив прослідкувати, щоб їм привезли обід та підготували безпечну зустріч з Віктором.

— Не знаю. Я у парку знову фокус втратила, — вона примружилася та відвернулася до стіни.

Її голос вмить втратив ту войовничість, з якою вона до теми сигарет чіплялася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Влад простягнув руку та переплів їхні пальці.

Ця жінка вміла вибісити й довести його, як ніхто інший. Щира правда. І вона ж могла достатися до таких глибин його душі, про які Яструб сам вже встиг забути. То як вже добився того, що й вона обрала його важливішим за все інше у своєму збіса правильному житті — точно збирався дати їй максимум!


— Я вже казав тобі, що це не суттєво, Княгиня. І нічого не змінилося, — тихо, але з тиском прогарчав, піднісши її пальці до губ. — Мені потрібна ти, і по цимбалах, наскільки добре ти будеш бачити. Бити влучно то тобі не завадить. Потренуємося, — знову поцілував кісточки на її кулаці. — Але я тебе почув, хоча б хтось з нас має бути максимально здоровим, аби дітей виховати, — розплився в лукавій посмішці, щоб знизити напругу.

Хоч і розумів, що в неї зараз переоцінка всього відбувається. І Василині геть не комфортно до того всього ще й себе слабкою та непевною почувати, коли житті переламує.

— Доведеться мені шукати іншу розраду від стресу, — підморгнув їй, так і тримаючи її долоню у своїй. — Хоча тепер то на двох ділити, тож легше буде, — знову весело вколов. — От зараз одружимося тільки, і відмовлюся від сигарет, — кинув, спостерігаючи.

І був щедро винагороджений, коли вона вирячилася на нього, отетерівши. Точно забувши по всі свої страхи наразі.

— Я думав, ми справи будемо вирішувати, але ти не казав, що будуть ще й розваги, — Віктор крякнув та з порога застиг, глянувши на Княгиню таким зацікавленим поглядом…

Вочевидь, не впізнав її з новим кольором волосся та стрижкою. Та Яструбу то по цимбалах!

Влад відчув ядерний вибух поміж скронь. І в самій кімнаті ніби крижана тиша повітря скувала.

Не типово для нього… Хоча з появою княгині, всі «типовості» та патерни змінилися кардинально, дідько! Тож за мить цілковито розрахував, як саме може стерти в порох цього смертника.

Хоча цього не було помітно по його очах, звісно. Він встав та напів розвернувся до коханої, вставши поміж нею та Кульгавим.

Василина пирхнула, підбігавши губи та скинувши брову так, немов сама готова була зараз вмазати Кульгавому. Не те щоб Влад заважав би.

Чудово. Йому подобалося, що хандра відступила.

— Щось я маю сумніви, що твій план спрацює, Княгиня. Деякі люди навіть заради власної вигоди не здатні оцінити ризики й ввімкнути голову, — точно не для коханої, помітив різко та зневажливо.

А потім таки глянув на цього… Як там Вася сьогодні його самого у парку називала? Тупня?

Той таки явно докумекав, що почав не з того. Ти диви, у повітрі присмак гніву Влада вловив, чи що?

— З усім тим, ми все ще можемо бути корисні одне одному, — тихо зауважила Княгиня, відкинувшись на спинку крісла. — І це твій план також.

Вона не захотіла відлежатися після крапельниці. Як і сидіти в кімнаті. Схоже, вирішила повною мірою статус його дружини використовувати, від моменту самої пропозиції.

— Якщо я швидко зміню план, ти впевнишся, що я — безжальний вбивця? — реально зацікавився Яструб, згадавши її закид про маніяка.

Кульгавий знервовано почистив горло та зблід.

Сюди його пропустили одного та без жодної зброї, ясна річ. Окрім впертої тупості та нахабності. Що інколи все ж спрацьовує, варто визнати, і що їм якраз було потрібно від Віктора зараз, на жаль.

— Бля… здається, я якось не так почав, — таки проявив Кульгавий дива кмітливості, здавши назад. Але двері за ним вже зачинила охорона.

— Здається, — згодився Влад із сарказмом, таки пожалкувавши, що саме сьогодні дав їй слово завʼязати з палінням. — Ми будемо справи вирішувати, Вікторе, — з крижаним холодом глянув на нього, нагадуючи, хто тут кому і що винен. — Але для початку, ти таки перепросиш у моєї дружини за те, що вона тепер сумнівається у власній здатності до біса влучно стріляти… Або, як бажаєш, можеш стати її тренувальним обʼєктом? — якби відразу розставив крапки над «і».

Віктор гучно та якось зневірено зглитнув.

35

— Ми маємо продумати стратегію охорони! Бо це повний триндець!

Арсен знервовано метався кухнею. Здавалося, він переймався тим більше за них самих.

— Не можна просто взяти й заявити всім навколо: ось моє найуразливіше місце! Людина, життя котрої я ставлю вище за своє… Бийте, курво, з усіх боків! — Арсен скинув руки, немов звертався до неба по захист. — Чи ви думаєте, що Кульгавий зможе втримати язика за зубами та не рознести таку новину?! Чим ви, взагалі, думали, дідько?! — продовжував лаятися керівник… їхньої охорони. І в його голос додалися відчутні істеричні нотки.

Василина скинула брову, спіймавши веселий погляд Влада. Здається, Арсен був схильним до драми, ну хто б подумав? А ще до того, аби читати їм нотації, немов підліткам.

Охоронець тим часом нервово витяг пачку сигарет. Наштовхнувся на попереджувальний погляд Яструба. Той хитнув головою… Тож Арсен знов сховав курево, лайнувшись крізь зуби.

— З чого вирішили оголосити всім про важливість та неоціненність Княгині для нас, можете мені пояснити?! — він глянув на них так, немов вони собі смертний вирок підписали.

Що ж, не можна сказати, що вони все достеменно обговорили з Владом. Але деякі моменти такі встигли окреслити.

— Взагалі, я не те щоб цілковито безпорадна, — натякнула Вася, спостерігаючи, як Влад давить у собі сміх. — І навіть стріляти вмію чудово. Не кажучи вже про рукопашний бій. Та, головне, — підвищила голос, коли Арсен точно зібрався їй зауважити. — Я вмію думати головою. Можливо, не так феноменально, як Влад, і все ж, разом, ще й з тобою, — глянула щиро на Арсена, — ми точно щось вигадаємо! Але ховатися все життя я точно наміру не маю.

— Це я зрозумів, — долучився до бесіди й Влад. — Тому будемо розробляти стратегію. І вже вибач, але особистість тобі доведеться змінити, кохана. До того ж саме ви перші вирішили її світу явити, попри мою думку, — глянув тепер на свого охоронця зі звинуваченням. — Впевнений, Кульгавий не єдиний, хто буде язиком ляпати. От тільки на мою дружину зазіхнути — все ж інший рівень. Та й обовʼязки захисту серед друзів та партнерів, — додав, як плюсуючи позитивні моменти.

— Ну звісно! Давай, звинувачуй у всьому мене! — пирхнув Арсен, обурено схрестивши руки на грудях.

— І взагалі, нам зараз з цією справою розібратися варто, — вирішила Василина їхню увагу перемкнути на нагальне. — Оскільки тепер Віктор буде назагал демонструвати, що саме він бере під патронат ту нафтобазу, а Валентин не стане цього заперечувати й підіграє, у нас наче більше варіантів стежити за всім з боку. Але… що як ті, хто точно ще претендує на цю нафтобазу, мають своє вагоме прикриття? — запитала доволі очевидне, як здавалося.

Влад кивнув.

— Власне, це і будемо зʼясовувати, поки я організую тобі нові документи та життя… Ну й зітру старе з архівів Управління, — не забув наголосити, що назад вороття для неї вже немає.

І попри те, що наче ж з цим згодилася, відчула важкий поштовх у грудях. Це не було легким рішенням. Вона не звикла бути спостерігачем у власному житті. І зараз не знала, як притишити цей вихор внутрішніх емоцій.


Наскільки Василина зрозуміла, Яструб не дуже посвятив Валентина у власні плани. Роздав цінні вказівки, призначив Кульгавого за «головного» та відійшов у бік. Він взагалі ніби зачаївся в тіні… Власне, вона й сама то пропонувала.

От тільки якесь недобре передчуття заважало видихнути.

Чи то від того, що власне життя на поталу кохання віддала? Рішення було прийняте і вона не збиралася його змінювати. Та все ж щось муляло.

А через день стався перший «контакт» Кульгавого з тими, хто, вочевидь, стежив минулого разу за Владом.


— Вони абсолютно нахабні. Не здивований, що минулого разу просто тіла залишили. Ще й шкірилися, «дякували», що ми за ними прибрали, — обурено палахкотів Віктор, сновигаючи взад-вперед по кабінету Влада.

«Ти ж диви, навіть став слова добирати та розмовляти по-людськи. Це на її честь?», — Василина з цікавістю спостерігала як за цим їх партнером, так і за реакцією Влада. Та й сама замислилася.

— Вони поділилися, звідки така хоробрість? Наскільки відома ця група? Хто це взагалі такі? — Влад, який почав приймати якісь таблетки, доволі непогано переносив відмову від сигарет, на її погляд.

Чи то він біля Васі себе стримував. Так чи інакше, все одно приємно.

— Так в тому то й вся сіль! — Віктор аж кулаками хруснув від пересердя. — Це ніхто! Нуль! Пусте місце! Я вперше про них чую! — на обличчі Кульгавого проступили червоні плями від обурення. — Оно папери, що вони кинули. Можливо, ти щось знайдеш. Але це якісь нахабні новачки, які тупо зарвалися й забули своє місце! Ніякої поваги до кордонів чи традицій. Жодного уявлення про субординацію… — продовжував лютувати партнер.

Вони перезирнулися з Владом.

— І хто ж над ними стоїть? — поцікавилася Вася.

Бо навіть вона розуміла, що просто так, з нічев'я, такі нахаби не зʼявляються.

Яструб глянув на неї так, немов вона його думки прочитала. Явно задоволений тим, наскільки розуміють одне одного… І так, не могла не визнати, що це таки збіса допомагає у справах. От тільки ще місяць тому й уявити б не змогла, що стане такими справами займатися!

— В тому й фішка, що вони не зізнаються, а ніхто у відкриту чи навіть ось так, на прикриття, не озивається і на себе те не бере! — Кульгавий нарешті завмер посеред кімнати, немов втомився.

Ходив він цілком нормально, до речі. І Вася собі поставила подумки галочку запитати у коханого, звідки те прізвисько взялося.

— Але вони кинули пару закидів… ніби їх дах — хтось з силовиків. Щоправда, й тут не назвали жодного прізвища. Тож я маю сумніви, — додав Віктор зі скепсисом.

А от вони з Владом, навпаки, напружилися. Вася спіймала суворий погляд коханого, який вмить став темнішим.


— Навіть не думай про це! — Влад буквально прогарчав своє розпорядження, зминаючи у руках закриту пачку з сигаретами.

Віктор покинув їх лише десять хвилин тому, а їй вже заборонили брати участь у цій справі.

— Та ну триндець! — обурилася Вася, підскочивши з крісла, в якому просиділа всю зустріч, та встала навпроти нього очі до очей.

Вона б і на стіл ладна була залізти, якби це додало ваги її позиції в його уяві.

— Ми про таке не домовлялися, Владе! Я не збираюся бути окрасою кімнати! — скинула вона підборіддя так, що аж зірочки в очах палахнули. Перетисла судини, чи що?

От же, трясця! Після того струсу доводилося бути акуратнішою. Ще й від Влада приховувати ось такі сюрпризи, бо взагалі з ліжка не випустить. І най як їй подобалося все, що там між ними відбувалося, а вона не збиралася дозволяти себе перетворити на атрибут!

— Я не для того зараз крок за кроком затираю навіть згадку про тебе в Управлінні, аби якийсь помилковий крок зламав мені всі домовленості, Княгиня! — прогарчав Влад, схоже, якраз збираючись її цілковито від справ відсунути.

— А я не збираюся сидіти закритою вдома, тим більше тоді, коли реально можу тобі допомогти! Ми домовлялися! Хто мені пропонував взагалі очолити твої справи, га?! — і не подумала відступити Вася.

— Так і допоможеш тим, що вдома посидиш, трясця! — гиркнув Влад. — Ми домовилися, що питання твоєї безпеки — тільки мені вирішувати, Княгиня!

Ну… так, було таке. Але ж…

— Проте ж я тут не менше твого, а може, й більше можу зорієнтуватися, Владе! — спробувала достукатися до нього. — Якщо це дійсно хтось з силовиків, я можу закинути вудку серед своїх інформаторів, підійняти звʼязки…

— Ні! — рявкнув Яструб. І прозвучало то дуже категорично.

Авторитарно, можна сказати, ага.

— Ти не будеш більше ніяких справ мати з тими, хто тебе коли-небудь знав! Тебе — немає. Василина — померла. Її тіло знайдуть та засвідчать. Тебе не буде в Управлінні! Ніякого більше сліду чи згадки, Княгиня. І ти розуміла, на що згодилася! — Влад, здавалося, був непохитним. — То дочекайся, коли будуть готові нові документи, та не висовуйся туди, де тебе можуть впізнати! І не спілкуйся з минулим!

Дідько. І найпаршивіше — вона навіть розуміла, чому він це робить. Але ж… якщо до ситуації дійсно причетні нечисті на руку правоохоронці, вона може бути ефективною!

Грані аспиди! Тільки зараз до Васі дійшло, що хтось і її тепер до цієї когорти записати може… Стало боляче і трохи гидко. Але… життя завжди вимагає вибору, і вона свій зробила. І навіть розуміла доводи Влада.

