Мері Поппінс. Мері Поппінс повертається [Памела Ліліан Треверс] (fb2) читать постранично, страница - 63

Мері Поппінс, гордовито випростана, задивлена вперед, проїхала повз дітей. Під пахвою в неї була парасолька з головою папуги на кінці держачка. Руками в рукавичках вона трималася за мідний стоячок. А перед нею, на спині в коня...

- Майкле! - скрикнула Джейн, ухопивши брата за руку.- Ти бачиш? Вона, мабуть, була у візку. її сумка!

Майкл придивився.

- Ти думаєш?..- прошепотів він. Джейн кивнула головою.

- Але ж... медальйон на ній! Ланцюжок цілий!

Я добре бачив!

Близнята у візочку позад них запхикали, та Джейн з Майклом не звернули на них уваги. Очима, повними тривоги, вони прикипіли до Каруселі.

А Карусель уже розігналася. Діти більше не розрізняли, де Прудконогий, а де Стріла. Все для них злилося в рухливе кружало яскравого світла,- усе, крім темної, гордовито випростаної постаті на тому кружалі, яка то наближалася до них, то знов зникала.

А музика грала усе голосніш, усе шаленіше.

І Карусель кружляла усе швидше й швидше. Ось знову до дітей наблизилася темна постать на сірому в яблуках коні. І цього разу, коли вона порівнялась з ними, щось ясне, блискуче зсунулося в неї з шиї, полетіло донизу і впало біля їхніх ніг.

Джейн нахилилася і підняла його'. То був золотий медальйон на уривку ланцюжка.

- То це справді, справді! - Майкл зайшовся плачем.- Ох, відкрий його, Джейн!

Вона тремтячими пальцями натиснула на замочок, і медальйон розщібнувся. Мерехтливе світло від Каруселі впало на скло, і діти побачили під ним намальовані власні обличчя, що обквітчали гордовиту голову з рівним чорним волоссям, суворими синіми очима, рум'яними щоками і трохи задертим, наче в дерев'яної ляльки, носом.

- Джейн, Майкл, Джон, Варбара та Аннабел

Бенкс

і Мері Поппінс,-

прочитала Джейн підпис унизу.

- То он у ньому що було! - жалібно сказав Майкл, коли Джейн закрила медальйон і поклала в кишеню. Тепер він твердо знав, що сподіватись більше нема на що.

Вони обернулися до Каруселі. Очі їм засліпило світло, у голові запаморочилося від шаленого кружляння Каруселі. Коники вже просто літали, а не бігали, а музика лунала на всю силу.

І раптом сталося щось дивовижне. Під оглушливі звуки сурм, набираючи дедалі більшого розгону, Карусель зненацька відірвалась від землі! Все вище й вище підіймалася вона, все дужче літали кружка барвисті коні, і між ними Карамель з Мері Поппінс на спині. Вертке світло золотило листя вже на вершечках дерева.

- Полетіла! - сказав Майкл.

- Ох, Мері Поппінс, Мері Поппінс, верніться, верніться! - загукали діти, здіймаючи до неї руки.

Але вона не дивилася на них і, здавалося, не чула їхніх голосів.

- Мері Поппінс! - востаннє відчайдушно гукнули вони.

Але відповіді не було.

Карусель знялася вже аж геть понад дерева і, кружляючи, летіла кудись у зоряне небо. Вона все даленіла й даленіла, все меншала й меншала, аж поки постать Мері Поппінс стала ледве помітною темною цяточкою на світляній плямі.

Аж ось і Карусель зробилася просто маленькою мерехтливою плямкою на небі - ніби незвично великою зіркою.

Майкл шморгнув носом і почав шукати хусточку.

- У мене шия затерпла,- пояснив він.

Але коли Джейн на мить відвернулася, він похапцем витер очі.

Джейн тільки стиха зітхнула, дивлячись у небо. Потім стала дивитись в інший бік.

- Час додому,- промовила вона, згадавши, що наказувала їй Мері Поппінс.

- Сюди проходьте! Три пенси квиток!

Доглядач, що відносив позбиране сміття, знов підійшов ближче. Він поглянув на те місце, де щойно стояла Карусель, і на мить остовпів. Потім озирнувся і тільки рота роззявив. Тоді задер голову, і очі його полізли на лоба.

- Гей, слухайте! - загаласував він.- Це не дозволяється! Тут тобі була - й тут тобі зникла! Це - порушення правил! - Він щосили посварився кулаком у небо.- Я ще зроду такого не бачив! Навіть як був малим! Я напишу рапорт! Я Лорд-Мерові поскаржуся!

Діти мовчки рушили геть з Парку. Від Каруселі не залишилося ані сліду на траві, ані ямочки на землі. Ніде не було нікого видно, тільки Доглядач Парку стояв серед безлюдного зеленого моріжка і викрикував свої погрози в небо.

- Вона взяла квиток назад,- озвався Майкл, тихо ступаючи обік візочка. Як ти думаєш, виходить - вона ще повернеться?

Джейн подумала хвилинку.

- Може. Якщо ми дуже на неї чекатимемо,- повільно промовила вона.