Гея [Володимир Іванович Самійленко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (8) »
Володимир Самійленко
Гея
ПоемаРозділ перший
Автор, марсіянин, прибуває на планету Гею. Які він мав перші вражіння, з ким насамперед він там спізнався і як порозумівся.I Я обіцяв, як [лиш] сюди прибуду, На цю планету, дать правдивий звіт Про звичаї й порядки цього люду І як тут дивляться на божий світ, Що викликає в їх душі осуду, А що хвалу дає на сотні літ, Яка їх віра та які ідеї Клопочуть голови мешканців Геї.
II З дитинства цей космічний острівець Приваблював моє цікаве око. «То інший світ», — казав мій панотець,— І я, на Марс закинений глибоко, Журився, чом не маю я крилець, Щоб підлетіти вгору так високо, Туди, де та планета гарна йде, Розглянути лице її бліде.
III І от я зміг справдити давню мрію. Нехай живе наука довгий вік! Тепер я тільки мовити посмію, Що я не зовсім темний чоловік, Бо в космосі багато правд одкрию І з'явищ, котрих бачити не звик, І більш, ніж перш, природи буду паном, Відколи володію космопланом.
IV Як космопланом линув я сюди, Моя душа в непевності тремтіла: Чи той тут склад повітря та води, Який у нас, і чи знайду для тіла Поживу, чи не матиму біди Замість науки, що душа хотіла. Та ще боявсь, до всіх отих турбот, Що не знайду розумних тут істот.
V Був ранній час, як я спустивсь так низько, Що міг поверхню Геї озирнуть. Яке величне пишне видовисько! Навряд чи те ви можете збагнуть. Передо мною, наче зовсім близько, В зелений берег хвилі моря б'ють, А просто вниз, під самими ногами, Високі гори, вкритії снігами.
VI
Ще більше я свій знизив апарат І роздивлявся, що передо мною: Під самою горою група хат, Отінених дерев гущавиною. А далі місто, де ряди палат Красуються над дужою рікою, Лани, гаї, залізна колія І море, котре так сподобав я.
VII Щасливий той, хто міг спізнати море, Хто тішив очі в ясній глибині, Хто бачив, як — то темне, то прозоре — Воно хвилиться в тихому півсні, Або реве, коли по йому оре Рови глибокі буря, і в борні, Не хотячи коритись грубій силі, Наїжує сердиті гори-хвилі.
VIII Тут море більш величне, ніж у нас, І розкішніші всі дари природи. Таких гаїв, таких скелястих мас Раніш я бачити не мав нагоди. Я дивувавсь, і думав я в той час: Щасливі, мабуть, тут живуть народи, Щасливі й, певно, добрі без. кінця, Найближчі духом до свого Творця.
IX Коли б мені скоріше їх спізнати, Ті образи найкращі чесноти! Але чи можу я в цей світ багатий Свою істоту вбогу принести? І чи захочуть тут мене приняти Вони, як брата рідного брати, Чи, може, й розмовлять ніхто не стане, А скаже: «Геть, нікчемний марсіяне!»
Х І ще я думав: я ж сюди прийшов, Немов німий, це ж, знов, було клопотом. Хоч знав я цілих шість марсійських мов, Тому вважався дома поліглотом, Але навряд щоб тут я щось найшов Легке до вимови марсійським ротом, Тим більше, щоб що-небудь зрозумів У[з]начінню чужих для мене слів.
XI Але дарма, якось воно та буде, Як той казав, і я прогнав свій страх, Поміркувавши: де існують люде, Там знайдеться порозуміння шлях, Адже одважний досі був я всюди, То буду сміливий і в цих краях. До мов я маю хист, а ще ж до того Методи є, щоб вивчити й німого.
XII Осівся я на одному з верхів Гори високої й одсунув двері. Я в камері скляній тоді сидів Зачиненій, як линув ще в етері. Тепер же барометр мені довів, Що саме я в найкращій атмосфері: Тут, на горі, така їі вага, Яка в нас на долину наляга.
XIII Я вийшов з апарата й став на ноги, Та не багато зразу бачить міг. Передо мною не було дороги, Кругом білівся тільки чистий сніг; Оддалеки ж високий і розлогий Виднівся шпиль, неначе круглий стіг, А на шпилі побачив я будівлю, Що мала вежу й круглую покрівлю.
XIV Я не боявсь лишити свій космо, Бо хоч і є в словниці слово «красти», Але в цей вік, коли ми живемо, Поняття це вже втрачене почасти; А щоб крадіння сталося само, Сто літ не знав ніхто тії напасти. Так, певно, й тут. Я рушив по снігах, Туди, де бачив той опуклий дах.
XV Опуклий дах — це річ мені знайома; Я під таким і сам попрацював, Бо астрономії я вчився дома, Відколи так природу покохав. Тягла мене-бо сила невідома До справ небес, а не до власних справ. І зорі стежив я в пітьмі прозорій, Тому я й вигляд знав обсерваторій.
XVI Я йшов і ледве-ледве вірив сам, Що так недавно вилетів із хати, І ось тут прийдеться
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (8) »
Последние комментарии
4 часов 57 минут назад
4 часов 58 минут назад
10 часов 17 минут назад
13 часов 59 минут назад
14 часов 19 минут назад
15 часов 14 минут назад