Загадки історії [Галина Єрмановська] (fb2) читать постранично, страница - 5

для «поетичного оформлення» молитви.

Втім, ще 1948 року диск був прочитаний як поетична молитва, тільки не грецькою, а однією із семітських мов:

Як бачите, немає ніяких монотонних «якщо», бо знак голови з пір’ям трактується як ієрогліф, який передає слово «найвище». Однак той самий знак трактується і як «німий» вказівник-детермінатив, що ставиться перед власними іменами, і як знак, що передає один склад (що його різні дослідники читають по-різному: як «ва», як «а», як «ай», як «ан» і т. ін.). Тож і цьому перекладу вірити не можна.

Загадкові дописування

Як створювалися літописи?

Через війни, пожежі та з багатьох інших причин давніх літописів дійшло до нас небагато. Наприклад, від XI до кінця XV століття жоден літописний звід не зберігся у справжньому вигляді. Вони відомі тільки в уривках у складі пізніше написаних зводів. Тим більше не вціліли до наших днів чернетки цих літописів, що звичайно знищувалися після переписування тексту набіло.

Писці книжок

У XVI столітті на бажання Івана Грозного була створена всесвітня історія «від створення світу» і майже до середини його царювання – велика, багатотомна праця, написана чудовим чітким почерком – напівуставом і виконана «в особах», тобто прикрашена кольоровими мініатюрами – малюнками найкращих художників того часу. Цих мініатюр було зроблено близько шістнадцяти тисяч. Звід писали на спеціально закупленому у Франції прекрасному королівському папері. На створення цієї монументальної праці було витрачено чимало зусиль і коштів. Зрозуміло, звід повинен був насамперед прославити царювання самого Івана Грозного. Однак саме з присвяченим йому останнім томом і сталися різні дива.

Останній том Лицьового зводу називають Синодальним списком. Його так охрестили у зв’язку з тим, що колись він належав бібліотеці Синоду. У цьому томі викладені події тридцяти двох років – з 1535-го по 1567 рік, тобто з того дня, коли Іванові Грозному виповнилося п’ять років, і до розпалу опричнини. На аркушах цього тому, який був начисто переписаний і, виходячи з того, що малюнки були розфарбовані, вже закінчений, чиясь невідома нам рука зробила численні виправлення, приписки. Довелося переписувати його заново. Так народився другий варіант цього літопису, що його у XVIII столітті знайшов історик князь Щербатов серед різного мотлоху в патріаршій бібліотеці й назвав його Царственою книгою. Усі виправлення невідомого автора були внесені до тексту Царственої книги. А коли Царствена книга була вже готова, та сама владна рука густо помережила її аркуші новими зауваженнями, додатками і виправленнями. Цього разу вона зробила в десять разів більше приписок і виправлень, а головне – перекреслила багато чого з написаного раніше нею самою. Колишні свої вставки вона замінила іншими, здебільшого з ними несумісними, які подеколи навіть спростовують їх…

Здавалося б, треба взяти й порівняти почерк приписок з почерками державних діячів, що жили в тому столітті, й автора відразу буде знайдено. Але справа ускладнюється тим, що до нас не дійшли, за незначним винятком, автографи тодішніх державних діячів.

Мініатюра з Царственої книги. Приписка на полях: «То не надобно, чтоб государь сам носил».

Навіть славетні послання Івана Грозного до князя Курбського у Кирило-Білозерський монастир, листи до «вульгарної дівиці» Єлизавети, королеви англійської, і багато чого іншого дійшло до нас лише в списках, що були зроблені значно пізніше, у XVII столітті, тобто десь через сто років після написання оригіналів. Що ж до офіційних документів того часу, то всі вони переписані рукою переписувачів. Крім того, у той час не було звичаю зберігати чернетки. Тому ми й не знаємо справжньої історії багатьох пам’яток давньої писемності. Останній же том Лицьового літописного зводу є щасливим винятком, бо виправлення вносили у вже готову книжку. Це єдиний відомий науці випадок, коли можна простежити чорнову історію давньої пам’ятки. Що ж до підпису Івана Грозного, то шукати його немає сенсу. Коли дяк того чи іншого приказу приносив царю начисто переписану грамоту, цар прикладав до неї замість підпису свою особисту печатку. Вона була вправлена в перстень, який він носив на вказівному пальці правої руки. Іноді він прикладав іншу, так звану Велику Государеву печатку із зображенням орла.

Слід сказати, що дописування як історичне джерело становить величезний інтерес для дослідника. Ціла низка найважливіших політичних подій XVI століття і багато інших цінних деталей, що характеризують ту далеку епоху, відомі нам тільки з одного джерела – з дописувань невідомого редактора Лицьового зводу. Ні в основному тексті зводу, ні в інших літописах цих