Лобода (Пашковская) Стефания [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

нього

на північний захід від нинішньої площі Шевченка, в 1910-1917 рр. Було висаджено багато

дерев цінних порід.

Взагалі, Залиш-смуток просто усіяний пам’ятниками природи. Понині на території

поблизу лісництва і колишньої дачі Лазаренка збереглося немало екзотів – дві сосни

Веймутова, чотири сибірські модрини заввишки понад 20 метрів і понад два метри в

обхваті.

У колишньому парку Крістера ростуть блакитні ялини, тис ягідний, біота східна, дуби

болотний і північний. По вулиці Осиповського, 2-а знаходиться легендарна 150-річна

«Ялина Крістера», посаджена самим Вільгельмом. Уздовж вул. Кобзарської є 150-річні

сосни і величезна стара липа триметрового діаметру, стовбур якої розділяється на три

півметрові розгалуження. Тут же, по вул. Осиповського, біля будинку №3 росте

найстаріший і найбільший дуб Києва. Йому близько 700 років, його «зріст» перевищує 30

метрів, обхват стовбура – п’ять з половиною метрів! Під цим дубом любив відпочивати

Вільгельм Крістер, а іноді й Тарас Григорович Шевченко, який не раз бував у нього в

гостях.

Між іншим, проживаючи в 1859 році на Пріорці (нині – Вишгородська, 5), у будинку,

який належав Варварі Матвіївні Пашковській (сестрі української письменниці С. Лободи

), Тарас Шевченко любив гуляти в Залиш-смутку. Про що С. Лобода і написала в своїх

спогадах, опублікованих в журналі «Бджола» в 1875 році.

На жаль, красива колись місцевість занепадає.

ПЕРШИЙ БІОГРАФ КОБЗАРЯ, з нарису Н. Наумової «Хата на Пріорці»

Північна околиця Києва, Пріорка, що є продовженням Куренівки, відома на карті Києва з

17 ст. Автор видання «Опис міста Києва» М. М. Закревський вказує, що ця назва походить

від слова «пріор» – настоятель домініканського монастиря, що знаходився на Подолі,

навпроти Фролівського, і якому певний час належали ці землі. Тут мали свій заміський

будинок католицькі Пріори, місцеві жителі називали його «замок», звідки назви

«Замковище» та вулиця Замковецька. Перший опис Пріорки як місцевості зробив

генеральний проповідник Миколаївського монастиря Петро Розладовський. В його описі

згадується село Яцківка, залишки млина та вірменської церкви (в часи гонінь вірмени

випросили собі тут земельну ділянку).

В люстрації Київського воєводства занесена скарга жителів Пріори на монахів

домініканського монастиря у зв’язку з забороною користуватися лісами та пасовищами. У

другій половині XVII ст. після визвольних війн Богдана Хмельницького, частина земель,

що належала католикам була передана Київському братському монастирю, і таким чином

Сирець, Куренівка, Пріорка належать Київському магістрату, а магістратські селяни

платять оброк в користь міста. Згодом посполиті селяни піднімають питання про

переведення їх в статус київських міщан. Передмістя було офіційно введено в межу міста

у 1834 р. І пізніше кияни трактували назву «Пріорка» по-своєму, виводячи її з слова

«приорати», тобто приєднати до міста.

До речі, тоді ж у журналі «Народна творчість та етнографія» була надрукована стаття

«Давня київська хата». Її автори, працівники Музею архітектури та побуту під відкритим

небом Р. Свирида та С. Вирговський описуючи хату початку 19 ст., що збереглася на

провулку Мостицькому, кваліфікували її як цінну пам’ятку минулої епохи, пропонуючи

зберегти її для майбутніх поколінь, адже дерев’яні будівлі Києва зникають назавжди. На

жаль так і сталося – хата була зруйнована як і решта (біля 200 хат), що датувалися

минулим століттям і зберігали ознаки традиційного народного житла, типового для

київської околиці.

Але на щастя, на розі вулиць Вишгородська та Білицька ще збереглася дерев’яна, дубова,

тинькована хата, звичайно вже реставрована. Ця хата залишилась тут лише тому, що в ній

колись зупинявся український поет Тарас Шевченко.

В серпні 1859 р. востаннє перебуваючи в Києві, письменник прожив у цій хаті два тижні,

перед своїм від’їздом до Петербурга.

Про цей період його життя розповідає у своїй книзі «Життя і твори Тараса Шевченка»

(К.1882) Михайло Корнійович Чалий, добрий приятель поета, тоді інспектор другої

київської гімназії. Перший біограф Шевченка, він у розділі книги, що торкається його

життя на Пріорці використовує спогади господині хати Варвари Матвіївни Пашковської,

записані її сестрою, Стефанією Матвіївною (літературний псевдонім, за чоловіком –

Лобода).

ДЕКІЛЬКА ЕПІЗОДІВ, ЯКІ