Але ж йому ж допомогти хотіла! А ще трохи захистити, може. Бо характер таки не той, аби вдома сидіти…

І тут у голові ідея буквально вибухнула! Вона аж замовкла на півслові. Вирячилася на Влада.

— А в магазин мені хоча б можна?! — вичавила з себе, намагаючись додати сарказму, поки у голові думки неслися з шаленою швидкістю.

— Можна! — рявкнув Влад, схоже, теж не дуже задоволений тим, як все складалося.

Але глянув на неї з підозрою. Диви, який розумний.

Трясця, він надто добре її відчуває. Але ж і вона його, тому й готова попри все докластися, тільки б убезпечити!

Від тієї нещасної пачки сигарет в його жмені майже нічого не лишилося — одне сміття.

— НЕ гарчи, я у твій центр поїду. Треба ж мені хоч трохи гардероб розширити, — ляпнула найадекватнішу ж причину.

Хоча — де вона, а де шопінг?

І Владу таке саме питання на думку спало, мабуть. Та все ж не заборонив.

— Охорона з тобою буде.

— Я й не сумнівалася, — розтягнула вона губи у максимально примирливій посмішці.

36

«Вітаю. Ви робили мені передбачення перед Різдвом. У ТЦ. Колодязь. Башта… чи вежа, щось таке. Чи не могли б ми зустрітися у тому самому магазині вашого магічного приладдя завтра?»

Вася додала час та рішуче відправила повідомлення. Почуваючись при тому цілковитою дурепою!

Це була найдивніша її зустріч за все життя. І вона досі не могла повірити, що складає план, основна роль в якому відводиться трохи навіженій ворожці… Та в неї не те щоб мався інший вибір наразі, здавалося.

Влад вперся і ні в яку не хотів дозволити їй скористатися своїми можливостями. А ця бабця-ворожка — єдиний зовнішній контакт, який неї залишився, як так все зважити.

З одного боку вона розуміла коханого… та й сама ж прийняла рішення. І тут навіть дурню ясно, що її після того вибору всі друзі відкинуть та будуть зрадницею вважати. І… що ж, вона прийняла ці наслідки, хоч ще й не змирилася. Та поки що могла ж якусь інформацію роздобути?!

Хоча, була в неї така підозра, що коханий і тут намагається підстрахувати, від цього болю зневаги й убезпечити, від відторгнення. Якщо Вася просто зникне — ніхто не зможе її звинуватити у зраді, чи не так?..

І… вона навіть цінила таке його прагнення. Та все ж, і їй припікало, кортіло якось допомогти й Владу… і «своїм», най хтось скаже, що «колишнім», виявити зрадників.

Тому, витративши пару годин, зачепилася за єдиний зовнішній звʼязок, який хоча б гіпотетично могла залучити. Проте тут також малися нюанси.

Василина хотіла трохи більше зрозуміти, що та бабця з себе представляє. І, якщо це буде хоч якось можливо, збиралася використати бабцю як канал передачі даних. Це було ризиковано та авантюрно. Не для ворожки, а для самої Васі, швидше.

От тільки для початку треба, щоб чимало чинників збіглися. А ще вона має роздобути більше інформації про те, що це за силові структури, якими Кульгавого залякували, та звідки вони взялися.

Не була наївною, знала, що таке бувало, тому серйозно допускала ймовірність. Та їм точно подробиці потрібні, щоб нормально розібратися. А для цього треба Влада переконати. Здавалося, якщо вона пообіцяє не лізти на перед, коханий не буде проти того, аби тримати її в курсі того, що дізнається по своїх каналах. А вона то може перекинути далі… трохи допомагаючи коханому, хіба ні? Бо на перевертнів управу самому СБУ буде знайти легше.

Хоча тут у Василини таки малися зауваження, бо він їй обіцяв що? Активну участь у житті. У всьому їхньому житті, трясця!

Та поки вона має визначитися, чи можна тій жіночці хоч щось передати.

— На якого милого тобі сюди потрібно?! — Арсен не був задоволений, що Василина поперлася у цей торговельний центр.

Власне, вона теж не була рада, що саме він її супроводжує.

І де в чому їхні позиції невдоволення навіть збігалися: обидва вважали, що Арсену краще б було зараз знаходитися біля Влада! Але хто їх питав, трясця?! Яструб вирішив… і викручуйся тепер, як забажаєш!

Сам же Влад, саме зараз, немов скориставшись її вчорашнім рішенням про відвідування цього ТЦ (а Вася підозрювала, що саме так все і є!), поїхав «у справах»…


… — Я б все одно не взяв тебе туди, кохана. Це не обговорюється, — Влад навіть не дозволив їй вступити в дискусію.

І це обурювало! Рівень його авторитарності точно виріс у порівняні з тими днями, як він палив!

Вона прям замислилася, а чи було воно того варте, дідько?!.. Підозрювала, що він з кимось з Управління зустрічається. Можливо, саме через неї. Але ж Влад навіть на це не відповів!

Треба визнати, що ось ця його категоричність… таки розбурхувала її власний характер. Дарма Влад на те не зважав. Тим більше якщо сам натякав, що вона може кермувати ситуацією. Бо з покорою у Васі завжди була велика прогалина. І керівництво не раз і не два робило зауваження та виносило догани. А це ще ж був устав, якого вона хоч так-сяк, а дотримувалася.

Тепер же, як все одно пустилася берега… оті всі обмеження та небажання залучати — підбурювало норовливість її характеру. Хоча й не сказати, що робила щось зі зла, і близько ні! Навпаки, хотіла допомогти!


Позатим, тепер вони з Арсеном були тут, бо нікому б іншому Влад її не довірив.

Добре-добре, може, він таки щось і розумів у бурлінні думок в її голові, раз настільки ускладнив завдання Васі. Бо Арсен, треба чесно визнати, тепер д-у-у-же підозріло ставився до будь-яких її ідей.

Аж трохи образливо. Що такого незвичного він побачив у купівлі нових джинсів, чи навіть колоди Таро, як вже на те пішло?! Ти диви, який застережливий нині! А раніше й сам не проти був в авантюрі участь брати!

Краще б з Владом на ту таємничу зустріч і поїхав би, захищав би боса, як і має бути. А не їй ускладнював процес дізнання… про що вона, звісно, не могла й звуку вимовити.


— Ми ж самі вигадали легенду, що я ворожка, — стенала вона плечима на те запитання. Ніби взагалі не розуміла, що йому не подобається? — То треба ж хоч трохи ту підтримувати, ні? А для цього я маю поповнити теоретичну базу, як не крути. Ну й приладдям затаритися, про всяк випадок, — навела свої аргументи.

Доволі адекватні, як їй здавалося. Ну й потім, вона що, дарма накупила одягу перед цим? Хіба це не мало відвернути його увагу, га?

Проте Арсен дивився так, ніби взагалі не був переконаний у думці, що вона тут заради обновок. Навіть якось образливо.

— Ніхто вже не буде на те увагу звертати, враховуючи твій статус дружини Яструба, — пирхнув Арсен, підозріло озираючи усе навколо.

Ну так, у магазинчику була все та ж трохи містична атмосфера, притишене світло та чимось таємничим пахло так, що свербіло у носі. Їй все ще тут не подобалося. Тож здебільшого, вона розуміла реакцію Арсена.

Власне, у них багато стосовно чого збігалися думки та оцінка, тому й було зараз ще неприємніше, що він настільки недовірливий до неї… Хоча не те щоб вона не розуміла, чому все саме так відбувається. Варто визнати, що вона теж вплинула на таке становище справ.

Позатим, вертаючись до сьогодення… це було найзручніше місце, аби зустрітися з тією бабцею, враховуючи охорону. Про яку Вася попередила свою візаві у ще одному повідомленні, отримавши згоду на зустріч вчора.

І тут, немов відчувши її думки, та сама бабця зʼявилася на вході у магазин…


Вася ледь не закотила очі, коли жіночка вирячилася на неї в перший момент. Навіть сіпнулася було, точно не звикнувши й не вміючи втілювати всі ті інструкції, які вона їй написала.

Ледь помітно хитнула головою… Ну капець! Зараз погорять обидві, Арсен їх на раз-два спалить!..

Але в цей момент бабця кліпнула очима. Випросталася сильніше, схоже, таки пригадавши повідомлення. Та на всіх парах пронеслася мимо, удаючи, ніби їй щось терміново біля каси знадобилося.

Ну слава-тобі-господи!

— То що ти тут хочеш знайти? — Арсен знову причепився, оглядаючись навкруги.

Жінку він помітив та, вочевидь, не розцінив, як реальну загрозу її безпеці.

— Давай так: мені потрібні книжки про гадання на картах Таро та передбачення по рунах, які ти мені вже приписав, — пирхнула, ніби повноправно залучаючи його до цієї авантюри. А що він скаже, правда ж! — Дивись ось з того краю, бери все, що знайдеш. А я піду сюди, — вона вказала на різні кути крамниці.

Оскільки на вході стояв ще один їх охоронець, Арсен не мав бути дуже вже проти. Та й це — центр, який Владу належав. Перед її приїздом тут ледь не антитерористичну операцію провели, ще й зараз вся охорона стояла на вухах.

Мабуть, саме тому Арсен тільки закотив очі, точно не відчуваючи захвату, та пішов у вказаному напрямку. В принципі, магазин займав не такий вже великий простір, тож в разі небезпеки він точно зміг би всі кути перекрити, ось і піддався. Але ж вона на те й розраховувала…

Якщо Арсен якось це зрозуміє — він її вбʼє. І навіть гніву Яструба не злякається, це точно. Бо не можна так ускладнювати людині роботу, Вася й сама то розуміла. На його місці теж лютувала б.

А саме тому, щоб не дуже ускладнювати ситуацію, сама швиденько почала рухатися, ніби вивчаючи асортимент прилавка. Потроху наближаючись до бабці-ворожки, яка неподалік колоди переглядала. Вася ж по ходу руху набирала все, що під руку попадало, насправді.

Аж поки буквально не вперлася у бабцю, що дуже намагалася «непомітно» стежити за нею через плече.

— О, пробачте! — вигукнула, удавши, ніби врізалася у жінку. — Не помітила. Шукаю посібники… А ви в цьому всьому розбираєтесь, здається, — з трохи перебільшеним захватом помітила вона достатньо гучно, щоб це було чутно й Арсену. Завʼязала розмову.

— Так…. трохи досвіду маю, — посміхнулася жінка, вірно зрозумівши натяк.

— Оу, та це ж здорово! Чи не могли б ви дати кілька порад мені? — очима намагалася показати, щоб та відгукнулася саме на цю тему.

— Е-е-е… так, вовч… Звісно, я можу підказати, — радісно закивавши головою, згодилася жінка. — Рада, що ти жива, — додала стишено, але Василина губи підібгала, натякаючи, що не варто.

Тож бабця, вірно зрозумівши, круглила очі, як вибачившись та почала уважно роздивляється книжки, які Вася нагребла. Навіть не прикидаючись. В принципі, теж непогано, хоча їй від неї не лише поради про ворожіння були потрібні.

— Ось це взагалі не потрібне. Це краще не брати… бо якщо ти тільки починаєш, то воно тебе заплутає. А от це варто взяти, — здається, геть не удавала вона захвату від можливості Васю до всього цього таємничого світу долучити… Йой!

Жінка почала швидко перебирати ту стопку, розкладаючи книжки та брошури у різні боки. Василина дивилася на це трохи очманівши! Хоча… варто відзначити, що бабця тут чудово обрала стратегію. Арсен, на початку скинувшись, зараз навіть розслабився, здалося, краєм ока подивляючись в їх бік, але не виказуючи напруги.

— А яку колоду ти використовуєш, покажи? — додала бабця, насправді даруючи їй ідеальне прикриття для тривалої розмови!

Чудово пристосувалася! Це навіть краще, ніж вона сподівалася!

37

— Отже, ти знайшла собі наставницю з карт Таро? — Влад скинув брову, уважно вдивляючись у Василину, тільки-но увійшов в кімнату.

Вона підібгала губи.

— Арсен не думав, що я й сама б радо про це тобі розповіла? — підібгала Вася губи та піднялася з-за столу, котрий тепер було завалено картами та книжками з Таро.

Це прикриття виявилося неочікувано надто вдалим. І давало можливість дзвонити та зустрічатися, коли тільки виникала необхідність… Вони й сьогодні майже годину потеревенили над книжками, врешті-решт перейшовши в кафе… І Вася навіть зуміла поміж цим всім пояснити, що їй потрібно, аби бабця, яку звали Тамара Михайлівна, виступала для неї своєрідною «звʼязковою», якщо виникне потреба.

Нікіта, її… колишній напарник, точно жінці шкоди не завдасть. Але якщо Вася дізнається щось, що зможе використати, аби захистити Влада в цій справі… Вона хотіла мати для цього можливість. Та й, вірогідно, якоюсь мірою відкупитися від минулого, представивши хоч якусь інформацію.

Так, не по Яструбу — ні за що! Але й вивести Нікіту на тих «новеньких», яких прикривав хтось з силовиків, здавалося непоганою ідеєю.

Проте зараз варто було зосередитися на Яструбі, бо він її швиденько вирахує!

— Можливо, Арсен тепер має деякі сумніви у твоїй готовності бути відкритою, княгиня, — якраз розсміявся Влад,з цікавістю оглядаючи весь цей гармидер. — На фіга тобі це потрібно? — взявши одну з книжок, він з очевидною зневагою почав перегортати сторінки.

— По-перше, хочу продивитися та мати більш-менш уявлення, раз ми вже зробили таку заяву, — стенула вона плечима.

Наблизилася до Влада та обійняла його, направду досі не надивившись! Уткнулася носом в шию, смикнула краватку, розстібаючи комір сорочки, щоб до ледь колючої шкіри дістатися. І глибоко вдихнула, відчувши, як його руки закляпнулися на ній, немов капкан… От тільки вона й сама нікуди вириватися не хотіла!

