Нотович Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

НОТОВИЧ Йосип Костянтинович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Драматург, публіцист, фейлетоніст, журналіст, видавець. Псевдонім – Маркіз О’Квіч.
З родини священика. Батько, Нотович К., – рабин у м. Керч.
Народився 15 (27) березня 1847 р. в м. Керчі Таврійської губернії Російської імперії (нині –
Автономна Республіка Крим України).
Помер 28 листопада 1914 р. в м. Парижі (Франція).
Закінчив Таганрозьку гімназію (1868), юридичний факультет Петербурзького університету (1874).
Був видавцем газет «Новий час» (1873-1874), «Новини» (1876-1905), «Новини і біржова газету»
(1880), журналу «Петербурзьке життя» (з 1892).
Кавалер росыйських орденів св. Станіслава III ступеня, св. Ганни III ступеня, французького ордена
Почесного легіону.
Друкувався в газетах «Новий час», «Новини і біржова газета», «Діяльність», «Новини», журналі
«Петербурзьке життя».
Як літератор дебютував в газеті «Діяльність» низкою заміток (1870).
Потім настала черга п’єс «Шлюб і розлучення» (1870), «Темна справа» (1875), «Перехідний час»
(1876), «Донька» (1894), «Безвихідь», «Сюрприз» (обидві – 1895), «Ноктюрн» (1898). Частина з
них йшла на Імператорських сценах Петербурга і Москви.
Наш земляк – автор книг «Історичний нарис нашого законодавства про пресу» (1873), «Засади
реформ місцевого і центрального управління» (1882), «Трішки філософії. Софізми і парадокси»
(1886), «Ще трішки філософії» (1887), «Кохання і краса» (1888).
Видав «Історію цивілізації в Англії» Г. Бокля (1874).
Російська критика угледіла в написаних легкою манерою творах Н. відверту спробу потурання
смакам натовпу; критика ж іноземна поставилася до них з прихильністю.
З владою наш земляк мав серйозні тертя. За «поширення творів, які закликають до непокори» його
засудили до однорічного ув’язнення у Петропавловській фортеці і назавжди заборонили випуск
газети «Новини» (1906). Письменнику вдалося втекти за кордон. Оговтавшись, поліція оголосили
неслуха в розшук (1912).
Незадовго до смерті, в зв’язку з 300-річчям дому Романових, Н. заочно амністували, замінивши
ув’язнення поліцейським наглядом (1913).
Серед друзів та близьких знайомих Н. – Л. Толстой, М. Лєсков, В. Короленко, К. Трубников, М.
Ледерле, В. Немирович-Данченко, Ч. Ломброзо, А. Краєвський, В. Більбасов, М.Савіна, Ф.
Батюшков, В. Гаршин, Ф. Сологуб, К. Баранцевич, В. Білібін, Л. Оболенський, К. Кавелін, М.
Пісковський та ін.
***
ЩО ЦІКАВИТЬ ЄВРЕЇВ, з життєвого кредо Й. Нотовича
Євреї не цікавляться тим, як їх захищають. Їм цікаво, як їх лають.
ВИРВАТИ СЕРЦЕ, з видавничого кредо Й. Нотовича
Не можу я вирвати серце і закласти його.
СУД ВИПРАВДАВ, з статті Г. Ареф’єва і О. Щолкіна «Про Петербург з нагоди і без»
У 1888 році газета «Новини» опублікувала статтю «Про що говорити», а потім серію статей про
діяльність Петербурзько-Тульського банку. ...Порівняла його з Саратовсько-Симбірським банком,
відносно якого нещодавно відгриміла кримінальна справа. У відповідь герої статей подали скаргу
прокуророві Петербурзької судової палати, звинувативши головного редактора Нотовича в
публічній образі і наклепі. Окружний суд визнав редактора винним. Вирок був оскаржений
захистом. Палата виправдала Нотовича, проте Сенат відмінив вирок судової палати.
На вторинному розгляді журналіста захищав знаменитий адвокат Петро Александров.
...Александров детально пояснив суду, чому відповідач опинився в нерівному з позивачами
становищі. Наприклад, щоб довести своє твердження про «розверстування акцій між підставними
акціонерами», Нотович просив квитанцію, яка стосувалася загальних зборів 1881 року, – йому
відмовили. Як відмовили і в наданні ще цілої низки документів. Детально, крок за кроком адвокат
Александров довів, що факти, приведені Нотовичем, не були висмоктані з пальця. Зокрема, самі

члени правління визнали, що, не зважаючи на веселкову картину в звітах і балансах, становище
банку близьке до розорення.
Александров говорив про трудність журналістських розслідувань, про те, що газетярі часто не
мають доступу до інформації, яку має право знати публіка...
...Позивач – представник Петербурзько-Тульського банку – стверджував, що зайнята газетою
«Новини» позиція пов’язана не з прагненням до справедливості, а з тим, що банк перестав давати
в газету «оголошення». Захисник єхидно зазначає:
– Хай вже краще наші публіцисти будуть незадоволені не розміщенням оголошень і пишуть
правду, ніж одержуватимуть чи то у вигляді оголошень, чи у іншому у вигляді оплату за
публікацію.
Редактора Нотовича виправдали.
ДОКЛАВ РУК ДО РІЗАНИНИ, з книги Р. Ключника «Лекції президентам»
Вітте переконав царя і 17 жовтня був оголошений Маніфест. Після цього гроші на зброю збирали
не лише в університетах, а й відкрито на вулицях. О. Солженіцин звертає увагу:
«Повчальний запис розмови Вітте з представниками петербурзької преси 18 жовтня, на наступний
ранок після Маніфесту. Вітте явно чекав подяк і