Гендерсон, повелитель дощу [Сол Беллоу] (fb2) читать постранично, страница - 152

літературі ідеї, відіграють специфічну роль. Європейська література (маю на увазі континентальну Європу) теж інтелектуальна, але в іншому розумінні. Герой-інтелектуал французького чи німецького романів, швидше всього — інтелектуал-філософ, інтелектуал-ідеолог. А наші інтелектуали — тобто освічена публіка — відають, що в американській ліберальній демократії ідеї стають дійовими в рамках цілком інакшої традиції. Ми не очікуємо, що мислення дасть у моральній сфері чи, скажімо, політичній, точнісінько такі плоди, як у французів. Бути інтелектуалом у Сполучених Штатах деколи означає бути замурованим у приватному житті, де людина мислить з якимсь принизливим відчуттям малоефективності самого мислення. Отож, закликати до драматичної ідейної розв’язки в американському романі означає вимагати чогось, що навряд чи мало прецедент. У моєму романі йдеться про те принизливе відчуття, яке є наслідком суто американської міщанини приватних справ та інтелектуальних зацікавлень. Багато хто вважає, що «приватне життя» — це біда. У певному сенсі це справді біда: воно відмежовує людину від життя спільноти. Для мене, то ось вона, визначальна тема «Герзага» — ув’язнення індивіда у ганебній, безплідній замкнутості. Він чується приниженим нею; він комічно бореться з нею і він, нарешті, підходить до усвідомлення: те, що він вважав інтелектуальною «перевагою», виявилося ще однією формою залежності. Хто цього не вловить, той не вловить суті книжки. Коли люди скаржаться на брак ідей у романі, це може означати, що вони не бачать у ньому знайомих, модних ідей. Ідей поза «каноном» вони не бачать. Можливо, вони гадають, що думки людини, яка бореться за душевне здоров’я та життя, не варті оформлення.

Г. А. Г. Герзаг відкидає деякі з цих модних ідей (а-ля Сартр, а-ля Камю), і це загальновідомо, але…

С. Б.… чому він відкидає їх, зовсім незрозуміло. Його скептицизм щодо ідей дуже глибокий. Хоч євреї часто звинувачуються у «голому» раціоналізмі, чоловік, подібний до Герзага, знає дуже добре, що звичка, традиція, тенденція, темперамент, спадковість і здатність пізнавати реальне людське життя мають не меншу вагу, ніж ідеї.

Г. А. Г. Ви говорили про малоефективність побудови роману на самих ідеях. Чи не заперечуєте ви тим самим побудови роману згідно з певними філософськими концепціями?

С. Б. Ні, щодо цього я не маю жодних застережень. Важливо тільки, аби це спрацьовувало. Але гляньмо на одну з домінуючих ідей нашого століття, прийняту багатьма сучасними митцями — ідею, що людство сягло свого кінцевого призначення. Ми знаходимо цю ідею в таких письменників, як Джойс, Томас Манн. У «Докторі Фаустусі» політика й розум сприяють розпадові цивілізації. Ось ідея, яку знаходимо у декого з найбільших романістів двадцятого століття. Як її оцінити? Сталися жахливі речі, але чи справедливе таке апокаліптичне тлумачення? Кінець насправді ще не став кінцем. Цивілізація все ще існує. Пророцтва не справдилися. Романісти помиляються, коли тлумачать історію на основі художньої творчості, — коли прорікають «останнє слово». Було б краще, щоб романіст довіряв власному чуттю життя. Менше амбіцій. Тоді більше певності, що дійдеш до істини.

Г. А. Г. Частенько у вашій прозі герой боїться, щоб його не поглинули ідеї або реальності інших людей; принаймні ви ніби підсуваєте йому цілу низку альтернатив, — скажімо, в «Огі Марчі» чи в «Герзагові». Чи входило це у ваші наміри?

С. Б. Все це таке складне. Почасти в моїх книжках існує питання вільного вибору. Не скажу, що воно ставиться вдало. Та думаю, якось я з ним упорався. У своїх книжках я ніби ставлю питання: «Як можна опертися тискові цього безкрайого суспільства і не стати нігілістом, уникнути абсурдного, недолугого бунту!» Я ставлю питання: «Чи є якісь інші, більш мирні форми опору й вільного вибору?» І я припускаю, що, як і більшість американців, я вибрав більш зручний, плідний аспект цього питання. Це не означає, що мені слід би бути більш «песимістичним»; «песимізм», у більшості його проявів, майже такий самий недолугий, як і «оптимізм». Але я змушений визнати, що не вникав у ці питання достатньо глибоко. Я не можу винуватити себе, що не був стійким моралістом. У мене є виправдання: врешті-решт, я просто письменник. Але ось що я скажу: наші французькі колеги по перу неодмінно вважають, що відповіді на такі питання — взагалі на всі питання про істину — дуже небезпечні, шкідливі, ворожі нам. Не виключено, однак, що істина не завжди тягне за собою кару. Я намагався провести цю думку у своїх творах. Істини можуть бути й життєствердні. Я цілком готовий визнати, що, звикнувши брехати й самообманюватись, ми маємо всі підстави боятися правди, але я зовсім не готовий зректися надій. Напевно, є на цьому світі істини — наші друзі.

З англійської переклав Тарас ДМИТЕРКО

Примітки

1

Шовкун Віктор Йосипович (нар. 1940 р.) — перекладач, член Спілки письменників.