— Припустимо, — хмикнув Влад, опустивши підборіддя їй на маківку. І з такою жадобою втягнув в себе повітря, що стало очевидно — не вона єдина скучила, трясця! — Хоча ніхто не зобовʼязує тебе цим займатися чи підтримувати той образ. Та й ти вже бачиш, на щастя, — додав він.

— Але мені цікаво, — вона не лукавила, от що трохи турбувало.

Ця Тамара Михайлівна зуміла в ній якусь іскру розпалити, хоча ж Вася взагалі не для того шукала з нею зустрічі!

— Нам точно не завадить мати ще один козир, аби спантеличити інших, — хмикнула. — До того ж можу я хоч якесь заняття мати, раз ти мене від усього усуваєш… — додала трохи звинувачення та іронії в голос.

Влад хмикнув, даючи зрозуміти, що те почув.

— Головне сама в те вірити не починай, Княгиня, — помітив він з сарказмом. — Бо це все — повна маячня!

— Подивимося, — загадково простягла вона, розвеселившись. — Може, карти мені ще всі твої таємниці та слабкі місця відкриють, а ти просто того боїшся, — пирхнула вона трохи «таємничо». — Що я почну кермувати… Ууу… — вона ще й рукою жест додала, немов насилала на нього невидимі сили.

А Влад відкинув голову та щиро розреготався.

— Ну що ж, спробуй, Княгиня, подивимося! — підморгнув він, коли трохи віддихався.


А сам тим часом міцніше стиснув та, відірвавши від підлоги, закрутив Васю у руках.

— Та поки що ти цілком можеш мені самостійно розповісти, що дізнався на цій твоїй зустрічі, куди мене не взяв, — вхопившись за його плечі, натякнула Василина. Не проґавивши можливості трохи докорити, ага.

Яструб зупинився, немов завагався.

— Агов! — вона вирішила відразу розставити акценти. — Я сиджу тут, нікуди не лізу, то май совість, Яструбе! Інакше нашу угоду буде розірвано! — додала з тонким натяком… ну, блефуючи, ясна річ.

Проте її у ту ж мить стиснули так міцно, що Вася аж захлинулася повітрям.

— І ти тоді мене проклянеш, моя особиста ворожка? — з усмішкою скинув брову Влад, але уважно вдивлявся в її очі, так і тримаючи Васю на руках.

— І я тоді натовчу тобі пику, пихатий ти тиране! — обурилася Василина, обхопивши своїми долонями його обличчя. — Ми про що домовлялися, взагалі?

— До речі! — Влад знову хихотнув. — Я все збираюся влаштувати з тобою спаринг… Позатим, варто б з лікарем проконсультуватися для початку, мабуть, чи можна тобі такі навантаження зараз після травми, — додав він, немов задумавшись.

— Владе! — не те щоб вона була проти побитися з ним, але!..

Він таки опустив її.

— Розповім, кохана. Все. Обіцяю, — ослабивши краватку, він стягнув ту через голову. Та й піджак скинув. — Пішли. За вечерею й обговоримо новини, — підгорнувши рукава, згодився Влад врешті-решт.


— Перше, я остаточно закрив питання з тобою, — Влад поклав на стіл між ними нову картку паспорта.

Він стояв з іншого боку стола, обираючи страву собі до смаку. І зараз трохи нависав над нею, будемо відверті.

Вона трохи очманіла. Бо це якось остаточно прозвучало. Як крапка.

Василина взяла паспорт рукою, що трохи тремтіла… Трясця! Документ був збіса справжній!

Вона, звісно, розуміла, що Яструб має шалені ресурси та можливості. Інакше б марно не намагалася стільки років його вхопити на гарячому. Та все ж побачити це на власні очі… Вражало.

Ще й з новою стрижкою фото вже.

— Змінено все: ідентифікаційний код, історія платежів, водійські права, карти, — Влад виклав на стіл і банківські кредитки. — Причепитися немає до чого, все прораховано.

— Чому в мене це прізвище? — хмикнула натомість вона, проковтнувши грудку у горлі.

Брова Влада заломилася так, що вона не була певна, чи це не порушує якихось законів фізики, дідько!

— Ти ж не розраховувала, що у нас будуть різні прізвища, кохана? — Влад раптом нахилився до неї.

Тепер вже реально нависнувши так, що між їхніми обличчями залишилося лише кілька сантиметрів. Його сильні руки вперлися у стіл, немов оточуючи її.

— Я взагалі не думала над цим, — видихнула, трохи стиснутим голосом. — Та й не памʼятаю, аби ти мене запитував про згоду… І де тоді свідоцтво?..

На її ошелешений подив, на столі у ту ж мить опинився ще один заламінований документ. Бляха! Оце так в нього швидкість розв'язання питань!..

— Я чітко заявив, що ти — моя дружина. І тобі, і всім навколо, — на його обличчі розпливлася підступна посмішка. — Та якщо тобі потрібна церемонія — організуємо, Княгиня! З врахуванням нюансів нашої ситуації, звісно, — прогарчав Влад це майже їй в губи та… ввіпʼявся жадібно цілунком!

Його рот атакував! Язик увірвався з таким напором, немов всі її заперечення (яких не було, власне) зруйнувати збирався! Неначе Влад збирався її замість вечері з'їсти!

Але то тривало лише мить.

— Обручка за мною, до речі. Не був певен у розмірі, — і Влад так само різко випростався, різко втягнувши повітря крізь зуби.

Жадібно до біса! Залишивши її спантеличеною та у вогні від його раптового вибуху.

Й до крику спантеличеною своїм неочікуваним «заміжнім» статусом.

— Окей, — з примусом відкашлялася, поки він повернувся до холодильника, ніби тут більше не було чого обговорювати. — А що стосовно другого питання? Про цих навіжених новеньких, які хочуть перехопити зону впливу на цій нафтобазі?..


— Тобі варто бути обережнішою, вовченя, — Тамара Михайлівна уважна вдивлялася в карти, які зараз розкладала на столики поміж ними.

«Вчила» її читати Таро.

— Знову? — не втрималася Вася, відкинувшись на спинку сидіння. — Але ж минулого разу я таки вижила, — трохи іронічно помітила, роздивляючись обручку, яка сьогодні зʼявилася на її руці.


Це було першим, що зробив Влад з ранку. Коли дізнався, що вона й сьогодні збирається в той центр, аби зустрітися зі своєю «наставницею». Приїхав сюди разом з нею та змусив обирати кільце.

Ну… змусив, мабуть, не зовсім те слово, бо таки Василина не була аж надто проти. Взагалі ні. Але все ж він дуже наполегливо підштовхнув її до цього.

Ба більше, він навіть згодився обрати перстень й собі, чим дійсно ошелешив Василину.

— Я обіцяв тобі рівноправні відносини, — реготнув Влад на її подив. — Майже, — додав, повівши бровами. Вочевидь, натякаючи на питання її безпеки.

Але зараз Вася не була готова у відкриту сперечатися. Ще й перед свідками.

Бо хоч цю індивідуальну «виставку» ювелірних прикрас і влаштували у його кабінеті, все ж тут були присутні охоронці та власник прикрас. Та й Арсен точно не був проти поділитися з нею своїми думками стосовно всього, по очах бачила його веселі коментарі.

Власне, вона з учора почувалася дещо розгублено. І зовсім не через те, що тепер, як виявилося, заміжня. Ні, вона все намагалася усвідомити, як їй використати ту інформацію, яку дізналася від Влада опісля.

Цю зустріч, з Тамарою Михайлівною, їй також пропонували провести у кабінеті Влада. Він вважав, що тут Васі буде затишніше. Але вона точно не була зацікавлена у тому, аби їх розмову слухав Арсен. Принаймні, знаходячись за сусіднім столиком, посеред гамірного натовпу відвідувачів центру, він не міг достеменно підслухати все, про що Вася розмовляла з Тамарою Михайлівною. І, вертаючись до цієї розмови та трохи затягнутої паузи з її відповіддю…

— Але ж того разу я вижила. Башта… хай що під тим малося на увазі. Колодязь… це було збіса страшно, погоджуюсь, — вона трохи нервово хихикнула. — Невже зараз карти обіцяють щось страшніше? — додала, змушуючи себе зосередитися на цій миті.

Остаточного плану поки не було, вона все ще зважувала ту інформацію, яку дізналася.

Тамара Михайлівна уважно подивилася на неї, готуючись витягти нову карту.

— Ні… Якщо ти пережила злам всього свого устрою та сприйняття, мабуть, ні, вовченя, — задумливо проговорила ворожка, похитуючи головою. — Але зараз карти застерігають, що ти можеш втратити те, що тільки-но знайшла. Щось, що для тебе неоціненно… Вочевидь, те, що тепер для тебе настільки важливе? — припустила вона, розглядаючи якесь зображення, яке Василині не було видно.

Першою її реакцію була іронія, от правда!

— Та годі! Занадто багато похмурих прогнозів на пару місяців мого життя! — пирхнула вона, перехилившись через столик.

Тамара Михайлівна лише знизала плечима.

— Я лише кажу те, що бачу, вовченя. Згадай, ти й минулого разу не дуже поспішала вірити. Але ж справдилося все…

Вона вже відкрила рота, аби заперечити, але… таки справдилося.

Завмерла, поглянувши на ескалатор, що рухався поруч. Саме там вона вперше побачила Влада «наживо», так би мовити. І… це було єдиним цінним, що зʼявилося в її житті за цей час, чи не так?

Не ескалатор, трясця! Влад… І його вона була готова захистити будь-що!

38

Перед внутрішнім поглядом встала вчорашня вечірня розмова з коханим. Покінчивши з показом її документів та розʼясненням нового сімейного статусу, Влад вчора все ж розповів більше по справі.

— Я додатково зустрічався сьогодні з Демоном. Знаєш, хто це? — обравши собі їжу, він сів поруч.

Поставив на стіл і два бокали. А також пляшку вина приніс, яку зараз повільними рухами відкорковував. Не звично для нього, якось не типово. Це вперше Влад їй алкоголь пропонував, здається. І, помітивши її здивування, чоловік… в самому «сімейному» значенні цього терміну, широко посміхнувся.

— Ми ж маємо наш офіційний шлюб відсвяткувати, моя кохана, — відкоркувавши, він наповнив її бокал на третину та взяв свій. — За нас, моя кохана Княгиня! — торкнувся своїм бокалом до того, що вже взяла Василина. — За твоє нове життя!

Якщо чесно, її в той момент розривали геть протилежні емоції. Тому вона просто потягнулася до нього та сама на мить притислася до губ Влада. Василина кохала його — це було головним і основним на зараз. Про це намагалася і памʼятати.

А потім зробила ковток. Вино було збіса смачне! І вона вирішила приймати це чудовим знаком. Бо таки дійсно почала життя наново. І зараз не час важити те на вагах моралі.

— Так, я більш-менш орієнтуюся хто такий Демон, — не стала сперечатися, ковтнувши дійсно вишукане вино. — Хоча й не можу сказати, що детально вивчала його сферу інтересів. Він більше підпадав під увагу інших відділків Управління, — вона відкинулася та, трохи знахабнівши, взяла та вклала ступні на коліна Влада.

Він посміхнувся та накрив її ноги рукою, теж смакуючи своє вино.

— Власне, це добре, що ти такими справами не займалася. Так чи інакше. Отже, ми маємо кілька спільних справ з ним. І він мені скинув повідомлення, коли я почав моніторити ситуацію. Є підозри, що ці новачки намагалися на нього вийти. Чи то підтримкою заручитися, чи то ще якісь божевільні ідеї просунути, — Влад почав їсти, додавши вина їм обом. — Демон хоче теж розібратися. Ми не любимо такої метушні. На зараз він майже певен, що їх покриває хтось з нового обласного керівництва поліції. Начебто він щось чув, але ще також збирає інформацію. Попросив і мене дещо перевірити, — Влад нахилився та, не піднімаючись зі стільця, взяв з іншої стільниці ще якісь папери та простягнув Васі.

Вона швидко проглянула кілька рядків з іменами та прізвищами. Ого… це було для неї неочікуваним. Ці прізвища…

Скинула очі, уважно подивившись на чоловіка, який повільно тягнув вино. І з цікавістю спостерігав за нею. А потім обхопив її стегна та потягнув на себе, змусивши Васю цілковито йому на коліна перебратися.

Обхопив обома руками, притиснув до себе міцно.

— Тобі так зручно їсти? — хмикнула вона трохи розгублено, ще обдумуючи все, що він сказав.

Яструб криво посміхнувся.

— Однозначно, — заявив трохи зухвало. Хоча й вона по очах помітила, що роздумує.

Коханий знову підсунув до неї бокал.

— Це не точні дані. Поки підозри. Мої, Демона, ще кількох людей. Треба перевірити, — додав, підсунувши до неї й тарілку, якої Василина поки навіть не торкнулася, натякаючи, що пора і до їжі добиратися. — Цікаво от що: в день, коли ми зустрілися, мене один тип дуже вмовляв за нього перед Демоном вступитися… Нахабний такий. Я врешті відмовив, бо твоїм здоровʼям був зайнятий. Але… дивний збіг.

Що ж, Влад, схоже, дійсно був готовим обговорювати з нею все. Це тішило.


Однак зараз, переспавши ніч з цими думками та тривогами… Сидячи вже поруч з Тамарою Михайлівною перед столом, заваленим картами Таро — Василина раптом зрозуміла, що й сама ладна заради Влада на все.

Навіть коли достеменно не певна у загрозі.


Моральні сумніви та докори наздогнали її вночі. Коли Василина не змогла заснути, геть нетипово для себе. І замість солодких снів, дивилася на риси сплячого Влада.

