Секрети Лос-Анджелеса [Джеймс Еллрой] (fb2) читать постранично, страница - 3

неначе підкинутий пружиною, вдарив — раз, другий, у шию, в обличчя. Незнайомець закричав, безладно натискаючи на гачок — кулі рикошетили по всій кімнаті. Мікс перерізав йому горлянку, перекотився через тіло, зачинив ногою двері, схопив свої пістолети — і тільки після цього видихнув спокійно.

Вогонь розгорівся миттєво: він уже пожирав мертві тіла й соснові дошки; залишився єдиний вихід — через передні двері. Скільки їх там ще — тримають двері на прицілі і чекають?

Постріли.

Знадвору: шквал куль виривав шматки стіни. Одна влучила Міксові у ногу, ще одна заділа спину. Мікс упав. Постріли не припинялися. Винесло двері — тепер він опинився під перехресним вогнем.

Постріли вщухли.

Базз ліг на живіт, поклав обидва револьвери й розкинувся у мертвій позі. Секунди тягнулися несамовито повільно; у дверях з’явилися четверо чоловіків із рушницями напоготові. Почувся обережний шепіт:

— Дохлий.

— Обережно.

— От же оклахомський уйобок.

Четверо переступили через поріг й увійшли всередину: Мела Лансфорда серед них не було. Кілька ударів йому в бік. Важке дихання, пересмішки. Хтось підсунув під нього ступню:

— Жирний, тварюка!

Мікс вхопився за ногу й щосили рвонув. Чоловік завалився навзнак. Базз перекинувся на спину, розстріляв обойму — стріляв він упритул, жодної кулі не пройшло повз. Усі четверо лягли. Закинувши голову, Мікс встиг кинути погляд на подвір’я й побачити, як дає драла Мел Лансфорд.

А потім за спиною у нього пролунало:

— Ну, здоров був, приятелю.

Із вогню вийшов Дадлі Сміт, убраний у сіру куртку пожежника. Мікс кинув погляд на свою валізу, — майже сто штук баксів, не враховуючи героїну, — яка валялася на матраці.

— Дад? Бачу, ти добре підготувався.

— Та я ж як бойскаути — завжди готовий. А ось ти написав заповіт, приятелю?

Найнадійніший спосіб накласти на себе руки — зірвати угоду, за виконання якої відповідав Дадлі Сміт. Мікс схопився за пістолети; Дадлі вистрілив першим. Мікс помер, і останнє, про що він встиг подумати, — що цей мотель «Ель Серрано» схожий зараз на місце битви за Аламо.^[1]

Частина перша Криваве Різдво

Розділ 1

Бад Вайт сидить у патрульній машині без розпізнавальних знаків навпроти муніципалітету й не відводить погляду від різдвяної ялинки, на якій блимають цифри «1951». На задньому сидінні автомобіля — алкоголь для сьогоднішньої гулянки у відділку; він цілий день збирав данину з торговців спиртним, наплювавши на накази Паркера. На Святвечір усі одружені офіцери мали вихідний, і в патруль вийшли тільки холостяки, а перед бригадою з Центрального відділку було поставлене завдання позабирати з вулиць усіх бомжів: начальник хотів, аби їх трохи потримали під наглядом, щоби хтось із них випадково не вломився на благодійну ранкову святкову імпрезу в саду у мера Боурона і не пожер усі тістечка. Минулого Різдва якийсь божевільний ніґґер підійшов до святкового столу, розштовхав дітлахів, дістав зі штанів свій шланг і насіяв у глечик з лимонадом, призначений для сиріток, а на господиню будинку, яка тут же підбігла, аби припинити це неподобство, гаркнув:

— Ану стули писок, лярво!

Так що Вільямові Г. Паркеру, який тільки-но очолив поліцію Лос-Анджелеса, у перше ж своє Різдво довелося вести місіс Баурон, з якою стався припадок, у лікарню, і тепер він уже, як битий вовк, грає на випередження.

Від напханих на заднє сидіння коробок з бухлом, які впиралися йому у спину, Бадів хребет зовсім онімів. Ед Екслі, помічник начальника — дуже правильний засранець, він може і зіпсувати вечірку у кімнаті для інструктажу. Та й Джонні Стомпанато запізнюється вже на двадцять хвилин.

Бад увімкнув рацію. Крізь перешкоди долітали уривки повідомлень: крадіжки в крамницях, напад на алкомаркет в китайському кварталі. Відчинилися пасажирські дверцята, у машину ковзнув Джонні Стомпанато.

Бад увімкнув світло на приладовій панелі.

— Зі святом! А де Стенсленд? Я тут маю для вас подаруночки.

Бад зміряв його поглядом. Охоронець Мікі Коена вже місяць як сидів без роботи: його начальника відправили до в’язниці за несплату податків. Від трьох до семи за федеральним кодексом у в’язниці «МакНіл Айленд».Тепер Джонні Стомпу довелося повернутися до домашнього манікюру та випрасуваних власноруч штанів.

— Сержант Стенсленд ганяє бомжів і торгашів.

— Дуже шкода. Мені подобається Діків стиль спілкування. Ну, ти розумієш, Венделле.

Гарнюня Джонні: південна краса, густі й пишні кучері. Бад чув, що в нього пеніс, як у коня, і Джонні цим шалено пишається.

— Нумо викладай вже, що там у тебе.

— Та-а-ак, із Діком справді спілкуватися набагато приємніше, офіцере Вайт.

— У тебе що, встає на мене? Чи просто потриндіти хочеш?

— Встає в мене на Лану Тернер, а в