Спогади учительки [Уляна Кравченко] (fb2) читать постранично, страница - 38

тяжко, але умерлою бути — добре... З холоду смерти переходжу в жар життя... Відчиняю вікно... жадібно п'ю зимне повітря... свідомість вертається. Здається, я знову сильна...

Місяць пливе безхмарним небом, повінню світла заливає простори; близький, мовчаливий бір, поля срібні— море блиску... Дивно чудовий цей цілий світ. Здається, перший раз бачу те ясне небо — наче я дитина...

Ясна левада неба — і левада землі в білих снігових пухах — осяяна теж звіздочками-брилянтиками... Дві ясні левади— нічого більш не бачу, ні не чую... Там дальше в долині село. В білих хатинах сплять люди, ні гавкання собак сюди не доходить. Долітає до мене тільки легкий гук джерельної води «Гучка», що не далася скувати в крижані закови зими.

Не зводжу очей з неба... Зорі! Зорі! Дрібні брилянтики! Сонця чи мертві вигорілі ґлоби? Чи й там душі, що терплять, як тут — на землі?... Чи земля— моя домівка — їм зорею сяє, і моляться вони до неї? Обнімаю зорі... Ах, що це сьогодні? Здається, кінчиться сьогодні цей рік — що записаний у книгах роком 1884...

Знову щезає-никне атом мого «я». Яка дрібна в океані віків ця хвилина— що називали її роком 1884, та що тільки горя принесла мені з собою... Вона — ця хвилина— догасає-гасне, та мої жалі, мої моління не долетіли до тих зірок... Дійдуть тоді, коли атоми мого тіла ввійдуть у тканину квітки. А те, що горить у мені, моя свідомість — чи розплинеться, як краплини роси в жарі сонця, щезне у безвісти віків... Чи?... Чи?... Чого я шукаю? Чого я хочу? Чи цей новий шлях правдивий? Чи варто йти по тернях? Чи мої сльози, як і втіхи тих інших людей, чи горе і радість життя не виринає з темного хаосу так, без цілі, без потреби, без наслідків? Хто скаже мені, чи з волі наймудрішого Єства і в користь людськости терпіння одиниць свідоміших, чи тільки з хаосу йдуть і в хаосі пропадають? Немає відповіді. Хвилина сумніву, протесту, і знов хвилина віри-екстази. Відчуваю серцем те, на що відповіді немає...

1 тільки в душі найшла я блаженність тиху тої місячної ночі, тої новорічної ночі.

Переді мною відхиляються події-простори, все мигтить, сяє красками веселок, звенить соняшними акордами сфер...

Терпінням був ти мені, погасаючий роче, але з терпіння стає нове життя — і розкриваються золоті правди і шляхи нові...