Чомусь спливло, що тепер у неї офіційно нове імʼя. Вочевидь, «Василина» — було занадто помітним. Тож тепер вона значилася «Ліною». Ну… Вася ще не знала, як саме до цього ставитися. Наче він і зберіг частину її імені, а разом з тим… Владу те ніколи не подобалося.

Добре, це не суттєво. Куди гостріше питання, чи мала вона право передавити список тих прізвищ Нікіті, використовуючи Тамару Михайлівну?

Звісно, вона ретельно спланувала і пояснила жінці, чому варто купити додаткову нову картку та саме з неї відправляти повідомлення колишньому напарнику Васі. Так, він працював в СБУ, та вона все одно не хотіла ніяким чином підставляти Тамару Михайлівну, навіть якщо ту цілковито захопила ідея пограти в шпигунів.

Врешті-решт, у неї сімʼя та онучка…

Додала вона й позначку наприкінці, щоб Нікіта знав, що цім даним можна вірити. І ось це було найризикованішим. Бо він тепер може її вирахувати. Тобто те, що Вася жива. Після того, як Влад доклав достобіса зусиль… Ось що її мучило найбільше. Та все ж додала вона й дані по справі з нафтобазою, які Влад їй розповів. Уникаючи згадки про коханого.

Хоча, можна удавати, ніби дані були передані до загибелі. Це ж реально? Цілком. Якщо вірити Владу (а вона йому вірила), «її тіло» тільки сьогодні знайти мали.

А натомість Влад буде позбавлений необхідності самотужки розгрібати проблеми з такими людьми.

Не те щоб вона в коханому сумніви мала, ні. Просто… ці прізвища її лякали. У цих людей мало бути серйозне прикриття, яке б сягало найвищих кабінетів, аби так спокійно кермувати справами та роздавати якимсь знахабнілим новачкам гарантії недоторканності. І, вочевидь, вони таки його мали… Або ж самі збиралися організувати злочинний синдикат, який лякав ймовірними масштабами.

І це зачепило її поза тим вибором, який сама Василина зробила. Окрім того, створюючи подібні угруповання, вони точно будуть прагнути усунути конкурентів. А Демон (судячи з того, що вона про нього знала) та Влад якраз такими і являлися.

Тож вона обирала відоме «зло». Своє. Рідне та кохане.

І сподівалася лише на Те, що:

Нікіта повірить невідомо кому;не буде шукати її, якщо здогадається, хто ці прізвища роздобув; зможе щось висунути проти цих людей;не зачепить Влада…

Занадто багато припущень у плані, ага. Не кажучи вже про те, що навіть уявити страшно реакцію самого Влада, якщо він дізнається про її вчинок. Та все ж вона воліла ризикнути, аби його убезпечити. Хоча б так.

Між злом та злом вона обирала те, яке не прикидалося праведністю.

Кілька днів потому
— Я отримала вхідне повідомлення на той номер, що ти мені сказала завести, — Тамара Михайлівна нахилилася до неї ближче і прошепотіла це, явно зрозумівши, що Вася приховує деякі моменти від своїх охоронців.

А вона аж захолола вся, відірвавши погляд від карти Таро, яку витягла, та її трактування у посібнику. Ну треба ж, Вася дійсно цим захопилася… Проте зараз в її думках не було жодної дивної картинки з колоди.

— І що там написано? — так само тихо прошепотіла, скосивши очі вбік, де за сусіднім столиком сидів Арсен.

Влад вперто відмовлявся довіряти її охорону комусь іншому, попри зауваження самої Василини. Обіцяв, що сам буде брати вдвічі більше охорони, якщо вона вже так турбується, але її може довірити лише другу.

Зараз Арсен щось продивлявся в телефоні. Це не значило, що Василина без нагляду, позаяк тут було ще зо пʼять охоронців навколо. І він був точно незадоволений.

— Власне, повідомлень було два, — Тамара Михайлівна пересунула карти, ніби щось їй на тих показувала.

І поклала під них звичайний папірець. В косу лінійку…

Грані аспиди! Їй треба з цим завʼязувати. Найшвидше.

Вася не має жодного права втягувати цю жінку у власні заплутані шпигунські ігри! Тамара Михайлівна ж точно цей папірець з зошита онучки вирвала!..

І ось на цих косих лінійках акуратним почерком було переписано:


«Є. Я вияснив і отримав ордер. Завтра будемо брати тих «нових», коли вони на ще один обʼєкт поїдуть висувати вимоги. Мережа СТО. Дякую»


«Я витягну тебе. За будь-яку ціну!» — вочевидь, це було друге повідомлення.

І Васю в крижаний холод кинуло! Нікіта зрозумів, трясця! Попри все. Вирахував… і не повірив у докази Яструба.

— Напишіть йому, будь ласка: «Не треба. Це мій вибір», — відкашлявшись, тихо попросила Вася. — Це все. Більше нічого. І просто вийміть картку. Краще взагалі викинути. Більше вона не знадобиться.

І знову озирнулася на Арсена. Він все ще подивлявся на екран смартфона та виглядав… стривоженим.

— Коли прийшли ці повідомлення? — не обертаючись, перепитала.

— Вчора ввечері.

Вася напружилася. Влад сьогодні збирався зустрічатися з тим, кого називав Демоном. А потім, можливо, поспостерігати за зустріччю Кульгавого з цими вискочками, яка мала відбутися пізніше. І на яку ті вже не приїдуть, якщо вона вірно зрозуміла послання Нікіти.

Але… На фіг! Їй щось дуже не подобалося у виразі обличчя Арсена! В тому, як охоронець стиснув зуби, від чого його щелепа немов окреслилася прямими кутами.

— Сидіть тут, — попросила вона Тамару Михайлівну.

А сама піднялася та пішла до Арсена.

— Що сталося? Де Влад? — вчепившись пальцями у стіл, вона напружено присіла на край стільця біля Арсена.

— Бляха, Княгиня! — охоронець ніби ще більше закамʼянів. — Чи ти дійсно відьма?! Чи ті карти тобі щось таки підказали? — аж просичав те крізь зуби.

— Що в біса відбувається?! — повторила Вася голосом, який захрипів від напруги. Чомусь стало надто страшно за Влада.

— Нічого не має, як я розумію, — підібгав губи Арсен.

Та їй не сподобався його погляд при тому.

— Але?

— Але вони мали зустрітися з Демоном у того в офісі, а не на якійсь граній СТО! — раптом немов обурився Арсен, хлопнувши долонею по столу! — Я сто разів казав Владу, щоб він не робив ризикованих кроків, коли мене немає поруч! Але Демон набрав Влада та попередив, що на його СТО хтось наїхав і він поїхав розбиратися. А Влад вирішив доєднатися…

— Що?! — вже дійсно прохрипіла вона від жаху.

Шматочки пазла ніби стали на свої місця в її голові! Повідомлення від Нікіти опалило череп зсередини! Вона нізащо б не стала підставляти Влада…

— Ні! Ми маємо його зупинити! — підскочила вона. Глянула на Арсена та рявкнула те так, як сам Яструб не завжди на друга голос підвищував.

Немов не розуміла, чого Арсен й досі сидить, трясця?!

39

— І куди ти хочеш, щоб я тебе відвіз? — Арсен здавався скептично налаштованим, але ж таки вів її до авто після того, як Вася швидко попрощалася з Тамарою Михайлівною. — У Демона цих СТО біля десятка…

Вона підозрювала, що частина його скепсису варто віднести на рахунок зобовʼязань Арсена щодо її охорони. Бодай як сильно він не хотів би бути поруч із другом, це не зменшувала його намірів захистити Василину за будь-яку ціну. Хоча закластися могла — він знав, де саме Влад!

— Нумо! Я не вірю, що у вас нема цих додатків з передачею координат чи чогось на кшталт, не розчаровуй мене, Арсене! Невже мені треба вас навчати, як організувати безпеку одне одного? — пирхнула Вася, впавши на сидіння авто.

Вона розмовляла різко, напружено, буквально вимагаючи, аби вони рухалися на межі можливостей! Ще швидше!

— І сильно то тобі допомогло? — пробурчав Арсен, таки наказавши водію вирулювати з паркінгу.

— Я ж не дурепа, щоб з чимось таким до вас соватися, агов?! А ну як ви б мене обшукували? Хто зна ваші збочені методи? У нас не було даних за це, — стенала вона плечима, трохи жартуючи, звісно.

Намагалася хоч якось стряхнути тривогу, яка охопила, стиснула серце! Жерсть, як боялася не встигнути!

Попри очевидну напругу, Арсен розсміявся.

— Схоже, настільки «збочені» методи Яструба, аби тебе дружиною зробити, — навіть найхитріші в Управлінні не передбачили, — пирхнув він, таки відкривши якийсь застосунок з картою та під'єднав смартфон до системи авто, щоб водію було легше.

Василина лише криво посміхнулася. Бо з чим тут сперечатися? Такого ніхто й уявити не міг! Сама вона в першу чергу.

— То чому ти певна, що Владу щось загрожує, Княгиня? — знову повернувся до неї Арсен.

— Окрім очевидного, про що й ти думаєш? — заломила вона брову. Проте Арсен не повівся. — Якщо я скажу, що Тамара Михайлівна мене попередила, прочитавши то по картах Таро, для тебе буде достатньо вагомо? — підібгала вона губи, знервовано глядячи на дорогу, ніби авто від того буде рухатися швидше.

Охоронець розгубився. Щиро.

— Не певен… — дійсно із сумнівами простягнув.

— От і дарма, вона саме так і сказала мені, — схрестила Вася руки на грудях. І не брехала ж!

— І для тебе цього достатньо, аби всіх на вуха підійняти? — із сумнівом хмикнув Арсен.

— Будь-якої загрози для Влада — для мене завжди достатньо! — вона не була певна, що варто йому про Нікіту та все інше розповідати.

— Він вміє за себе стояти. Та й мої люди — не дилетанти, зауваж, — Арсен все ще не здавався переконаним.

— Окей, тоді просто допусти, що я не вмію делегувати безпеку коханого комусь іншому, ясно?! Достатньо вагомо для тебе?! — трохи зірвалася все ж. Гиркнула на нього! — То коли ми вже приїдемо?! — кинула, вимагаючи відповіді.

— Скоро, — Арсен задумливо подивився на неї. Як зважуючи щось. — Та тобі все одно не варто буде виходити, Княгиня. Інакше Влад мене живцем зʼїсть, — категорично зауважив Арсен, точно не збираючись відступати у цьому.

Ну це вони ще подивляться. Спірне твердження…

Та вона не стала вступати у дискусію. Нехай вірить у що забажає. Їй так легше.

— Нам бажано Влада б взагалі перехопити ДО того, як він там зʼявиться, — пробурмотіла натомість. — Це реально?

Арсен нахмурився, глянувши на неї уважніше, немов з якоюсь підозрою. Витягнув сигарети, але не став підпалювати.

— Спробуємо, — кивнув він водію з наказом, щоб прискорився.

А Вася дістала телефон, набираючи коханого.

— Просто не йди туди. Хіба я багато прошу? — вона сама розуміла, що рівень її аргументації не витримував жодної критики.

— З якого боку глянути, Княгиня, — хмикнув Влад, точно відчуваючи значний скепсис. — Якщо ти мені зараз скажеш, що то твоя ворожка тебе наумила… Вибач, але я таки не дослухаюся.

Яструб був точно не з тих чоловіків, хто на таке міг купитися, це не Арсен. Як і навряд піддасться маніпулюванню з її боку.

Він потребував аргументів та логічних фактів. Не туманного скиглення жінки. Навіть якщо ту й назвав офіційно дружиною та коханою.

— Ні. Тебе прошу я, — Вася повільно видихнула. Арсен подав знак, що вони вже ось-ось прибудуть. Добре. — Або принаймні не заходь туди, поки я не приїду, будь ласка, коханий! Це нічого тобі не буде вартувати, — спробувала навести ж адекватний довід.

— Що, бляха?! — Влад натурально вибухнув! Ніби до цього не зрозумів, що вона дійсно поруч. — Якого біса ти тут робиш, Княгиня?! Я точно не збираюся тебе пускати сюди! Ні на яких умовах! — вона, мабуть, і не памʼятала, щоб він до неї таким тоном звертався.

— А я і не рвуся, Владе! — огризнулася Вася, спіймавши себе на тому, що стиснула ручку дверцят авто так, що пальці побіліли. — Я тебе прошу не йти туди, трясця! Дочекайся мене! — рявкнула вона з не меншим тиском.

І тут авто похитнулося, а потім різко почало гальмувати. Так, що вона здригнулася від вереску шин по асфальту.

Вони опинилися в типовій складській зоні посеред міста, де винахідливі майстри обладнали якісь різноманітні ремонтні майстерні, мийки та те саме СТО. Яке, вочевидь, й належало Демону. Або ж було під його захистом. Заїзд туди знаходився за парканом, ворота наразі були зачинені. Тільки величезні плакати вказували напрямок.

Автівки Влада та охорони стояли неподалік, у розширені дороги, але так, щоб не заважати проїзду.

— Схоже, у мене й не залишилося вибору, чи не так, кохана?! — рикнув Влад у телефоні, коли вона побачила, що вони біля його машин завмерли. — Якого довбаного біса ти тут робиш?! — прогуркотів він, вже смикнувши дверцята з її боку.

Глянув при тому на Арсена з темною обіцянкою, що ще опісля про все це поговорять… Охоронець прочистив горло та вийшов з авто. Як і водій. Вочевидь, щоб дати їм «усамітненість».

