Загадки історії [Галина Єрмановська] (fb2) читать постранично, страница - 7

зроблені майже одночасно, наприкінці 60-х – на початку 70-х років XVI століття. Якщо перші й другі дописування робили майже одночасно, то чим пояснити такі несумісні суперечності першого і другого варіантів? І ще одне важливе зауваження: густо виправлений останній том Лицьового зводу був заново переписаний. Одних тільки мініатюр довелося перемалювати понад тисячу. Таку копітку і трудомістку роботу теж не можна було зробити в короткий термін. Між першим і другим редагуванням мав минути якийсь – можливо, досить значний – час.

Продовжуючи вивчати Синодальний список, дослідник помітив, що дописування на його берегах розподілені нерівномірно. Останнє було зроблено в тому місці, де йшлося про події 1557 року. У викладі історії подальших десяти років чомусь не було зроблено жодного виправлення.

А саме це десятиріччя було насичено важливими подіями. Воно починалося смертю коханої дружини Івана Грозного цариці Настасії, очевидно, отруєної його ворогами. Уперше став перед судом двоюрідний брат царя князь Володимир Старицький, якого запідозрили у зраді. Помер царський наставник митрополит Макарій, укладач першої частини Літописного зводу. Зрадив Грозного, втік до Литви його улюбленець князь Курбський. Розгніваний боярськими зрадами й інтригами цар переїхав із Кремля до Олександрової слободи і «вчинив опричнину», заснував «особый двор государев» – свою особливу державу в державі.

Івану Грозному доносять про зраду князя Курбського

Можливо, дописування в Синодальному списку припинили через те, що їхній автор у це бурхливе десятиліття сам зазнав утисків або ж завбачливо відійшов від справ. Зрештою він міг занедужати чи навіть померти. Та всі ці припущення теж довелося відкинути. Адже було відомо, що редактор Синодального списку вносив потім свої виправлення і в другий його варіант – Царствену книгу.

Тоді досліднику спало на думку рішення, яке, попри свою простоту, відразу відповіло на всі питання і відкрило дорогу важливим висновкам. Синодальний список був представлений вимогливому редакторові не весь. Спочатку він одержав тільки його першу частину, на якій і були зроблені перші приписки. Після цього в редагуванні відбулася тривала перерва. Саме тоді, коли переписували текст і перемальовували до нього мініатюри, і сталися бурхливі події, що спричинили перегляд написаного і необхідність нових вставок.

Таке припущення підтверджував і зовнішній вигляд рукопису. Вся перша половина Синодального списку до повідомлення про смерть дружини Івана Грозного рясніла яскравими заголовками, виведеними кіновар’ю. Їх було понад триста. В іншій же частині, що описує 1560–1567 роки, їх тільки чотири. Помітна була велика різниця в манері оформлення цієї частини Лицьового зводу порівняно з попередньою. Її можна було пояснити смертю його укладача митрополита Макарія. Однак, і це факт, частини рукопису за 1535–1560 і за 1560–1567 роки писані по-різному, а отже, у різний час.

Але де ж писали цю першу частину до відправлення редакторові, а потім і другу частину літопису? Це теж установили. Був знайдений такий запис: «Ящик 224. А в нем списки, что писати в летописец, лета новые. Прибраны от лета 7068 (1560) и до 76 (1568)».

Цей запис явно означав, що друга частина Синодального списку за роки 1560–1568 була окремо «прибрана» (зберігалася) в архіві. Було встановлено, що ті самі події, які згадуються як у тексті Синодального списку, так і на сторінках Царственої книги, автор дописувань висвітлював по-різному. Так, наприклад, до розповіді про ворожнечу між князями Шуйським і Вольським, що була внесена до літопису під 1539 роком, на полях Синодального списку приписано, що в цій зваді постраждав боярин Михайло Васильович Тучков, якого Шуйські вислали з Москви в його село. У Царственій же книзі ця розповідь була викладена вже інакше. Тепер з жертви боярської усобиці Тучков обернувся в її призвідника. Але що цікаво, Михайло Васильович Тучков був дідом зрадника князя Курбського. Ця, здавалося б, маленька деталь проливала світло на багато що.

Дописування в Синодальному списку, де Тучкова співчутливо зображено жертвою, могло бути зроблено тільки до зради Курбського і до опали, що вразила всіх його родичів. Друге – після неї. Курбський же втік до Литви 1564 року. Отже, Синодальний список редагували до цього року, а Царствену книгу – пізніше.

Невдовзі після своєї втечі Курбський написав Іванові Грозному образливого листа, на який цар відповів довгою одповіддю, відомою за назвою «Царево государево послание во все его Российское царство об измене клятвопреступников его – князя Андрея Курбского с товарищами». У цьому листі він називав Тучкова зрадником і порівнював його зі змією: «а понеже еси порождение исчадия ехиднова – по сему тако и яд отрыгаеши». Листа, у справжності якого ніколи не сумнівалися історики, хоча він зберігся тільки в списках, було датовано 5 липня 1564 року. Припущення дослідника підтверджувалося: перше дописування, в якому