Mellonta Tauta [Едґар Аллан По] (fb2) читать постранично, страница - 2

невмирущий Уїггінс не такий уже оригінальний у своїх поглядах на суспільні відносини і все таке інше, як то схильні вважати його сучасники? Пандіт мене запевняє, що ті самі ідеї і майже тим самим способом висловлював ще мало не тисячу років тому ірландський філософ на ім’я Хутр’є^[7], коли розпочав у власній крамниці роздрібну торгівлю котячими шкурками та іншим хутром. А Пандіт, як ви знаєте, чоловік тямущий; тобто ніякої помилки тут бути не може. Просто дивовижно, як часто – чи не щодня – ми бачимо підтвердження глибоких спостережень індуса Аріса (він же Овен) Тоттеля (цитую за Пандітом): «Отже, ми мусимо визнати, що поміж людьми, повторюючись не раз, не два і не кілька разів, а майже нескінченно, ходять одні й ті самі думки».

2 квітня. Сьогодні обмінювалися сигналами з електричним катером, який доглядає серединну ділянку лінії плавучого телеграфного дроту. Я дізналася, що коли Хорзе^[8] вперше запроваджував у дію цей різновид телеграфу, то прокладання дроту через море вважалося цілком неможливим; а нині нам вельми важко зрозуміти, в чому ж полягали ті труднощі! Ось такі справи. «Tempora mutantur»^[9], – вибачте мені за цитування етрусків: що б ми робили тепер без атлантичного телеграфу? (Пандіт каже, що «атлантичний» – то стародавній прикметник). Ми на кілька хвилин лягаємо в дрейф, задаємо катерові кілька запитань і дізнаємося, серед інших знаменних новин, що, скажімо, в Африці лютує громадянська війна, а в Юропі, як і в Айшії, залюбки робить свою чудову справу чума. Хіба ж не варте серйозної уваги те, що, перш ніж на філософію пролила своє прекрасне світло Людяність, світ призвичаївся ставитись до війни чи до пошесті як до лиха? Чи знаєте ви, що у стародавніх храмах навіть молилися, аби ці нещастя (!) не уражали людство? Далебі, не так воно легко зрозуміти, яких вигід шукали собі в цьому наші далекі предки? Невже вони були аж такі сліпі, що не могли второпати просту річ: знищення хай і тьми-тьмущої окремих особин є не що інше, як безперечне благо для загалу!

3 квітня. Ото втіха – видертися мотузяною драбиною на вершечок повітряної кулі й огледіти звідти навколишній світ. Розумієте, панорама, що відкривається з гондоли, – не така широка, бо дивишся в основному зверху вниз. А сидячи тут (де я й пишу ці рядки), на відкритій оглядовій площадці, розкішно обкладеній м’якими подушками, можна роздивлятись на всі боки – видно геть усе, що діється. От зараз навколо, куди не глянь, просто-таки юрмляться повітряні кулі – видовище надзвичайно мальовниче; а повітря аж бринить мільйонами людських голосів. Я чула, що коли Жовтен, або (як більше подобається Пандітові) Зелен^[10], котрого вважають першим аеронавтом, обстоював можливість перетинати атмосферу в усіх напрямках шляхом простого підіймання або опускання, аж поки буде досягнуто сприятливого потоку, він, власне, не зустрів розуміння серед сучасників, котрі дивились на нього тільки як на дотепного шаленця – і все тому, що тогочасні філософи (!) оголосили це нездійсненним. А зараз уже мені здається цілком незбагненним, як це така очевидна річ могла вислизнути з-під уваги розважливих стародавніх savants^[11]. Проте в усі віки найбільші перешкоди Мистецтву ставили саме так звані люди науки. Безумовно, наші науковці куди терпиміші за своїх давніх попередників… Ой, маю вам розповісти про ці речі дещо вельми дивне. Уявіть собі, що не більш ніж тисячу років тому метафізики звільнили людей від дивовижної химери, ніби існують тільки два шляхи досягнення Істини! Хочете вірте, хочете – ні! Виявляється, дуже, дуже давно, в темних глибинах часу, жив такий собі турецький філософ (а може, індійський) на ім’я Овен (він же Аріс) Тоттель. Цей чоловік запровадив чи, в усякому разі, поширював ідеї, що їх було в цілому названо дедуктивним, або апріорним методом досліджень. Починав він із тверджень, які називав аксіомами, або «самоочевидними істинами», а від них уже «логічним» шляхом переходив до висновків. Найвизначнішими його послідовниками були Невклід^[12] і якийсь Ккант. Так от, Овен Тоттель благоденствував на вершині аж доти, поки з’явився такий собі Бик (чи, може, Ягня) на прізвисько «Еттрікський Пастух»^[13], який став проповідувати зовсім іншу систему, названу ним апостеріорною, або індуктивною. Цей покладався загалом на відчуття. Шляхом спостереження, аналізу та класифікації фактів – instantiae naturae^[14] (такою штучною назвою вшанували все те пізніше) – він підійшов до загальних законів. Метод Овна Тоттеля, коротко кажучи, базувався на noumena^[15]; метод Ягняти – на phenomena^[16]. І захоплення цією останньою системою було таке сильне, що з початком її запровадження на Овна Тоттеля вже чекало забуття; щоправда, кінець кінцем він повернув собі втрачені позиції – йому навіть дозволили