— Не йди туди! — не звертаючи уваги ні на його незадоволення, ні на загальну напругу, яка ніби вибухнула зараз в повітрі, прохрипіла Вася, вхопивши його за руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍— Чому?! — просичав Влад крізь зуби, нарешті перевівши погляд на неї.

І біс зна, як там зараз Вася виглядала, але у Яструба щось невловиме моментально змінилося на обличчі.

— Бо…

А вона вся зіщулилася. Варіантів не було. У брехню він не повірить. Занадто розумний. А правда… наведе його на єдино можливі висновки.

Все це пронеслося у голові за миті. Та хіба Василина мала вибір? Вона будь-що готова було врятувати коханого. Навіть ціною втрати його довіри.

— Бо…

— Бо там зараз буде облава, — видихнула, немов стрибнувши у річку.

Дивиться йому в очі, напружена вся так, що поміж скронь аж дзвенить. І реально бачить, як Влад в секунди все прораховує.

Його очі темнішають, віддаючи якимось демонічним блиском. Жорсткі жовна прорізають щоки від вилиць і до кутів щелеп, настільки Влад зуби стис. А сам стоїть… нависає над нею у дверях. Чи то закриває від зовнішнього, щоб не побачив ніхто, чи то не дозволяє вийти… аби не втекла.

Не витримала, опустила очі. Погляд впав на його руки, які Влад стиснув у кулаки так, що суглоби хруснули.

— Звідки знаєш? — просичав він хрипко та тихо.

— Це не зовсім так, як виглядає, Владе. Геть не так! І трохи важко для розуміння… — трясця!

Вона й не уявляла, як все зараз розповісти та сформулювати?! Як йому те пояснити, що призвело до цієї миті та ситуації?!

— Гадаю, я не дебіл, Княгиня. І таки можу скласти два плюс два. Тож спробуй пояснити, будь така ласкава, — його тоном можна було скло різати, от правда. Зла іронія аж сочилася.

Вона пересмикнула плечима від того, як крижані сироти розійшлися шкірою під светром. Вася не боялася Влада… ні. Але…

— Слухай, я все поясню. Все дійсно не так, як ти міг надумати, — підібгала вона губи, все ж не думаючи здаватися цим побоюванням. І змусила себе скинути голову. — І я нічого не знала ще сорок хвилин тому! Присягаюся! — здалося, в його очах промайнув сумнів. Неначе він дуже хотів повірити. — Але зараз тебе тут не має бути, Владе! Будь ласка! Поїхали звідси! — вона стріла його погляд, сподіваючись, що її кохання видно по очах. — Я готова благати, якщо ти хочеш. Поїхали звідси, — вона вхопила його руку, огорнувши тремтячими від напруги пальцями стиснутий кулак.

— У мене зустріч тут, — він буквально карбував слова. Ті можна було виймати з її тіла, немов дротики. — Я не можу поїхати, залишивши Демона, якщо те, що ти говориш — правда. Я не зраджую своїх партнерів, — бляха! Васю немов вдарили.

Їй не мало бути боляче. Бо вона його теж не зраджувала! Ані на краплину!

— Вас обох НЕ мало бути тут, дідько! — рикнула вона натомість, розпалюючи в собі обурення, аби тільки не зламатися.

Влад поважає силу. І вона здатна довести, що й не думала його зраджувати! Ніколи!

— Якщо він вже там — тобі туди соватися марно! Зараз з тим нічого не вдієш. Але не він їхня мета! А от для тебе це може стати катастрофічним, бо вони тільки й шукають, де до тебе причепитися! — міцніше стиснувши його кулак, знову почала благати. Можливо, трохи піддаючись власній паніці.

Потягнула його, змушуючи нахилитися ближче до себе, вже нічим не гребуючи. Влад немов з каменю витесаний був. І піддавався з таким опором, що вона ледь скрегіт тієї брили не чула, їй-бо!

— Будь ласка, коханий. Поїхали звідси! Витягнеш Демона потім, я допоможу. Та й ти зі своїми юристами сам вправний. Але зараз…

— Гей, ви! Ану всі завмерли! Інакше ми стріляємо! Руки на машини та не ворушитися! — раптом, перервавши її, прозвучав різкий наказ з боку території СТО.

40

Влад застиг, вхопивши її за плече та ніби ще більше затуливши собою. Та Василина не збиралася ховатися! Не зараз, трясця!

Тим більше голос агента не був їй знайомим, тож…

— В чому, власне, справа, чоловіче? — хмикнув Арсен доволі спокійно. — Ми не знали, що тут щось відбувається. Ви б поставили пост якийсь, що сюди їхати не можна, чи що. Нам просто треба…

— Замовкнув і руки на авто! — рявкнув агент, якого їй все ще не було видно.

Стиснувши пальці Влада, немов намагаючись його впевнити, що вона розуміє свої дії, Вася прослизнула на вулицю. Хоч і довелося для того посунути його боком. Влад не те щоб був цим задоволений. Трясця! Здавалося, він готовий спопелити її поглядом!

Але й влаштовувати боротьбу саме зараз — було б дуже не розумно. І він те сам знав. Проте це не завадило йому обхопити її за пояс та міцно притиснути до себе.

— Княгиня, бляха! — прошипів Влад дуже…. дуже роздратовано! Та розвернувся разом із нею.

— Перепрошую, — Вася змусила очі сфокусуватися на агенті, якого не дуже чітко бачила.

Дідько! Найменше хвилювання — і зір підводив капітально! Але вона таки була певна, що його не знала. Тому… можливо, і він не в курсі, хто вона. Головне, щоб Влад зараз не втручався.

Чоловік, здалося, трохи розгубився, побачивши тут жінку. Він був один…. можливо, охороняв ворота. І, скидалося на те, що нормально так нервував, тримаючи на прицілі більше як семеро людей.

Всі інші мовчали та не рухалися, вочевидь, чекаючи розпоряджень від Влада.

— Це все величезне непорозуміння! Це моя провина, що ми тут зупинилися! — вона взяла й скинула руку, щоб точно до себе привернути максимум уваги. — Я вагітна. І мене почало нудити. От ми й змушені були всі зупинитися. Розумієте? Дуже не хотілося заляпатися самій чи салон… — вона зробила максимально відкритий, але при тому й трохи втомлено-нещасний вираз обличчя. — А мені ще на конференції з доповіддю виступати. Власне, туди ми і їхали зараз з командою. Поспішаємо. Думали трохи затори обʼїхати по цих провулках… Але тут я лише більше захиталася. Цей клятий токсикоз, розумієте? — і вона так посміхнулася, ніби якийсь мужик під два метри зростом дійсно міг зрозуміти, що відчуває вагітна.

Хоча, пропрацювавши з ними купу часу, таки знала, що сильних чоловіків подібна до цього слабкість жінки — може легко збити з пантелику! Тому й обрала саме цей варіант.

Рука Влад ній у ту мить стиснулася до неможливого… а потім раптово захват ослаб! Ні, він не відпустив її. Але тепер тримав, пригорнувши до себе якось навіть… бережно?! Якого лисого?! З ним що?!

Але вона зараз дійсно не мала на це часу та резерву. Потім розбереться.

— Оу… — агент натурально розгубився. Вгадала! — Так, звісно. Перепрошую. Тут зараз спецоперація СБУ. Вам не варто їхати цим шляхом. Краще розвернутися та проїхати там, — хлопець вказав напрямок позаду них.

— О, так! Звісно! Дякую! Ми вже їдемо! — вона посунулася назад, чіпляючись за руку Влада, який трохи отетерів, але не влазив, за що вона була щиро вдячна. — Мені ще на виступ треба встигнути, — «нагадала» вона, рукою показуючи, щоб їхні хлопці хутко розсілися по авто.

І сама розвернулася до салону, потягнувши за собою Влада. Їм вдалося! Неймовірно! Їм…

— Вася?!.. — з-за спини пролунав непевний, розгублений вигук аж надто знайомим голосом.

— Вася! — хтось… з голосом Нікіти, точно до них наближався. — Чекайте! Всім завмерти, бл*! Не рухатися! Вася!

Бляха. Залишалося молитися, що він сам вийшов на вулицю, а не вивів весь спецзагін.

— Ви помилилися, агенте. Це — моя вагітна дружина, — Влад відрізав різким, жорстким тоном, обхопивши та закривши її собою з усіх боків, здалося. І захочеш, не розбереш, хто тут. — Ніякого Василя тут немає! — додав так, що всі навколо зглитнули, здалося.

— Ти! Ти, бляха! — аж гаркнув її колишній напарник, немов від ярості не міг дібрати слів. Він явно був накручений. — Я тебе зараз повʼяжу!..

Схоже, Нікіта впізнав Влада. Що й не дивно. Вони ж всі досліджували його справу багато років.

Але Яструб тримав її так, що Вася аніяк не могла розвернутися. Та й сама розуміла — не варто. Дійсно не варто.

— Серйозно, агенте? — пирхнув Влад, глянувши через плече. — Давно з моїми адвокатами не спілкувалися? Скучили? Хіба я не маю права їздити шляхами нашого чудового міста, на податки якому я щороку виплачую чималу суму? — трясця! Їй ще варто було б повчитися у чоловіка такому рівню сарказму.

Тут дійсно мало що можна відповісти. Та й затримати його немає за що.

— Вася! — попри це, Нікіта сунувся до них, здається.

Ясна річ, Арсен та інші у ту ж мить «зімкнули ряди». Не нападали, о, ні! Тут всі точно знали, як варто поводитися, аби силовики не мали жодного шансу причепитися! Але й наблизитися до неї стало нереально.

Вона ж просто похитала головою, не обертаючись.

— Ні. Це мій вибір, — ледь чутно кинула, навіть не знаючи достеменно, чи він почує. Та мала це зробити, аби він не підставлявся. — Мені погано, — додала вже гучніше вона, «підвищуючи градус» і даруючи Владу додатковий важіль. — А ще виступ… Нам час їхати, коханий, — вона сама сіла в авто, як показуючи діями, що це її вибір.

— Як бачите, ви помилилися, — хмикнув Влад її колишньому напарнику.

Нікіта, на якого вона лише зараз змогла глянути крізь затоновані вікна авто, виглядав роз'ятреним до неможливого. Але, на щастя, він таки вибіг до них сам. Та й до авто більше ніхто не підходив.

Навіть той другий агент стояв у воріт, де й мав бути. Хоча і витріщався сюди, здається, намагаючись розібратися.

— Отже, це моя дружина, і вона погано почувається через токсикоз вагітних. Тож, вибачайте, але ми поспішаємо. Ваш колега вже підказав нам шлях. Дякуємо, — трохи таки знущаючись, Влад, однак, тримався досконалої лінії ввічливості.

До нього неможливо було причепитися. І Нікіта це також розумів, вона бачила то на обличчі друга. А в нього, скоріше за все, було не так багато людей, щоб всіх утримати. Бо й за парканом мало бути чимало народу.

І зараз він просто випромінював розпач. За що Вася відчувала гірку провину… Дідько! Її з усіх боків це кляте відчуття провини зараз стиснуло! Перед ними всіма!

— Як знайдете аргументи, приїжджайте. Самі. Поговоримо тет-а-тет, агенте, — хмикнув Влад, з якимось натяком глянувши на Нікіту.

Вона не була певна, що зрозуміла. А потім чоловік сів поруч з нею і закляпнув двері. Всі інший так само швидко завантажилися і вже за кілька митей вони здавали назад, вивертаючи на інший шлях.

Нікіта… не ворухнувся, дивлячись вслід їхнім автівкам. Але Вася не озиралася. Не розпалювала додаткове полумʼя у Владові.

Бо в цей момент він, ляснувши по кнопці, що підіймала перетинку, вирячився на неї таким страшним поглядом!.. Грані аспиди! Аж грудка горло перекрила.

— Ти, бляха, вагітна, додумалася прискакати сюди?! Я вже не питаю про цю всю фігню. Окей, опустимо, звідки СБУ має інформацію!.. — він глянув так, що якось ставало відразу зрозуміло, що ні фіга «не опустимо», а просто «повернемося» опісля. — Але це?! ТИ як посміла так ризикувати?! Якого біса, Княгиня?! — просичав її чоловік, схоже, вже встигнувши себе накрутити.

А вона здивовано на нього вилупила очі, тепер й сама очманівши.

— Що?!.. О, дідько! — застогнала Вася, затуливши обличчя долонею.

— Ти знущаєшся?! — вона пирхнула від обурення.

Навіть очі закотила, притиснувши пальцями скроні. У голові пульсувало від напруги досі. Він про що, взагалі?!

— Ти вагітна, Княгиня?.. — здається, її реакція трохи спантеличила Влада.

— Та я не знаю! Я просто використала першу більш-менш вагому причину, яку змогла вигадати! — раптом розсміялася, здається, просто впавши у щось, на кшталт істерики.

І тут вона завмерла, поглянувши на нього з пересторогою.

— Тепер ти мене вбʼєш? — скинула вона брову.

А Влад аж ухнув, здається, ледь не розкришивши зуби від того, як щелепи стиснув!

— Ні! Почекаю, поки ти тест зробиш! — просичав він, схопившись однією рукою за пачку сигарет, які тут у шафці залишилися. У нього аж губи побілішали від напруги.

— А якщо він буде негативним? — скинула вона брову, якось затурбувавшись.

Влад просто пропік її гнівним поглядом! У нього в горлі щось немов зарокотіло.

— Затягну в ліжко і зроблю все, аби наступний — точно мав дві риски, дідько! — прогарчав він так, ніби готовий її струснути! — Може, хоч тоді ти перестанеш свою голову у петлю сунути?!

Він різко зірвав плівку з пачки, як підкреслюючи міру свого гніву! Але коли достав сигарету, не прикурив. Просто підніс до носа та глибоко вдихнув.

— Бляха! Ти мене доведеш до інсульту, сто відсотків!.. Або до божевілля, Княгиня! — прогарчав він, закривши очі.

