Баркароли. Оповідання [Антон Санченко] (pdf) читать постранично

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Оповідання

Київ • 2008

УДК 821.161.232
ББК 84(4Укр)644
С 18

Серію засновано у 2003 р.

ISBN 9789663592541
ISBN 966840887X(серія)

© А. Санченко, 2008
© Дизайн, макет.
«Факт», 2008

Баркарола [barcarola  італ. від barca —
човен] — «пісня венеційських годольєрів» або
«пісня на воді» — жанр ліричної п’єси, пісні
в характерному розмірі, з «коливальним»
рухом мелодії та відтінком меланхолії та
мрійливості.
Словник іншомовних слів

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
(Since I Met
You Baby)
Since I met you baby
My whole life has changed
Since I met you baby
My whole life has changed
And everybody tells me
That I am not the same
I don’t need nobody
To tell my troubles to
I don’t need nobody
To tell my troubles to
’Cause since I met you baby
All I need is you1
 Instrumental Interlude 
Звідколи я зустрів тебе, люба
Усе моє життя,
Усе життя змінилося
З того дня, як ми здибались, бейбо,
Усе моє буття
Усе буття змінилося
І кожен ланець твердить мені,
Що я вже не той

1

Вірші Ivory Joe Hunter

6

Антон Санченко. Баркароли

Увесь рейс з Лімерика до Нового Орлеана відбув
ся під цю пісеньку БіБі Кінга, і перехід через Атлан
тику видавався переходом від сороміцьких гельських
пісеньок до давнього доброго негритянського блюзу.
Пляшкою ямайського рому зі старовинним англій
ським матросом на етикетці я забезпечив себе ще
в Ірландії. Касету БіБі Кінга придбав ще в піратській
Болгарії1. Куба ще й досі була в облозі, то й мусиш
пити ямайський ром, а не Габана Клуб. Ром був не
очищений, чорний, як цукрова патока, відгонив аце
тоном та бив у ноги, як правий півзахисник одесько
го «Чорноморця». Та чи в тому річ, бейбо? Річ була
в тім, що до Одеси мені було ще 9 місяців — народи
тися знов можна, не те що видудлити цю пляшку
рому.
За Ірським морем, яке росіяни називають Ір
ландським, за Кельтським морем, яке на мапах
англійців позначають як Селтік сі2, Атлантика вже
дихала на повні груди, й повільна океанська брижа
неквапно гойдала наш панамакс у баласті.
Панамакс — це такий тип судна певного розміру,
який я не наведу, бо можу збрехати. Панамакс — це та
кий балкер3, бейбо, з грецьким власником, оператором
в Копенгагені, філіппінською командою та ще й під
панамським прапором. Суть у тому, що він найбіль
ший за розміром, який ще пролазить у шлюзи Панам
ського каналу. Все, що більше, — вимушене мандру
вати цим світом, оминаючи канали, навколо мису
Доброї Надії чи мису Горн, і так ті судна і звуть —
«кейпи».
Та наш панамакс був усім панамаксам макс. Бо
робили його тямущі китайці, і після того, як його
1

Аудіопіратській, звісно.
А це все — одне й те ж море, власне.
3
Судно великого тоннажу для перевезення насипних
вантжів, наприклад, руди чи зерна
2

Глобалізація

7

вже спустили на воду, виявилося, що ми на чотири
метри ширші за той самий шлюз. Ось і вешталися ми
світом, як кейпи, будучи в душі щирими панамцями.
А бункеру1 та інших запасів все ж мали замало, щоб
стати на кейпівські лінії. Нам залишалося лише трам
пове судноплавство, яке я перекладу як вештання сві
том. Ох і почухав потилицю той данець у Копенгаге
ні, який керував нашим вештанням. До Лімерика ми
привезли боксити з котроїсь із Гвіней, не було часу
розібратися, з якої саме. А в гамерику ми вирушали
під зерно порожніми, тобто в баласті.
В такому стані борт нашого панамаксенка здіймав
ся над водою, як дев’ятиповерхова будівля, ірландсько
му лоцману довелося добряче поподряпатися шторм
трапом. Та лоцман — мавпяча професія, що не кажи.
Хто на що вчився, баді, хто на що вчився, без образ.
Альтсаксофоном та кларнетом дуділи ми одне од
ному, прощаючись із помаранчевим лоцботом у гир
лі ріки Шеннон, поблизу маяка Скаттері.
І було нас на борту щось чоловік із 15, дюжина
з яких — чорняві вічно ввічливі філіппки з незворуш
ними посмішками на вустах, п’ятнадцятеро — на вели
кий ящик з кришкою для зберігання одягу, коштовних
предметів тощо, а про пляшку рому я вже писав.
Але чи в тому річ, бейбо? Річ була в тому, що через
12 діб виповнялося десять років звідтоді, як ми зди
бались, бейбо. І я те пам’ятав. І я вже був не той,
це підтвердив би кожен філіппок на борту.
Я лагодив радар ген на щоглі, й чхати мені бу
ло на цю панамаксову псевдохитавицю. Я курочив «ру
летку» й сміявся над станом душі, коли можна постави
ти склянку на стіл, і вона навіть не стрибне під стелю,
чхав я на такий стан речей після років акробатичних
етюдів на чорноморських суднах, де склянок нема вза
галі, самі емальовані кружки. Я дивував філіппінців
1

Бункер — запаси палива і води.

8

Антон Санченко. Баркароли

своєю вірою в непохитність панамакса й своєю звич
кою не наливати кави більш ніж на чверть філіжанки
й не ставити склянки з ромом на береги столу. І тим,
що на щоглі я працював без запобіжного пояса. Вони
ніколи не були на вітрильнику, ці діти 1990го десяти
ліття з католицької острівної країни з вісімдесятиміль
йонним населенням. Зі щогли усі філіппінці