Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані [Мартін МакДона] (fb2) читать постранично, страница - 4

побачення, тітко.

МЕҐ: І зачиниш двері.

РЕЙ: Я завжди зачиняю двері.

Рей виходить і зачиняє за собою двері.

Меґ, коли Реєві кроки стихають, встає, читає записку на столі, йде до кухонного вікна, визирає надвір, потім знаходить сірники, повертається до стола, чиркає сірником, підпалює записку, несе її, палаючу, до чорної плити і туди вкидає. З-за вхідних дверей чути наближення кроків. Меґ метається до свого крісла-гойдалки й сідає якраз, як заходить Морін.

МЕҐ (нервово): Холодно, Морін?

МОРІН: Авжеж холодно.

МЕҐ: Ох-ох.

Меґ дивиться в телевізор, ніби захоплена дійством. Морін нюхає повітря, потім сідає за стіл і дивиться на Меґ.

МОРІН: Що ти дивишся?

МЕҐ: Не знаю, що я дивлюся. Жду новин та й годі.

МОРІН: О, ясно. (Пауза.) Ніхто не дзвонив, поки я виходила?

МЕҐ: Ніхто, Морін. Не дзвонили.

МОРІН: Не дзвонили.

МЕҐ: Ні. А хто міг дзвонити?

МОРІН: Та, мабуть, ніхто. (Пауза.) І ніхто не заходив?

МЕҐ: Ніхто, Морін. А хто до нас міг зайти?

МОРІН: Та, мабуть, ніхто.

Меґ кидає погляд на Морін, потім знову дивиться в телевізор. Морін устає, неспішно підходить до телевізора, ліниво вимикає його носком туфлі, так само неспішно йде на кухню, на ходу дивлячись на Меґ, вмикає електрочайник і спирається на кухонну шафочку, не зводячи очей з Меґ.

МЕҐ (нервово): Е, хіба що Рей Дулі пробігав.

МОРІН (знаючи): О, то вже Рей Дулі пробігав?

МЕҐ: Ага, пробігав. На ходу поздоровкався й побіг.

МОРІН: А ти ж казала, що нікого не було.

МЕҐ: Та нікого ж і не було, хіба що Рей Дулі пробігав.

МОРІН: Ага, ага, ага. Просунув голову в двері, щоб привітатися.

МЕҐ: Тільки поздоровкався та й годі. Такий чемний хлопець.

МОРІН: Ага. (Пауза.) І нічого не сказав?

МЕҐ: І нічого не сказав. А що таке молоде може сказати?

МОРІН: Та, мабуть, нічого.

МЕҐ: Отож. (Пауза.) Начебто казав, що думає купити машину.

МОРІН: Та ну?

МЕҐ: Ненову.

МОРІН: Угу?

МЕҐ: Щоб самому їздити.

МОРІН: Щоб самому їздити, ага.

МЕҐ: У отця Велша — чи Волша? Велша.

МОРІН: Велша.

МЕҐ: Велша.

Морін вимикає чайник, висипає в чашку пакетик «Комплену» й доливає води.

МОРІН: Я зроблю тобі «Комплену».

МЕҐ: Морін, хіба я не пила сьогодні «Комплену»? Пила.

МОРІН: Ще один не зашкодить.

МЕҐ (підозріливо): Мабуть, ні.

Морін, щоб охолодити, доливає в чашку води з-під крана, двічі крутнувши ложечкою, подає напій Меґ, потім нахиляється над столом, щоб дивитись, як та п’є. Меґ дивиться з огидою.

МЕҐ: Морін, грудочки.

МОРІН: Мамо, що тобі ті грудочки? Грудочки тільки на користь. У «Комплені» найсмачніше — це грудочки. Пий.

МЕҐ: А ложечку даси?

МОРІН: Нема ложечки. Для брехух у цьому домі ложечок немає. Ні однісінької. Пий, як є.

Меґ відсьорбує манюсінький ковточок.

МОРІН: Ану все пий!

МЕҐ: Морін, у мене шлунок маленький, більше не влазить.

МОРІН: Пий, я сказала! А брехати, що Рей Дулі не лишив записки, тобі влазить? Думаєш, я його не зустріла, коли він ішов назад? Брехуха ти стара. Ану випивай усе! І грудочки засмоктуй! А якщо не вип’єш, то я все, що залишиться, виллю тобі на голову! Ти знаєш, що я не жартую!

Меґ повільно випиває гидке вариво.

МОРІН: Доводиш мене? Знов лізеш у моє життя? Мало тобі, що вже двадцять років щодня наді мною збиткуєшся! Одного вільного вечора для мене пожаліла?

МЕҐ: Молоді дівчата не повинні волочитися з хлопцями!

МОРІН: Які молоді дівчата?! Мені сорок років! Допивай!

Меґ знову п’є.

МОРІН: «Молоді дівчата»! Нічого собі. А як Аннет чи Марґо повиходили б заміж, якби не зналися з хлопцями?

МЕҐ: Не знаю.

МОРІН: Пий!

МЕҐ: Не хочу вже, Морін.

МОРІН: А на голову хочеш?

Меґ знову п’є.

МОРІН: Я тобі так скажу — і про «молодих дівчат», і про «волочитися». Я за всі ці сорок років з двома чоловіками цілувалася — і більше нічого!

МЕҐ: Двоє чоловіків — це багато!

МОРІН: Допивай!

МЕҐ: Я допила!

Меґ віддає чашку. Морін її миє.

МЕҐ: Двоє мужчин — це дуже багато!

МОРІН: Це, може, тобі багато. Тобі. Не мені.

МЕҐ: Двоє мужчин — це страшне, як багато!

МОРІН: Думаєш, мені подобається з тобою тут стирчати? З тобою, старою, висхлою...

МЕҐ: Лярва!

Морін сміється.

МОРІН: «Лярва»? (Пауза.) Якби ж то. Якби ж то. (Пауза.) Іноді я мрію...

МЕҐ: Щоб нею бути?

МОРІН: Про щось інше! (Пауза. Тихо.) Про щось інше. Інакше, ніж оце все.

МЕҐ: Дивні ж у тебе мрії!

МОРІН: Анітрохи не дивні. Нічого в них дивного нема. (Пауза.) І це не єдина моя дивна мрія. Хочеш почути про ще одну?

МЕҐ: Не хочу.

МОРІН: Ще я часом мрію, що ти, вся в гарному, білому, лежиш у домовині, а я, вся в чорному, дивлюся на тебе, і біля мене стоїть хлопець, мене втішає, від нього пахне лосьйоном після бриття, рука в мене на талії. І хлопець мене питає, чи хочу я після похорону піти з ним посидіти в барі.

МЕҐ: І що ти кажеш?

МОРІН: Я кажу: «А давай підемо прямо зараз!».

МЕҐ: Як ти смієш!