І навпомацки іншою долонею обхопив її потилицю. Стиснув так, що коротке волосся немов обвилося навколо його пальців. З силою притягнув на своє плече.

Вона б могла помітити: «Бачили очі, що брали», бо таки свою вдачу від нього від початку не приховувала. І що підло використовувати вагітність, як аргумент для її… Що? Поневолення?.. Ну, відсунення від справ, як мінімум.

Але… здалося, що таки краще зараз промовчати.

— Припини лізти мене захищати, жінко! Заради всього святого! Просто припини це! Це моя справа — захищати тебе! Ти ж себе підставляєш кожен раз, дідько! Мало було струсу?! Чи проблем з очима?! — він знову перевів очі на неї. І ще раз глибоко вдихнув, стискаючи сигарету у жмені. — А якби справді вагітна, а вони тебе обличчям в землю вклали? Гадаєш, хтось би носився з тобою?! Що б тоді сталося?! З тобою, з дитиною?!

Взагалі, не здавалося, що він заспокоюється. Влад ніби з кожним словом себе тільки більше роз'ятрював.

Та вона не встигла й рота відкрити!

— Я знайду вихід з будь-якої ситуації! Звідусіль! — аж горлом рикнув він у підсумку. — Але тебе втратити… — сигарета розкришилася та посипалася на підлогу, частина тютюну осипалася на його штани.

Та Яструба це не турбувало, схоже. Він якось яро продовжував розтирати залишки сигарети поміж пальцями.

— Це не те, що я зможу… або схочу здолати, Княгиня! Тож зважай на мою волю, бляха! Будь така ласкава! — буквально прочавив він крізь зуби глухим, важким тоном. — Навіть попри те, що я достобіса злий зараз, — додав так, немов впустив на неї плиту вагою в тону.

Повільно повернув голову, змусивши її скинути обличчя, та охопив всю Васю нелегким, темним поглядом, в якому неначе блискавки вибухали. Трясця! Вона реально відчула присмак озону. По хребту поповзли колючі, холодні сироти.

— І ми ще про ці твої дії поговоримо, — додав він гуркітливим, хрипким тоном, сповненим гострого попередження.

Так, що відразу ставало зрозуміло: Влад все зрозумів. Можливо, без нюансів, але загальну тему прорахував. І дуже… дуже сердитий на неї.

— Але для початку я заспокоюся… Хоча б трохи! — рявкнув під кінець Влад, струхнувши залишки тютюну собі під ноги.

Вона аж здригнулася… проте не наважилися сперечатися. А він її тремтіння немов всотав гарячою, важкою долонею, що так на потилиці Васі й тримав.

Машину огорнула важка, напружена тиша.


Коли повернулися, це продовжувалося. Влад зайнявся тим, що викликав адвокатів та телефоном керував якнайшвидшим звільненням Демона. Оскільки того не планували спочатку арештовувати, Вася була майже певна, що Влад переграє аргументи прокурорів, які просто не могли нормально підготуватися. Не ті це люди, які б залишали очевидні зачіпки, вона це знала, як ніхто.

Вона ж закрилася у спальні. Їй варто було відпочити, щоб не спровокувати погіршення зору. І сама розуміла. Але й подумати не завадило б.

Вклалася біля Йоля, який нахабно окупував ліжко. Кошеня… яке вже вагомо підросло, перевезли з будинку кілька днів тому. А вчора його забрали з ветклініки, де нещодавно провели кастрування. Улюбленець майже відновився… і вже готовий був гасати хатою. Та тут йому точно не вистачало простору і подвірʼя, до якого встиг звикнути.

Проте зараз охоче приймав її увагу, поки Вася намагалася переконати себе, що нічого страшного Влад їй не зробить. Сам же казав, що не витримає її втрати, чи не так?

Проте… було гірко від того, що так чи інакше, а зрадила його довіру. І чи буде він надалі довіряти їй, аби ділитися думками та життям? Чи відгородить від усього?.. А вона ж навіть не може сказати, що не зрозуміє його рішення, якщо що…

— Княгиня… — Влад раптом зʼявився на порозі спальні, дивлячись на неї важким, закритим поглядом.

І атмосфера вмить стала грозовою. Схоже, він збирався розібратися у питанні.

41

— Владе, я можу все пояснити, — вона сіла, спершися на узголівʼя ліжка.

Підтягнула під себе ноги, немов зібравши тіло до купи — і думками мала б легше оперувати.

Але він скинув долоню, як наказуючи їй мовчати. Між пальцями Влада знову була затиснута сигарета. Але він точно не палив, та не жевріла. Чомусь їй від того стало гірше: навіть явно лютуючи, вінне порушив слова, яке дав їй. У той час як вона…

За грудиною плеснулося кислотою.

— Ланцюжок подій я більш-менш розумію. Як ти з ним контактувала, Княгиня? — його голос був тихим.

Але в тоні аж бринів тиск та вимога негайної відповіді. Він давно з нею так не розмовляв… Відтоді, як викрилося, хто вона, здається.

— Ніяк. Я не контактувала з Ніком… Не в тому сенсі насправді! — вона трохи знервовано сплела пальці рук. Дуже хотілося його переконати, пояснити! — Дідько, Влад! Я просто не хотіла, щоб ти сам вступав в боротьбу з тими людьми, розумієш?! Бо у них точно є надто вагоме прикриття. І цю гідру треба з голови рубати, а не намагатися відокремлювати мацаки…

— Як. Ти. Передавала. Дані? — ніби не почувши її, повільно повторив він, карбуючи кожне слово.

Він немов не потребував цих пояснень. І це неначе закляпнуло на ній ковпак. Як на запальничці. Гасячи полумʼя. Вася закрила очі, відчуваючи спустошення.

Йоль поруч з нею раптом зашипів, немов зчитав ті емоції. Піднявся, зістрибнув з ліжка та попрямував до дверей, немов йому тут було некомфортно. Влад випустив кота, не відводячи погляд від неї.

— Йому скинули список повідомленням. Все, — видихнула вона якось без емоцій. Ніби її огорнуло глухою пеленою у цю мить.

Якось зникли будь-які сили. Забагато вже резервів використала за цей день? Можливо.

— Твоя ворожка? — знову виправдовуючи її впевненість у його розумі, чомусь хмикнув Влад.

Вона все ще не відкривала очі. Тому не могла сказати, що там було у нього на обличчі чи в очах. Лише спиралася на вуха.

— Так.

— Як давно ви знайомі? — тим самим тоном закинув.

— Ніяк, насправді. Ми зустрічалися один раз перед Різдвом. Випадково. Я приперлася у твій торговельний центр. Думала, що зблизька зможу щось важливіше дізнатися. А Тамара Михайлівна раптом причепилася до мене, навʼязливо… навіть не пропонуючи, а тупо починаючи вивалювати оці всі передбачення, — чомусь посміхнулася.

Само так вийшло, як згадала себе та те відношення, всі почуття. Дивно було зараз те згадувати, озираючись, наскільки дійсно все у житті змінилося.

— Звісно, я не повірила. Вона пророкувала мені щось катастрофічне! — Вася пирхнула. — Якийсь колодязь, руйнування усього, в що я вірю, самого мого життя… «Серйозно?!» — не те що подумала, я в очі їй те сказала. Та я таких десятки бачила, поки в поліції працювала. Вона дійсно очікувала, що я в то повірю?! Ледь вирвалася, до речі. Ще й тебе побачила, треба було сховатися… Звісно, ти про те не знав. Але Тамара Михайлівна мені в куртку засунула візитівку з номером телефону. Я про ту забула. А потім… не можна сказати, що її передбачення не справдилися, еге ж?

Вася таки підняла повіки, подивившись на чоловіка.

А Влад уважно слухав та вдивлявся в неї тим самим темним поглядом, який важко було прочитати навіть їй. Все ще не було зрозуміло, чи здатен він пробачити її… Що?!

Зраду? Вчинок?..

— І?.. — немов підштовхнув він.

— Я знайшла той номер у кишені, коли в парку сиділа. Це була єдина контактна особа… по суті, геть не повʼязана зі мною. Не думала, що буду якось дійсно її використовувати, але… — Василина стенула плечима, тяжко видихнувши. Глянула таки на нього. — Коли спливли ці прізвища… Коли зрозуміла, що тобі доведеться з такими людьми боротися… Здалося, що краще таки залучити Управління. Нехай на себе перемкнуть увагу з тебе. От і попросила Тамару Михайлівну скинути повідомлення Нікіті з нового номеру. Це навіть було до того, як мали знайти «мене» мертвою, — додала пальцями лапки.

— Бляха! — Влад посичав крізь зуби, стиснувши на мить і пальці, від чого сигарета розломилася… знову. І примружив повіки.

Вона здригнулася.

А він, немов відчув те, знову втупився в неї поглядом, не мигаючи.

— Звідки про облаву тоді дізналася?

— Він їй відповів вчора. Написав про цю облаву. А вона мені сьогодні показала, — опустила очі, визнаючи власну провину. — Вочевидь, зрозумів, хто стоїть за інформацією… — їй вистачило розуму показати відчуття провини за те, що зламала його план.

— Вочевидь! — пирхнув Влад так… Дідько! Її аж підкинуло.

Уфф! Це вперше за цей час в ньому прорвалися емоції. І стало очевидно, що коханий всередині вибухає не гірше за вулкан! Просто стримує всю ту навалу гніву власною силою волі.

Та він, усвідомивши її реакцію, шумно видихнув, немов проціджуючи крізь зуби й повітря, й свій гнів. Й знову стиснув кулаки, як замикаючи те все всередині себе.

І Вася…. Ну, вона вирішила це сприйняти добрим знаком, направду.

— Слухай, зрозумій, будь ласка, коханий… Я хотіла тобі допомогти…

— Це моя робота! — гиркнув він. — Я тобі вже казав! Мій обовʼязок, привілей, та бляха, не суттєво що! Сприймай, як хочеш. Але це я буду закривати питання безпеки, Княгиня! — рявкнув натомість він знову. — І ти була попереджена! — він ткнув в її бик виразним жестом руки.

— О-о-кей, — вона глибше набрала повітря у груди. — Якщо тобі це не потрібно… не буду допомагати, — ну, все ж таки й вона знала його тригерні точки, на бога.

— Курво! — розʼятрено видихнув Влад крізь стиснуті зуби.

Притиснув пальцями брову, кинувшу зіпсовану сигарету на підлогу.

— Княгиня, я не те маю на увазі, і ти, дідько, чудово це розумієш! — пророкотав чоловік.

Вона ж підібгала губи, не приховуючи свого болю та хмикнула. Ніби Вася не має права турбуватися про нього!

— Але ти не можеш не розуміти, що я…. Добре, добре, сприймай це, як відкупне для Управління від мене! — пирхнула вона так само обурено, схрестивши руки на грудях. — Хоч то і не було моїм рушійним фактором. Вза-га-лі! Але… Мабуть, я все ж відчувала потребу щось дати своїм. Як вибачення чи відкуп за свій вибір… Ну і щоб вони тебе полишили в спокої, розумієш?! Зайнялися іншими, — визнала те, про що багато думала останні дні. — Бо я таки зрадила присягу, — видихнула вона, давлячи гіркоту, що підкочувала до горла.

Для Влада це її зізнання ніби щось змінило. Він наче застиг, зважуючи це одкровення. А потім тяжко видихнув.

Знову. Але цього разу це таки прозвучало інакше.

— Дідько, Княгиня! А може, не варто все аж так ускладнювати? — тепер його тон більше скидався на заклик до перемовин.

Влад посунувся до неї.

Але її надто захопило самокатування, аби на це зважити.


— Ти обрала кохання. Хто сказав, що ти не маєш на це права, Княгиня? — гиркнув Влад, сівши поруч на ліжко.

Та, не дуже звертаючи увагу на її спробу зачинитися, згріб Василину у міцні обійми. Як заховав собі в оберемок! Вочевидь, чималу частину у цій його впевненості та натиску займав той факт, що вона обрала кохання до нього. І Вася то навіть розуміла, проте… трохи боліло досі.

— Мій обовʼязок? — прошепотіла вона кудись йому в шию.

Насправді вириватися не хотілося. Сховатися б ще глибше в обійми Влада від усього, забути про те, про що надто тривожно та некомфортно думати. Але… вона була таки дорослою.

— Це я візьму на себе, кохана, — здається, Влад таки посміхнувся, уткнувшись їй в маківку. — Гадаю, з моїм досвідом, я зможу вдало провести перемовини з усім твоїм почуттям провини та тягарем якогось вигаданого боргу…

— Він не вигаданий! — не згодилася Вася, мотнувши головою. — Як та твоя необхідність допомогти Демону, до прикладу! Це ж теж борг, хіба не так Влад?! То чому твої зобовʼязання реальніші?! Чи твоє право діяти в інтересах безпеки нашої родини, до прикладу… — ну, як направду, трохи таки змішала все до купи.

Але вона дивно почувалася. Чи то перенервувала, чи то втомилася: в голові немов проносилося тисячі думок в секунду! І Вася просто не встигала все те проаналізувати до пуття. Чи хоча б зважити, що варто озвучити. Навіть боятися, чи не втратила довіру коханого — вже не вистачало емоцій. Забагато всього!

Влад обхопив її обличчя долонею та закинув голову. Чи не вгвинтився важким поглядом в її очі, немов читаючи весь той коловорот думок, що тиснув зсередини на череп Васі.

— Добре-добре! Я зрозумів натяк, — простягнув у підсумку Влад, хмикнувши. — Як з такого кута глянути…

Його пальці почали повільно обводити риси її обличчя, ніби чоловік не мав сили опиратися власній мані. А вона прям відчувала, як від того її власна шкіра теплішає, затоплюється червню. Немов Влад зігріває її тим легким дотиком.

