Фіолетові діти [Маріанна Малина] (fb2) читать постранично, страница - 4
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
4
За декілька днів Альона прийшла до мене з цілим стосом газет, із загадковим виглядом поклала їх до мене на стіл і сіла поряд. Це були специфічні видання, які я вважала жовтою пресою, що пише всіляку нісенітницю: «Нострадамус», «Нєвєроятноє», «Магія і містика» тощо. На тій газеті, що була згори, передовиця здоровенними літерами волала:СКНИЛІВСЬКА ТРАГЕДІЯ РОЗГАДАНА!!! ГОЛОВНА БИТВА НЕ ЗА ГОРАМИ? (ПРОБЛЕМА НОВОЇ РАСИ) ДУЖЕ ДИВНІ ДІТОЧКИ…
— Почитай! — лаконічно запропонувала мені Альона. — Ну гаразд… А що це?! — я з недовірою перегорнула декілька сторінок. — Читай, читай, — наполягала вона, нервово погойдуючи ногою, прикрашеною вишуканою туфелькою з тоненьким металевим каблуком-шпилькою. Погляд у неї був твердий та гострий на кшталт її підборів, і я скорилася. Перша стаття містила фантастичну сповідь матері малолітньої дитини, яка буцімто була винуватицею Скнилівської трагедії, бо, мовляв, це її дитя простягнуло руцю до літака і сказало: «Дай!», — маючи його за іграшку, і літак САМЕ ТОМУ втратив керування. На доказ — фотографія матері й дитини. «Дуже» переконливо! Маячня якась… Друга стаття істерично лякала приходом п’ятої раси, про яку давно попереджали пані Блаватська, Нострадамус і Ко і яка (ця раса) вже почала приховану війну зі світом і таке інше, і нам, представникам старої раси, вже нічого не світить, вірніше, світить, і в найближчий час, — цілковитий гаплик. Третє одкровення на цю ж тему майже ласкаво розповідало про дивних дітей «індиго», які то тут, то там з’являються у світі й жахають батьків своїми паранормальними здібностями — фотографія янголоподібного дитинчати з примальованими ріжками. — Ну?! — Альона уважно дивилася на мене. — Що? — я спантеличено глипнула на неї. — Ти зрозуміла? — у неї було таке обличчя, буцімто вона роздивлялася учня, що по тупості не знає навіть англійської абетки, коли його питають про неправильні дієслова. — Що зрозуміла? — я знизала плечима. — Що я повинна з ЦЬОГО зрозуміти?! — Мої учні — це нова раса, яка хоче нас знищити! — Ага, з Марсу прилетіли! — не витримала я. — Ти мені не віриш. — До чого тут ти? Те, що ти мені принесла — це ж жовта преса! Як можна взагалі таке читати? Там у них ціла редакція сидить і вигадує всілякі дурниці, щоб людям не було нудно жити. — Ти мені не віриш… — приречено повторила Альона. — Ну, чому не вірю, — мені стало шкода її, тож я почала виправдовуватись. — Ти про дітей індиго? — Я про нову расу, яка вже сидить у моєму класі! — наполягала вона. — Не думаю, що це нова раса в твоєму класі. Ось у мене книжка є…— я взяла з полиці тоненьку брошуру, — Лі Керолл, Джен Тоубер, «Діти індиго»… — Це американці написали? Читала! Що вони петрають — ці американці?! Уті-путі… Які гарненькі дітки, невизнані генії,— Альона презирливо скривилася. — Вони небезпечні, і вони вже тут!!! — Альоно, заспокойся. До чого тут твій клас? — Можеш мені не вірити, але я це відчуваю! І ти мене не переконаєш, що це не так! — Ти вважаєш, що в твоєму класі діти індиго? Та вони ж звичайні діти… Я ж бачила. — Та що ти бачила! Ти нічого не хочеш бачити! — фиркнула Альона, потім задумливо подивилася мені у вічі й процідила: — Ні-і… вони не звичайні… І це не діти-індиго з американських казочок! Це фіолетові діти! Бо їм усе фі-о-ле-то-во! У них немає душі. Вони безжалісні потвори! І вони мене знищать. Вони всіх нас знищать! — Альоно, ти що таке верзеш? У тебе невроз. Візьми лікарняний і відпочинь… — Це в тебе невроз! А я ще сповна розуму! — в серцях кинула вона мені, підхопилася і вибігла з кабінету, грюкнувши дверима. Наступного дня Альона не прийшла. Не прийшла і на другий день потому.
Последние комментарии
3 часов 40 минут назад
3 часов 58 минут назад
4 часов 7 минут назад
4 часов 8 минут назад
4 часов 11 минут назад
4 часов 29 минут назад