Лобода (Пашковская) Стефания [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

ПЕРЕДАЛА КРАПИВІНА, з книги М. Чалого «Т. Г.

Шевченко в Україні в 1859 році»

Пані Крапивіна, сестра хазяйки, в живій розповіді передала кілька епізодів із

тритижневого перебування Шевченка на Пріорці.

Просить квартирант хазяйку, щоб вона дозволила няньці Оришці випрати його сорочки й

носові хусточки та позичила б йому 10 коп. сріблом, бо дуже треба!

Оришка була проста селянка, натура, яку ще не встигла зіпсувати цивілізація великого

міста. Розбираючи передану їй купу білизни, вона помітила два вузлики на ріжках

хусточок. Розв’язавши їх, вона знайшла в одному двадцятип’ятирублеву асигнацію, а в

другому трирублеву. Замість того, щоб привласнити цей скарб, більший ніж її річна

платня, що, звичайно, неодмінно б зробила кожна київська покоївка чи куховарка, вона, з

душевної простоти, сказала хазяйці про свою знахідку. Тарас Григорович не так зрадів,

що несподівано знайшовся залежаний капітал, як здивувався з надзвичайної чесності

«дурної» Оришки, яка могла б на ці гроші справити собі цілий гардероб. «Дядина»

запропонувала йому переглянути його майно, що вміщалося в невеликому чемодані, і

знайшла за обгортками книжок іще 15 рублів. Із знайдених таким чином 43 рублів

Шевченко не схотів заплатити за квартиру жодної копійки: «Бо то, – казав він, – якісь

дурні гроші, коли я зовсім забув про їх, а дурному дурна й дорога!».

На ці гроші, діждавшись неділі, він задумав якнайкраще пригостити дітлахів. їх набігло з

півсотні. Тарас Григорович тим часом пішов на базар і накупив стільки ласощів, що

насилу доніс до квартири. Подвір’я притрусили свіжоскошеною травою, діти качалися і

перекидались, сповнюючи околиці дзвінкими веселими голосами. Та на цьому ще не

закінчилось: після обіду перекупка привезла повний віз яблук, груш, пряників, бубликів і

т. ін, і т. ін. Це друге частування було влаштовано вже за містом, на вигоні недалеко від

Пріорки, куди хазяйка, побоюючись за цілість свого садка, випровадила галасливу ватагу

разом із своїм квартирантом. А Тарас Григорович був сам не свій: бігав, метушився, реготався, пустував.

«Кого люблять діти, – казав він, – той, значить, ще не зовсім поганий чоловік». Коли ж

Тараса Григоровича починав змагати сон, діти (така була умова) повинні були тихенько

розійтися. «Тікаймо, бо дядько вже хропе, наче коняка!» – казали вони, розбігаючись.

Розкішними, темно-синіми, оксамитними українськими ночами Шевченко любив ходити

подвір’ям іноді до вранішньої зорі, кажучи при цьому, що «незчисленнії зіроньки не

пускають його до хати».