Він же слідкував очима за цим рухом, немов зачарований власними діями, її реакцією на нього.

— Визнаю, що мені вкрай важко випусти з рук контроль, варто лише уявити все, що з тобою може статися, — криво посміхнувся він врешті-решт.

Але чесно зустрів її прямий погляд. «Серйозно?!» Він вмів відвернути її увагу.

— Я гадала, що ти вмієш прорахувати не лише можливі варіанти, але й вірогідність їх реалізації? Це ж сміховинні відсотки, реально! — скинула вона брову у спробі трохи розрядити ситуацію.

Трохи іронії їм зараз не завадило б, здавалося.

— Не тоді, коли це стосується тебе, як виявилося! — похмуро реготнув Влад, закинувши голову.

І вона прям розгубилася: чи то радіти цьому, чи обуритися, що він аж надто намагається огорнути її опікою. А Вася доросла та вправна людина з адекватними бойовими навичками, між іншим!

— Проте, я даю своє слово, що буду над цим працювати, кохана моя, — знову нахилившись до її маківки, хрипко промовив Влад.

— Я це вже чула, — пирхнула вона, насправді радіючи, що вони полишили тему її дій. Тому й не дуже давала волю сарказму.

— Цього разу я врахую нюанси, — вже легше посміхнувся Влад, ні на дещицю не зменшивши силу обіймів при тому. — Але й ти маєш пообіцяти, що більше не будеш такого робити, Княгиня. Ніколи! — він зазирнув у її очі.

І… вона кивнула. З усією своєю рішучістю та… розумінням його тригерів. Вдячна, що Влад її теж зрозумів. Їй не було легко прийняти та полишити власну моральну дилему. Але… якщо він на таке готовий, то і їй треба вже власний вибір сприйняти, вочевидь.

А судячи з того, як її всю немов пронизало присутністю Влада, як наповнювало життям його тепло, дотики, сам запах шкіри чоловіка — іншого варіанту для неї й не існувало.

42

Через день 
«Я не хочу бути просто прикрасою будинку чи спальні, Владе. І ти про це знав від самого початку!»

Ця фраза крутилася у голові, коли Влад стояв біля вікна того самого кабінету у бізнес-центрі, де все це розпочалося, здавалося. Цю фразу йому сьогодні вранці сказала Княгиня і він не міг ту просто відкинути.

Так, він дійсно це знав. Ба більше, обіцяв, що буде долучати її багато до чого… Що принаймні тримається в межах закону. А таких справ у Влада було все більше. Тож є куди залучити.

Проте… коли справи доходили до реальності… Бляха! Йому було надто страшно ризикувати цією жінкою навіть в такому!

Смішно, трясця! Яструб боїться… Ха-ха! Ну хто повірить? Але від самої думки, що з Княгинею трапиться… та по хріну що! Будь-яка небезпека (а він таки міг прорахувати їх безліч) — все у грудях крижаніло!

Це починало нагадувати якийсь довбаний тривожний розлад. Можливо, час знайти собі психотерапевта? Бо він таки не телепень та розумів, що де в чому сам підштовхнув Васю до ось таких дії. Фактично відрізавши для неї інші варіанти впливу на ситуацію.

Але правда в тому, що ледь не втративши її на самому початку, Владу було надто легко уявити сто тисяч варіантів бід, які можуть трапитися. Бо в нього вже був грьобаний негативний досвід її знаходження у реанімації!

Проте… Так, він дав їй слово, тож мусив таки дотримуватися. Та й сам мав визнати, що Василина мала характер, вдачу та навички, які робили її рівною йому. Чи не тому й шаленів від своєї Княгині? Отже… мусив віддати їй належне. Але…втягувати її в ось це все?! Ризикувати найдорожчою людиною?

Ні, бляха! Він не був до цього готовим! І саме тому зараз зважував те, про що й не подумав би нещодавно.

Вона обрала його попри все? Він теж вмів обирати.

Можливо, якраз через це й погодився на зустріч, яка мала ось-ось відбутися. Власне, сам зробив все, аби вона сталася.

В цей момент двері за його спиною відчинилися.

— Бос? — один з охоронців позвав його, наче питаючи, чи можна гостя впускати.

Влад озирнувся та кивнув.

— Що ж, нарешті ми поговоримо без махання зброєю та натовпу силовиків навколо, — посміхнувся він, слідкуючи, як у кабінет зайшов той самий Нікіта. Колишній напарник Княгині.

Чоловік не виглядав щасливим, поправляючи светр. І хоч тримав обличчя, а відчувалося роздратування.

Хлопці мали його перевірити на наявність будь-якого прослуховування. Телефон також вилучили на час розмови.

Так що Влад міг зрозуміти обурення людини, яка точно звикла більшою мірою керувати обставинами, аніж це виходило зараз. Сам такий.

— Невже це було обовʼязково? — уїдливо поцікавився Нікіта у відповідь.

Влад лише розвів руками.

— Ви не можете не зрозуміти нашу пересторогу. Вірити чи ні, та я зараз ще більше поважаю ваше Управління, — без сарказму хмикнув Влад, в цілому налаштований миролюбно. — А поговорити хотілося саме з вами, Нікіто, а не з усім вашим відділком чи керівництвом.

Він широко провів рукою, як запрошуючи чоловіка обирати собі зручне місце. Сьогодні тут не було нікого. Княгиня навіть не знала, задля чого він сьогодні сюди поїхав. Та й охорона стояла за дверима.

Не те щоб Влад не вважав Нікіту спроможним все ускладнити… Та все ж, враховуючи, що чоловік, здавалося, вважав себе щирим другом Василини, варто було прояснити деякі моменти.

— І про що ж саме? — все ще наїжачено подивився на нього агент, але таки всівся навпроти.

— Про Василину, — тупо було прикидатися.

Нікіта її бачив і впізнав. Тож Влад мав залагодити це питання якнайшвидше.

— Ти мусиш її відпустити! — Нікіта стиснув кулаки. — Не маю гадки, чим ти тримаєш Васю і нащо, але…

— Нічим, — твердо та спокійно відрізав Влад, перебивши це обурення. — Я нічим її не тримаю. Це її власне рішення. Кожен раз вона сама обирала мене. Як і я обрав її тому, що це — вона. І не збираюся «використовувати» її в будь-яких цілях, якщо ти цього боїшся, — він прямо та вагомо глянув на співрозмовника. — Немає ніяких «але», Нікіто. За Василину можеш взагалі більше не хвилюватися.

Чоловік навпроти нього виглядав так, немов очманів.

Вирячився на Влада, навіть рота трохи роззявивши. І… мовчав. Що ж, не так і складно виявилося змусити його слухати, за фактом.

— Я не такого очікував, — раптом помітив Нікіта, трохи розгублено прочистивши горло.

Ну це не те, що турбувало Влада.

— Власне, я запропонував тобі цю зустріч тільки тому, що бачу — ти дійсно її долею переймаєшся. Не кинув і не забув, не здався. Це цінно, — провадив Влад те, заради чого й організував все. — Та й вона тебе щиро другом вважає. Проте… Ти мусиш відступитися. Ніяких пошуків, — перейшов до суті. — Мені не потрібно, щоб існували хоч якісь сумніви у тій легенді, яку я створив. Всі факти, докази та документи ту підтверджують. І не мені, ні Василині не потрібно, аби зʼявилися сумніви.

Влад весь цей час уважно дивився на Нікіту, який трохи прийшов до тями, начебто. Принаймні рота закляпнув.

— Вона хотіла, щоб ти зі мною побалакав? — хмикнув Нікіта з якоюсь гострою іронією.

Але при тому прискіпливо дивився на Влада.

— Ні. Вона гадки не має, що я зараз роблю. І я волів би, аби так було й надалі. Не хочу зайвий раз її турбувати, — Влад хмикнув, звичним рухом стиснувши пальці. Та сигарету не брав. — Після того струсу вона дуже гостро реагує на стрес, і це кожного разу впливає на її зір, хай як Княгиня те намагається приховати від мене. Позатим, її дуже гнітило те, як ти можеш сприйняти її рішення. І вона аж надто старалася то спокутувати… Сама перед собою, як на мене, бо особисто я геть не вважаю, що вона щось заборгувала вам, — Влад глянув на цього силовика трохи зверхньо.

В чомусь провокуючи, направду.

— Гадаю насправді ти більше боїшся, що вона не змириться з цим, — раптом заперечив Нікіта, обвівши руками простір навколо.

Але не зухвало, скоріш, силовик теж вивчав його на свій манір. Непогано, схоже він таки не дурень та зрозумів, куди все може вивернути.

— Перепрошую? — скинув брову Влад з холодним сарказмом.

— Вася надто правильна та справедлива, щоб закривати очі на ті справи, якими ти займаєшся, — закинув йому Нікіта та схрестив руки на грудях.

Та невже? Навіть так?

— Якби ти мав хоч один доказ, що мої справи порушують закон, ми розмовляли б на твоїй території, — хмикнув Влад, і не подумавши піддатися на цю дешеву провокацію. — Ба більше, ти б дуже здивувався, з яким запалом Княгиня наполягає на тому, щоб я рахував її за повноправного партнера, тож…

Ну добре, добре, він трохи провокував цього «праведника».

— Але ж вона дійсно не зможе перелаштовувати власну совість, як то робиш ти. І ти це знаєш не гірше за мене, — Нікіта знову витріщився на нього… Проте контекст тепер був геть інакшим, дідько!

Цей силовик таки не був тупим. Хоча Влад на це й розраховував, але мав підтвердити. І такий стан речей йому лише на користь.

— В іншому випадку б ми взагалі не зустрічалися, Яструбе, — треба таки визнати, що зухвалості цьому типу вистачало. — Тож в мене є пропозиція…

Стало зрозуміло, чому Вася його другом вважала. Та все ж Влад точно не збирався дозволяти йому перехоплювати ініціативу.

— Я теж не тупий, розумію, що ніхто не став би мене слухати та шукати Васю без жодних доказів, коли ти все так облаштував. Не прикопатися, я перевірив, бляха! — трохи незадоволено таки визнав силовик.

Не те щоб Влад сумніви мав чи потребував підтвердження. Він знав, як робити свою роботу і-де-аль-но… Поки хтось не кидався його самого рятувати, все крушачи!

Проте виклику у тоні Нікіти не поменшало. Як не змінився й погляд, з яким той дивився на Влада. Він все ще шукав якесь підтвердження. Яструб закластися міг, що й він так сам на Нікіту дивиться зараз.

Схоже, вони порозуміються.

— То що ж таке ти сподіваєшся мені запропонувати, аби я зацікавився? — скинув Влад брову.

І агент раптом ніби випростався, як ідучи в атаку.

— Співпрацю, — Нікіта глянув прямо, твердо витримавши його погляд. — Ти зможеш вивести всі свої справи в легал. Ми здебільшого закриємо очі на минуле, якщо ти нам в декількох напрямках допоможеш. І станеш… прийнятно чесним громадянином… Хіба не цього хотіла б Вася?..

— А ти маєш повноваження, аби такі гарантії роздавати? — хмикнув у відповідь Яструб, сівши та відкинувшись на спинку власного крісла.

Його влаштовував напрямок розмови.

Дідько! Справи складалися так, що він не міг спростувати цієї гучної заяви Нікіти. Вчора Влад усвідомив, що це — правда. Кохану завжди буде гризти провина, хай як сильно вона його кохає. В силі її почуттів Влад не мав сумнівів.

Та найпаскудніше, що все її самокатування впаде на саму ж Васю. А яким би вмілим перемовником Влад не був, й сам розумів — ніколи не зможе прочитати її думки та бути певним, що здолав ті сумніви.

Тож тепер його черга зробити вибір на зустріч коханій.

— То перейдімо до суті й сам оціниш, що я пропоную? — закинув натомість Нікіта, схоже таки не блефуючи.

І це теж влаштовувало Яструба. Йому був потрібен цей силовик. Бо зі своїми старими контактами в Управлінні Влад точно б не провернув нічого схожого. Не хотів. Не ті люди, які будуть у цьому зацікавлені.

А Нікіта, судячи з усього, що вдалося дізнатися, був багато в чому схожий на Васю.

Саме тому влаштовував Влада для його цілей ідеально.

— Ну давай, купляй мене з нутрощами, агент доброчесності! — розсміявся раптом навіть щиро, чим таки зумів наново здивувати Нікіту, здалося.

Епілог

Через три роки 
— Погодься, що план був непоганий… Хоча над переконливими аргументами Тарасу ще варто попрацювати, — прошепотіла Василина, давлячись сміхом.

Влад намагався утримати обличчя. Докладав бісових зусиль…

Проте й сам знав, що кохана все бачить по його очах: Влад стримувався з останніх сил! Якби їх дворічний син зараз не спав, міцно притиснутий до грудей Васі — вже реготав би, немов навіжений!

— У мене є зауваження до процедури, — пирхнув він так само тихо, спостерігаючи, як кохана обережно вкладає малого в ліжечко. — Та до способу втілення… Він геть не схожий на цуценя! На що Тарас взагалі розраховував?! Де логіка?! — спробував спростувати її закид.

Проте все це Влад виказав чи не самими губами.

Останні хвилин сорок довелося попрацювати обом, щоб заспокоїти сина, який впав у розпач, коли його «хитрий план» зазнав провалу. Ледь заколисали. Тож не хотілося зараз звести все нанівець.

— Йому лише два роки! — наголосила вона більше очима, аніж вголос.

— Це не привід так лажати, Княгиня. Хай звикає, — стиха реготнув Влад.

Але таки подумки згодився з вічними ремарками дружини, що син у нього вдався своїми хитрими схемами та намаганням всіх схилити на свій бік.

От тільки підводило Тараса те, що якраз від Василини малий перейняв рішучу прямоту та безкомпромісність… Завжди готовий був відразу діяти, кидався у бій. І то трохи паскудило плани хлопчини… Вже не вперше.

Звісно, Влад не міг коханій про це так сказати.

Та й хіба сам не шаленів від її характеру? Тому це й залишалося завжди лише у нього в думках.

Щоправда, мав підозри, що вона й сама так вважає.

Йоль, який помітно додав у вазі, тихо прослизнув у кімнату та вмостився у ліжечку, примостившись під ноги малого. Влад перезирнувся з Василиною та… залишив кота в спокою. Вони частіше забирали його з дитячої, хоча кіт обожнював малого. Проте сьогодні…


Сьогодні малий Тарас вперто вирішив ночувати з улюбленими псами у вольєрі. Звісно, вони з Василиною виявили рішучий протест. Бо це, бляха, не ручні терʼєри чи якісь там мальтіпу!

Тарас обожнював всіх їхніх тварин, включно зі сторожовими псами. Ну, треба було визнати, що ті також мали нескінченну слабкість до малого та дозволяли Тарасу таке, що ніколи б не пройшло більше ні в кого. Та все ж…

Ну й сам вольєр був якби геть не пристосований для ночівлі там дворічки. Позатим, коли то Тараса зупиняло?!

Всі вмовляння, спроби відтягнути та переконати сина спати у зручній, затишній кімнаті — які здавалися їм доволі успішними — провалилися з тріском. І Княгиня разом з Владом знайшли сина вже дорогою до собак буквально через пів години після того, як почистили йому зуби та начебто вклали!

Що найсмішніше, Тарас натягнув на себе зимову плюшеву піжаму-комбінезон, яка імітувала костюм мультяшного героя «Стіча», від якого син чомусь почав люто фанатіти в цьому році. Хоча Влад якось мав сумніви, що той щось реально розумів, коли дивився ті мульти.

Але… що ж, мабуть, малий дійсно вірив, що тепер його неможливо відрізнити від справжньої собаки… Він навіть прокрадався коридором на вихід — навкарачки! І це таки було збіса смішно спостерігати!

В чомусь Влад навіть захоплювався та пишався, що вже в такому віці Тарас наполегливо добивається своєї мети попри всі перешкоди. Та все ж не тоді, коли малюк вирішив спати на вулиці, ще й у компанії таких псів!

Тож залишити тут сьогодні кота — не здавалося тепер величезною проблемою. А може, Тараса то втішить, коли прокинеться.


— Ти у захваті від нашого сина та його кмітливості, — лукаво помітила Княгиня, коли вони тихо вийшли, прикривши двері. — Визнай це.

«Хіба Влад хоч колись ставив це під сумнів? Трясця! Та саме він був тим, хто цієї вагітності чи не більше за неї добивався!..»

Хоча потім, звісно, ледь себе не проклинав за те, що успіху досяг.

— Я у захваті від тебе, Княгиня! Завжди. Без обмежень чи виключень, — не піддався на провокацію Влад, обхопивши її жадібними руками та міцно притиснувши до себе. Ну й до стіни до того ж.

Щоб не дражнилася. І не підривала його виховну стратегію.

— І звісно ж, я безмежно люблю нашого сина. Проте це не значить, що буду потакати його шаленим витівкам, — з натяком подивився в її очі.

— А м-о-о-ї-ї-м шаленим витівкам ти завжди йдеш на зустріч, — лукаво простягнула Вася, закинувши руки йому на плечі.

Влад відчув, як теплі, м'які долоні дружини переплелися у нього на потилиці. Пальці натиснули, занурилися у його волосся, дряпнули злегка короткими нігтями.

Дідько! Як голих нервів торкнулася! Немов відразу до мʼязів, кісток дістала! Пробило струмом високовольтної напруги!

Влад аж примружив очі, різко видихнувши крізь зуби. Мʼязи вздовж хребта натягнулися, змушуючи сильніше випростатися! На потилиці волосся стало дибки… І кожен мʼяз немов судомою звело від бажання стати до неї ще ближчим, бляха!

Вона заводила його так, що дах досі зносило! Просто вмить!

— Завжди, коли знаю, що можу прикрити з усіх боків від наслідків, моя кохана, — пророкотав Влад, низько схилившись до її губ, що манили його своєю гострою солодкістю.

І вже б ввіпʼявся в ті жадібним цілунком!.. Та щось його таки смикало, змушуючи в очі коханої вдивлятися.

— То народімо ще одну дитину?.. — раптом тихо запитала Вася, дивлячись на нього так, немов заворожити намагалася.

Враховуючи те, що вона таки навчилася працювати з картами Таро, а може, й ще з чимось (він не надто заглиблювався тоді, аби їй була втіха) — могла б й досягти успіху. Бляха, та хіба він в принципі міг їй опиратися?!

Але це… Влада немов до підлоги прибило пильними мішками. Груди стисло вже геть з іншої причини!

— Ні! Бляха, ні! — прогарчав Влад, притиснувшись своїм лобом до її маківки. — Ні! Тобі лікарі заборонили, памʼятаєш, кохана?! — рикнув, буквально вкарбовуючи ті слова в її шкіру.

Руки стиснулися на ній так, що Княгині, можливо, боляче стало. А самого Влада реально кинуло в крижаний піт!

— Влад, мені рекомендували на два роки відкласти наступну вагітність! — розсміялася кохана, обхопивши руками його щоки.

Ніби намагалася теплом свого тіла розслабити жовна, які прорізали вилиці. Змусити розтиснутися щелепи, що напружилися, як сталеві капкани, дідько!

— Чуєш? Від-клас-ти, коханий, аби відновитися повноцінно. І два роки вже пройшло…

— Коли?! Вчора?! — рикнув Влад, взагалі не відчуваючи заспокоєння.

Василині вистачило совісті зашарітися.

— Ну… позавчора, — визнала вона істину. А заодно й те, що ледве-ледве витримала термін, аби завести з ним розмову.

Дідько!

Вона ж опустила одну руку, знайшла його пальці, переплела. Потягла Влада в бік, вочевидь, відтягуючи від дитячої, аби малого не розбудити.

А Влад хоч і піддався, пішов слідом, сам стиснув зуби так, що аж у вухах заскрипіло. Бо ось ця її поведінка… яскраво ілюструвала, наскільки сильно насправді Вася прагнула реалізації цього бажання.

Бляха! Він ненавидів хоч в чомусь відмовляти своїй Княгині! Але… щиро не міг гарантувати, що сам витримає другу її вагітність.

Перша не пройшла гладко. І це ще явне зменшення. А Влад стільки разів за ті місяці проклинав себе та власну наполегливість!..


Василина не завагітніла тоді, коли вони закривали всі питання з її минулим. Проте, враховуючи впевненість Влада, що це точно стримає кохану від подальшого ризику, та його наполегливість у цьому питанні… Не без задоволення для них обох, ага. Так ось, питання вагітності закрили буквально за пару місяців. Він переконав кохану, що їм не варто то відкладати й вона згодилася…

А потім почався справжнісінький жах для Влада!

Можливо, йому варто було проконсультуватися з лікарем для початку, та що вже навздогінну рвати на собі волосся? Бо хто ж, бляха, знав, що той грьобаний струс нещодавно — може так вплинути?!

Княгиню нудило беззупинну, в неї підвищився тиск, і судинний, і внутрішньочерепний. Кілька разів вона втрачала свідомість… Чи варто згадувати, що в неї також знову погіршився зір?..

Влад тупо зненавидів себе тоді! Усіма довбаними фібрами душі!

А от Вася вперто та наполегливо відмовлялася від переривання вагітності, переконуючи його, що з цим впорається. Тепер вже вона хотіла ту дитину понад усе. І таки довела йому, що спроможна, чи не так?

Та Владу й зараз було страшно й боляче згадувати ті місяці, коли він боявся спати. Чатував над нею щоночі, аби не пропустити якесь ускладнення. Та й лікарів тримав у постійному тонусі.

Бо за його плечем немов би знову майорів похмурий темний привид смерті, що погрожував забрати найближчу, найдорожчу людину! Як колись вже було…

А при тому ще й треба ж було вести справи з Нікітою та не спалитися у своїх колах. Він не здивувався б, якби посивів за ті дні.

Василина, до речі, доволі швидко зрозуміла, що він робить… Не дивлячись на стан, її здібності до аналізу та розум залишалися гострими. І… що ж, хоч за щось в ті місяці він міг себе похвалити. Бо кохана таки дійсно зраділа, усвідомивши, що він пішов на співпрацю з Управлінням. Хоч і стримувала свої коментарі, явно відчуваючи, наскільки нелегким той вибір був для Влада.

Та йому самому не було коли вже про те думати!

Її б вберегти! Навіть за дитину він у той час не так хвилювався, вочевидь, ще не сприймаючи майбутнього сина, як особистість.

Позатим, попри все це, їм з Нікітою таки вдалося організувати гучне викриття тих високопосадовців, які намагалися встановити панування у кримінальних колах, прикриваючись посадами. Над тими наразі тривав публічний судовий процес.

Були репортажі, журналістські розслідування, для яких саме Влад підкидав матеріал. Посадили й того «навідника», який колись набивався до нього в клієнти, явно сподіваючись зіштовхнути Влада й Демона.

Можливо, якби в той день перед зустріччю на нього з дерева не рухнула Василина, Влад відразу просік би підставу. А так…

Що ж, вона з першої секунди надто глибинно та повно захопила всі його думки та сутність, чого вже. Проте, завдяки своїм вмінням, Влад таки зумів все організувати так, аби ні його імʼя, ні ділові партнери, не були втягнуті у розголос.

Ба більше: зумів вивести у законне річище справи Валентина по нафтобазі, та навіть Кульгавого просунуту. І це все в тому своєму божевільному стані! Найближчому до паніки з моменту дитинства, мабуть. Як не збожеволів? Досі дивувався.


Та все ж, разом, вони здолали й це. І два роки тому, шляхом кесаревого розтину, на світ народився їхній син… І так, Влад нахабно б збрехав, якби заявив, що не обожнює малого!

Він яскраво бачив у Тарасі й свої риси, й своєї обожнюваної Княгині. Але при тому помічав і особистість їхнього сина, його власний характер, що бурхливо проявлявся чи не з першого дня.

Вечір, коли вони повернулися додому з лікарні став першим за багато місяців, коли Влад хоч якось почав спати. Та все ж… він був щасливим!

Так що дійсно міг зрозуміти бажання коханої мати ще одну дитину… Міг, але…

Вона для нього була найціннішою! І Влад ні за що у світі не готовий був знову ризикувати Княгинею! Ні-ко-ли!

Проте… і відмовити категорично, коли вона на нього так дивилася — було за межею його сил, бляха! Потреба дати їй все — немов своїм життям у його венах, у кожній клітині Яструба жила!

Василина дійсно впіймала його, міцно та без варіантів оплутавши серце, душу та розум того, хто міг прорахувати будь-що, здавалося. Хоча начебто саме вона піддалася на його умови. Але подивіться — це Влада кинуло в крижаний піт і почало бити пропасницею, варто було лише згадати, як важко проходила її перша вагітність… То хто тут і кого своїми пальчиками тримав за яйця?..

Та коли він відкрив рота, аби заборонити коханій навіть думати про це — горло звело спазмом. Бо ці її грьобані величезні очі, сповнені благання!..

— Бляха, Княгиня! Ми підемо до лікарів! — рикнув Влад, знову втиснувши її у себе. — До всіх лікарів, трясця! Пройдемо всі обстеження, які тільки будуть потрібні! І поки кожен з них не запевнить мене, що для тебе то дійсно буде безпечно — ні про яку вагітність ми навіть не будемо думати, ясно?! — обхопивши долонею її голову, Влад змусив кохану дивитися йому в очі.

Щоб не думала, що зможе легко його переконати чи здолати діагнози, якщо такі будуть!

— Звісно, коханий. Ми саме так і зробимо. Я лише про це тебе й прошу, — врівноважено згодилася Вася, обійнявши його у відповідь.

І так подивилася…

— Ай, бляха! — не витримав Влад та жадібно, ненажерливо ввіпʼявся таки в її губи! Голодним, трохи злим, але безмежно обережним цілунком.

Бо просто не міг стриматися! А ця жінка… хай їй грець! Ця жінка могла його в будь-чому переконати!..

*** 
Любі мої, я безмежно вдячна вам за цікавість та щиру залученість протягом всієї історії! Тішуся, що пригоди та почуття цих героїв подарували вам приємні хвилини та зачепили за живе!

Дякую! І до зустрічі у нових романах вже зовсім скоро!

07.03.2024

КІНЕЦЬ 

Примечания

1

 Йоль — стародавнє свято германських народів, пов'язане із зимовим сонцестоянням. У сучасних скандинавських та англомовних країнах стародавній Йоль злився з християнським Різдвом та став синонімом його назви. За традиціями близьке до слов'янського свята Коляди.

(обратно)

2

Тимур та Женя — про всяк випадок, якщо хтось не читав, герої книги «Варвар». Книга повʼязана з цією ЛИШЕ цими героями, НЕ подіями)).

Женя була фіктивною дружиною Владислава, після того, як він її врятував. Між ними ніколи не було романтичних почуттів.

Але там теж цікаво))) якщо не читали ще — заглядайте!

(обратно)

Оглавление

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
  • 21
  • 22
  • 23
  • 24
  • 25
  • 26
  • 27
  • 28
  • 29
  • 30
  • 31
  • 32
  • 33
  • 34
  • 35
  • 36
  • 37
  • 38
  • 39
  • 40
  • 41
  • 42
  • Епілог
  • *** Примечания ***